Типи та причини конфліктів, методи їх розв’язання

У процесі взаємодії та спілкування людей через різні інтереси й погляди можуть виникати конфлікти. У загальних рисах конфлікт визначається як відсутність згоди між двома або більше сторонами, якими можуть бути фізичні особи або групи працівників. При цьому кожна сторона робить усе можливе, щоб було прийнято її думку, і перешкоджає це робити іншій стороні.

Виникненню конфлікту передує конфліктна ситуація, яка передбачає:

? наявність об’єкта конфлікту;

? протилежні цілі учасників конфлікту;

? відсутність відкритих зіткнень, які усвідомлюються як конфлікт.

Сучасні погляди на конфлікт полягають у тому, що навіть за ефективного управління на підприємствах конфлікти не тільки можливі, а деякі навіть бажані. У таких випадках конфлікт допомагає виявити різноманітність поглядів, дає додаткову інформацію, допомагає знайти альтернативні шляхи вирішення проблеми. Це функціональні (конструктивні) конфлікти, які ведуть до підвищення ефективності організації. Якщо конфлікти призводять до погіршення соціально-психологічного клімату, зниження трудової дисципліни, матеріальних втрат, емоційного напруження та стресів у конфліктуючих сторін, погіршення співробітництва між частиною працівників, зниження ефективності виробництва, то вони розглядаються як дисфункціональні (деструктивні).

Управління конфліктами виходить з урахування їхніх типів. Розрізняють чотири типи конфліктів:

1) внутрішньоособистісний конфлікт – найчастіше виявляється як ролевий і виникає, якщо до працівника ставляться суперечливі вимоги відносно результатів його роботи; не узгоджені виробничі завдання й особисті потреби працівника; не збалансовані обов’язки, права та повноваження працівника; мають місце перевантаження або недовантаження працівника, стреси;

2) міжособистісний конфлікт – найбільш поширений й виявляється як боротьба керівників за фактори виробництва, за схвалення певних ідей, проектів тощо, через заплановане підвищення при наявності однієї вакансії;

3) конфлікт між особистістю і групою – може виникнути тому, що людина не дотримується норм і правил поведінки, які прийняті в групі; працівник не відповідає очікуванням, які ставляться до нього з боку групи, або займає позицію, що відрізняється від позиції групи з певних питань; конфлікт між керівником і підлеглим, якщо керівник застосовує непопулярні в групі методи управління;

4) міжгруповий конфлікт – виникає через розбіжності в цілях та інтересах функціональних структурних груп, зокрема щодо матеріальних, фінансових, людських ресурсів.

Для управління конфліктами використовуються дві стратегії [7, с. 180–184]:

? попередження конфлікту – сукупність заходів організаційного та роз’яснювального характеру;

? розв’язання конфлікту – залежить від ситуації і передбачає такі способи, як примус і переконання, підкріплене стимулюванням.

Дії керівництва при цьому спрямовуються на те, щоб змусити або переконати конфліктуючі сторони припинити свої дії і перейти до переговорів, знайти відповідне рішення.

Для цього необхідно визначити:

? справжню причину конфлікту;

? реальних учасників конфлікту;

? справжні потреби й побоювання кожного учасника конфлікту;

? існуючі до конфліктної ситуації міжособистісні стосунки учасників конфлікту;

? ставлення до конфлікту осіб, які не беруть у ньому участі, але зацікавлені в позитивному розв’язанні.

Це дасть змогу обмежити дискусію формальними рамками, що зменшить надмірні емоції і створить можливості для спільного обговорення проблеми та знаходження оптимального рішення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комунікації в управлінні персоналом	\|	Соціально-психологічний клімат

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.