• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РОБОТИ

Для реєстрації ЕКГ досліджуваного вкладають на спину і пропонують розслабити м’язи, бо їх тремтіння викривляє ЕКГ. Якість запису буде кращою при спокійному неглибокому диханні. При вираженій задишці реєструють ЕКГ в положенні напівлежачи при звичайному для досліджуваного диханні.

Запис ЕКГ здійснюють за допомогою електродів, розташованих на передпліччях та гомілках. Для накладення грудного електроду використовують спеціальну грушу. Шкіру на місці накладення електродів бажано знежирити спиртом. В якості струмопровідного середовища між шкірою та електродами використовують марлеві прокладки, які змочують ізотонічним або 10%-ним розчином хлориду натрію.

Після накладення електродів на кінцівки пацієнту до них підключають проводи від шланга відведень електрокардіографа, що мають різний колір. Провід з червоним наконечником приєднують до правої руки, з жовтим – до лівої руки, зеленим – до лівої ноги. Провід з чорним наконечником (заземлення) накладають на праву ногу. Провід з білим наконечником є грудним електродом.

Послідовний запис ЕКГ виконують шляхом повороту ручки перемикача відведень електрокардіографа. Всі з’єднання кінцівок між собою відбуваються в приладі автоматично. Звичайне електрокардіографічне дослідження включає реєстрацію ЕКГ в 12 відведеннях: в 6 – від кінцівок (I, II, III, aVL, VF) та в 6 грудних (V₁-V₆). В кожному відведенні фіксують не менше 4 комплексів ЕКГ.

Безпосередньо перед записом ЕКГ встановлюють ручку перемикача відведень в положення “1мВ” і записують мілівольт, який служить орієнтиром для стандартизації зубців ЕКГ. При швидкості руху стрічки 50 мм/с кожна маленька клітина, розташована між сусідніми вертикальними лініями (відстань 1 мм), відповідає інтервалу 0,02 с. При швидкості руху стрічки 25 мм/с кожна маленька клітина відповідає 0,04 с. При постійній швидкості руху стрічки міліметрова сітка дозволяє вимірювати тривалість зубців та інтервалів ЕКГ, амплітуду цих зубців.

На нормальній ЕКГ розрізняють ряд зубців та інтервалів між
ними. Виділяють зубець Р, зубці Q, R та S, що утворюють комплекс
QRS, зубець Т, а також інтервали Р-Q (Р-R), S-Т, Q-Т та Т-Р (рис. 5.1).

Рис. 5.1 Компоненти нормальної електрокардіограми.

При аналізі ЕКГ визначається:

1. Правильність серцевого ритму. Тривалість інтервалів R-R має бути однаковою. Якщо два сусідні R-R інтервали відрізняються більше як на 0,05 с, то говорять про наявність аритмії. В нормі спостерігається тільки дихальна аритмія (збільшення тривалості R-R інтервалів на вдиху та зменшення на видиху). Дихальна аритмія зникає при затримці дихання. Всі інші види аритмій свідчать про порушення сердечного ритму.

2. Частота серцевих скорочень. Для цього необхідно визначити тривалість одного серцевого циклу (інтервал R-R). Якщо ритм шлуночків неправильний і інтервали R-R Відрізняються один від одного, то для визначення його частоти використовують середню тривалість інтервалу R-R. Розрахунок частоти серцевих скорочень (ЧСС) здійснюють за формулою:

де 60 - кількість секунд у хвилині, (R-R)_сср. - середня тривалість R-R інтервалів, виражена у секундах.

На основі визначеного показника роблять висновки про активність водіїв ритму серцевого м’яза. При цьому виділяють такі стани:

- тахікардія (прискорення серцевого ритму, ЧСС>90 уд/хв) - спостерігається при підвищенні тонусу симпатичної нервової системи, ураженнях клітин синусового вузла (інфекція, інтоксикація, гіпоксія), вживанні ліків, чаю, кави, алкоголю. В нормі тахікардія спостерігається у дітей та підлітків, при фізичних та емоційних навантаженнях;

- нормокардія (нормальний серцевий ритм, ЧСС=61-89 уд/хв) спостерігається у здорових людей зрілого та похилого віку в стані спокою, у тренованих людей при незначній інтенсивності впливу стресових факторів;

- брадикардія (уповільнення серцевого ритму, ЧСС<60 ударів) – в нормі спостерігається під час сну, в стані спокою у тренованих людей, при підвищенні тонусу парасимпатичної нервової системи в результаті вірусних захворювань, склеротичних та запальних процесах поблизу синусового вузла.

3. Визначення водія серцевого ритму. Для цього необхідно визначити зубці Р та їх відношення до шлуночкових комплексів. Якщо при цьому виявляються зубці Р, що мають нормальну форму і напрямок та передують комплексу QRS, то джерелом ритму є синусовий вузол.

4. Зубець Р. Утворюється в результаті збудження передсердь. Амплітуда зубця Р в нормі не перевищує 0,25 мВ, а його тривалість становить 0,06-0,1 с. Наявність загостреного або двогорбого зубця Р може свідчити про гіпертрофію лівого або правого передсердя відповідно. Причина гіпертрофії правого передсердя - гіпертензії малого кола кровообігу, заняття статичними видами спорту; лівого - мітральний стеноз, аортальні пороки, гіпертензії великого кола кровооб1гу, заняття динамічними видами спорту. Підтвердження наявності або відсутності гіпертрофії передсердь роблять при аналізі зубців Р в відведеннях від кінцівок. Якщо Р_ІІ>Р_І>>Р_ІІІ>, то говорять про відхилення передсердного вектора вліво. Якщо Р_ІІ>Р_ІІІ та Р_aVF>>Р_І та Р_aVL, то говорять про відхилення передсердного вектора вправо.

5. Інтервал Р-Q(Р-R). Відповідає часу проходження збудження по передсердях та передсердно-шлуночковому вузлу. Вимірюють інтервал від початку зубця Р до початку першого зубця комплексу QRS у відведеннях від кінцівок, в якому його тривалість найбільша. В нормі інтервал Р-Q дорівнює: 0,12-0,18 с. Подовшання інтервалу спостерігається при гіпертрофії правого передсердя, порушеннях провідності міокарду передсердь.

На практиці частіше визначають тривалість сегмента Р-Q (розташований від кінця зубці Р до початку зубця Q або R) з подальшим розрахунком індексу Макруза, який представляє собою відношення тривалості зубця Р до тривалості сегмента Р-Q. В нормі індекс Макруза складає, 1,1-1,6. Цей індекс іноді допомагає при діагностуванні гіпертрофії передсердь.

6. Зубець Q. Це початковий зубець комплексу QRS. Зубець Q відображає збудження міжшлуночкової перегородки. Він є необов'язковим елементом ЕКГ, за винятком У_4-6. Нормальний зубець Q не має зазубрин, а його амплітуда це повинна перевищувати 0,2 мВ (виняток Q та Q_nVF, де допускається перевищення 0,6 мВ). За шириною він не повинен перевищувати 0,03 с. Зубець Q може перевищувати норму за амплітудою у всіх трьох стандартних відведеннях що пов'язують з поворотом серця верхівкою вперед. Збільшення амплітуди зубця <Q спостерігається при гіпертрофії міжшлуночкової перегородки. Збільшення тривалості зубця свідчить про порушення проведення збудження в межах міжшлуночкової перегородки.

7. Зубець R. Частіше найбільший зубець комплексу QRS (за винятком V_1-3). Відображає збудження верхівки шлуночків серця. Амплітуда зубця R у стандартних відведеннях в нормі становить 0,5-2,0 мВ. Максимальна амплітуда комплексу в грудних відведеннях не повинна перевищувати 2,6 мВ. Зубець R може мати зазубрини, що свідчить про порушення внутрішньошлуночкового проведення, але якщо тривалість комплексу QRS знаходиться в межах 0,09 с, то наявність зазубрин допускається нормою. Збільшення амплітуди зубця R частіше всього пов'язують з гіпертрофією шлуночків, але це може спостерігатися і у астенічних людей. Зменшення амплітуди зубця пов'язують з ожирінням, слабкістю міокарду шлуночків.

8. Зубець S. Визначається як наступний за зубцем R негативним; зубець комплексу QRS. Цей зубець відображає процес збудження основань шлуночків. Його амплітуда коливається у широких межах в залежності від відведення, положення електричної вісі серця та інших факторів. Аналіз зубця проводять у всіх відведеннях, крім V_1-3. Максимальна глибина зубця 5 у відведенні, де він найбільш виражений, в нормі не повинна перевищувати 0,25 мВ. Відхилення зубця від норми спостерігається при гіпертрофії основань шлуночків, порушеннях внутрішньошлуночкового проведення.

9. Комплекс QRS. Цей комплекс відповідає збудженню міокарда шлуночків. Ширину комплексу QRS вимірюють від початку зубця Q до кінця зубця S. Вимірювання тривалості комплексу проводять в одному з правих грудних відведень (V_1-3), де він найбільш широкий. Нормальна тривалість цього комплексу становить - 0,06-0,09 с. Подовження комплексу пов'язано з порушеннями проведення збудження в межах шлуночків.

10. Сегмент ST. Характеризує стадію швидкої реполяризації міокарда шлуночків. В нормі цей сегмент лежить на ізоелектричній лінії (уявна пряма, що з'єднує два сусдні Т-Р інтервали), але допускається відхилення вгору на 0,1 мВ і вниз - на 0,15 мВ.

Зміщення сегмента ST вище ізолінії може вказувати на гостру ішемічну хворобу серця або інфаркт міокарда, гіпертрофію шлуночків; спостерігається у здорових осіб з ранньою реполяризацією шлуночків.

Зміщення сегмента ST нижче ізолінії має різну форму та напрямок, що має певне діагностичне значення. Горизонтальна депресія свідчить про коронарну недостатність; низхідна депресія спостерігається при гіпертрофії шлуночків та повній блокаді ніжок пучка Гіса; депресія сегмента у вигляді дуги, вигнутої донизу, характерна для гіпокаліємії і, нарешті, висхідна депресія сегмента має місце при вираженій тахікардії.

11. Зубець Т. Фіксується під час повільної реполяризації шлуночків. Це найбільш мінливий елемент ЕКГ. При аналізі зубця Т звертають увагу на його напрямок, форму та амплітуду. В нормі зубець Т орієнтований конкордантно головному зубцю комплексу QRS (за винятком V_2-3) і складає 1/8-2/3 його амплітуди. Зміни зубця Т неспецифічні та спостерігаються при різноманітних патологічних станах.

Зменшення амплітуди або негативний зубець Т_ІІІ та Т_аVF свідчить про гостре порушення відновлення шлуночків, що може бути пов'язане з короткочасною дією стресових факторів, вживанням чаю, кави, алкоголю. Якщо зубець Т негативний або має зменшену амплітуду по відношенню до домінуючого зубця комплексу QRS в III, аVF і V_2-3 відведеннях, то це свідчить про хронічне порушення відновлюючих процесів в шлуночках.

При виявленні змін зубця Т їх необхідно співставити зі змінами комплексу QRS та сегмента ST.

12.Інтервал Q-Т. Відповідає електричній систолі шлуночків. Інтервал Q-Т залежить від статі, віку та частоти серцевого ритму. Нормальну тривалість інтервалу Q-Т визначають за формулою Базета:

де k - коефіцієнт, що для жінок дорівнює 0,4, а чоловіків - 0,37; (R-R)_сер. – середня тривалість інтервалів R-R у досліджуваному масиві ЕКГ.

Після визначення належної тривалості інтервалу Q-Т знаходять його фактичну величину. Q-Т_факич. - це відрізок ЕКГ від початку комплексу QRS до кінця зубця Т, виражений в секундах.

Укорочення цього інтервалу може спостерігатися при гіперкальціємії, інтоксикаціях. Подовшання інтервалу Q-Т відбувається при гіпокальціємії, дифузних ураженнях міокарда, захворюваннях центральної нервової системи, інтоксикаціях.

13. Сегмент Т-Р. Реєструється від кінця зубця Т до початку зубця Р наступного комплексу. Він відповідає діастолі шлуночків та передсердь, під час якої електрична активність серця відсутня. В нормі сегмент Т-Р розташований на ізолінії. Його тривалість залежить від частоти ритму, зменшуючись при тахікардії. При уповільненому серцебитті його тривалість, навпаки, збільшується.

14. Електрична вісь серця. Положення електричної вісі серця у фронтальній площині визначають за співвідношенням зубців R та S в відведеннях від кінцівок. Положення електричної вісі дає уявлення про розташування серця у грудній клітині. Крім того, зміни положення електричної вісі серця є діагностичною ознакою ряду патологічних станів. Для визначнення електричної вісі серця порівнюють форму комплексів QRS у відведеннях від кінцівок (табл. 5.1).

Орієнтуючись по "нульовому відведенню" та формі комплексів QRS у відведеннях від кінцівок, можна досить точно (±5°) визначити положення електричної вісі серця у фронтальній площині. Нормальною вважають орієнтацію серця в межах від +30° до +90°. Виражене відхилення електричної вісі серця спостерігається при гіпертрофії шлуночків, блокадах ніжок пучка Гіса.

Відхилення електричної вісі серця вправо при наявності зубця R, збільшеної амплітуди, свідчить про гіпертрофію правих відділів серця. Частіше всього це пов'язано з гіпертензіями малого кола кровообігу, заняттями статичними видами спорту.

Правограма спостерігається у дітей, а також у дорослих з недостатньо розвинутим мікардом лівого шлуночка (зубець R знаходиться в межах норми).

Таблиця 5.1. Приблизна форма комплексів QRS у відведеннях від кінцівок при різних положеннях електричної вісі серця (колом позначено нульове відведення).

Відхилення електричної вісі серця вліво при наявності зубця R, збільшеної амплітуди, свідчить про гіпертрофію лівих відділів серця. В основному не пов'язано з гіпертензіями великого кола кровообгу, заняттями динамічними видами спорту.

Нормальне розташування електричної вісі серця та наявність зубця R збільшеної амплітуди вказує на гіпертрофію як лівих, так і правих відділів серця, що може бути пов'язано з заняттями спортом, гіпертонічною хворобою, складними пороками серця, але може спостерігатись у людей астенічної конституції.

Зареєструвати ЕКГ у досліджуваного в стані спокою та після фізичного навантаження (15-20 присідань). Оформити протокол досліду. Отримані результати занести до таблиці (табл. 5.2). Зробити аналіз одержаних кривих і дослідити їх залежність від функціонального стану досліджуваного. ЕКГ вклейте в зошит.

Таблиця 5.2. Основні показники ЕКГ досліджуваного.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Методика визначення амплітуди та тривалості зубців ЕКГ.

2. Як визначити наявність аритмії?

3. Які зміни ЕКГ свідчать про порушення відновлюючих процесів в міокарді?

4. Що таке електрична вісь серця?

5. Назвітъ особливості ЕКГ спортсменів.

Лабораторна робота № 19

Тема: Математичний аналіз серцевого ритму.

Мета: Засвоїти методику математичного аналізу серцевого ритму за Р.М. Баєвським, визначити індекс напруги серцево-судинної системи в стані спокою та після фізичного навантаження.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ

1. Внутрішньосерцеві механізми регуляції серцевої діяльності.

2. Вплив симпатичного та парасимпатичного відділів нервової системи на роботу серця. Тонус серцевих нервів.

3. Гуморальна регуляція серцевої діяльності.

4. Особливості серцевого ритму при різній функціональній активності регуляторних систем.

5. Вікові особливості регуляції роботи серця.

6. Серцево-судинна система як індикатор функціонального стану цілого організму.

Матеріали та обладнання: електрокардіограф, 10%-й розчин хлориду натрію, марлеві салфетки, кушетка, мікрокалькулятор.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РОБОТИ

Оцінка функціонального стану організму є однією з основних задач сучасної фізіології. Очевидно, що в процесі своєї життєдіяльності організм наражається на вплив різноманітних стресорів. Адаптація до їхньої дії тісно пов'язана з дієздатністю регуляторних систем організму.

Прямі методи дослідження рівня функціональної активності регуляторних систем характеризуються значною складністю. Нині більшість авторів схиляються до думки, що для оцінки функціонального стану організму доцільне вивчення роботи серцево-судинної системи. Прогнозування станів цілісного організму на підставі даних досліджень системи кровообігу може ґрунтуватися на таких положеннях:

- гемодинамічні зміни в різних органах і системах звичайно виникають раніше, ніж відповідні функціональні порушення;

- зміна енергетичного обміну в міокарді передує зниженню його скорочувальної функції та розвитку гемодинамічних і метаболічних зрушень;

- дослідження гемодинамічних процесів у серцево-судинній системі дозволяє прогнозувати можливі зміни не тільки апарату кровообігу, але й цілого організму.

Ступінь напруги адаптаційних механізмів оцінюють методом математичного аналізу серцевого ритму. Метод заснований на тезі про те, що при переході організму із стану спокою до стану активності упорядкованість процесів підвищується. Відсутність даної тенденції після впливу зовнішнього фактора свідчить про перенапругу та виснаження регуляторних механізмів, що викликає десинхронізацію функцій організму.

Записують електрокардіограму в II стандартному відведенні (не менше 100 кардіоциклів). Після виміру тривалостей R-R інтервалів з точністю до 0,02 дані групують за зустрічаємістю.

В подальшому вираховують такі показники:

1. Мо (мода) - значення тривалості R-R інтервалу, що найбільш часто зустрічається в досліджуваному масиві, виражена в секундах. Мода свідчить про найбільш імовірний рівень функціонування системи кровообігу i при досить стаціонарних процесах співпадає з математичним очікуванням. У перехідних процесах значення моди свідчить про домінуючий рівень функціонування серцево-судинної системи.

2. АМо (амплітуда моди) - число значень, рівних моді, виражене у відсотках до загального числа кардіоциклів, що досліджувалися. Цей показник характеризує стабілізуючий ефект центрального рівня управління серцевим ритмом. В основному цей ефект обумовлений впливом симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

3. ∆х (варіаційний розмах) - різниця між максимальною та мінімальною тривалостями R-R інтервалів, виражена в секундах. Вважають, що показник характеризує стан парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. Однак в певних умовах при значній амплітуді повільних хвиль варіаційний розмах залежить в більшій мipi від стану підкіркових нервових центрів, ніж від тонусу парасимпатичної нервової системи.

4. ІН (індекс напруги серцево-судинної системи) відбиває ступінь централізації управління серцевим ритмом, виражається в абсолютних одиницях i обчислюється за формулою:

Інтерпретація результатів, одержаних при математичному аналізі серцевого ритму, проводиться на підставі класифікатора, запропонованого P.M. Баєвським (1984). Виділення станів з різним ступенем домінування тонусу симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи за даними варіаційної пульсометрії передбачається за будь-якими двома показниками.

Автори пропонують виділяти такі стани: а) виражене переважання симпатичної нервової системи (∆х≤0,06; Amo≥80; IH≥500); б) помірне переважання симпатичної нервової системи (∆х≤0,15; Amo≥50; IH≥200); в) помірне переважання парасимпатичної нервової системи (∆х≥0,30; Amo≤30; IH≤50); г) виражене переважання парасимпатичноі нервовоі системи (∆х≥0,50; Amo≤15; IH≤25).

Система регуляції ритму серця надзвичайно складна i складається з багатьох функціональних елементів. Не завжди ці елементи діють сінергічно, що свідчить про дизрегуляцію вегетативних функцій.

1. Дизрегуляція з переважанням активності парасимпатичної нервової системи. Діагностується у випадках нормокарда, помірної та вираженої тахікардії, коли активація симпатичного відділу вегетативної нервової системи відносно невелика. Це буває обумовлене або високою економічністю енергетичних i метаболічних процесів (треновані люди), або слабкістю процесів мобілізації рecypciв, зниженням резервних можливостей організму (після тяжких захворювань, синдром перенапруження та виснаження). При даному стані регуляторних механізмів показники IH≥200 i Mo≥0,80.

2. Дизрегуляція з переважанням симпатичної нервової системи діагностується у випадках нормокардії, помірної або вираженої брадікардії, коли активність симпатичного відділу нервової системи відносно велика. Це буває пов'язане з наявністю факторів, що викликають надмірну активацію симпатичної нервової системи (збудження підкіркових центрів, подразнення спинномозкових симпатичних вузлів), або з компенсаторним підсиленням адренергічних впливів на енергообмін та метаболізм внаслідок патологічних змін в організмі. При даному стані регуляторних механізмів показники IH≥200 i Mo≥0,80.

Зареєструвати ЕКГ в стані спокою та після фізичного навантаження (15-20 присідань) так, як це вказано в методиці проведення роботи. Зробити математично-статистичний аналіз серцевого ритму та визначити його особливості при різних функціональних станах організму. Звернути увагу на залежність серцевого ритму від активності відділів вегетативної нервової системи.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Методика математичного аналізу серцевого ритму.

2. Мода, амплітуда моди, варіаційний розмах та індекс напруги серцево-судинної системи як показники активності регуляторних систем організму.

3. Залежність регулярності серцевого ритму від активності відділів вегетативної нервової системи.

4. Ознаки дизрегуляції вегетативних функцій при дослідженні серцевого ритму.

5. Особливості серцевого ритму спортсменів.

Лабораторна робота № 8

Тема: Дослідження показників гемо- та кардіодинаміки.

Мета: Засвоїти методику вимірювання тиску крові у людини за способом Короткова i визначити показники пульсового та середнього артеріального тиску, систолічного та хвилинного об'ємів крові, загального периферійного опору судин розрахунковим методом.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОП1ДГОТОВКИ

1. Амортизаційні, резистивні, обмінні, ємкісні та шунтуючі судини.

2. Зміна опору, тиску крові i швидкості кровотоку в різних ділянках судинного русла.

3. Методи вимірювання кров'яного тиску.

4. Фактори, що зумовлюють величину кров'яного тиску.

5. Артеріальний пульс. Механізм його виникнення та властивості.

6. Рух крові в венах та фактори, що його обумовлюють. Венний пульс.

7. Особливості кровообігу в капілярах.

Матеріали та обладнання: сфігмоманометр, фонендоскоп, секундомір, мікрокалькулятор.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РОБОТИ

3 метою вимірювання кров'яного тиску у людини використовується сфігмоманометр (тонометр). Основними його частинами є порожниста гумова манжетка, нагнітальна гумова груша i ртутний (або пружинний) манометр. Усі частки приладу з'єднані герметично.

Досліджуваний сідає боком до столу, руку вільно кладе на стіл долонею вверх. На оголене плече щільно (однак, щоб не стискуючи тканини) накладають манжетку сфігмоманометра. На гумовій груші закривають гвинтовий клапан. Біля ліктьової ямки, відшукують пульсуючу плечову артерію (над нею встановлюють фонендоскоп). Грушею в манжетку нагнітають повітря до зникнення пульсу, потім, за допомогою гвинтового клапана, повітря повільно випускають.

У певний момент виникає чіткий звук (так званий тон Короткова, або судинний тон), який добре чути через фонендоскоп. Тиск у манжетці в цей момент відповідає величині систолічного (максимального) тиску. У міру випускання повітря з манжетки звук спочатку підсилюється, потім зменшується i зникає. Момент зникнення тону відповідає величині діастолічного (мінімального) тиску. Вимірювання повторюють три рази з інтервалами в 1-2 хв. і беруть за основу мінімальні показники.

В нормі величина систолічного артеріального тиску (АТ_с) дорівнює 105-125 мм.рт.ст., а діастолічного (АТ_д) - 65-85 мм.рт.ст. Підвищення систолічного тиску характеризують як артеріальну гіпертензію.

Вона може бути пов'язана з дією стресових факторів, хворобами судин та нирок. Знижені величини АТ_с характеризують як артеріальну гіпотензію, яка може бути пов’язана зі слабкістю міокарду, крововтратами, виснаженням організму, часто носить психогенний характер.

Після вимірювання артеріального тиску визначають частоту серцевих скорочень. Для цього нащупують пульс на лівій руці досліджуваного та підраховують його частоту за 15 сек. Визначення проводять три рази з інтервалами в 1 хвилину. За основу беруть мінімальне значення показника.

У зв'язку з неможливістю широкого використання існуючих лабораторних методів визначення інших показників гемодинаміки різні дослідники на основі експериментальних даних вивели формули для їx розрахунку, виходячи з величин артеріального тиску та частоти серцевих скорочень.

1. АТ_п (пульсовий артеріальний тиск) - різниця між систолічним та діастолічним артеріальним тиском. Пульсовий тиск пропорційний об'єму крові, що викидається серцем при кожній систолі. Показник розраховують за формулою: АТ_п=АТ_с-АТ_д. В нормі АТ_п дорівнює 35-45 мм.рт.ст.

2. АТ_сер (середній артеріальний тиск) - представляє собою рівнодіючу коливань артеріального тиску в різні фази серцевого циклу. Для периферійних судин величину АТ_сер=АТ_д+1/ЗАТ_п. В нормі показник дорівнює 80-100 мм.рт.ст.

3. СОК (систолічний об'єм крові) - кількість крові, що викидається шлуночками серця за одну систолу. Величина показника залежить від сили серцевих скорочень і збільшується при фізичних навантаженнях. Показник розраховують за формулою Старра:

СОК=[ (101+0,5хАТ_п)-(0,6хАТ_д) ] – 0,6хА ,

де СОК - систолічний об'єм крові, АТ_п - пульсовий артеріальний тиск, АТ_Д - діастолічний артеріальний тиск, А - вік досліджуваного в роках. Нормальними величинами систолічного об'єму крові вважають 65-75 мл.

4. ХОК (хвилинний об’єм крові) - кількість крові, що прохо­дить через серце за одну хвилину. Збільшення показника cпocтepiгaється при підвищенні інтенсивності метаболічних реакцій в організмі, а зменшення - вказує на економічність роботи організму, слабкість міокарду. Для розрахунку показника величину СОК помножують на число серцевих скорочень за 1 хв: ХОК=СОКхЧСС. В нормі хвилин­ний об'єм крові дорівнює 4,5-5 л/хв.

5. V (об'ємна швидкість руху крові) - об'єм крові, що протікає через поперечний переріз судин за 1 сек. Показник визначають виходячи з величини ХОК, ділючи його на 60 сек.

6. ЗПО ( загальний периферійний oпiр судинного русла) - сумарний oпip всіх судин великого кола кровообігу. Збільшення показника є однією з можливих причин розвитку гіпертонічної хвороби, а зменшення при фізичних навантаженнях сприяє поліпшенню кровопостачання периферійних органів. Загальний периферійний oпip судин розраховують за формулою:

ЗПО=∆Р/V,

де ∆Р - різниця тиску в артеріальному та венозному кінцях судинної системи (розраховують за формулою АТ_сер=АТ_д+1/ЗАТ_п), V - об'ємна швидкість руху крові.

Оформити протокол досліду. Виміряти артеріальний тиск та розрахувати показники кардіо- i гемодинаміки в стані спокою та після фізичного навантаження. Результати дослідів занести до таблиці (табл. 8.1). 3іставити визначені показники з нормою. Зробити висновки.

Таблиця 8.1 Показники гемо- та кардіодинаміки при різних функціональних станах організму.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1.Що таке максимальний, мінімальний, пульсовий та середній артеріальний тиск?

2. Як виміряти кров'яний тиск за способом Короткова?

3. У якій частині судинної системи відбувається різке падіння артеріального кров'яного тиску i чому?

4. Як розрахувати систолічний та хвилинний об'єми крові?

5. Як змінюються показники гемодинаміки після фізичного навантаження, крововтратах, звуженні судин мозку, розширенні судин черевної порожнини?

Лабораторна робота № 9,10

Тема: Функціональні проби серцево-судинної системи.

Мета: Ознайомитись з методиками оцінки функціонального стану серцево-судинної системи людини.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОП1ДГОТОВКИ

1. Центральний механізм регуляції гемодинаміки. Поняття про судиноруховий центр та його відділи.

2. Рефлекторні механізми регуляції кровообігу.

3. Вплив симпатичних та парасимпатичних нервів на судинний тонус.

4. Гуморальна регуляція кровообігу.

5. Місцеві регуляторні механізми кpoвooбiгy (нестача кисню, продукти метаболізму, реактивна гіперемія, міогенна ауторегуляція).

6. Вплив хімічних та гормональних факторів на кровообіг.

7. Вплив положення тіла на гемодинаміку.

8. Особливості гемодинаміки при фізичних навантаженнях.

Матеріали та обладнання: сфігмоманометр, фонендоскоп, секундомір, кушетка.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ РОБОТИ

Функціональні проби дають можливість охарактеризувати стан серцево-судинної системи людини, визначити ступінь тренованості, виявити приховані форми недостатності серцево-судинної системи, резервні можливості серця.

Читайте також:

1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
2. I. Аналіз контрольної роботи.
3. I. ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИКОНАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
4. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
5. II. Вимоги безпеки під час проведення практичних занять у кабінеті (лабораторії) біології загальноосвітнього навчального закладу
6. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
7. II. Організація і проведення спортивних походів
8. II. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ТА ОЦІНКИ ПОТОЧНИХ ТА ПІДСУМКОВИХ ЗАНЯТЬ (ЗМІСТОВИХ МОДУЛІВ).
9. II. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ТА ОЦІНКИ ПОТОЧНИХ ТА ПІДСУМКОВИХ ЗАНЯТЬ (ЗМІСТОВИХ МОДУЛІВ).
10. II. СТРУКТУРА ТА ОБСЯГ КУРСОВОЇ РОБОТИ
11. II.ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
12. III ОФОРМЛЕННЯ І ЗАХИСТ РОБОТИ

Переглядів: 3617