Розлади у дитячому і підлітковому віці

Педагог для здійснення ефективної навчально-виховної взаємодії з дітьми повинен знати не лише їхні вікові, фізіологічні та індивідуальні особливості, а й розлади (відхилення) та їх конкретні прояви. Вчасне виявлення розладів з подальшою переадресацією фахівцям запобіжить багатьом проблемам у розвитку цих дітей.

Серед дитячих і підліткових розладів розрізняють: дефіцит уваги із гіперактивністю, розлади поведінки і непокору, тривожність, депресивність, тики, аутизм, лунатизм, розлади у навчанні, розлади харчування, патологічний азарт, уживання алкоголю тощо.

Дефіцит уваги із гіперактивністю (ДУЗГ). Цей розлад, який часто називають гіперактивністю, пов'язаний із труднощами формування цілеспрямованої, довільної поведінки у дітей, імпульсивністю, підвищеною руховою активністю, труднощами концентрації уваги та ін. Проявляється він до 8 років приблизно у 3—5 % дітей шкільного віку, хлопчики страждають ним у 6—9 разів частіше, ніж дівчатка, особливо хлопчики передпідліткового віку. Пізніше ДУЗГ трапляється значно рідше, проявляється короткочасними епізодами. Окремі залишкові явища, наприклад труднощі з увагою, можуть зберігатися у дорослому віці.

Діти з ДУЗГ проявляють надмірну та перебільшену м'язову активність (безглузду біганину, неспокій, постійне совання), дуже легко відволікаються, не можуть дотримуватися вказівок, реагувати на вимоги вчителя. їм притаманні імпульсивна поведінка, низька толерантність до фрустрації. Гіперактивні діти часто мають знижений інтелект (їх К{ на 7—15 пунктів нижчий від середнього), нездатні до навчання і погано вчаться, відчувають труднощі у засвоєнні основ шкільних предметів. Для них характерні безперервні балачки, нав'язливість та незрілість, вони справляють переважно негативне враження на тих, хто їх оточує, важко налагоджують стосунки з батьками і вчителями, оскільки не підкоряються їхнім вимогам. Нерідко це налаштовує проти них однолітків. Як правило, гіперактивні діти не відзначаються тривожністю.

Розлади поведінки і опозиційний розлад непокора. Основним їх симптомом є агресивна або асоціальна поведінка. Розлади поведінки проявляються приблизно у віці дев'яти років. Зауваживши їх, важливо розмежувати постійні асоціальні дії (влаштування пожеж, порушення

прав інших людей) і проступки, до яких схильні і нормальні діти та підлітки.

У реальному житті важко, а нерідко навіть неможливо розрізнити розлади поведінки, передделінквентну (за яку можлива кримінальна відповідальність) поведінку і ранні стадії розвитку асоціальної особистості. Оскільки для таких дітей звично говорити неправду, скоювати періодичні крадіжки, проявляти роздратування. Вони не визнають обмежень сексуальних поведінки і агресивності; беруть участь в актах вандалізму, пограбуваннях, вбивствах; часто зловживають наркотиками, алкоголем та демонструють симптоми депресії. Розлади поведінки підвищують ризик вагітності поза шлюбом, зловживання наркотиками, алкоголем у дівчаток-підлітків. Дитячі розлади поведінки зберігаються і в період дорослості. Правда, не всі діти із розладами поведінки, із делінквентною поведінкою виростають асоціальними особистостями або скоюють злочини.

Асоціальну поведінку, що спостерігається у дітей з розладом поведінки, часто випереджує опозиційний розлад непокори — прояви у поведінці негативізму, непокори, неслухняності, ворожості щодо владних осіб. Цей розлад починається у шестирічному віці, часто переростаючи у розлади поведінки. Усім випадкам розладів поведінки передував опозиційний розлад непокори, але тільки приблизно у 25 % цих дітей протягом 2—3 років розвинувся розлад поведінки. Спричинили їх негаразди у сім'ї, соціально-економічні проблеми, асоціальна поведінка батьків.

Тривожні розлади. У суспільстві ніхто не ізольований від подій або ситуацій, які породжують тривогу. Більшість нормальних дітей у процесі свого розвитку неодноразово піддаються страхам, переживають почуття невизначеності. Діти із тривожними розладами схильні до більш екстремальної поведінки, ніж ті, які відчувають нормальну тривожність. У них проявляються нереальні страхи, сором'язливість, гнітюче почуття неадекватності, порушення сну і страх перед школою. Згодом вони стають надто залежними від допомоги і підтримки інших людей.

Тривожні розлади часто зумовлені розлукою. Таких дітей переслідують страхи, надчутливість, сором'язливість, нічні кошмари, хронічна тривожність, невпевненість у собі, боязнь нових ситуацій. Вони, як правило, інфантильніші за своїх нетривожних ровесників, чутливі, нервові, покірні, легко впадають у відчай і часто вибухають. Основною ознакою клінічної картини при цьому розладі є надмірна тривога з приводу розлуки, наприклад, з матір'ю.

Психосоціальними факторами стресу можуть бути смерть родича або улюбленої домашньої тварини. Коли дітей із тривожним розладом розлучають з об'єктами їх прив'язаності, вони відчувають патологічний страх, наприклад, думають, що їх батьки захворіють і помруть, безпорадно тягнуться до дорослих, важко засинають, стають дуже вимогливими. Такий розлад не є стабільним, і частіше зустрічається у дівчат. Однак у деяких дітей розвиваються проблеми, що проявляються у прогулюванні школи (страх покинути дім, батьків і піти до школи), проблемах адаптації до нових умов.

Тривожні розлади можуть зберігатися у підлітковому та юнацькому віці. Спочатку вони породжують неадекватні реакції уникнення, а потім — відхилення у мисленні та поведінці, навіть нездатність «вписатися» у групу однолітків. Із віком такі діти розширюють взаємодію з однолітками, знаходять друзів, добре справляються із навчальними та іншими завданням. Учителі, які розуміють сором'язливих, замкнутих дітей, передають їм позитивний досвід, який стримує розвиток тривожності.

Одним із проявів тривожних розладів є селективний мутизм — стан, за якого проявляється постійна нездатність говорити у певних соціальних ситуаціях (наприклад, у школі). Переживання його заважає у навчанні та соціальній адаптації. Діагностування селективного мутизму можливе тільки після засвоєння дитиною мови. На це потрібно не менше місяця, за винятком першого місяця перебування у школі, коли багато дітей відчувають сором'язливість, перебувають у стані загальмованості.

Селективний (вибірковий) мутизм мало поширений і найчастіше проявляється у дошкільнят.

Депресивність. У дітей і підлітків депресія зустрічається досить часто (0,4—2,5 %), розповсюдженість важкого депресивного розладу у підлітків у будь-який період їх життя становить 15—20 %. До підліткового періоду рівень депресії вищий у хлопчиків, у підлітковому — у дівчат. Дитяча депресія проявляється у замкненості, роздратованості, плачі, уникненні здорового контакту, фізичних скаргах, поганому апетиті, іноді — в агресії, поганому самопочутті.

Спричинюють депресію насамперед біологічні фактори. Діти, батьки яких страждали важкою депресією, мають більше порушень, відчувають гострішу потребу у психологічній допомозі, у них частіше діагностують розлади психіки. Високий рівень депресії демонструють діти із сімей із розладами настрою. Схильні до депресії діти, які пережили в минулому стресові події, вразливі до суїцидальних думок.

На розвиток депресивного розладу впливає научіння неадаптивній поведінці: у дитини, яка спостерігає за негативною поведінкою батьків або негативними емоційними станами, може розвинутись депресивний ефект; матері, які страждають депресією, передають новонародженим свій настрій. Депресія у матерів часто розвивається під час вагітності або відразу після народження дитини частково через виснаження, гормональну перебудову, яка впливає на організм.

Ставлення матері до новонародженого впливає на розвиток у нього прив'язаності. Жінки, які страждають депресією, менш чутливі до своїх дітей. Це відповідно позначається на дітях навіть на фізіологічному рівні: дослідники встановили, що у момент вираження матір'ю негативних емоцій у новонародженого реєструється більш висока електрична активність лобних долей мозку.

Тики. Проявляються вони як стійке, періодичне м'язове посіпування або спазми локалізованої групи м'язів: моргання ока, посіпування рота, облизування губ, знизування плечима, повертання голови, потирання носа, звільнення від нежиті та ін. Частіше вони проявляються у віці 2—14-ти років, здійснюючись автоматично, навіть не зауважуються людиною. Фактично більшість людей не підозрюють про свій тик доти, доки їм хто-небудь не скаже про це.

Аутизм. Причини аутизму невідомі. Деякі вчені стверджують про його залежність від певних дефектів на генному рівні, пошкодження від опромінення та інших чинників пренатального розвитку. Типовою ознакою цього порушення є невідчуття дитиною життя. Такі діти від народження ніколи не притуляються, не тягнуться до дорослого, якщо той бере їх на руки, не усміхаються, не дивляться на матір під час годування тощо.

Аутизм є хворобливим станом психіки людини, який характеризується складними порушеннями контактів із реальністю, заглибленням у власні переживання.

Наслідки аутизму: недостатні мовний, перцептивний і моторний розвиток; неадекватна поведінка, втрата контакту з реальністю, нездатність поводитися серед людей. У хлопчиків він проявляється у 4—5 разів частіше, ніж у дівчат.

Особи, які страждають ним, не демонструють потреби в любові або контактах, іноді здається, що вони навіть не знають, хто їх батьки. Аутичні діти нездатні реагувати на людей, бо не можуть «читати» їхні соціальні знаки, страждають «психічною сліпотою», нездатністю зайняти певну позицію, як це роблять інші діти. У них обмежена здатність до розуміння того, на що вказує інша людина, орієнтації на звукові сигнали у просторі. Діти-аутисти мають менше соціальних взаємодій, ніж їх однолітки. Вони не спостерігають за подіями, не граються, найчастіше пасивні, нездатні до ефективного научіння.

У них відсутнє мовлення або дуже обмежене його використання для комунікації, за винятком найрудиментар-них форм, наприклад ехолалії — беззмістовного повторення декількох слів. їхня вимова звуків незрозуміла. Аути-сти часто демонструють відразу до звукових стимулів, плачуть, навіть почувши батьківський голос.

Аутичні діти намагаються виключити або звести до мінімуму втручання у своє життя інших людей, надають перевагу діяльності наодинці. У декого з них добре розвинуті навички підбору предметів один до одного: мозаїку вони складають, як і нормальні діти або навіть і краще. Однак відчувають серйозні труднощі за потреби розташувати у певній послідовності картинки, що відображають певні події, у них виникають проблеми з символічними завданнями на пантоміміку. їм важко виконувати дії з уявними предметами, хоч вони успішно справляються з цим у реальному житті.

Аутичні діти володіють потенційно нормальним інтелектом, деякі з них мають добру пам'ять. Однак у них помітна затримка розумового розвитку, нездатність розв'язувати інтелектуальні завдання. Притаманні їм когнітивні порушення спричинюють деформації їхньої адаптивної поведінки.

Багато аутичних дітей зацікавлюються деякими предметами (каміння, електричний вимикач, негативи фотознімків, ключі), сильно прив'язуючись до них. Перешкоджання їхньому захопленню (забирання предметів та ін.) провокують у них спалахи агресії, плач.

Загалом такі діти мають труднощі у взаєминах із оточуючими людьми, у перцептивно-когнітивній діяльності, розвитку мови, почутті ідентичності. Для них характерні дивні, повторювальні дії, захоплення незвичайними предметами, нав'язлива потреба підтримувати постійність оточення.

Розлади у навчанні. Спостерігаються вони у дітей, які у всьому іншому поводяться нормально або навіть виявляють обдарованість. Це стосується їх мови і мовлення, математичних, рухових навичок і не пов'язано з явними фізичними чи неврологічними дефектами. Досить поширене явище дислексії — труднощі при оволодінні читанням, письмом і розумінням на фоні нормальних, іноді підвищених показників розумового розвитку. Дитині важко розпізнати слова і зрозуміти прочитане, справитися з труднощами при написанні тексту. Вона пропускає, додає або спотворює слова, а читає дуже повільно, часто запинаючись.

Розлади харчування. Проявами розладів харчування є невротична анорексія — відсутність апетиту, відмова від їжі. Страждають нею здебільшого дівчатка. Головними симптомами анорексії є: інтенсивний страх перед збільшенням ваги, відмова підтримувати своє харчування на нормальному рівні, яка супроводжується невиправданими скаргами на повноту. У таких осіб порушене уявлення про власне тіло (хворі спотворено сприймають своє тіло).

Невротична анорексія є небезпечним для життя захворюванням. Хворі надмірно контролюють своє буденне життя, відчувають труднощі у соціальній адаптації, ізолюються від ровесників, вживають психоактивні речовини, прирікають себе на голодування, вдаються до суїцидальної поведінки. Нерідко такі дії мають фатальні наслідки.

У хворих нервовою анорексією можуть проявлятися клінічна депресія, особистісні розлади, які супроводжуються тривогою, страхами, демонстративні, ексцентричні вчинки. Дівчина, яка страждає анорексією, прагне уникати всього нового, невідомого, сумнівається в собі, спілкується у ненормально ускладненій манері.

Серед дівчаток і жінок частими є прояви невротичної булімії — відчуття голоду, яке супроводжується слабкістю, болями під «сонячним сплетінням». Критеріями діагностування булімії є багаторазове переїдання, неадекватна поведінка, спрямована на запобігання збільшення ваги (пісна їжа, надмірне захоплення фізичними вправами і прийом гормонів для прискорення метаболізму).

Підлітки і юнаки, які страждають цими захворюваннями, погано пристосовані до боротьби із життєвими труднощами, тривожні, агресивні, депресивні, сором'язливі, імпульсивні, вразливі до стресів.

Отже, порушення харчування — суто психологічні розлади, які підривають фізичне здоров'я.

Паталогічний азарт. Участь в азартних іграх є прогресуючим розладом, який характеризується постійною або періодичною втратою контролю над азартом, захопленням грою і здобуванням грошей заради гри. Ірраціональна поведінка відбувається попри високу ймовірність неприємних наслідків. Паталогічний азарт супроводжується такою поведінкою, яка підтримується короткотривалим виграшем, ігноруванням перспективи руйнування життя індивіда.

Уживання алкоголю і наркотиків. У підлітків, які вживають алкоголь, клінічна картина розладів досить складна. Алкоголь є висококалорійним наркотичним продуктом, вживання якого знижує потребу в їжі. Підлітки, які вживають надмірну кількість алкоголю, часто страждають від порушення харчування, здатності організму засвоювати поживні речовини, хронічної втоми, депресії.

На перших порах здається, що алкоголь сприяє подоланню стресу, особливо сильного, допомагає відсунути на задній план складну реальність, посилити відчуття власної спроможності і значущості. Але надмірне його вживання порушує критичність мислення і розумову діяльність, спричинює поступову деградацію особистості. Поведінка підлітків стає грубою і неадекватною; він усе частіше уникає відповідальності за свої вчинки, перестає стежити за собою, стає запальним і агресивним. У них розвивається не тільки фізіологічна, але й психологічна залежність від алкоголю, що деструктивно діє на їх життєве пристосування.

Підлітки часто вживають алкоголь, очікуючи, що це підвищить їхню популярність серед ровесників, посилить задоволення від життя.

Профілактичні зусилля повинні адресуватись дітям до того, як вони почнуть випивати. Педагог має цілеспрямовано роз'яснювати школярам та їхнім батькам про шкідливі наслідки вживання алкоголю.

Предметом зловживання та залежності є і психоактивні речовини: наркотики (опіум та його похідні); седативні препарати (барбітурати); стимулятори (кокаїн і амфітаміни); заспокійливі препарати (бензодіазепіни); галюциногени (ЛСД та РСР).

Особливості поведінки залежних дітей та підлітків зумовлені типом речовини, її кількістю і тривалістю приймання, фізіологічними та психологічними особливостями дітей, нерідко і соціальним оточенням, в якому культивується наркотичний досвід. Дуже часто наркоманія поєднана з психопатологією. Особливими ознаками наркомана є асоціальні риси особистості: депресія, напруженість, невпевненість, почуття власної неповноцінності, труднощі у формуванні міцних і щирих особистісних стосунків, особистісні розлади.

Педагог повинен бути обізнаним з основними причинами відхилень у розвитку школярів та їх конкретними проявами, щоб адекватно реагувати у відповідних ситуаціях та ефективно взаємодіяти з іншими фахівцями (психолог, соціальний педагог).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Затримка інтелектуального розвитку	\|	Педагогічна психологія екстремальних випадків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.