Теорія літератури, історія літератури й літературна критика — це три основні галузі літературознавчої науки.

Вони тісно між собою пов’язані: кожна з них використовує надбання двох інших, а також порушує в більшій чи меншій мірі належні їм питання. У галузі теорії літератури спираються на ті відомості про художні твори, про творчість письменників, про літературні напрями і т. д., які дають історико-літературні та критичні праці. А певні теоретичні питання доводиться значною мірою розглядати в історико-літературному плані. Історик літератури на кожному кроці виходить з тих загальних положень та принципів, які розробляються теорією літератури, а також використовує все, що сказала критика про певний твір, про письменника, про літературу того чи іншого часу. Як багато, наприклад, і досі дають історикам літератури критичні праці Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, Франка. І, нарешті, критик повинен бути озброєний знаннями з теорії й історії літератури, щоб його оцінка сучасних творів спиралась на глибокий їх аналіз, а визначення місця певних творів і творчості письменників у літературному процесі — на історико-літературний грунт. Разом з тим у працях видатних критиків (Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, Франка та ін.) часто розробляються і важливі теоретичні питання.

Крім цих трьох основних галузей літературознавства, є ще допоміжні - текстологія, історіографія та бібліографія.

Завданням текстології насамперед є встановлення справжнього авторського тексту літературних творів. Щодо видань українських письменників, упорядкованих самими авторам, цього робити не доводиться. Але чимало творів ранніх авторів було спотворено царською цензурою або видавцями, деякі твори взагалі в свій час не друкувались і залишились у різних списках. Отже, встановлення справжнього тексту, який передає авторський задум, вимагає чимало текстологічної роботи. Особливо велика й складна текстологічна робота проводиться над пам'ятками давньої літератури, що збереглись, як правило, в пізніших копіях (часом кількох і відмінних одна від одної) з поправками, дописками, помилками. В таких випадках завданням текстологічного аналізу є відновити первісний текст, очистити його від пізніших нашарувань. Текстологічна робота дуже важлива як для видання літературних творів, так і для вивчення творчого процесу автора (якщо порівнюється кілька редакцій певного твору).

Історіографія літературознавства вивчає розвиток науки про літературу в історичному плані. Матеріали, які характеризують історичний розвиток теорії літератури, історії літератури й літературної критики взагалі, а також розвиток наукової думки по окремих проблемах літературознавства, конче потрібні для наукових досліджень.

Бібліографія художньої літератури й літературознавства займається реєстрацією книг, творів, статей, що стосуються цих галузей мистецтва й науки, а також визначенням важливості кожної праці. Списки творів та їх видань, покажчики книг і статей про творчість письменників, з окремих питань і галузей літературознавства, про літературу того чи іншого народу складаються в певній системі, в певному порядку, щоб допомогти читачеві зорієнтуватися. Часто ці списки й покажчики супроводжуються короткими анотаціями до названих творів, праць, видань, що полегшує вибір потрібної літератури. Всяка наукова робота починається з бібліографічних розшуків, які є передумовою опрацювання питання.

Отже, літературознавство становить цілий комплекс дисциплін, кожна з яких має свій предмет дослідження і, свої специфічні завдання, а всі разом вивчають літературу та її розвиток.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Літературознавство та історія	\|	Лекція № 2. Тема: ПРЕДМЕТ І СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.