• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Психологія як наука. Головні наукові напрями у світовій психології

Лекція № 1

Та соціальної психології

ОНУ імені І. І. Мечникова,

доктор соціології, професор Подшивалкіна В. І.

та на засіданні кафедри соціальних наук ОДАХ і рекомендовано до видання

Протокол № від листопада 2009 р.

Завідувач кафедри соціальних наук,

доктор політ. наук, доцент Мілова М. І.

Психологія дістала світового визнання і поширення. За наявністю багатьох загальних теоретичних і прикладних підходів учених різних країн існують і своєрідні наукові напрями.

Чим вони відрізняються? На якій підставі? Всі вчені згодні, що слід вивчати поведінку людини в цілому, але різні вчені по-різному уявляють собі природу homo sapiens, хоча розбіжності ці не є непереборними і нездоланними.

Асоціа(я)нізм. Німецький вчений Вільгельм Вундт, з ім’ям якого пов’язують виникнення наукової психології (1879 р.), вважав, що психологія має знайти елементи свідомості, щоб вивчити їх, тому метою психології є розділення складної динамічної картини свідомості на прості, неподільні частини та дослідити їх. Головний метод, що використовували тодішні психологи, – це метод самоспостереження, або інтроспекції, а подібний підхід в психології дістав назву структуралістського, оскільки свідомість наче ділилася на структури для подальшого дослідження. Найпростішими елементами свідомості В. Вундт оголосив відчуття, побудовані за законами асоціації, тому вчених, що поділяли такий погляд, називали асоціаністами, а напрям дістав назву асоціанізму.

Дослідження, проведені В. Вундтом та його учнями, поклали початок основам експериментальної психології, але вундтівська методологія виявилася безсилою при поясненні таких явищ, як мислення і воля. Його ідея про те, що свідомість складається з простих частин, була визнана хибною і наприкінці ХІХ ст. припинила своє існування.

Функціоналізм. В кінці ХІХ ст. у США виникає теорія «потоку свідомості», на підставі якої спростовано можливості асоціаністів, зокрема їхній метод – самоспостереження (інтроспекції). Автором «теорії свідомості» став Уїльям Джеймс (1842 – 1910).

Весь комплекс свідомості, за У. Джеймсом, схожий на політ птаха: періоди спокійного падіння (стійкі стани, коли ми думаємо про щось певне) чергуються зі змахом крил (змінні стани). Перехідні моменти невловимі. Рух свідомості безперервний. Потік свідомості не можна ні припинити, ні повторити, адже нічого не повторюється. Тотожним може бути об’єкт уваги, а не враження про нього. Отже, крім питання як збудована душа, він поставив питання – чому служить душа? Яка функція душі?Цей напрям дістав назву функціоналізму.

За поглядом У. Джеймса, людина може пристосуватися до зовнішнього світу. І, пристосовуючись, вона будує для себе зручний маленький світ, який може не відповідати дійсності, але дає можливість людині жити комфортно. Суб’єктивні світи унікальні і неповторні. Але пояснити, чому так відбувається, він не зміг.

А ми можемо пояснити таке явище з позицій сьогодення? Так.

Наразі нам відомі властивості нашого мозку, зокрема властивість подвоювати оточуючий світ, тобто уявляти матеріальний світ в ідеальній, суб’єктивній формі. Психічне відбиття світу – не дзеркальне, не механічне, не прямолінійне. Психічне відбиття – це процес активного внутрішнього моделювання дійсності людиною. В динаміці суб’єктивний образ дійсного світу може наближатися до реальності. Але модель ніколи не дорівнює оригіналу, вона бідніша і ніколи не вичерпує всіх його властивостей.

Гештальт-психологія.Атомістичний підхід до вивчення психічних явищ, яким користувалися асоціаністи, не влаштовував гештальт-психологів. Цей напрям виник як відповідь на роботи багатьох психологів-дослідників, які спочатку розбивали психіку на окремі мікроелементи, а потім вивчали їх відокремлено. На відміну від асоціаністів, які стверджували, що свідомість – це „споруда з цеглин-відчуттів та цементу асоціацій”, гештальт-психологи надавали перевагу цілісній структурі свідомості, від загальної організації якої залежать її окремі компоненти.

Макс Вертгеймер: «Головну проблему гештальт-теорії можна було б сформулювати так: існують зв’язки, при яких те, що відбувається в цілому, не виводиться з його елементів, які існують мовбито у вигляді окремих шматків, пов’язаних потім разом, і, навпаки, те, що виявляється в окремій частині цього цілого, визначається внутрішнім структурним законом цього цілого» (праця «Про гештальт-теорію»).

Гештальтисти виявляли структуру цих зв’язків і закони її формування. Отже, гештальт-психологія(від нім. Gestalt – образ, форма) – напрям у психології, що вивчає цілісні структури свідомості, образи (ґештальти), які не можуть бути виведені з їх компонентів. Започаткували гештальт-психологію німецькі психологи Макс Вертґеймер (1880-1941), Вільгельм Келлер (1887-1967), Курт Коффка (1886-1941). Слово «гештальт» було введено Генріхом фон Еренфельсом (G. von Ehrenfels) і не має точного еквівалента в українській мові. Вельми приблизно, залежно від контексту, його зміст може передаватися словами «образ», «динамічна форма», «структура», «організоване ціле». Тому в психологічних текстах воно, як правило, не перекладається.

Головне положення гештальт-психології: явище як ціле більше, ніж сума його частин. Це твердження суперечить геометрії. Але справа в тому, що поборники гештальт-психології порівнюють поведінку швидше з музикою, ніж з математикою. Згадайте улюблену вами пісню: якщо б ви сприймали кожну ноту окремо, ви б не могли відтворити мелодію. Крім того, можна ту саму мелодію відтворити в іншій тональності. Отже, першорядне значення має взаємозв¢язок чи організація нот.

Макс Вертгеймер стверджував: сприймання не можна зводити до суми відчуттів; властивості фігури, яку ми бачимо, не описуються через властивості її частин (славетний експеримент М. Вертгеймера пов’язаний з відкриттям явища «фі-феномена»).

Датський гештальт-психолог І. Рубін дослідив інший цікавий феномен «фігури і фону» і довів: простір структурується, у нашому просторі елементи об’єднуються у фігури на підставі відношень, які до самих елементів не зводяться. Він вважав, що тут діють природжені механізми, і виявив закони, за якими фігури виділяються з фону як структуровані цілості з менш диференційного простору.

Явища фігури і фону чітко виступають під час розгляду подвійних зображень, де фігура й фон мовбито міняються місцями і відбувається «переструктурування» ситуації, причому людина може бачити лише один об’єкт, але ніколи обидва разом.

До речі, явище переструктурування, тобто раптового бачення нових відношень між елементами, відіграли важливу роль для розкриття механізмів творчого мислення. Переструктурування спричинює «інсайт», осяяння, а мовою гештальт-психологів – «ага-рішення». Побудова складного психічного образу відбувається в інсайті – це особливий психічний акт миттєвого вловлювання відношень (структур) у полі, що сприймається.

Відповідно до гештальтистської концепції, людська поведінка втрачає зміст, яку розбито на окремі компоненти, тому що структурна організація поведінки загалом відіграє важливішу роль, на противагу окремим вчинкам. Отже, з погляду прихильників гештальтпсихології, психологія має вивчати відчуття людини, її сприйняття та інтуїтивні процеси. А це вже неминуче стосується галузі свідомості.

Ідеї гештальт-психології виявилися евристичними, оскільки була відкрита нова методологія психологічного пізнання. Ряд її положень було спростовано, бо наприклад, сприйняття визначається не тільки формою об’єкта, але й тим значенням, яке воно має в культурі певної окремої людини. Загалом, ґештальт-психологія орієнтувалася на природничі науки як на зразок наукового знання, але більше використовувала досягнення фізики й математики, а не фізіології.

Біхевіоризм (behaviour – поведінка) – напрям у психології, в рамках якого вважають, що психологія має вивчати лише спостережувану поведінку людини. Основною схемою біхевіоризму є принцип «стимул-реакція».

Початок розвитку біхевіоризму покладено у США наприкінці ХІХ ст. Едуардом Торндайком (E. Thorndike) (1874 – 1949), який експериментально досліджував психіку тварин. Вчений розробив закон вправ (вироблення навичок у результаті багаторазового повторення) та закон ефекту (дія схвалюється – навичка закріплюється, тобто S (стимул) і R (реакція) підсилюються, якщо є підкріплення; позитивне підкріплення – це нагорода, премія..., негативне підкріплення – біль, кара, лайка, невдача. Поведінка людини випливає частіше з очікування позитивного підкріплення. Але іноді переважає бажання уникнути негативного підкріплення. Причинами научіння є не «спроби та помилки», а стан: задоволення – дискомфорт. Торндайк вивів психічне за межі свідомості у сферу взаємодії із середовищем через зв’язок між ситуацією і реакцією.

Пізніше і програму, і сам термін запропонував Джон Вотсон(John Watson) в 1913 р., який вважав, що психологія має бути точною наукою і може ґрунтуватися виключно на спостереженні поведінки, а не свідомості, яку в принципі не можна спостерігати, тобто все, що пов’язане зі свідомістю, слід видалити з наукової психології.

Дж. Вотсон закликав замінити традиційний предмет психології (вивчення душевних явищ) на новий – вивчення поведінки, бо психічні явища неможливо пізнати природно-науковими методами. Вираз «дитина боїться собаки» нічого для науки не означає, необхідний об’єктивний опис – «Сльози, тремтіння в дитини посилюються під час наближення собаки». Кінцева мета науки про поведінку – зрозуміти та пояснити її, а не душевні феномени, без яких наука може обійтись. Що для цього потрібно:

- точно описати поведінку,

- виявити фізичні стимули, від яких це залежить,

- встановити зв’язки між стимулами і поведінкою.

Отже, науковий пошук біхевіористів був скерований на пояснення зв’язків, щоб на їх основі пояснити поведінку як реакцію на стимули.

Він оголосив діаду: S (стимул) – R (реакція).

Що ж таке поведінка? Це сукупність реакцій організму, зумовлених дією зовнішнього середовища. Одиниця поведінки: стимул (причина) – реакція (наслідок) (S – R). Поняття S характеризує всі дії зовнішнього середовища, а поняття R – ті зміни в поведінці, що однаково сприймаються різними спостерігачами, як мінімум двома, тобто зафіксовано об′єктивними методами.

За поглядами біхевіористів того часу, поведінка людини і тварини однакова, тому доцільно «по-людськи» тлумачити види і форми їхньої поведінки. Одночасно було визнано, що людина відрізняється від тварини більшою складністю поведінки і різноманітністю стимулів, на які вона здатна реагувати.

Дж. Вотсон не міг повністю заперечити наявність психологічних явищ в житті людини. Він вважав їх функціями, завдяки яким людина пристосовується до умов життя, але визначити їх ролі не міг. На його переконання, думки і почуття людей мають значення лише настільки, наскільки вони виявляються у вчинках чи якось інакше виражаються в поведінці, у зв¢язку з чим вчений називав людину стимул-реактивною машиною. Нові форми поведінки виникають в результаті утворення умовних рефлексів.

Прихильники біхевіоризму наголошують на тому, що, за винятком невеликої кількості природжених інстинктивних реакцій чи безумовних рефлексів, поведінка є умовно-рефлекторною і складається з научіння, тобто закріплення певних реакцій на певні подразники (стимули). Дж. Вотсон висунув план перебудови суспільства на основі біхевіористської схеми, за якою, маніпулюючи зовнішніми подразниками, можна виховати людину з будь-якими константами поведінки.

Отже, Дж. Вотсон заперечував принципову можливість наукового дослідження свідомості людини. Але досить швидко ортодоксальні погляди основоположника біхевіористів були пом’якшені його учнями.

Вже у 20-х рр. ХХ ст. стало ясно, що одні ті самі стимули викликають у різних людей різну реакцію, і одна та сама реакція може виникати внаслідок дії різних стимулів, тобто одним поєднанням наявних стимулів причини поведінки ані людини, ні тварини пояснити не можна. Ці корективи внесли необіхевіористи – Едвард Толмен (1886 – 1959), Беррес Фредерик Скіннер (1904 – 1990), С. Келлер (1904-1980), Кларк Халл (1884 – 1952). Е. Толмен вважав, що між S та R існує ще щось, і це «щось» впливає на зовнішню поведінку, внаслідок чого сила поведінки набула вигляду: S – V – R, де V – «проміжна змінна», «цілі», «наміри», але за суттю це було те, що завжди йменувалося душею, свідомістю, психікою.

Поняття «проміжні змінні» впровадив Едуард Торндайк, а найактивніше вчення про них розвинули Е. Толмен і Кларк Халл. В теорії Халла поведінка являє собою комплексний результат механізмів научіння і мотивації. При цьому особлива роль відводилася підкріпленню.

Е. Толмен відмовився від розуміння поведінки тільки як реакції на стимули і використав поняття розумності та доцільності поведінки. Але де свідчення цілеспрямованості поведінки?

1. Поведінка існує без зовнішніх стимулів («роблю сам, не знаю чому»).

2. Поведінка може зберігатися без видимих стимулів («захоплено читаю книжки»).

3. Зміни в поведінці можуть бути не спричинені зовнішньою дією (людина перейшла на другий бік вулиці та продовжує рух).

4. Припинення поведінки має місце навіть тоді, коли стимули діють (викладач говорить, а студенти не слухають).

5. Поведінка може змінитися ще до того, як виникли стимули (дощу немає, а людина бере зонт).

Отже, біхевіористи і необіхевіористи не досліджували того, що відбувається у свідомості, тому цей підхід називають ще підходом до людини з позицій «чорної скрині».

Наразі біхевіористські ідеї не користуються популярністю, але продовжують приваблювати світ з появою теорії нового необіхевіориста Б. Ф. Скіннера (див. у збірнику «Матеріали для самостійної роботи з курсу «Психологія» для студентів ІІ – ІІІ курсів стаціонару»).

Позитивне в біхевіоризмі:

- був зроблений великий зсув у психології в бік природно-наукової методології дослідження (методи, основані на фіксації та аналізі);

- розширився клас досліджуваних об′єктів (поведінка тварин, немовлят);

- обґрунтовано розподіл проблеми научіння, утворення навичок.

Недоліки теорії біхевіоризму:

- не враховано складність психічної життєдіяльності людини;

- ототожнено психіку вищих тварин і людини;

- недооцінено процеси свідомості, вищих форм научіння, творчого самовизначення особистості;

- зовнішнє оточення розглядалося як ключовий чинник людської поведінки.

Психоаналіз – напрям у філософії, психології і психотерапії, що вивчає сферу підсвідомого: сни, обмовки, незрозумілу тривогу, вчинки, які не можна пояснити з позицій здорового глузду.

Представники психоаналізу на відміну від гештальт-психологів не орієнтувались на точні та природничі науки як на образи для побудови наукового психологічного знання. Вони намагалися знайти вихід зі становища в самій психології, утворивши її тісний зв’язок з іншими науками, які також мали справу з психічними явищами – з медициною.

Фрейдизм намагався наповнити психологічні знання про людину новою правдою, створити теорію і дістати інформацію, корисну для вирішення психотерапевтичних завдань. Отже, Зигмунд Фрейд почав з узагальнення своєї психотерапевтичної практики, а потім накопичений досвід перетворив у теорію.

Психологія у психоаналізі знову знайшла живу людину, змогла проникнути у сутність її душі і поведінки.

Психоаналіз виник на рубежі століть завдяки Зигмунду Фрейду (Sigmund Freud) (іноді Фройд) (1856 – 1939). Мислителі минулого багато писали про те, що людиною керують неусвідомлювані потяги, несвідомі інстинкти і бажання. Але тільки на початку ХХ ст. лікарю-фізіологу з Відня вдалося створити не тільки метод виявлення та лікування психічних захворювань, але й проаналізувати та пояснити частину людської природи, яка схована у підсвідомості. Отже, ще до З. Фрейда визнавалося існування підсвідомого і несвідомого, але динаміка впливу підсвідомого і несвідомого на свідоме вперше дослідив З. Фрейд.

Несвідоме він порівнював із конем, а свідоме з вершником, і, за його поглядом, вершник не завжди керує конем, бо несвідоме являє собою глибший шар психіки людини, що діє на основі інстинктів життя і смерті – еросу і танатосу. До інстинкту життя належать інстинкт самозбереження, потяг до життя, любов, сексуальний потяг, серед яких головний – сексуальний, енергію якого вчений назвав «лібі´до». До другої групи інстинктів належить інстинкт смерті – Танатос, що лежить в основі жорстокості, самогубств, вбивств, агресії. Задоволенню цих потреб перешкоджає суспільство, тому вони витискуються у несвідоме, але все ж таки прориваються у вигляді символів – снів, обмовок, передчуттів..., борючись із свідомим. Все, що створено людиною, твори мистецтва..., – все це, за переконаннями З. Фрейда, символізація витиснених несвідомих потреб у «підпілля» свідомості.

Ключові поняття для психоаналізу: свідоме інесвідоме

Причому несвідомий шар психіки глибший і важливіший за свідомий, оскільки поведінка людини, за З. Фрейдом, визначається не стільки свідомістю, скільки несвідомим, до останнього належать бажання, потяги, потреби, інстинкти, переживання...

Отже, з погляду психоаналізу людьми керують ірраціональні потяги, сховані у сфері несвідомого. Ми навіть не підозрюємо про більшу частину наших почуттів. Доступна спостереженню поведінка людини, подібна вершині айсберга. За малими свідомими зовнішніми формами поведінки ховається величезна сфера несвідомого. Крім того, у сферу несвідомого витискуються зі свідомості якісь травмуючі переживання, що є головним джерелом невротичних розладів і хвороб.

З. Фрейд наголошував на тому, що лише 1/7 частину психічного змісту усвідомлює людина, а решта – (6/7) виявляється у снах, неясних тривогах і невідчепних, нав¢язливих передчуттях, сновидіннях, обмовках... (схема 1), тобто в своєрідній мові символів, яку можна розшифрувати. На розшифровування цих символів скерований метод психоаналізу, яким користується психоаналітик при лікуванні людини (ефект катарсису – очищення від переживань).

Психоаналіз називають третім великим відкриттям, яке здійснило революцію в уявленнях людства про себе і світ. Спочатку Г. Галілей встановив, що Земля не є центром Всесвіту. Потім Ч. Дарвін сказав, що людина і мавпа походять від єдиного предка. І врешті, З. Фрейд зруйнував традиційні уявлення про природу людської поведінки, стверджуючи, що людиною керує не розум, а несвідомі потяги.

Після З. Фрейда предметом психології стала динаміка співвідношень між свідомим і підсвідомим. Свідомість вже більше не розглядувалася як замкнений когнітивний простір, а як частина емоційного життя, що залежить від мотивації.

Схема 1

«Психоаналітичний айсберг»

Свідомість

Відповідно до цих поглядів, структуру особистості, за Фрейдом, утворюють три складники: свідоме, підсвідоме, несвідоме. Так вважав молодий З. Фрейд, але потім він перебудував свою модель, склавши її з трьох структур: «Воно» («Ід») --------- «Я» («Его») ---------- «Над-Я» («Супер-Его»).

Сфера «Воно» підкорюється принципу задоволення (в ній переважають витиснені несвідомі інстинкти). «Я» підкорюється і несвідомим інстинктам, і нормам та вимогам дійсності. «Над-Я» – це сукупність моральних норм суспільства, які виконують роль «критика», «цензора». Отже, «Я» перебуває у конфлікті, оскільки «Воно» і «Над-Я» несумісні, тому «Я» постійно звертається до механізмів психологічного захисту.

Саме З. Фрейдом був відкритий феномен психологічного захисту. Це означає, що той, хто відчуває психологічні труднощі (нездатність впоратися з ними, вагання, тривогу, тривале придушення, стримування бажань, сум, невпевненість, горе...), користується психологічними захисними механізмами. І оскільки людина не усвідомлює психічних процесів, які відбуваються у сфері несвідомого, їй необхідно перевірити себе методом психоаналізу.

Психоаналіз сприяв поширенню у різних країнах інституту психологічної допомоги. Але фрейдизм відіграв і негативну роль у поширеності сексуальної розбещеності, яка мовбито знімає всі психологічні проблеми життя людини.

Послідовники З. Фрейда (Карл Густав Юнг, Альфред Адлер, Ерік Ериксон, Карен Хорні (Горні), Еріх Фромм) були шоковані таким низьким тваринним розумінням людської суті і прагнули наголосити на інших потягах (див. у збірнику «Матеріали для самостійної роботи з курсу «Психологія» для студентів ІІ – ІІІ курсів стаціонару»).

Наразі так звана глибинна психологія об’єднує фрейдизм, неофрейдизм, психоаналіз і вивчає несвідомі явища. Заслугою глибинної психології є те, що вона доповнила розуміння психології людини існуванням несвідомого і підсвідомого, а також їхньої взаємодії зі свідомістю.

Фрейдизм і неофрейдизм сполучає віра в існування і особливу роль несвідомого в психіці і поведінці людини, переконаність в наявності у людини багатьох стійких негативних «комплексів».

Отже, психоаналіз змінив предмет психології: нею стала динаміка співвідношень між підсвідомим і свідомим. Свідомість не розглядалася вже як замкнутий в собі простір, а як частина живого емоційного життя.

Гуманістична психологія – розмита течія в психології, яка спирається на низку положень:

- життя є те, що ми робимо з нього самі;

- кожному з нас кинуто виклик, тому всі ми стоїмо перед завданням наповнити змістом наше життя в цьому абсурдному світі;

- люди – мислячі істоти, що вирішують і вільно обирають свої дії.Вонавиникла у США завдяки працям Карла Роджерса (Carl Rogers) і Абрахама Маслоу (Abraham Maslow) у 40-50 рр. ХХ ст., а також теоріям Гордона Уїлларда Оллпорта (1887 – 1967), Г. Мерфі, Г. А. Мюррея та ін.

Предметом психологічних досліджень психологи-гуманісти вважали здорову творчу особистість людини, метаякої не потреба в гомеостазі (збереженні організму від чинників, що порушують внутрішню рівновагу людини), як вважали психоаналітики, апотреба в самоактуалізації,зростанні людського „я”. Людина відкрита світу, наділена здібностями до безперервного розвитку і самореалізації. Кохання, творчість, вищі цінності, смисл – саме це характеризує базисні потреби людини, які виникають лише після задоволення потреб біологічного і соціального характеру. Якщо в людини немає цікавості до життя, вона відчуває важку нудьгу, поринає у власні вади, її розбивають невдачі.

Гуманістична психологія спирається на філософію екзистенціалізму. Найважливіша ідея для неї, яку взято з цього філософського напряму, – концепція становлення: людина не буває статичною, вона в русі становлення, людина відповідна за реалізацію своїх можливостей. Прагнення до зростання, самореалізації – найголовніша якість особистості (Абрахам Маслоу: теорія потреб, концепція самоактуалізації).

Гуманістичні психологи надають головне значення індивідуальному розвиткові особистості. Людина має змогу обирати! Якщо вона відповідно реалізує себе, то досягне успіху. Кожна людина народжується добропорядною, проте необхідні певні умови для виявлення цієї добропорядності. Отже, свобода волі і здатність до незалежного вибору відіграють вирішальну для розвитку особистості роль. Гуманісти-психологи вважають, що реальний світ є таким, яким його хоче бачити людина; особистість кожної людини унікальна, і, природно, світ кожної людини унікальний, тому вона вільна обирати сама, яке життя їй вести.

Вивчаючи духовний розвиток людини і її особистісне зростання, а також проблеми самовизначення, гуманістична психологія розвинулася як відповідь на психоаналіз і біхевіоризм.

Когнітивна психологія – це один з найпізніших напрямів психології, в центрі уваги якого – пізнавальна діяльність людини і розумові процеси.Назва походить з латини:cognoseere – знати, cognito – знання. Когнітивна психологія виникла у зв’язку з розвитком кібернетики, інформатики, математики, програмування і була реакцією на недоліки психологічних концепцій, що ігнорували свідомість і принижали роль мислення, зокрема, теорія біхевіоризму, що нехтує інтелектуальною діяльністю і свідомістю.

Отже, цей напрям вивчає закономірності процесів пізнання:

- як побудована свідомість і система знань людини,

- як людина реагує на світ у пізнавальному плані,

- як сприймає, зберігає, перероблює інформацію про світ і себе,

- як використовує її.

Значним стимулом для розвитку когнітивізму стала розробка програмних мов високого рівня для ЕОМ та технології програмування. Одні ті самі дані, що введені в різні програми, дають різні результати, і людині потрібно знати, за якими програмами вона працює.

Разом з ідеєю кібернетики та інформатики у когнітивну психологію ввійшло багато термінів: сигнал, програма, інформація, кодування, вихід, вхід... Головне поняття когнітивної психології – схема – це план збирання і перероблення інформації про об′єкти і події, що сприймають органи чуття. Когнітивні схеми народжуються в індивідуальному досвіді людини, але частина їх є природженими. Когнітивною психологією виявлені найважливіші властивості, притаманні пізнавальній діяльності.

Засновниками когнітивної психології стали швейцарець Жан Піаже (1896 – 1980) – творець теорії розвитку інтелекту, У. Найссер, А. Пайвіо.

Отже, когнітивісти вважають, що в поведінці людини провідна роль належить знанням.

З появою комп¢ютерів когнітивній психології приділяється все більше уваги. Наразі галузь когнітивної психології настільки розширилася, що включає вивчення сновидінь, гіпнозу, медитації, а також дії різних лікарських препаратів на процес мислення.

Трансперсональна психологія –найсучаснішийнапрям в психології, щоє також продуктом науково-технічних пошуків останніх десятиліть ХХ ст. Різні вчення намагаються вивести свідомість зі сфери індивідуального «Я», міжособистісних стосунків у сферу взаємозв’язку з Космосом. Цей підхід полягає в розгляді психології людини у глобальному масштабі, як пов¢язаною з усім людством, космосом, Всесвітом та продуктами цього впливу. Зв¢язки психіки індивіда з історією і рівнем розвитку людської цивілізації простежувались здавна у психологічній науці. Тому головною новацією у трансперсональній психології останнім часом стали виходи на космічний рівень, проте ще у філософських роботах Г. Гегеля (1770 – 1831) виношувались ідея абсолютного духу, частина якого втілена в кожній людині.

В центрі уваги видатного вченого і педагога К. Е. Ціолковського опинився процес взаємодії людини зі Всесвітом не тільки у просторовому, але й у часовому та історичному відношеннях.

К. Ціолковський: «Усі речовини всіх небесних світил і всіх небесних тіл вічно перемішуються, і що було всередині Сонця, те потрапить на планети, і що було на планетах, – потрапить на Сонце. Це безсумнівно – і Земля, і ми раніше складали частину Сонця. Проте це не заважало нам жити. … Оживлення, як і смерть, повторюється без кінця».

Зазначений принцип є загальним для багатьох російських філософів та обґрунтований експериментально. Так, О. Л. Чижевський (1897–1964) – основоположник геліобіології, виявив і дослідив зв’язок історичних, соціальних та людських ритмів з процесами на Сонці (одинадцятилітній цикл):

О. Чижевський: «Історичні та суспільні явища настають не довільно, не коли завгодно по відношенню до часу, а підкорюються фізичним законам у зв´язку з фізичними явищами оточуючого нас світу і можуть виникнути тільки тоді, коли цьому сприятиме вся сукупність взаємодії політико-економічних та інших чинників у світі людському та фізичних чинників у світі неорганічної природи».

Космічна людина не обов’язково та, що літає в космос, але та, що живе з усвідомленням своєї причетності до Всесвіту (Е. Ціолковський, О. Чижевський).

Низку інших принципів запропонував автор «Философии общего дела» М. Ф. Федоров. Він вважав, що потрібно поступово розширяти освіту, починаючи з «малої батьківщини», представленої батьками, дідами, місцем проживання, до «великої батьківщини», а потім і до Всесвіту. Зоряне небо має стати першим підручником для дітей, бо вони – земні мандрівники у Всесвіті.

Вчені-трансперсоналісти визнають, що конкретні космічні залежності поки що недосяжні, але простежується дещо загальне у функціонуванні тіла і психіки людини із законами усього матеріального світу. Це виявляється у генетичному коді людини, виникненні і розвитку його зародка, існуванні аури, енергетичного та хвильового випромінювання тіла й мозку, неусвідомлюваному передаванні бажань та установок співрозмовниками, трансперсональних переживаннях і видіннях, не пов¢язаних з досвідом людини, вчинків, які не можна пояснити з позицій традиційної психології та ін.

Всесвіт – інтегральна єдина мережа великих і малих світів, взаємозв’язаних і взаємопроникних, тому людина може відновити свою тотожність з космічною мережею і свідомо пережити аспект її існування (телепатія, ретроскопія, проскопія). Питання в тому, як описати межі, щоб ці явища не відбувалися у будь-який час. За Карлом Юнгом, людина може подолати вузькі межі ЕГО та особистого несвідомого і з’єднатися з вищим «Я», яке дорівнює за розмахом Космосу.

Отже, людина – це духовна космічна істота, нерозривно пов’язана з усім Всесвітом. Через несвідому психіку вона пов’язана з несвідомою психікою інших людей, з «колективним несвідомим людства», з космічною інформацією, зі світовим розумом. Станіслав Гроф вважає, що людська психіка співрозмірна з усім Всесвітом. Таким чином, трансперсональна психологія привернула до себе увагу багатьох малоосвічених людей і своєю появою сприяла активізації фантазії і містиці серед населення та робітників мистецтв, що відображено в численних містичних фільмах та фільмах страхіть.

Читайте також:

1. Адміністративне право як наука.
2. Аналітична психологія К. Юнга.
3. Аналітична психологія Юнга
4. Аналітична психологія. Концепція Карла Юнга
5. Аналітична хімія, як фундаментальна наука.
6. Антидемпінгове регулювання у світовій торгівлі.
7. Антична психологія
8. Базові (головні, стратегічні) психологічні проблеми управління.
9. Базові напрями організації захисту інформації ІКСМ.
10. Базові принципи психології спорту.
11. Банківська система України і напрями її розвитку
12. В практичній психології

Переглядів: 1033