Соціоекосистема, її структура та властивості

Соціоекологія базується на системному підході. Об’єктом вивчення соціоекології прийняті глобальна система "природа-суспільство" та її територіальні складові. Соціоекологія вивчає суспільство і природу як взаємопов’язані підсистеми.

Соціоекосистему можна визначити як територіальну соціоприродну саморегульовану систему, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством. Соціоекосистеми характеризуються рядом властивостей: вони є системами ієрархічними, моноцентричними, саморегульованими, територіальними, складними, динамічними.

Ієрархічність соціоекосистем полягає в тому, що глобальна соціоекосистема складається з державних, державні — з обласних, обласні — з районних, а районні — з міських та сільськогосподарських. Державні, обласні та районні соціоекосистеми ще називають регіональними, а міські та сільськогосподарські — локальними.

Соціоекосистеми — моноцентричні (антропоцентричні)системи; центральним суб’єктом соціоекосистем, який взаємодіє з навколишнім середовищем, є їхнє населення, інтереси якого є критерієм оптимізація соціоекосистем. Для порівняння, об’єкти вивчення біологічної дисципліни екології — екосистеми — моноцентричні, але не антропоцентричні, а біоцентричні, тому що в них навколишнє середовище розглядається під кутом зору інтересів центральних суб’єктів — біоценозів; геосистеми — поліцентричними.

Соціоекосистеми, як і геосистеми та екосистеми, саморегульовані,але на відміну від останніх саморегуляція в них здійснюється центральним суб’єктом — населенням.

Соціоекосистеми єтериторіальнимисистемами — кожна з них займає певну площу.

Соціоекосистеми — надзвичайно складнісистеми. Кожна з них складається з двох основних підсистем — природної та соціально-економічної, які складаються з підсистем нижчого рівня: природна — з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна — підсистеми населення та господарства. У свою чергу, названі підсистеми містять компоненти: природна — гірські породи, рельєф земної поверхні, ґрунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, а соціально-економічна — підсистеми населення, житлові, промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенні об’єкти.

Соціоекосистеми належать до класу динамічних систем — їх підсистеми та компоненти безперервно змінюються і взаємодіють. Нормально функціонуючі соціоекосистеми перебувають у стані динамічної рівноваги, за допомогою якої обмін речовинами і енергією між суспільством та природою органічно "вписується" у природний кругообіг. Отже, у системі зберігається загальний речовинно-енергетичний баланс.

Оптимізаціясоціоекосистем полягає у створенні у них такої оптимальної функціональної структури, яка б забезпечувала відновлення в них динамічної рівноваги, тобто базувалася б на речовинно-енергетичному балансі в середині системи.

Оптимальнимвважається такий режим природокористування, при якому максимальний економічний ефект досягається при збереженні динамічної рівноваги соціоекосистем, отже, без перевищення граничне допустимих антропогенних навантажень на геоекосистеми, з яких вона складається.

Кінцевою метою оптимальної функціональної структуризації соціоекосистем є формування в них якісно нового природно-окультуреного середовища, що гармонійно поєднує природні та антропогенні об’єкти і задовольняє матеріальні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні та естетичні потреби населення. Ця мета повністю відповідає основному завданню соціоекології — гармонізації взаємовідносин між людським суспільством та навколишнім середовищем.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціоекологія, її об’єкт, предмет та завдання	\|	Поняття про середовище існування людського суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.