• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Підприємства як складові організації виробничого процесу

Виробничий процес є основою діяльності будь-якого підприємства, у т.ч. аграрного. Він представляє собою сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи необхідних для виготовлення продукції, що здійснюється у підприємстві для виробництва продукції або надання послуг.

У його характеристиці використовують два ключових поняття – процес і виробництво.

Процес-це серія операцій, які здійснюються над початковими матеріалами, що збільшують їх цінність і приводять до певного результату, інакше - це серія видів діяльності, за якою цінність початкового матеріалу збільшується за рахунок застосування кваліфікованої праці та знань. А виробництво –це система узгоджених дій з формування цілеспрямованого процесу перетворення сировини матеріалів у корисний продукт.

Отже, виробничий процес – це процес, в якому люди, знаходячись у певних виробничих відносинах і використовуючи знаряддя та предмети праці, створюють необхідні суспільству товари ( продукцію, послуги) виробничого і особистого споживання.

Основними елементами виробничого процесу є процес праці, як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці (рис. 1).

Рис. 1. Схема елементів виробничого процесу

Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певних витрат коштів. Поряд з цим в аграрному виробництві використовуються природні процеси, які здійснюються під впливом сил природи (біологічні, хімічні процеси). Відповідно у сільському господарстві невід’ємним складовим елементом виробничого процесу є живі організми (рослини і тварини) - біологічні активи.

Отже, праця людей у аграрному виробництві направлена, перш за все, на використання природних сил, а саме життєвих функцій рослин і тварин, що є однією із його особливостей.

Під організацією аграрного виробництва розуміють систему (сукупність) заходів (дій) з раціональної побудови і ведення виробничих процесів в усіх галузях основної діяльності аграрного підприємства.

З моменту виникнення праці, як свідомої діяльності людини з метою створення матеріальних і духовних благ, накопичився значний досвід організації виробничого процесу. Аналіз цього досвіду дав можливість узагальнити надбання суспільної практики і на цій основі сформулювати ряд наукових положень, дати наукове пояснення, встановити закономірності розвитку явищ у сфері організації виробництва.

На основі узагальнень набутого досвіду та діалектики розвитку виробництва сформувались закони, які відкривають перспективи розвитку виробничих відносин у самому підприємстві.

Теорія організації виробництва, у тому числі в аграрному підприємстві, ґрунтується на таких загальних положеннях:

1. Будь-який виробничий процес є функціонуючою сукупністю фізичних дій людини, засобів праці, предметів праці та власне трудових процесів з метою виготовлення заданого продукту для задоволення певних потреб.

2. Основні елементи праці знаходяться у взаємозв'язку між собою та з технологічним змістом процесу.

3. Зазначені елементи праці знаходяться між собою у певному якісному співвідношенні, тобто вони повинні відповідати заданому кінцевому результату, отримуваному у процесі виробництва.

4. Засоби праці, предмети праці та виконавці повинні знаходитися у визначеному кількісному співвідношенні, обумовленому обсягом виробництва та часовими обмеженнями.

5. У виробничому процесі сукупність елементів праці повинна знаходитися не тільки в певному якісному і кількісному, але й у просторовому співвідношенні, тобто кожний елемент праці, трудового процесу та їх сукупність повинні займати певний простір, мінімально необхідний для їх нормального функціонування.

6. Виробничий процес відбувається не тільки у просторі, а й у часі. Кожна стадія, операція або їх сукупність має здійснюватися у чітко визначений період часу. Отже, здійснення трудового процесу та його елементів повинно відбуватися у певному часовому співвідношенні.

Розглянуті співвідношення обумовлені технологічним змістом виробництва.

Організація виробничого процесу у аграрному підприємстві базується на таких закономірностяхсуспільного виробництва:

– кооперація виконавців, тобто трудовий контакт, що викликає своєрідне змагання, яке збільшує індивідуальну продуктивність окремих осіб;

– концентрація знарядь виробництва та праці;

– якісний розподіл процесів виробництва на складові частини в залежності від його характеру;

– пропорційність між його частинами виробничого процесу;

– ритмічність виробничого процесу;

– паралельність здійснення окремих процесів;

– безперервність процесу виробництва.

Все це стає можливим за умови формування у кожному аграрному підприємстві відповідного виробничого і ресурсного потенціалів.

Отже, важливою складовою організації виробничого процесу в аграрному підприємстві є його виробничий і ресурсний потенціал.

Виробничий потенціал підприємства – це реальний обсяг продукції, який можна виробити при повному використанні (завантаженні) наявних у нього ресурсів (потужностей), тобто – це наявні та потенційні можливості виробництва за наявного ресурсного потенціалу підприємства.

Виробнича потужність – це максимально - можливий виробництво продукції за рік(добу, зміну) в натуральних показниках за заданого асортименту і якості та раціонального використання землі, техніки, обладнання, виробничої площі.

Основу поняття категорії ресурсний потенціал, ста­новить загальна категорія ресурси. Термін «ресурс» – озна­чає запас, джерело. До ресурсів зараховуються запа­си та джерела сировини, матеріалів, майно та грошо­ві кошти, праця.

Ресурси – це сукупність матеріальних і нематері­альних елементів, які прямо чи опосередковано бе­руть участь у виробничому процесі.

Особливістю категорії ресурси є їхня відтворюваність, яка здійснюється як у формі споживчої вартос­ті, так і у формі вартості. Термін «потенціал» (лат. -сила) – можли­вість, здатність, сила, що існує в прихованій формі і може виявлятися за певних умов.

Отже, потенціал – це сукупність ресурсів і можли­востей, які можуть бути використані підприємством для досягнення певних цілей.

Ресурсний потенціал аграрного підприємства – це сукупність ресурсів – матеріальних і нематеріальних факторів виробництва, що є у розпорядженні підприємства, а також спроможність працівників і менеджерів використову­вати їх з метою виробництва товарів (послуг) і отримання максимального прибутку. Він характери­зує не весь запас конкретного ресурсу, а ту його час­тину, яка залучена у виробництво з урахуванням еко­номічної доцільності та досягнень науково-технічного прогресу.

Ресурсний потенціал агарного підприємства як господарюючого суб'єкта є важливим чинником, який визначає основи побудови виробничих процесів у галузях виробництва та нарощування їх виробничих потужностей, впливає на ефективність фінансово-господарської ді­яльності підприємства в цілому та підвищення його конкурентоспроможності.

Елементами ресурсного потенціалу аграрного підприємства є такі види ресурсів:

• земельні;

• трудові;

• матеріальні, що складаються з основних засобів і оборотних засобів;

• фінансові (власні, позичкові кошти);

• нематеріальні;

• інформаційні.

Головним специфічним ресурсом аграрного виробництва є земельні ресурси. Земельний потенціал – це сукупність земельних угідь, що використовуються і придатні для систематичного використання у сільськогосподарському виробництві, які є у розпорядженні аграрного підприємства і мають назву сільськогосподарських угідь. До них належать рілля, багаторічні насадження сади, ягідники, виноградники тощо), сіножаті, пасовища, перелоги.

Трудові ресурси чи персонал підприємства – це су­купність фізичних осіб, які перебувають з підприєм­ством як з юридичною особою у відносинах, що ре­гулюються актами законодавства про трудову діяль­ність, і утворюють трудовий колектив працівників з визначеною структурою відповідно до структури ви­робництва, форми власності її, організаційного устрою конкретного підприємства.

Трудовий потенціал аграрного підприємства характеризують такі поняття, як робоча сила, трудові ресурси, кадри, персонал. Вони взаємозалежні, вико­ристовуються як синоніми і необхідні для виділення специфічних особливостей трудового потенціалу ко­лективу. Наприклад, робоча сила - це сукупність фі­зичних і розумових здібностей людини, які викорис­товуються нею для виробництва матеріальних блат і послуг. Трудові ресурси, як правило, характеризують потенційну робочу силу аграрного підприємства як частину тру­дових ресурсів країни. Кадри – це основний (штатний, постійний), як правило, кваліфікований склад праців­ників сільськогосподарського підприємства. Персонал – це особистий склад аграрного підприємства або його частина виділена за ознакою виконуваних робіт (функцій).

З метою ефективного використання трудового по­тенціалу на підприємствах здійснюється його управ­ління, яке включає в себе аналіз кадрового потенціа­лу і рівня його використання, визначення потреби в працівниках різних спеціальностей, прогнозування і планування чисельності працівників усього підпри­ємства й окремих його підрозділів по різних струк­турних групах; розміщення працівників і координа­цію їхньої діяльності; мотивацію праці; облік резуль­татів праці; контроль за виконанням завдань.

Фінансові ресурси – це кошти, які формуються у разі утворення підприємства і поповнюються в ре­зультаті господарської діяльності за рахунок продажу продукції, виконання робіт і надання послуг, а також шляхом залучення зовнішніх джерел фінансування.

Матеріальні ресурси складаються з основних засобів і оборотних засобів підприємства.

Основні засоби – це засоби (знаряддя) праці, які беруть участь у процесі виробництва тривалий час у своїй незмінній споживчій (натурально-речовій) формі, а їхня вартість пере­носиться через конкретну працю на вартість виробленої продукції частинами в міру їх спрацьовування. Сукупну вартісну їх оцінку називають основним капіталом аграрного підприємства. Основні засоби підприємства поділяються на ак­тивні і пасивні. Активна частина основних виробничих засобів впливає на предмет праці, рухається при виконанні операцій у ви­робничому процесі; пасивна частина – створює умови для безперебійного функціонування активної части­ни засобів та виробничого процесу у цілому.

Оборотні засоби – це предмети праці, які одноразово беруть участь у виробничому процесі (виробничо споживаються у процесі одного виробничого циклу втрачаючи свою первісну натурально-речову форму) і повністю переносять свою вартість на вироблену продук­цію (послуги). Сукупну вартісну їх оцінку називають оборотним капіталом сфери виробництва аграрного підприємства. За функціональною роллю у процесі виробництва вони поділяються на такі групи: виробничі запаси, незавершене виробництво і поточні біологічні активи. Другою важливою складовою оборотного капіталу є оборотний капітал сфери обігу (засоби обігу), який не бере безпосередньої участі у процесі виробництва, а лише обслуговує його, будучи водночас результатом цього виробництва. До засобів обігу включають готову продукції, товари, векселі одержані, дебіторську за розрахунками та іншу поточну дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті, інші оборотні активи.

Нематеріальні ресурси – це частина потенціалу підприємства, яка дає економічну вигоду протягом тривалого періоду та має нематеріальну основу отри­мання доходів, до яких належать об'єкти промислової та інтелектуальної власності а також інші ресур­си нематеріального походження.

До інших видів нематеріальних ресурсів зарахо­вуються:

• ноу-хау – технологія виробництва, науково-технічні, комерційні, організаційні та управлінські знання, необхідні для функціонування виробництва. На відміну від секретів виробництва ноу-хау не па­тентуються, оскільки в значній своїй частині скла­даються з певних прийомів, навичок і ін. Розповсю­дження ноу-хау здійснюється шляхом укладання лі­цензійних договорів:

• раціоналізаторські пропозиції-технічне рішен­ня, що є новим та корисним для підприємства, та пе­редбачає зміни конструкції виробів, технології вироб­ництва та техніки або зміни складу матеріалу. Його автору видається спеціальне посвідчення заснування права на авторство та винагорода;

• найменування місця походження товару. Відо­бражає назву країни (або місцевості) для визначення специфічних якостей товару, які пояснюються при­родними умовами, людським фактором, національни­ми особливостями, характерними для даного регіону;

• гудвіл – визначає імідж підприємства.

Нематеріальні активи – це права на ко­ристування нематеріальними ресурсами. Власники об'єктів інтелектуальної та промислової власності отримують виключне право на їхнє використання за допомогою патентів.

З огляду на сучасний стан економіки наявність ресурсного потенціалу у аграрному підприємстві ще не свід­чить про ефективність діяльності підприємства. Ефективна діяльність підприємства забезпечуєть­ся в першу чергу за рахунок якості використання ре­сурсного потенціалу.

Завдання 1. Визначити ресурсний потенціал і спеціалізацію аграрного підприємства, сформулювати виробничий напрямок його діяльності

Мета практичного заняття:Засвоїти поняття «виробничий процес», «виробничого потенціал», «ресурсного потенціал» аграрного підприємства й отримати практичні навики щодо визначення системи економічних показників, що характеризують ресурсний потенціал аграрного підприємства та розрахунку економічної ефективності його використання. Провести аналіз цих показників.

Самостійна робота:Розрахувати структуру чистого доходу від реалізації с.-г. продукції АП, визначити спеціалізацію аграрного підприємства та сформувати виробничий напрямок його діяльності.

Вихідна інформація :

1. Наявність виробничих ресурсів: земельних угідь, засобів виробництва (основного, оборотного капіталу), трудових ресурсів, біологічних активів (довгострокових, поточних), поголів’я худоби і птиці.

2. Валове виробництво продукції, чистий дохід від реалізації продукції і послуг, валовий і чистий прибутки.

Читайте також:

1. CMM. Модель технологічної зрілості. Зрілі і незрілі організації.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Поняття соціального процесу.
4. II. Права та обов'язки адміністрації організації, що проводить туристську подорож
5. III етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.
6. III. Ризики виробничого травмування та професійних захворювань механізаторів, допоміжного персоналу та сторонніх осіб при експлуатації сільськогосподарської техніки
7. IV група- показники надійності підприємства
8. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
9. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
10. IV. План навчального процесу.
11. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
12. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.

Переглядів: 2051