• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2. Детермінанти структури ринку продукту та показники ринкової влади фірми

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Для студентів ОКР «Магістр» економічних спеціальностей

Мелітополь, 2014

УДК 330.101.542(075.8)

ББК 65.012я73

М-18

Мікроекономічний аналіз. Конспект лекцій для студентів економічних спеціальностей ОКР «Магістр». – Мелітополь:Таврійський державний агротехнологічний університет, 2014. – 211 с.

Розробник: доцент кафедри економічної теорії ТДАТУ Кукіна Н.В.

Рецензенти: к.е.н., доцент кафедри фінансів і кредиту Таврійського державного агротехнологічного університету Когут І. А.

Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри економічної теорії «____»____________ 2014 р., протокол №_____.

Затверджено методичною комісією факультету економіки та бізнесу «____»____________ 2014 р., протокол № _____.

Конспект лекцій розроблений у відповідності із робочою програмою дисципліни «Мікроекономічний аналіз», що передбачена для студентів економічних спеціальностей.

Конспект лекцій призначений для надання студентам теоретичного матеріалу та набуття ними відповідних знань в процесі вивчення дисципліни.

ЗМІСТ

ВСТУП

Розвиток економіки України ставить нові задачі перед економістами, а як наслідок, нові задачі виникають й перед професійною підготовкою економістів. Досі переважною дисципліною фундаментальної підготовки економістів залишалися курси загальної економіної теорії у вигляді мікро- та макроекономіки, однак зараз вимагається добра теоретична база і у спеціальних областях. Однією з таких областей фундаментальної економічної теорії є мікроекономічний аналіз – наука про способи формування, види та економічні наслідки функціонування ринкових структур, що включає у себе особливості поведінки підприємств на рівні окремих галузей та регіонів. Ця теорія показує, яким чином формується та чи інша поведінка господарюючого суб’єкта, як вона модифікується в залежності від реальних та запропонованих дій інших економічних агентів, включаючи державу. Мікроекономічний аналіз надає класифікацію ринкових структур, способи оцінки сили впливу економічного агенту на параметри ринку. Ця теорія набуває особливого значення з точки зору поведінки ефективної галузевої та антимонопольної політики держави.

Мікроекономічний аналіз є відносно новою областью економічних явищ. Як говорить сама назва, теорія має справу з організацією окремих ринків та галузей, вивчає діяльність фірм у галузі та вплив їх рішень на галузеву організацію. Мікроекономічний аналіз досліджує закономірності формування та функціонування різного роду ринкових структур, основні принципи поведінки фірм на різних ринках, результати такої поведінки для економіки в цілому, варіанти галузевої політики держави. Мікроекномічний аналіз передбачає розвиток інструментарію економічного аналізу відносно до більш глибокого дослідження ринкових структур, поглиблення розуміння закономірностей функціонування галузей, ринків та фірм, більш повне вивчення можливості та необхідності державного регулювання галузевої структури.

Мікроекономічний аналіз має точки перетину з іншими економічними дисциплінами. Так, мікроекономіка є небхідною базою для вивчення даного курсу, дисципліна розвиває та поглиблює прикладний мікроекономічний аналіз, демонструючи, яким чином мікроекономічна теорія використовується на практиці дослідницьких робіт та навіщо. Існує нерозривний зв'язок мікроекономічного аналізу з маркетингом, менеджментом, теорією ігр та теорією фірми.

Таким чином, мікроекономічний аналіз представляє собою область, необхідну для вивчення та використання на практиці. Матеріал конспекту лекцій включає 11 тем курсу. Для кожної теми наводиться пере перелік питань лекції, використовуються схеми та графічний матеріал. Підготовлений конспект призначений для самостійної роботи студентів над курсом, роботи на практичних заняттях, підготовки до заліків.

Тема 1. Підприємство як об’єкт мікроекономічного аналізу

Мета:розкрити теоретичні основи функціонування підприємства як основного суб’єкта мікроекономіки

План:

1.1 Ознаки фірми як суб’єкта ринку.

1.2 Критерії одержання прибутку фірми.

1.3 Альтернативні цілі фірми.

Література:[1- гл. 1,2; 3-гл. 2; 4-гл.2; 5-гл. 3; 7-гл.1,8; 9-гл. 9,10].

-1.1-

Фірма (підприємство) є одним з важливих елементів структури ринку. Чимало робіт присвячено дослідженню її економічної природи. Традиційно під фірмою розуміється комерційна організація, що має статус юридичної особи. Термін «фірма» дуже часто використовується як у вузькому, так й у широкому сенсі слова. У вузькому сенсі, слово «фірма» - це ім’я, під яким підприємець (приватний чи колективний) веде свою справу. У широкому сенсі – це головна господарська одиниця сучасної економіки ринкового типу, зареєстрована у відповідній правовій формі.

У традиційному сприйнятті фірма – це індивідуальний агент ринку, котрий володіє виробничою та фінансовою свободою, зареєстрований як юридична особа, має банківський рахунок та інші атрибути реєстрації. Інакше кажучи, фірма - економічний суб’єкт, що займається виробничою діяльністю та має господарчу самостійність.

Фірма як агент ринку виконує функцію перерозподілу ресурсів одночасно з ринковим механізмом. Реалізація цієї функції здійснюється виходячи з визнання «умовної моделі» фірми, яка купує ресурси на ринку, комбінує їх та продає готові вироби покупцям.

Підприємство одночасно виступає в ролі покупця, товаровиробника і продавця; в його функціонуванні чітко виявляється циклічність: виторг від реалізації продукції (дохід підприємства) спрямовується на відшкодування витрат на виробництво (купуються ресурси на здійснення наступного трансформаційного циклу), виплату дивідендів, розширене відтворення і т. д. Розрив у будь-якій ланці ланцюжка «ресурси—процес трансформування—результати» призводить до збоїв у роботі фірми, а іноді й до припинення її діяльності.

Зростання розмірів та розвитку фірм здійснюється на базі різниці між виручкою та витратами виробництва продукції. Однак, по мірі зростання концентрації виробництва, диференціації продукту та диверсифікації виробництва починається трансформація окремих характеристик фірми як суб’єкта ринку.

Традиційна концепція фірми трансформується. В результаті сформовано три підходи, які об’єктивно відображають це явище:

1) технологічна концепція фірми;

2) контрактна (інституційна) концепція фірми;

3) стратегічна концепція фірми.

Технологічна концепція фірми.

Оскільки основна роль фірм у економіці полягає у виробництві товарів та послуг, технологічний підхід до фірми є базовим у теорії ринків. За даного підходу, фірма є структурою, що оптимізує витрати за певного обсягу випуску продукції на засадах технологічних особливостей виробництва. Величина середніх мінімальних витрат (витрат в розрахунку на одиницю продукції) забезпечуються при мінімально ефективному випуску для даної галузі. Залежність витрат від випуску зумовлює технологічну межу фірми, горизонтальний та вертикальний кордони зростання фірми. Горизонтальний кордон має два аспекти: 1) як обсяг випуску однієї продукції (межі зростання монопродуктової фірми); 2) як товарний різновид (асортимент) у рамках однієї фірми (межі диверсифікації виробництва).

Контрактна концепція фірми.

Фірма є сукупністю відносин між робітниками, управлінцями та власниками. Ці відносини виражаються формальними договорами – контрактами. Але навіть якщо відносини не регулюються формальним договором, існують правила поведінки між робітниками фірми, робітниками та управлінцями, між постачальниками та споживачами продукції. Ці правила поведінки можуть розглядатися у якості неформальних контрактів, оскільки вони достатньо стабільні на протязі тривалих періодів часу, а їх порушення зумовлює формальні або неформальні санкції інших учасників.

Фірма, як сукупність внутрішніх та зовнішніх контрактів, зустрічається з двома типами витрат на забезпечення їх виконання. Це трансакційні витрати (від слова «трансакція» - угода, операція, контракт) та витрати контролю. Трансакційні витрати – це витрати (явні та неявні) на забезпечення виконання зовнішніх контрактів, у протилежність витратам, пов’язаним із внутрішніми контрактами – витратами контролю. Трансакційними витратами виступають витрати на здійснення ділових операцій, включаючи грошову оцінку часу на пошук ділового партнера, на ведення переговорів, укладання контракту, забезпечення відповідного виконання контракту. Витрати контролю включають витрати на моніторинг виконання внутрішніх контрактів, а також втрати як наслідок неякісного виконання контрактів.

Стратегічна концепція фірми.

Фірма не лише підпорядковується економічним відносинам, але й сама формує їх. Точка зору на фірму як на активний суб’єкт ринку становить основу стратегічного підходу до фірми.

Мета життєдіяльності фірми реалізується у її стратегії. Стратегія розуміється у широкому сенсі, тобто як зрозуміла, цілеспрямована поведінка фірми як у коротко-, так і у довгострокових періодах. Формуючи стратегію, фірма враховує поведінку інших економічних агентів, у першу чергу поведінку власних конкурентів, а також попит та дії уряду. Фірма активно впливає на попит, формуючи споживчі смаки. Фірма впливає на уряд, досягаючи бажаного регулювання оподаткування, митних податків та квот, надання дотацій та субсидій, прийняття антимонопольних законів та виключень з них. Фірма стає активним діячем формування галузевої, мікроекономічної, а найчастіше й макроекономічної політики держави. У даному випадку параметри поведінки фірми – ціна, кількість виробництва товару, схема продажу, витрати на рекламу, закупівля ресурсів, наймання персоналу, випуск цінних паперів, фінансові відносини з постачальниками та замовниками, операції з залучення кредитних засобів на фінансовому ринку, обсяг витрат на науково-технічне та новаторське удосконалення фірми – є фактори стратегічної поведінки фірми, за допомогою яких вона реалізує власні цілі.

-1.2-

Метою будь-якого підприємства є отримання вигоди, а саме максимального прибутку. З урахуванням цільової настанови підприємства і наявних обмежень можна виділити такі критерії формування виробництва, орієнтованого на одержання прибутку:

1) максимум випуску (принцип максимізації): для заданого розміру витрат (бюджету) варто так скомбінувати ресурси, щоб максимізувати випуск;

2) мінімум витрат (принцип мінімізації): для заздалегідь заданого випуску варто так скомбінувати ресурси, щоб мінімізувати витрати;

3) максимум ефекту (принцип оптимальності): варто так скомбінувати ресурси і вибрати обсяг випуску, щоб максимізувати різницю «виторг – витрати = прибуток = ефект».

Принцип максимізації базується на комбінуванні виробничих факторів, а саме на екстремумі - за обмежених ресурсів одержати максимум випуску. Кожне підприємство має купувати і певним чином комбінувати фактори виробництва. Так, сільськогосподарському підприємству потрібні земля, добрива, насіння, робочі машини, персонал та інші фактори; машинобудівному підприємству — земельна ділянка, виробничі будинки і споруди, сировина, менеджери, робітники тощо. Навіть комплексно-автоматизоване підприємство або ремісниче ручне виробництво не в змозі обмежитися використанням лише одного фактора виробництва.

Спосіб сполучення факторів виробництва при виготовленні товарів та наданні послуг має назву “технологія”.

Технологія може бути врегульована:

- в засобах виробництва;

- в робітниках (краща освіта та досконала професійна підготовка).

Економічною моделлю технології є виробнича функція.

Виробнича функція - це співвідношення між будь-якою комбі­нацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції.

Виробнича функція будується для певної технології і може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь якої кількості товарів.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як ви­трати: праці (L); капіталу (K); матеріалів (M), то вироб­нича функція може бути визначена таким чином

Q = f(L,K,M),(1.1)

де Q – максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній технології і даному співвідношенні праці (L), капіталу (K), матеріалів (M).

Виробнича функція є завжди конкретною – призначається тільки для даної технології. Нова технологія – нова виробнича функція.

За допомогою виробничої функції визначається мінімальна кількість витрат, що є необхідними для виробництва даного обсягу продукції.

Властивості виробничої функції:

а) збільшення обсягу виробництва за рахунок зростання тільки витрат по одному фактору виробництва має межу;

б) існує певна компліментарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взає­мозамінність цих факторів;

в) зміни у використанні факторів виробництва більш еласти­чні у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому.

Однією з перших спроб математичної формалізації виробничої функції є функція Кобба-Дугласа. У двофакторному випадку вона має вигляд:

Q = aK^αL^β, де a, α, β > 0, α + β = 1 (1.2)

Параметри α та β можуть трактуватись як своєрідні індикатори “вагомості” капіталу та робочої сили у технології.

Приріст виробництва при зміні фактору виробництва на додаткову одиницю має назву граничної ефективності фактору виробництва.

Для виробничої функції Кобба-Дугласа:

MP_K = ∂(aK^αL^1-α)/∂K = aα(L/K)^1-α,

MP_L = ∂(aK^αL^1-α)/∂L = a(1-α)(K/L)^α. (1.3)

Граничні ефективності капіталу та праці зменшуються при збільшенні відповідно величин капіталу та праці. У той же час граничні ефективності капіталу та праці підвищуються відповідно при збільшенні величин праці та капіталу.

По-перше, це свідчить про те, що функція Кобба-Дугласа відображає закон спадної граничної ефективності факторів виробництва: починаючи з певного моменту кожна наступна витрата змінного фактору виробництва дає все менший і менший приріст обсягу випуску продукції (рис. 1.1). Тобто, при незмінному стані техніки в кінцевому рахунку досягається такий економічний стан виробництва, при якому гранична продуктивність змінного фактора у поєднанні з постійним стає негативною. Точка В на рис. 1.1 показує межу застосування технології.

По друге, про можливості сприятливішого використання одного фактора, якщо збільшується другий.

TP_L

B

А TP_L

C

0 L₁ L₂ L₃ L

AP_L

MP_L

W

K

АP_L

1 2 3

0 L₁ L₂ L₃ МР_L L

Рис. 1.1. Закон спадної дохідності (граничної продуктивності) від використання фактора виробництва

Коли кількості всіх ресурсів зростають пропорційно, ми описуємо величину наслідкових змін у обсязі виробництва, користуючись концепцією віддачі від масштабу. (За відсутності фіксованих рівнів зростання факторів закон спадної віддачі не знаходить застосування).

Якщо подвоєння всіх ресурсів має наслідком точне подвоєння обсягу виробництва, то ми маємо справу з постійною віддачею від масштабу (рис. 1.2-а). Якщо подвоєння кількості всіх ресурсів спричиняє зростання обсягу продукції більш як удвічі, то функція виробництва виявляє зростаючу віддачу від масштабу (рис. 1.2-б). Якщо подвоєння всіх ресурсів спричиняє зростання обсягу виробництва менш як удвічі, то ми одержуємо спадну віддачу від масштабу (рис. 1.2-в).

Промені з початку координат називаються лініями росту, які характеризують технічно можливі шляхи розширення виробництва.

(а) (б) (в)

Рис. 1.2. Віддача від масштабу: а) постійна (0а = ab = ac); б) зростаюча

(0a > ab > ac); в) спадна (0a < ab < ac)

Для функції Кобба-Дугласа можна визначити віддачу за обсягом як суму коефіцієнтів α і β: α + β > 1 – при зростаючій віддачі; α + β = 1 – при постійній віддачі і α + β < 1 – при спадній віддачі за обсягом.

Показники ступеню α і β у виробничій функції Кобба-Дугласа – це значення еластичності випуску Q по витратах ресурсів L і K. Таким чином, збільшення на 1% витрат фактору К призводить до збільшення випуску на α%, а збільшення на 1% витрат фактору L – до збільшення випуску на β%.

Отже, зростання випуску залежить від пропорцій, що змінюються, між постійним і змінним ресурсом.

Принцип мінімізації базується на економічній раціональності, а саме на способі вибору рішень, які засновані на екстремумі - заданий обсяг продукції виготовити з мінімальними витратами факторів виробництва.

Зв’язок між обсягом виробництва продукції та вартістю її виробництва показує функція загальної вартості виробництва, яка відображає сумарну вартість усіх використаних факторів виробництва і має вигляд:

TC = C(K,L) = P_L· L + P_K · K, (1.4)

де TC, C(K,L) – загальна вартість виробництва;

P_L – ціна одиниці праці;

P_K – ціна одиниці капіталу.

При виборі комбінації виробничих факторів за критерієм мінімізації витрат фірма прагне купити таку комбінацію двох ресурсів, яка б лежала на найдальшій ізокванті, таким чином дотична ізокости з ізоквантою показують комбінацію двох ресурсів, використовуючи яку фірма буде виробляти найбільшу кількість продукції за найменших витрат (рис. 1.3).

Ізокоста – це бюджетна лінія фірми, яка показує різноманітні комбінації двох ресурсів, які фірма може придбати на свій доход за певних цін на ресурси.

Ізокванта – це крива виробничої функції фірми, на якій показані всі комбінації виробничих факторів, використання яких забезпечує однаковий обсяг випуску продукції

Рис. 1.3. Мінімізація сукупної вартості

Таким чином, правило мінімізації витратвиконується, коли граничний продукт (МР) на одну грошову одиницю вартості змінного ресурсу (Р) буде однаковим:

(1.5)

Крива, яка з’єднує всі точки дотику ізокости та ізокванти, утворені в результаті зміни рівня вартості називається лінією експансії (1.4).

Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми (лініяекспансії) – це лінія, що ілюструє найдешевші комбінації двох ресурсів, якими можна скористуватися для виробництва кожного з обсягів продукції в довгостроковому періоді, коли обидва виробничих ресурси можуть змінюватися.

Принцип оптимальності базується на економічній рівновазі, а саме на способі вибору рішень, що засновані на прагненні одержати найкращі економічні результати, використовуючи обмежені ресурси. Економічна рівновага досягається за умов максимізації прибутку фірми.

Рис. 1.4. Лінія експансії фірми

Фірма, що максимізує прибуток, повинна вводити в дію додаткові одиниці змінних факторів (L, K) до того моменту, поки гранична дохо­дність від використання ресурсів не буде дорівнювати граничним витра­там на ресурси:

МR=МС,(1.6)

де MR – граничнй доход;

MC – граничні витрати.

Граничний доход (виручка) – додатковий дохід, який є результатом виробництва додаткової одиниці продукції:

(1.7)

де - граничний доход;

- приріст сукупного доходу (виручки);

- приріст випуску продукції.

Граничні витрати – це приріст сукупних витрат фірми, пов’язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції:

, (1.8)

де - граничні витрати;

- приріст сукупних витрат;

- приріст випуску продукції

Закон і наслідок з нього можуть бути проілюстровані графічно (рис. 1.5). На верхньому графіку необхідно знайти таку точку на вісі обсягу виробництва, якій відповідала б найбільша відстань між графіками валових витрат і виручки (рис. 1.5-а). Цій же точці відповідає перетин графіку граничної виручки і графіку граничних витрат (рис. 1.5-б).

(б) граничний підхід; (в) крива прибутку

Дивлячись на рис.1.5-а легко зрозуміти, в яких межах варіюється діяльність підприємства, що приносить прибуток. Максимальний прибуток виробляється, коли відстань між ТR та ТС найбільш велика (при Q_опт). Точки Q₀¹ та Q₀²є точками критичного обсягу виробництва. До точки Q₀¹ та після точки Q₀²сукупні витрати перевищують сукупний дохід (ТС > TR), таке виробництво економічно збиткове і тому невиправдане. Саме в інтервалі виробництва від точки Q₀¹ до точки Q₀² підприємець отримує прибуток, максимізуючи його при обсязі, що дорівнює Q_опт. Його задача – утриматися близько оптимальної точки. В цій точці кутові коефіцієнти граничного доходу (МR) та граничних витрат (МС) є рівними: МR=МС (рис. 1.5-б), а розмір прибутку досягає максимально можливого рівня (рис. 1.5-в).

Таким чином, усі три критерії принципово спрямовані на отримання фірмою найкращого економічного ефекту, який поєднує у собі вміння керівництва фірми визначати оптимальний обсяг виробництва, за якого продуктивність ресурсів буде максимальною, вартість такого обсягу обґрунтовано мінімальною, а величина його граничних показників виручки та витрат рівноважною. Саме така поведінка фірми (підприємства) є економічно виправданою, оскільки вона забезпечує отримання максимального прибутку, а, отже, й найвищого рівня економічного ефекту.

-1.3-

Природа фірми завжди ускладнюється. Правила ведення бізнесу удосконалюються, тобто трансформується інституційна сторона фірми. Фірма як організація також трансформується. У теперішній час організація внутрішнього середовища фірми це компромісне поєднання інтересів багатьох учасників (рис. 1.6).

На думку Д. Хея та Д. Морриса, фірма як інститут не може мати цілей. Цілі можуть мати лише люди. «Лише якщо фірма складається з однієї людини або може на законних засадах розглядатися як єдина нероз’єднана людська одиниця, що приймає рішення, то мотив максимізації прибутку фірми може бути дійсним».

Метою індивідуального власника, котрий володіє правами власності на фірму та одночасно керує нею, є, в першу чергу, максимізація корисності при виборі між прибутком (грошовою винагородою) та часом відпочинку.

Проста функція корисності має наступний вигляд:

(1.9)

де π – прибуток власника;

L_S – час відпочинку.

Рис. 1.6. Зацікавлені групи та їх очікування

Оскільки прибуток є нормальним благом для індивіда на відміну від затрат праці, то криві байдужості мають від’ємний нахил, що відповідає спадаючій граничній корисності благ. Тому криві байдужості вигнуті відносно початку координат, що відповідає спадаючій граничній нормі заміщення одного блага іншим (рис. 1.7).

При збільшенні часу роботи прибуток спочатку зростає. Проте з певного моменту зниження граничної продуктивності ресурсу (у тому числі підприємницьких зусиль власника) призводить до зниження прибутку. Функція прибутку має U - образну форму. Якщо індивідуальний власник приймає рішення максимізувати корисність, то йому необхідно працювати менше, ніж у тому разі, коли його прагнення спрямовані на максимізацію прибутку.

Співпадіння інтересів індивідуального власника щодо максимізації корисності та прибутку можливі лише коли криві байдужості приймають вид горизонтальних ліній, тоді максимум прибутковості та максимум корисності матимуть сумісність (рис. 1.8).

Проте в реалії великі фірми не часто керуються безпосередньо власниками. Тому необхідно встановити, чому люди об’єднуються у групи в межах фірми, де здійснюється трансформація ресурсів? Як акціонери, менеджери, працівники, власники корпоративних паперів фірми, кредитори та інші пов’язані між собою? Яка їх мета від участі у функціонуванні фірми? Як взаємодія цих потенційно різних цілей визначає загальну поведінку фірми?

Для акціонерів метою є віддача від інвестицій. Тому їх інтерес полягає у площині або зростання дивідендів (рис. 1.9), або зростання курсової вартості акцій.

Рис. 1.7. Вибір власника фірми, що максимізує корисність

Рис. 1.8. Вибір власника, для якого відпочинок є нейтральним благом

На рис. 1.9 ситуація задоволення бажань акціонерів відображена, коли дотична до кривої середніх витрат є паралельною до кривої попиту (прямої середнього доходу). В таких умовах фірма працює в режимі недовиробництва (Q*) і не досягає оптимального розміру виробництва (Q_опт). Проте значно збільшується середня величина дивідендів, максимальній розмір яких відповідає площині abcd.

Рис. 1.9. Мета акціонерів - максимізація середньої величини дивідендів

Інтереси керівників (менеджерів) не завжди співпадають з інтересами власників. Найчастіше оцінкою якості менеджменту є показник максимізації темпів росту фірми. Тому менеджери майже завжди прагнуть до ризикованих капіталовкладень у проекти, від реалізації яких можна очікувати суттєвих темпів росту компанії. Власники б вели бізнес з меншим ризиком, оскільки у них з менеджерами різне ставлення до ризику. Менеджери працюють з чужими грошами, тому максимізацію росту фірми можна розглядати у якості самостійної мети менеджменту.

Зростання темпів росту компанії невід’ємно пов’язане з процесом максимізації сукупної виручки фірми. Одним зі способів покращення положення керівника в компанії є збільшення продаж або максимізація виручки. Саме цей показник найчастіше демонструє акціонерам компанії якість роботи менеджера. Справа в тому, що гранична виручка фірми, яка прагне максимізувати прибуток, дорівнює граничним витратам, тобто МС = MR > 0. У фірми ж, яка максимізує сукупну виручку, гранична виручка дорівнює нулю, тобто MR = 0 (рис. 1.10). Так як функція граничної виручки є спадаючою, то у першому випадку обсяг випуску буде менший, ніж у другому. Крім того, як правило, фірма, що максимізує виручку займає на ринку достатньо стійке становище. Тому менеджери не зацікавлені у скороченні випуску навіть у тому разі, коли це призведе до збільшення прибутку. Це приклад самостійної мети менеджменту, який не співпадає з прагненням акціонерів та працівників.

Інші моделі поведінки менеджерів передбачають, що корисність менеджменту має непряму залежність від прибутку. Прямий вплив на корисність менеджерів оказує розмір адміністративних витрат. Тому аналізується проблема вибору менеджера між прибутком та адміністративними витратами (рис. 1.11).

Рис.1.10. Мета менеджера – максимізація сукупної виручки

Рис. 1.11. Вибір менеджера між прибутком та адміністративними витратами

Оптимальна величина адміністративних витрат за максимізації прибутку досягається у точці Е₁ (рис. 1.11), а за максимізації корисності менеджера – у точці дотику лінії бюджетного обмеження та кривої байдужості Е₂.

Цілі кредиторів також можуть розглядатися як самостійні. На відміну від менеджерів, кредитори не приймають участі безпосередньо у реалізації проекту, який ними фінансується. Проте вони зацікавлені у сприятливих умовах його існування, оскільки очікують повернення грошей. Як й акціонери, кредитори приймають участь у фінансуванні проекту, але право власності на результати вони не мають.

Для працівників, що володіють фірмою, метою є максимізація прибутку в розрахунку на одного зайнятого. Якщо працівники займають домінуюче положення всередині фірми (наприклад, володіє контрольним пакетом акцій), політика фірми також буде націлена на максимізацію доходу, що отриманий кожним працівником фірми. Розглянемо детальніше, яким є обсяг виробництва та ціна фірми у цьому разі.

Нехай виробнича функція випуску фірми залежить від двох факторів – праці (L) та капіталу (К). Розглянемо рішення фірми у короткостроковому періоді, припускаючи, що гранична продуктивність праці знижується з ростом її використання. Також вважаємо, що фірма діє на ринку досконалої конкуренції та не впливає на ціну товару.

Прибуток одного працівника становить:

, (1.10)

де Р – ціна товару;

q – обсяг виробництва;

r – ставка орендної плати за використання одиниці капіталу;

L – кількість робітників фірми (обсяг використання праці).

На рис. 1.12 зображено залежність загальної виручки фірми від кількості зайнятих. Фірма обирає такий обсяг використання праці, який максимізує чисту виручку (виручку за відрахуванням витрат на капітал), що становить джерело доходу колективу працівників, в розрахунку на одного працівника. Графічно чиста виручка в розрахунку на одного зайнятого відображається тангенсом лінії, що з’єднує точку на кривій загальної виручки, з точкою загальних витрат на капітал.

Фірма максимізує чисту виручку на одного зайнятого, коли ця величина дорівнює граничному продукту праці у грошовому виразі (рис. 1.13):

. (1.11)

Рис. 1.13. Пропозиція самокерованої фірми

Друга умова максимуму забезпечується дією закону зниження граничної продуктивності.

Розглянемо, як фірма реагує на зміни ринкової ціни. На рис. 1.13 зображено, що підвищення ціни товару з Р₁ до Р₂ зумовить зниження зайнятості у середині самокерованої фірми, а отже, зниження обсягу пропозиції. Звідси крива пропозиції самокерованої фірми буде мати від’ємний нахил.

Поведінка самокерованої фірми дуже відмінна від поведінки фірм, що максимізують прибуток. Перевага таких фірм у економіці може дестабілізувати ринкову рівновагу. Рівновага на ринку, де й обсяг пропозиції, і обсяг попиту знижуються зі зростанням ціни, за певних умов може бути нестійкою: за відхилення ціни від рівноважної на систему будуть діяти сили, що перешкоджають поверненню ринку до рівноважного стану.

Самостійні цілі можуть бути й у інших груп контрагентів, що забезпечують ефективне функціонування фірми. Так, може мати місце конфлікт інтересів різних учасників. Разом з тим слід мати на увазі, що, якщо інтереси будь-якої групи осіб стають переважно головними, то поведінка фірми на ринку буде відповідною. Але з економічної точки зору у довгостроковому періоді така поведінка економічних агентів навряд чи може бути оптимальною, оскільки фірма, що не ставить за мету максимізацію прибутку, стає потенційним кандидатом на вихід з галузевого ринку.

Таким чином, можна сказати, що за умов збереження мети максимізації прибутку природа фірми відтворює цілий спектр самостійних цілей різних груп людей, що діють у межах фірми. Проте у довгостроковому періоді самостійні цілі окремих груп контрагентів можуть розглядатися як певні чинники, що діють на базову мету фірми та обмежують можливості її досягнення.

Контрольні питання:

1. Охарактеризуйте сутність, основні завдання фірми

2. Які існують сучасні концепції фірми?

3. Охарактеризуйте технологічний, контрактний і стратегічний підхід.

4. Що представляє собою двофакторна виробнича функція? Якими є її основні властивості?

5. Що представляє собою процес мінімізації вартості виробництва?

6. Що таке крива експансії?

7. В чому полягають основні правила максимізації прибутку та мінімізації витрат фірми?

8. Які контрагенти фірми мають альтернативні цілі?

Тема 2. Детермінанти структури ринку продукту та показники ринкової влади фірми

Мета.Розглянути типи ринкових структур, їх детермінанти, а також охарактеризувати критерії концентрації виробників та показники їх ринкової влади

План:

1. Детермінанти узагальнених ринкових структур.

2. Внутрішня структура ринку та критерії концентрації виробників.

3. Показники ринкової влади фірми.

Література:[1-гл. 2,3; 4-гл. 3; 5-гл. 5,6].

-2.1-

У теорії ринком називають сукупність економічних умов, за яких покупці та продавці взаємодіють з метою здійснення взаємовигідних торгівельних угод. Кожна з характеристик ринку впливає на параметри його функціонування. Сукупність характеристик ринку визначають його структуру або тип ринку.

Ринкова структура – це сукупність ринкових агентів, поведінка яких залежить від ступеня характерних проявів тих чи інших ключових ознак типу ринку.

Ключовими ознаками (детермінантами) кожного типу ринку, що визначає специфічні особливості структури галузі порівняно з іншими, є наступні:

1) кількість продавців;

2) кількість покупців;

3) природа продукту (однорідний чи диференційований);

4) умови входу на ринок та виходу з нього;

5) інформованість та мобільність ринкових агентів.

Різні комбінації детермінантів ринку можуть виявити достатньо широкий спектр ринкових структур. У теорії фірми прийнято виділяти чотири базові ринкові структури або чотири типи побудови ринків: досконалу конкуренцію, монополістичну конкуренцію, олігополію та монополію. Розглянемо детальніше їх фундаментальні засади (табл. 2.1).

Усі чотири моделі мають пасивну роль покупців на ринку та роблять акцент на поведінці виробників товару (продавців). Якщо ввести у розгляд можливі характеристики ринку зі сторони попиту, то перелік ринкових структур суттєво поповниться (табл. 2.2). Окрім добре відомої з мікроекономіки моделі монопсонії, можна пригадати модель двосторонньої монополії (коли єдиний продавець взаємодіє з єдиним покупцем) або модель

Таблиця 2.1

Читайте також:

1. I етап. Аналіз впливу типів ринку на цінову політику.
2. III. Аналіз ринку
3. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
4. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
5. IV група- показники надійності підприємства
6. IV розділ. Сегментація ринку та вибір цільового сегменту
7. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
8. IV. Розширення депозитів шляхом операцій на відкритому ринку.
9. IY. Стратегії “асоційованого” ринку
10. O стратегія підвищення ринкової частки за існуючої місткості ринку.
11. PR-Заходи фармацевтичної фірми
12. А) Показники, які використовують при аналізі кон'юнктури

Переглядів: 1278