Короткі теоретичні відомості

Класифікація рефлексів проводиться з декількох критеріїв:

1. За терміном появлення рефлексів в онтогенезі:

- безумовні рефлекси;

- умовні рефлекси.

2. Безумовні рефлекси поділяються на декілька груп:

- по біологічному значенню рефлекси поділяють на стравоздобувні, статеві, захисні та інші;

- в залежності від відділу нервової системи соматичні та вегетативні рефлекси.

Сукупність рецепторів, подразнення яких викликає рефлекс, називають рефлексогенною зоною. Вона може містити два види рецепторів, наприклад, синокаротидна та аортальна рефлексогенні зони мають механо- та хеморецептори. Механізми сприйняття подразнення (світла, звука, зміна складу крові) різні у кожного виду рецепторів, але завжди в рецепторі виникає рецепторний потенціал, який забезпечує посилання нервового імпульсу в центральну нервову систему.

Сенсорні рецептори – це перша ланка рефлекторної дуги.

Виділяють рецептори ефекторні та сенсорні. Ефекторні рецептори (лат. recipere - отримувати) є білковими структурами клітинних мембран, а також цитоплазми та ядра, які активуються хімічними сполуками (гормонами та медіаторами), що запускають відповідні реакції клітин.

Сенсорні рецептори сприймають подразнення внутрішнього та зовнішнього середовища організму за допомогою трансформування енергії подразнення у нервовий імпульс. Подразниками для сенсорних рецепторів можуть бути: зміни температури, дотик, зміна РН, зміна осмотичного тиску та інші. Основне фізіологічне значення сенсорних рецепторів полягає в забезпеченні надходження у центральну нервову систему (ЦНС) інформації про стан внутрішнього та зовнішнього середовища, що забезпечує регуляцію функцій внутрішніх органів та організацію взаємодії організму на довколишнє середовище, а також підтримує товщину ЦНС.

Класифікація сенсорних рецепторів:

- за структурно-функціональною організацією бувають первинні та вторинні рецептори.

Первинні рецептори уявляють собою чутливі закінчення дендриту аферентних нейронів, які локалізуються у спинномозкових гангліях та у гангліях черепних нервів. До первинних рецепторів відносять тактильні, больові, температурні, пропріорецептори, нюхові, механо- та хеморецептори внутрішніх органів.

Вторинні рецептори мають спеціальну клітину, синаптично пов’язану з закінченням дендриту аферентного нейрону. До цих рецепторів належать вестибулярні, слухові, фоторецептори та смакові рецептори.

- за психофізіологічною точкою зору рецептори розділяють у відповідності від органів чуття та формуючих ними відчуттями на зорові, слухові, смакові, нюхові та дотикові.

- в залежності від виду подразника, що сприймаємо, виділяють 5 типів рецепторів. Механорецептори локалізуються в слизовій оболонці носу, язику, каротидному та портальному тільцях, продовгуватому мозку та у гіпоталамусі.

Терморецептори (теплові та холодові) містяться в шкірі, судинах, внутрішніх органах, гіпоталамусі, продовгуватому, спинному та у середньому мозку.

Фоторецептори у сітчатці ока.

Больові рецептори (ноцицептори – їх подразниками є механічні та хімічні (гістамін, К⁺, Н⁺та інші) фактори – локалізуються в шкірі, м’язах, внутрішніх органах, судинах, дентині.

- по розташуванню в організмі розрізняють екстеро- та інтерорецептори. До екстерорецепторам відносять рецептори шкіри, видимих слизових оболонок та органів чуття: зорових, слухових, смакових, нюхових, дотикових, шкірних, больових та температурних.

До інтерорецепторам відносяться рецептори внутрішніх органів, рецептори опорного-рухового апарату (пропріорецептори) та вестибулярні рецептори.

Властивості рецепторів:

1. Висока збуджуваність. Наприклад, для збудження фоторецептору сітківці достатньо одного кванту світла, для нюхового рецептору однієї молекули пахучої речовини.

2. Адаптація рецепторів – зменшення їх збуджуваності, крім темнової адаптацї фоторецепторів, в яких збільшується збуджуваність. Адаптація рецепторів пояснюється зниженням амплітуди рецепторного потенціалу (РП) і як наслідок зменшення частоти імпульсації в аферентному волокні.

3. Спонтанна активність рецепторів, тобто можливість збуджуватись без дії подразника. Вона притаманна пропріорецепторам, фоно-, фото-, вестибуло-, термо-, хеморецепторам. Збуджуваність рецепторів, які мають фонову активність вища, навіть слабкий подразник може значно збільшити частоту імпульсації в них фонова активність рецепторів приймає участь у підтримки статусу ЦНС.

Теорія нервізму – це концепція, яка признає ведучу роль нервової системи в регуляції функцій організму. Великий внесок в розробку концепції фізіологічного нервізму зробив І.П. Павлов. Він сформував теорію про трофічний вплив нервової системи на тканини та органи, сформулював принципи рефлекторної теорії, довів значну роль нервової системи у регуляції секреції залоз шлунково-кишкового тракту, відкрив умовні рефлекси та за їх допомогою розробив основи вчення про вищу нервову діяльність.

Нервовий центр – це сукупність нейронів, які розташовані на різних рівнях ЦНС, достатніх для прилаштованої регуляції функції органу, згідно потребам організму, наприклад, нейрони дихального центру розміщуються і в спинному мозку, і у продовгуватому та в мосту мозку. Але головна частина дихального центру знаходиться у продовгуватому мозку і включає інспіраторні та експіраторні нейрони.

Методика проведення роботи

Елементарні безумовні рефлекси можна вивчати на тваринах після видалення головного мозку або відділення його від спинного перетинкою. Такі тварини називають спинномозковими і рефлекси також спинномозковими.

Для проведення роботи готують препарат спинальної жаби. Через 2-3 хвилини, доки не пройде шок, підвішують жабу за нижню щелепу на крюк зафіксованний на штативі. Нарізають невеликі шматочки фільтрованого паперу (4-6 мм). Один з них змочують у 0,1 % розчині соляної кислоти та пінцетом розміщують на зовнішню поверхню шкіри гомілки задньої кінцівки жаби та спостерігаємо згинальний рефлекс на цій кінцівки. Змиваємо кислоту при занурюванні кінцівки в пляшку з водою. Проводимо подразнення тієї ж кінцівки 0,3 % розчином соляної кислоти, а потім 0,5 % розчином. Обираємо ту силу подразнення, яка найбільший чіткий ефект згинання кінцівки. Папір, змочений соляною кислотою вибраної концентрації, розміщуємо на бокову поверхню черева жаби. Через деякий час спостерігаємо захисний рефлекс – жаба скидає подразнюючий об’єкт найближчою кінцівкою. Накладаємо папір на зовнішню поверхню передньої кінцівки, потім на черево, ближче до грудного відділу, між передніми та задніми кінцівками. Кожен раз відмічаємо характер реакції, яку викликає подразнення. Інтервали між подразненнями повинні бути 2-3 хвилини. Після кожного подразнення жабу занурюємо у склянку з водою, щоб змити залишки кислоти.

Оформити протокол досліду:

1. Зарисувати схему рецептивного поля захисного рефлексу, який спостерігали в досліді.

Контрольні питання

1. Що розуміють під спинальною жабою?

2. Що таке рецептивне поле?

3. Які можете привести приклади різних рефлексів, які мають загальні рецептивні поля?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методика проведення роботи	\|	Лабораторна робота № 4

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.