• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальна характеристика та види злочинів проти власності

В цьому розділі Особливої частини КК передбачена відпові­дальність за всі посягання на власність незалежно від їх форми. За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної влас­ності; г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадсь­ких організацій та інших об'єднань громадян); д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) пра­во власності інших держав. Їх юридичних осіб, спільних підпри­ємств та міжнародних організацій.

Родовим об'єктом цих злочинів є врегульовані законом суспільні відносини влас­ності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства або погрози його застосування (на­сильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недоторканість людини.

При знищенні чи пошкодженні майна додатковими фа­культативними об'єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

Види злочинів:

За способом вчинення, предметом злочину, іншими об'єктивни­ми, а також суб'єктивними ознаками злочини проти власності мож­на поділити на три групи:

1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника: крадіжка (ст. 185 ); грабіж (ст. 186); розбій (ст. 187); викрадання електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1), вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привласнення чи розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в її віданні (ч. 1 ст. 191); привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191);

2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило ко­рисливим заподіянням шкоди власникові без оберненняна свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння пря­мих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193); придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198);

3) некорисливі посягання на власність, пов'язаніз заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: знищення або пошко­дження майна (ст. 194, 196); погроза знищення майна (ст. 195); порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).

Предметомабсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно — речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.

До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені.

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні:

1) мати мінову та споживчу вартість, тобто здатність задовольняти мате­ріальні та пов'язані з ними потреби людини; 2) бути відокремлені від природного середовища чи бути створені заново. Звичайним проявом вартості речі є її грошова оцінка. Тому предметом злочинів проти власності визнаються документи, які виконують роль гро­шового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додат­кового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспор­том тощо). Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні, закінчених), так звані легітімаційні знаки (жетони камери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитан­ції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають ва­ртості, а лише надаютьправо на одержання майна.

Юридичними ознаками є :

1) майно повинно бути чужим для винного,

2) воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності,

3) воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об'єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підприємств, об'єднань і товариств, а тому незаконне заволодіння ними таким майном, знищення чи пошкодження його утворює склад відповідного злочину проти власності.

Не є чужим для кожного з подружжя, а отже не може визнаватися предметом злочинів проти власності майно, яке нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Водночас, роздільне майно подружжя, (яке належало кожному з подружжя до одруження, одержане ним під час шлюбу в дар чи в порядку успадкування, або належить йому за шлюбним контрактом, а також речі індивідуального користування, за винятком коштовностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, отже неправомірне заволодіння ним, його пошкодження чи знищення одним із членів подружжя утворює склад відповідного злочину проти власності.

Таким, що перебуває у сильній сумісній власності, слід визнавати також майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

Не є чужим для осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство майно такого господарства, оскільки воно належить їм за правом сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами від­повідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено селянське (фермерське) господарство у формі юридичної особи.

Володіння, користування і розпорядження майном, яке за правом спільної сумісної власності належить подружжю або особам, що спільно ведуть селянське (фермерське) господарство, здійснюється такими особами за взаємною домовленістю. Порушення цього порядку може за наявності для того підстав утворювати склад самоправства і кваліфікуватися за ст. 356.

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів психотропних речовин або їх аналогів, документів, штампів, печаток чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем, викрадення предметів, які знаходяться в місці поховання або на трупі, викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених, не може кваліфікуватися як злочини проти власності. Незаконне заволодіння таким специфічним майном виділене законодавцем в окремі склади злочинів (ст. 262, 308, 312, 313, 357, 297, 410, 432).

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні та газові пістолети, ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні й освітлювальні засоби, що не містять вибухових речовин і сумішей, не можуть бути віднесені до предметів злочину, передбаченого ст. 262 КК а тому їх викрадання, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем потрібно розглядати як відповідний злочин проти власності.

Викрадення завідомо несправної вогнестрільної зброї (наприклад, навчальної) або протиправне заволодіння нею у будь–який інший із зазначених способів і приведення її у придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати як відповідний злочин проти власності та як незаконне виготовлення вогнестрільної зброї. Так само необхідно кваліфікувати дії винного у тому разі, коли для виготовлення придатної для використання зброї частина, деталей ним викрадалась, а інша частина була вироблена самостійно чи придбана будь-яким іншим способом.

Незаконне заволодіння транспортним засобом визнається злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту і підлягає кваліфікації за ст. 289.

Предметом злочинів проти власності може бути як рухоме, так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, , транспортні засоби, грошові кошти, предмети домашнього госпо­дарства, продуктивна і робоча худоба та насадження на земельній ділянці, вироблена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Привласнення особою знайденого або чужого цінного майна, і що випадково опинилося у неї, не є викраденням і виділено законодавцем у самостійний склад злочину (ст. 193).

Майну як предмету злочинів проти власності, пов'язаних з його знищеням чи пошкодженням (ст. 194 – 196). притаманні певні особливості порівняно з майном як предметом викрадення, привла­снення, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 185-187, 189 – 191). Адже, як правило, неможливим є викрадення нерухомого майна, лісів, надр як таких. Знищення ж перелічених об'єктів або їх пошкодження є реально можливим. З іншого боку, можна вимагати право на майно, але знищити чи пошкодити таке право неможливо.

Предметом злочинів проти власності, пов'язаних з його знищен­ням чи пошкодженням, може бути будь-яке майно, окрім певних йоговидів, знищення чи пошкодження яких визначено законом спеціальним видом знищення чи пошкодження чужого майна. КК до таких видів знищення чи пошкодження майна відносить зни­щення (руйнування) чи пошкодження (зіпсуття) таких видів майна. як, зокрема: об'єкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення (ст. 113), релігійні споруди та культові будинки (ст. 178), релігійні святині (ст. 179), лісові масиви або зелені наса­дження (ст. 245), дерева і чагарники у лісах, лісові насадження (ст. 246). території, взяті під охорону держави, та об'єкти природи заповідного фонду (ст. 252), радіоактивні матеріали (ст. 265), шляхи сполучення, споруди на них, рухомий склад або судна, засоби зв'я­зку чи сигналізації (ст. 277), магістральні нафто-, газо- та нафтопродуктопроводи, відводи від них, а також технологічно пов'язані з ни­ми об'єкти, споруди, засоби автоматики, зв'язку, сигналізації (ст. 292), пам'ятки історії або культури (ст. 298), Державний прапор України (ст. 338), майно, що належить працівникові правоохорон­ного органу, службовій особі чи громадянину, який виконує гро­мадський обов'язок, судді, народному засідателю, присяжному, захиснику, представнику особи або їх близьким родичам (ст. 347, 352, 378, 399), офіційні документи, штампи, печатки (ст. 357), ка­бельна, радіорелейна, повітряна лінії зв'язку, проводове мовлення або споруда чи обладнання, які входять до їх складу (ст. 360) військове майно (ст. 411, 412).

За певних обставин знищення чи пошкодження такого майна має додатково кваліфікуватися за ст. 194 та 196. Наприклад, це може мати місце у разі, коли знищення чи пошкодження спеціаль­ного виду майна здійснюється шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом і такий спосіб не передбачено як кваліфікуючу ознаку знищення чи пошкодження такого майна, а саме діяння є менш небезпечним, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 194. Якщо ж зазначені способи визначено законом обтяжуючою знищення чи пошкодження спеціального виду майна обставиною, то вчинене слід кваліфікувати лише за статтею КК, яка передбачає відповідальність за його знищення чи пошкодження навіть за умо­ви, що санкція цієї статті (наприклад, санкція ч. 2 ст. 252) є менш суворою, ніж санкція ч. 2 ст. 194.

У ряді випадків умисне знищення чи пошкодження спеціального виду майна слід розглядати як злочин проти власності і кваліфікувати лише за ст. 194. Таку правову оцінку вчинене має отримувати тоді, коли відсутні певні ознаки (спеціальні мета, наслідки тощо) якими закон пов'язує наявність спеціального складу знищення або пошкодження майна. Так, умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, якщо воно не спричинило і не могло спричинити аварію поїзда чи судна, не порушило нормальну роботу транспорту, не створило небезпеки для життя людей чи інших тяжких наслідків; слід кваліфікувати не за ст. 277, а за ст.194 (за умови, що воно заподіяло шкоду у великих розмірах). За ст, 194 (за тієї ж умови), а не за ст. 360, має кваліфікуватися умисне по­шкодження кабельної, радіорелейної, повітряної ліній зв'язку, проводового мовлення або споруди чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не спричинило тимчасового припинення зв'язку.

Предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й пра­во на нього, а вимагання — і будь-які дії майнового характеру.

Право на майно — це набута в результаті дій потерпілого мож­ливість шахрая чи вимагача користуватися, володіти і розпоряджа­тися чужим майном. Щодо об'єктів власності, що можуть відчужу­ватися тільки в установленому нормативно-правовими актами по­рядку, така можливість шахраєві чи вимагачу може бути надана ли­ше шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлю­ють право на майно або ж звільняють від обов'язків майнового ха­рактеру (договір дарування речі, доручення на право користування нею). Право на майно може бути закріплене у різних документах, на­приклад у заповітах, страхових полісах, довіреностях, цінних паперах. Право на майно може бути набуто винним також в результаті певної діі власника чи законного володільця майна, що позбавляє останнього права на нього (наприклад, знищення боргової розписки).

Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру треба розу­міти такі дії потерпілого, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати винним свого майна або до затрати ним особисто або членами його сім'ї певної праці до примноження або покращення якості як свого майна, так і майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався злочин. Насамперед, це послуги, що на­даються безоплатно, наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво житлового чи дачного будинку, гаража, реста­враційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур то­що. Зокрема, як вимагання судова практика визнає примушування потерпілого відвезти на транспортному засобі винного або інших осіб чи перевести вантаж у певне місце (інший населений пункт) без матеріальної винагороди за це.

Об'єктивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) ви­краденні – крадіжка, грабіж, розбій (ст. 185– 188-1); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4) вимаганні (ст. 198); 5) заволодінні майном шляхом шахрайства (ст. 190); 6) заволодінні чужим майном шляхом зловживання служ­бової особи своїм службовим становищем (ст. 191); 7) вчиненні інших дій, спрямованих на порушення права власності (ст. 192 – 198). В основному ці злочини скоюються шляхом дії. Ці злочини з матеріальним складом, крім ст. 195 КК.

Суб'єктом злочинів, передбачених ст. 185 – 187, 189, ч. 2 ст. 194, може бути осудна особа, яка досягла 14–річного віку, а зло­чинів, передбачених ст. 188-1, 190, 192,. 193, ч. 1 ст. 194, ст. ст. 195, 196, 198, – осудна особа, яка досягла 16–річного віку, тобто суб’єкт загальний.

Суб'єкт злочинів, передбачених ст. 191 і 197, — спеціальний. Ним може бу­ти особа, котрій майно було ввірене чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191). службова особа (ч. 2 ст. 191), особа, котрій доручені збері­гання чи охорона чужого майна (ст. 197).

Суб'єктивна сторона злочинів проти власності першої та другої групи характеризується прямим умислом і ко­рисливою метою. Особливістю су­б'єктивної сторони шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на нього. Помилка винного щодо належності майна тому чи іншому власникові (наприклад, винний вважає, що майно належить приватній особі, а насправді воно є власністю об'єднання громадян) для правової оцінки вчиненого значення не має.

Злочини проти власності, які становлять третю групу, з суб’єктивної сторони характеризуються умисною (знищення або пошкодження майна, погроза знищення майна) або необережною (необережне знищення або пошкодження майна, порушення обо­в'язків щодо охорони майна) формою вини.

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності поля­гає в прагненні винного протиправне обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову ви­году без обернення чужого майна на свою користь. У результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обер­нення на свою користь нічийного майна винний або інші особи, одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється.

Протиправне вилучення чу­жого майна в рахунок повернення боргу не може визнаватися зло­чином проти власності, оскільки у таких випадках не заподіюється шкода об'єктові таких злочинів (праву власності). Не може розгля­датися як злочин проти власності заволодіння майном, здійснене всупереч встановленого законом порядку, у випадку, коли винний вважав ,що він має право на володіння, користування або розпоря­дження таким майном.

Відсутній злочин проти власності і у випадку, коли кошти, недо­стача яких встановлена, витрачались не на особисті потреби служ­бової особи, яке їй було ввірене чи було у її віданні, чи на потреби інших осіб (родичів, близьких, керівництва), а на покриття вироб­ничих витрат у широкому розумінні цього поняття. Судова практи­ка не визнає також таким злочином заволодіння особою майном однієї державної чи колективної організації виключно для того, щоб використати вилучене в інтересах іншої державної чи колективної організації, оскільки у такому випадку винний здійснює протипра­вне заволодіння майном не у власних інтересах чи інтересах бли­зьких йому осіб, а прагне забезпечити нормальні умови для виробни­чої діяльності на конкретному підприємстві чи в організації. За наяв­ності підстав такі діяння можуть розглядатися як самоправство, зло­вживання владою чи службовим становищем або інший злочин

2. Кримінально-правова характеристика обставин, що обтяжують різні форми викрадання чужого майна

До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіко­вані та особливо кваліфіковані види злочинів проти власності пер­шої групи, закон відносить вчинення таких діянь: 1) повторно, 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих або 5) особливо великих розмірах; б) із заподіянням знач­ної шкоди потерпілому. До обставин, що обтяжують крадіжку, гра­біж і розбій, віднесено також вчинення цих злочинів з проникнен­ням у житло, інше приміщення чи сховище.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 185 крадіжка, грабіж, вима­гання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем визнаються вчи­неним повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із цих злочинів, розбій (ст. 187) чи викрадення, привлас­нення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мислив­ської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрай­ства чи зловживання службовим становищем (ст. 262).

Повторності не буде, якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин; судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи знята згі­дно зі ст. 88–91; винна особа, хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених у п. 1 примітки до ст. 185, була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

У випадку вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. ст. 185, 186, 189, 190 або 191, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак слід кваліфікувати за частиною другою ст. 185, 186, 189, 190 або частиною третьою ст. 191. Додатково кваліфікува­ти перший злочин ще і за частинами першими ст. 185, 186, 189, 190 або ч. ч. Ї чи 2 ст. 191 не потрібно. У разі вчинення декількох посягань на власність різними способами перший злочин (за вітсутністю інших кваліфікуючих ознак) слід кваліфікувати за частиною першою відповідної статті (у разі вчинення злочину, передбачено ст. 191, частинами першою чи другою цієї статті), а інші, як вчинені повторно, за частинами другими відповідних статей КК (у разі вчи­нення злочину, передбаченого ст. 191, частиною третьою цієї статті).

Для визнання будь-якого із зазначених злочинів повторним не має значення, чи був перший злочин закінченим, вчинювався він винною особою як виконавцем чи як іншим співучасником, був винний засуджений за його вчинення чи притягується до кримі­нальної відповідальності одночасно за перший і новий злочини. Водночас зазначені моменти впливають на кваліфікацію вчиненого. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власно­сті, одні з яких були закінченими, а інші — ні, незакінчені злочини повинні отримувати окрему правову оцінку відповідно до положень закону про попередню злочинну діяльність (ст. 14. 15.), Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших — організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини повинні отримувати самостійну правову оцінку з посиланням на відповідну частину ст. 27.

Повторневикрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб слід відмежовувати від продовжуваного викрадення, вимагання, заволодіння шляхом шахрайства тощо.

Продовжуваним злочином визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучен­ня чужого майна чи заволодіння ним, що складається із ряду тото­жних злочинних дій (вчинюється одним способом), які мають зага­льну мету незаконного вилучення майна чи заволодіння ним, з са­мого початку охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин,

За попередньою змовою групою осіб та організованою групою осіб.

Для наявності цієї ознаки необхідно, щоб учасники вчинення злочину діяли як співвиконавці. При цьому не виключається тех­нічний розподіл ролей, за якого, наприклад, при крадіжці одна особа виконує початкові дії, спрямовані на заволодіння майном (скажімо, забезпечує проникнення інших осіб у житло чи інше при­міщення або сховище шляхом відмикання дверей), інша — безпо­середньо вилучає майно тощо. Не буде цієї ознаки в тому випадку, коли один із учасників групи, яка брала участь у вчиненні таких злочинів, відповідно до закону є суб'єктом цих злочинів, а інші від­повідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне у зв'язку з неосудністю чи недосягненням певного віку.

Оскільки конструкція різних форм посягань на власність така, що вчинення їх групою осіб може кваліфікуватися як за ознакою вчинення їх групою осіб за попередньою змовою, так і за ознакою вчинення організованою групою, то відмежування групи осіб за по­передньою змовою від організованої групи має вирішальне значен­ня для правильної кваліфікації протиправного вилучення чужого майна чи заволодіння ним за цими ознаками. Про критерії відме­жування групи осіб з попередньою змовою від організованої групи див. коментар до ст. 28.

Для кваліфікації за ознакою вчинення їх організованою групою нема значення, створювалась група тільки для вчинення лише цього виду (наприклад, для вчинення розбійних нападів) чи ще й інших злочинів. Важливо, щоб група, в складі якої було вчинено розкрадання чи вимагання, мала сукупність ознак, що характери­зують її як організовану.

У разі, коли злочин проти власності було вчинено злочинною організацією, дії винних осіб слід кваліфікувати як викрадення, ви­магання чи інший злочин проти власності, вчинений організованою групою. Організатори організованої групи чи злочинної організації несуть відповідальність за всі злочини, вчинені такими об'єднання­ми, якщо вони охоплювались їх умислом, а організатори злочинних організацій — за наявності до того підстав ще й за створення зло­чинної організації (ст. 255),

Обтяжуючою крадіжку, грабіж і розбій обставиною закон називає вчинення цих злочинів з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Житло — це житловий будинок чи житлове приміщення, які призначені для постійного (приватний будинок, квартира, кімната в будинку, квартирі чи гуртожитку) чи тимчасового (кімната в го­телі, санаторії, казармі чи кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншому закладі охорони здоров'я, дачний чи садовий буди­нок, палатка, вагончик) проживання людей, а також ті їх складові ча­стини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або за­доволення інших потреб людини (балкон, веранда, комора тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокре­млені від житлових будівель погреби, гаражі, інші будівлі господар­ського призначення).

Судова практика визнає житлом купе провідника, каюту члена команди морського чи річкового судна, будівельний вагончик, збір­ний будинок та іншу тимчасову споруду, яка спеціально пристосо­вана і використовується для тривалого проживання людей.

Інше приміщення — це різноманітні постійні, тимчасові, стаці­онарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщен­ня людей чи матеріальних цінностей (виробниче чи службове при­міщення підприємства, установи, організації, гараж, інша будівля господарського призначення, яка відокремлена від житлових буді­вель, тощо).

Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для по­стійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, рефри­жератори, сейфи і тому подібні сховища.

Судова практика не визнає сховищем неогороджену і таку, що не охороняється, площу території. Водночас не кожна територія, що охороняється, може бути визнана сховищем. Ним визнається лише територія, спеціально відведена для постійного чи тимчасово­го зберігання матеріальних цінностей,

Проникнення — це вторгнення у житло, інше приміщення чи сховище з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Воно мо­же здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням пере­шкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману тощо, а також за допомогою різних знарядь, які дають змогу винній особі викрадати майноіз житла, іншого приміщення чи сховища без входу до нього. Спосіб проникнення значення для кваліфікації не має. Якщо в результаті дій, спрямованих на проникнення до житла, ін­шого приміщення чи сховища, було знищено чи пошкоджено май­но то винний за наявності для цього підстав може додатково нести відповідальність ще й за ст. 194 або 196. У разі заподіяння в ре­зультаті проникнення фізичної шкоди особам, які перешкоджали такому проникненню (охоронці, вахтери тощо), дії винних осіб за наявності для того підстав слід додатково кваліфікувати як злочин проти життя чи здоров'я.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи даної об­тяжуючої обставини, слід з'ясувати з якою метою ця особа опинилася у житлі, іншому приміщенні чи сховищі і коли у неї виник умисел на заволодїння майном. Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснюва­лося з метою заволодіння чужим майном. Не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище дії особи, яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, викорис­тавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення майна чи заволодіння ним, її дії слід кваліфікувати як вчинені з про­никненням у житло.

Не утворює цієї ознаки викрадення майна з житла, іншого при­міщення чи сховища особою, яка відповідно до свого службового становища, у зв'язку з роботою, правовим статусом, особливим ха­рактером діяльності підприємства, установи, організації була наді­лена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосу­ється викрадення майна службовцями та робітниками з службових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють, членами сім'ї — з житла, в якому вони мешкають, відвідувачами магазинів, ательє, виставок — з приміщень чи сховищ, де здійснюються продаж чи виставка товарів і доступ до яких є вільним для всіх бажаючих.

Розмір шкоди.Згідно з п. 2 примітки до ст. 185, у ст. 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визначається із врахуванням матеріального станови­ща потерпілого та якщо йому завдані збитки на суму від ста до двох­сот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Та­ким чином, незважаючи на законодавче визначення поняття «зна­чна шкода», ця ознака значною мірою залишається оціночною. За­кон лише вказує на два критерії, за допомогою яких ця ознака має визначатися на практиці.

Перший критерій передбачає необхідність при визначенні зна­чної шкоди враховувати матеріальне становище потерпілого. При цьому така можливість знову ж таки обмежена зазначеними вище рамками суми спричинених потерпілому збитків.

Другий із них стосується розміру завданих потерпілому збитків — сума незаконно вилученого майна, яка дає підстави визнавати відповідний злочин проти власності таким, що заподіяв значної шкоди потерпілому, має становити від ста до двохсот п'ятдесяти не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це означає, що у будь-якому разі спричинення потерпілому збитків на меншу (до ста) чи більшу (понад двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумі доходів громадян) суму не може визнаватися значною шкодою.

Великий та особливо великий розміри, як обставини, що обтяжу­ють вчинення злочинів, передбачених ст. 185-191, визнача­ються законом. Відповідно до п. З примітки до ст. 185 у ст. 185-191 вчиненим у великих розмірах визнається злочин, вчинений од­нією особою чи групою осіб на суму, яка в. двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Згідно з п. 4 примітки до ст. 185, у ст. 185-187 та 189-191, вчиненим в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на су­му, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мі­німум доходів громадян на момент вчинення злочину,

Таким чином, розмір майна, яке вилучив чи яким заволодів вин­ний в результаті вчинення відповідного злочину, визначається ли­ше його вартістю, яка виражається у грошовій оцінці (ціні) конк­ретної речі.

Вартість викраденого майна визначається за роздрібними, заку­півельними чи іншими цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків — за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. При цьому застосовуються встановлені для даних випадків кормативно-правовими актами кратність, коефіцієнти, індекси тощо.

Роздрібними визнаються не тільки державні фіксовані ціни, а й регульовані, а також договірні (вільні) ціни, за якими товари реалі­зуються.

У справах про викрадення чужого майна, коли заподіяні підпри­ємству, установі, організації матеріальні збитки стягуються із застосуванням кратності тощо (ст. 135 КЗП), дії винних за ознакою вчинення крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, шахрайства, при­власнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зло­вживання службовим становищем у великому або особливо великому розмірах у всіх випадках повинні кваліфікуватися виходячи з вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними (закупівельними) або іншими цінами.

Оскільки на підприємствах громадського харчування і в комісій­ній торгівлі вартість викраденого визначається за цінами, встанов­леними для продажу (реалізації) цієї продукції та товарів, розмір викраденого, що має значення для кваліфікації вчиненого, визна­чається виходячи з цієї вартості.

Що ж стосується викрадення, вимагання приватного майна, йо­го привласнення, розтрати чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, то розмір заподіяних по­терпілому збитків слід визначати виходячи з вартості майна на мо­мент вчинення злочину за роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним у результаті трудової діяльності. Якщо потерпі­лий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи із цих цін на час вчинення злочину.

За відсутності цін на майно його вартість може бути визначена шляхом проведення експертизи.

Вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна вартість якого становить великий або особливо великий розмір, мо­же кваліфікуватися як викрадення, привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службо­вим становищем у великих чи особливо великих розмірах лише у тому випадку, якщо такі діяння були вчинені одним способомі заобставин, які свідчать про умисел вчинити їх у великому чи особ­ливо великому розмірі. Викладене також стосується вчинення за таких обставин вимагання, що заподіяло майнову шкоду у великих або особливо великих розмірах. якщо при цьому умисел винного щодо розміру мав неконкретизований характер, вчинене слід кваліфіку­вати залежно від розміру фактично незаконно вилученого майна.

Якщо умисел винного був спрямований на заволодіння майном у великих або особливо великих розмірах, але не був реалізований до кінця з причин, які від нього не залежали, вчинене слід розці­нювати як замах на викрадення, вимагання чи інше заволодіння майном відповідно у великих чи особливо великих розмірах.

При вчиненні посягання на власність групою осіб за попере­дньою змовою або організованою групою розмір визначається ва­ртістю всього незаконно вилученого майна. Таким чином, якщо розмір такого майна був великим чи особливо великим, то всі учасники злочину проти власності несуть відповідальність за викра­дення, шахрайство, привласнення, розтрату, заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, вчинене у великому або особливо великому розмірах, чи вимагання, що заподіяло май­нову шкоду у великих або особливо великих розмірах.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
5. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
6. А/. Право власності.
7. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
8. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
9. Автокореляційна характеристика системи
10. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
11. Адміністративний захист об’єктів інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції
12. Адміністративно-правовий захист об’єктів інтелектуальної власності

Переглядів: 4235