Соціоекологія, її об’єкт, предмет та завдання

Різні вчені дають дещо відмінні визначення соціоекології. За Е.Гірусовим, це теорія про шляхи й принципи трансформації людської діяльності відповідно до об’єктивних вимог законів саморегуляції біосфери. Ю.Марков визначає соціоекологію як науку про конструювання оптимальних стосунків між суспільством та природою, внаслідок якого цілеспрямовано поліпшується якість навколишнього середовища. Г.Швебс розуміє соціоекологію як міждисциплінарну область знань про взаємовідносини суспільства та природи, орієнтовану на максимізацію економічного та соціального ефекту при мінімізації втрат природних ресурсів і покращенні навколишнього середовища.

Одне з найбільш вдалих визначень сформоване Г.Бачинським. За ним, соціоекологія — це інтегральна міждисциплінарна наука, що вивчає закономірності взаємодії суспільства та природи і розробляє наукові принципи гармонізації цієї взаємодії.

Соціоекологію характеризує ряд важливих особливостей: 1) вона складається з теоретичного і прикладного напрямів; 2) в її основу покладено системний підхід — це наука, що вивчає соціоекосистеми; 3) соціоекологія поєднує міждисциплінарний характер з предметною цілісністю; 4) вона є окремою самостійною дисципліною.

Деякі автори розглядають соціоекологію лише як теоретичну фундаментальну дисципліну, виключивши з неї прикладні функції. Інші науковці, навпаки, недооцінюють теоретичні аспекти соціоекології і обмежують її функції тільки науковим обґрунтуванням конкретних природоохоронних та природооптимізаційних заходів. На нашу думку, обидві ці крайні точки зору помилкові. Як майже кожна сучасна розвинута наука, соціоекологія складається з прикладного і теоретичного напрямів. Прикладні функції соціоекології є сенсом її існування. Оскільки ця наука покликана на практиці гармонізувати відносини між суспільством та природою, зробити природокористування раціональним. Теоретична соціоекологія повинна озброїти прикладну соціоекологію знанням законів взаємодії суспільства і природи, тобто соціоекологічних законів, необхідною методологічною та методичною базою.

Основним соціоекологічним законом є сформульований Е. В. Гірусовим закон оптимальної відповідності стану природного середовища та характеру розвитку суспільства. Він полягає у тому, що люди в процесі природокористування повинні постійно узгоджувати свої соціально-економічні потреби і дії з можливостями біосфери, задовольняти їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування.

В.Комаров виділяє й інші соціоекологічні закони: закон керівної ролі суспільного ладу по відношенню до характеру природокористування, закон послідовного виробничого освоєння різних форм руху матерії, закон природо-історичного розширення ойкумени тощо.

Соціоекологія є інтегральною міждисциплінарною наукою. Виникнувши на стику природничих, суспільних та технічних наук, соціоекологія вивчає різні — географічні, біологічні, медичні, економічні, соціальні, юридичні, філософські та інші аспекти взаємодії суспільства та природи, тобто має міждисциплінарний характер.

Соціоекологія — це комплексна наука. До її складу входить ряд дисциплін, що сформувалися на лоні інших наук, але стали разом з тим і підрозділами соціоекології. Ці підрозділи, пов’язані з питаннями охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Потреба у цих науках виникла в результаті нераціональної господарської діяльності, внаслідок якої було порушено динамічну рівновагу біосфери. Окремі науки спробували вирішити цю проблему за допомогою своїх методів. Так, у межах біології виникла екологія, яка вивчає закономірності взаємодії живих організмів між собою та з навколишнім середовищем. У географії інтенсивно почала розвиватися геоекологія (екологія ландшафту). І ряд інших наук — екологія людини (як галузь медицини), біогеохімія (підрозділ хімії), екологічна технологія (технічні науки), соціоекологічне право (юридичні науки), інженерна геологія (геологія), економіка природокористування (економіка). Усі ці науки є також складовими соціоекології.

Таким чином, предметом соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства та природи. Соціоекологія має власний об’єкт дослідження — це соціоекосистеми, які як цілісні системи не вивчає жодна інша наука. Метою соціоекології є гармонізація взаємовідносин людського суспільства з навколишнім середовищем у межах локальних, регіональних і, нарешті, глобальної земної соціоекосистеми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Еволюція уявлень про взаємовідносини суспільства та природи. Виникнення та розвиток соціоекології	\|	Соціоекосистема, її структура та властивості

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.