Феномен новітньої релігійності: поняття конверсії. Історико-соціальні детермінанти виникнення та розвитку НРР.

Діяльність та розповсюдження НРР в сучасній Україні.

Світові деструктивні релігійні рухи (секти) та спроба їх державного та міжнародного регулювання.

Сутнісні характеристики новітніх релігійних рухів, їхня класифікація та структура.

У ході соціально-культурних змін не тільки суспільство змінюється під впливом релігії, але й сама релігія трансформується під впливом соціальних чинників. Вона стає більш лояльною до умов, що змінилися, іде на компроміс і пристосування, вносить корективи до віровчення, соціальні й етичні доктрини, форми організації, методи діяльності. Поряд з тим релігійний чинник у свої способи втручався та продовжує втручатись в побудову колективних, національних та регіональних тотожностей в умовах плюралістичного світу. Спроби пояснити процеси, що відбуваються у сучасній релігійній сфері, варіюються від теорії секуляризації до концепції постсекулярного суспільства. Хоча парадигма секуляризації є вже недостатньою для пояснення процесів, що відбуваються у релігійній площині, вона не є застарілою, а скоріше демонструє, що релігійне життя знаходить для себе нові форми.

Найбільш яскравим втіленням цього процесу стає поява та поширення так званих новітніх релігійних рухів та організацій. Як відзначає Ж-П. Віллем, такі групи у ситуації соціальної невизначеності виступають для індивідів у ролі портативних «священних парасольок», під якими їхні вірування цілком спроможні надати життєвого сенсу – таким чином виконують функцію, яку не завжди спроможні забезпечити традиційні релігії.[1]

В цілому релігійне навернення (конверсію) можна визначити як процес зміни релігійної ідентичності, за якого індивід або приходить до віри, або відмовляється від старих систем вірувань і релігійних практик на користь нових, через включення в життя релігійної групи або громади. Переважно, феномен релігійної конверсії пов’язують з переходом від віри «традиційної» для певного суспільства або території до віри «нетрадиційної», причому перехід здійснюється індивідом свідомо. З даних позицій новітні релігійні організації і мережі виступають як групи, що формують новаційні моделі релігійних практик і вірувань відносно до існуючих у суспільстві релігійних традицій, здійснюючи рекрутування членів даного суспільства.

Серед сучасних теоретичних розробок в межах соціології релігії слід відзначити концепції французької дослідниці Д.Ервьє-Лєже, яка розглядає особливості процесів релігійного пошуку й релігійної конверсії. У дослідженнях В.Бейнбрідж розглядаються класичні в межах соціології релігії моделі релігійної конверсії, аналізуються особливості та провідні риси цього процесу. У роботах Б.Уілсона надається аналіз типологічних особливостей різних релігійних груп та продемонстровано, що нетрадиційним релігіям властива значна різноманітність інституціональних форм. Також слід відзначити концепції Л.Рамбо та Н.Сконвода, у яких релігійне навернення розглядається як складний багатовимірний процес, що містить суб’єктивні, культурні, соціальні та релігійні елементи.

Залежно від ролі і характеру дій індивіда типи релігійного навернення можна поділити на активні та пасивні. В активних типах акцент робиться на виявленні свідомих дій самої людини, що вживаються нею для досягнення конверсії. У пасивних типах досліджується комплекс зовнішніх впливів, неконтрольованих індивідом, які, в свою чергу, підштовхують його до входу в релігійну групу.

У зв’язку із пасивним типом конверсії, доречно нагадати поняття «біографічної траєкторії», введеного А.Шютцем, яке він розглядає як певну послідовність біографічних подій, за яких індивід відчуває неможливість контролювати події та діяти, виходячи із власного вибору. Етапи/риси біографічної траєкторії:

1) послідовність подій, що не відповідають очікуванням індивіда;

2) відчуття, що ним управляють зовнішні сили, обставини, непідконтрольні йому, відчуття «жертви обставин»;

3) втрата здатності контролювати і планувати власні дії, втрата життєвих орієнтирів;

4) почуття відчуженості від оточення і самого себе;

5) послаблення соціальних зв’язків і разом з тим посилення залежності вд значимих інших.

У цілому, розглядаючи основні мотиви і чинники набуття віри в межах нової релігійної групи, можна виділити 5 основних типів навернення:

* інтелектуальний (самоконверсія) – самостійний енергійний пошук і конструювання індивідом своєї релігійної ідентичності.

* містичне навернення – низка подій, бачень, образів, що не піддаються раціональному поясненню та розглядаються наверненим як прояв у його житті «божественного».

* експериментальний тип – схожий до самоконверсії, проте з акцентом на практичній частині.

* афіліативний тип – входження у релігійну группу через мережу міжособистісних відносин.

* емпатичний/ ревіталістський тип – пошук класичної функції соціального компенсатора, «духовного відродження», бажання знайти сенс власному існуванню.[2]

Феномен новітньої релігійності з’являється орієнтовно у другій половині ХХст., хоча деякі дослідники схильні вважати, що його можна виводити ще з часів появи спільнот Свідків Єгови та Церкви Ісуcа Христа святих останніх днів (мормонів).

Новітня релігійність є справді новою і за часом появи, і за формами та методами спілкування з надприроднім. Сьогодні відсутній єдиний усталений науковий термін, який міг би охопити все розмаїття новітніх релігійних явищ. Найчастіше не зовсім коректно з наукової точки зору всіх їх називають сектами, нетрадиційними релігіями, тоталітарними течіями, неорелігіями тощо. Сучасні українські релігієзнавці, зокрема, професор Анатолій Колодний, пропонують використовувати в означенні новітнього релігійного феномену ті терміни, які «не несуть ніякого емоційного, відтак, упередженого ставлення». Таким оптимальним варіантом назви даного феномену є поняття «новітні релігійні течії». Даний термін є відносно нейтральним і акцентує головно на новітньому часі появи релігійних феноменів та новітності у підходах спілкування з надприроднім. Інші сутнісні характеристики новітньої релігійності видаються занадто неповними для означення даного феномену в цілому.

Дуже часто для означення комплексу новітньої релігійності використовується поняття «New age» – релігії «Нового віку». Для цілої мережі цих новітніх релігійних структур притаманне нове бачення розвитку світу та людства в цілому. Засобами спілкування з надприроднім у даному форматі можуть бути окультні практики, езотеричні знання, специфічні практики впливу на людську свідомість тощо.

Причини стрімкого росту новітньої релігійності приховані у декількох площинах. Це, передовсім, стрімкий злет науково-технічного прогресу, розвиток раціонального знання, досягнення вершин наукової думки. За таких обставин традиційна релігійність починає трактуватися як щось занадто архаїчне та невідповідне вимогам часу. Пересичена та переобтяжена науковим знанням людина, відходить від усталених форм спілкування з надприроднім і починає у результаті «духовних пошуків» творити нові форми релігійності, які, на її думку, вже більшою мірою відповідають вимогам часу, новим духовним потребам.

Ще однією причиною стрімкої динаміки росту новітніх релігійних течій та рухів є окремі кризові явища у традиційному релігійно-церковному середовищі. Якщо століттями існуючі релігійно-церковні структури не завжди оперативно реагують на вимоги часу, можуть видаватися надміру консервативними, то новітні релігії надзвичайно мобільні у таких ситуаціях, завжди відповідають «викликам епохи», реалізують численні соціальні програми та проекти, функціонують у форматі невеликих громад із фіксованим членством, що дає можливість надзвичайно ефективної опіки та уваги з боку спільноти кожному із її членів.

Велика популярність новітньої релігійності на пострадянських теренах зумовлюється низкою соціально–політичних чинників. Падіння комуністичного режиму витворило своєрідний «духовний вакуум». Крах віри у «світле майбутнє» породив духовну порожнечу, непевність, які надзвичайно швидко були компенсовані привабливими духовними рецептами та пропозиціями новітньої релігійності. В умовах соціально-економічної нестабільності, непевності у завтрашньому дні, постійного відчуття приниження честі та гідності, прості та чіткі схеми та алгоритми, що їх висувають новітні релігії, видаються надзвичайно привабливими та оптимальними. Справляє враження на адептів новітньої релігійності і фактор «бомбардування любов’ю» – постійної опіки, турботи та підтримки. Людина, часто зневірена та засмучена, отримує керівництво до дії, неухильне виконання якого може забезпечити успіх, радість та процвітання і в земному, і в потойбічному світі. Партнерські, а не вертикально-субординаційні взаємини з Богом теж додають прихильникам новітніх релігійних феноменів відчуття впевненості, можливості злитися з Абсолютом, співдіяти йому на рівних. Все це доповнюється також факторами психологічного впливу на людську свідомість, або як його називають «brain washing» – «промиванням мізків». Очевидно, не буде коректним стверджувати, що фактори психологічного пресингу чи просто впливу застосовуються у всіх, без винятках, новітніх релігійних спільнотах. Однак дуже часто саме такі форми впливу використовуються і є надзвичайно дієвими. [3]

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасні концепції релігії (Р. Белла, Глок, Старк).	\|	Світові деструктивні релігійні рухи (секти) та спроба їх державного та міжнародного регулювання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.