Тема 2.1. Загальна характеристика держави і права країн Стародавнього Сходу

Мета заняття: освітня - вивчення особливостей державного і правового розвитку давніх східних держав; уяснити особливості державного устрою у Стародавніх Єгипті, Вавилоні, Індії та Китаю; розвиваюча - вироблення навичок аналізу правових документів на прикладі законів Хаммурапі та законів Ману; виховна - виховання почуття неприпустимості різниці в правах населення держави у зв’язку з походженням (при вивченні законів Хаммурапі); сприяння вихованню почуття неприпустимості антигуманних, жорстоких покарань.

План

1. Виникнення держави і права.

2. Держава і право Стародавнього Єгипту.

3. Держава і право Стародавнього Вавілону. Законник Хаммурапі.

4. Держава і право Стародавнього Китаю.

5. Держава і право Стародавньої Індії. Закони Ману.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: первісна демократія, рада старійшин, ном, фараон, джаті, кенбет, таліон, авілум, мушкенум, вардум, патесі-лугаль, ордалій, ван, сян, гун, варна, каста, брахман, кшатрій, вайшья, шудра, драхма, чандал, раджа, парішад.

1. Уяви про етап становлення держави в значній мірі гіпотетичні. Точно відомо, що головною передумовою появи держави були якісні зміни, що відбулися внаслідок неолітичної революції, тобто переходу від привласнюючої економіки (збиральництво, мисливство) до відтворюючої (землеробство та скотарство). Наслідки неолітичної революції: 1) поява надлишків, які розподілялися в залежності від соціальної ролі в колективі (вождям та старійшинам – більше), що призвело до майнової нерівності; 2) продуктів стало більше та людські колективи стали більш сталими; 3) людина стала осілою, і окремі колективи вже контролювали певні території.

Первісна демократія як форма організації суспільних відносин в общині вже перестала відповідати її потребам. Дрібні колективи – общини – об’єднуються в племена, союзи племен. З’являються органи племінного самоврядування, ускладнюються їх функції. Відбувається виділення управлінської діяльності. Встановлюється військова демократія як сходинка між первіснообщинним ладом та державою. Друга її назва - «протодержава», тобто організація, яка ще не є державою, але вже виконує її функції. На цьому ж етапі з’являється і право.

2. Періодизація історії Давньоєгипетської держави налічує 5 етапів. На першому, що починається в ХХХ ст.до н.е., створюється протодержава, яка у ХХVIII ст.до н.е. вже перетворюється на сильну рабовласницьку державу. У ІІІ ст. до н.е. Єгипет стає частиною спочатку держави О.Македонського, а у І ст.до н.е. – Римської імперії.

Державний лад Стародавнього Єгипту. Єгипет був абсолютною централізованою монархією. Голова держави – фараон, джаті – перший помічник фараона. В адміністративному плані держава поділялася на номи, на чолі яких стояли призначувані фараоном номархи. Існувала і розгалужена чиновницько-бюрократична система. Велику роль в системі державного управління Єгипту відігравали переписувачі.

Соціально-класова структура населення може бути представлена у вигляді піраміди. На верхівці стояли фараон та його родичі, далі йшли жерці, номова аристократія, чиновники, привілейованими категоріями були воїни, переписувачі. Непривілейоване вільне населення - селяни, ремісники. Повністю безправними були раби. Джерела рабства – боргова кабала, полон, купівля на рабських ринках.

Давньоєгипетське право. Джерелами права були правові звичаї, укази фараона, вже мали місце перші кодифікації (закони Бокхора). Головні галузі давньоєгипетського права: право власності, зобов’язальне право, шлюбно-сімейне право, кримінальне право. В шлюбно-сімейному праві жінка зберігала певні права. Кримінальне право мало класовий характер.

3. Давньовавілонська держава існувала у ХХ-XVI ст. до н.е., за формою правління була абсолютною монархією. Голова держави - патесі-лугаль,його помічник - нубанду, глави областей, що призначалися монархом -шакканакум. Зберігалися залишкиів общинного самоуправління на місцях.

Соціальна структура населення була своєрідною. Вільне населення поділялося на два стани: авілумів (повноправних) та мушкенумів (неповноправних). Їх правове становище розрізнялося ставленням до них закону та розміром повинностей, що покладалися на них. Становище рабів – „вардум” – було найгіршим.

Закони царя Хаммурапі – найдавніша кодифікація права, що дійшла до нашого часу. Вони нараховують 282 статті, викладені у казуальній формі. Головні напрямки, врегульовані законами Хаммурапі, - право власності, зобов’язальне право, шлюбно-сімейне, кримінальне. У шлюбно-сімейнопу праві жінка не була безправною, хоча і мала значно менше права, аніж єгиптянка. В кримінальному праві не згадуються державні та релігійні злочини, оскільки вони завжди каралися смертною карою. Метою покарання була відплата, тому при визначенні покарання за злочини проти особи використовувався принцип таліону. Але вид покарання залежав від станової належності злочинця і потерпілого.

4. Стародавня Індія – ранньорабовласницька монархія з пережитками первісної демократії. Тому поряд з владою верховного монарха – раджі - існували органи влади, з якими повинен був рахуватися раджа, це придворна рада – паришад та сабха – народні збори.

Свої особливості мала і соціальна структура Індії. Вільне населення поділялося на варни – особливі стани, не рівні за своїми правами та обов’язками. Існувало чотири варни: брахмани, кшатрії, вайшьї, шудри. Позаварновою верствою населення були недоторкані, до яких належали діти від міжварнових шлюбів та представники зневажливих професій.

Давньоіндійське право демонструє зв’язок права, релігії та моралі. Головним пам’ятником давньоіндійського права вважаються Закони Ману, що були створені брахманами у ІІ ст. до н.е. – І ст.н.е. Форма викладення правових норма в Законах Ману - віршована, на відміну від Законів Хаммурапі, тут практично немає суто правових статей, оскільки закони мають релігійне забарвлення. Головні галузі права у законах: право власності, договірне право, шюбно-сімейне право, кримінальне право. Жінка за цими законами була повністю безправною. Кримінальне право було досить розвиненим: відомі були форми провини, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, поняття рецидиву. Але водночас зберігалися пережитки родових відносин: принцип таліону, колективна відповідальність. Метою покарання була відплата, характер покарання залежав не тільки від злочину, але й від варни злочинця (право було класовим).

5. Утворення Давньокитайської держави прискорило завоювання одного племені (Ся) іншим ( племенем Шан). Китай був рабовласницькою монархією з елементами східної деспотії. Голова держави – ван, з 4 ст. приймає титул імператора. Перший міністр - сян, три головних радники царя – гуни. Країна поділялась на області, якими керували чжухоу.

Спочатку децентралізована, з пережитками родового ладу, держава посилилася завдяки реформам Шан Яна у 4 ст.до н.е. Сутність реформ: було узаконено вільний продаж землі, примусово роздрібнені великі патріархальні родини, встановлено новий адміністративний поділ, введено податок з оброблюваної землі, реорганізовано армію та введено там жорстку дисципліну, застосовано кругову поруку до цивільного населення.

Соціальна структура населення Давнього Китаю: благородні (знать, чиновництво, великі землевласники та купці), „добрі люди” – вільні селяни та ремісники, „підлі люди” - раби, орендарі, наймані робітники.

Вплив на давньокитайське право двох філософських течій – конфуціанства та легізму. Перша визнавала головним засобом підтримання справедливого порядку додержання моральних норм, друга – суворість закону. На початку н.е. від протиборства ці дві системи переходять до взаємозлиття. Найдавніша кодифікації китайського права – Уложення про покарання (Х ст.до н.е.). Характеристика галузей права близька до такої в інших давньосхідних державах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МВС України та роль його органів та підрозділів у забезпеченні примусового виконання	\|	ТЕМА 3. Антична держава та право. Стародавня Греція: Афіни, Спарта.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.