Класифікація суглобів і їх загальна характеристика

Класифікацію суглобів проводять за наступними ознаками: 1) за числом суглобових поверхонь, 2) за формою суглобових поверхонь і 3) за функцією.

За числом суглобових поверхонь розрізняють:

1. Простий суглоб (articulatio simplex), який має тільки дві суглобові поверхні.

2. Складний суглоб (articulatio composita), який має більше двох зчленованих поверхонь, наприклад, ліктьовий суглоб. Складний суглоб складається із кількох простих суглобів, в яких рухи можуть здійснюватись окремо. Наявність в складному суглобі кількох зчленувань обумовлює спільність їх зв’язок.

3. Комплексний суглоб (articulatio composita), який містить внутрішньосуглобовий хрящ, який поділяє порожнину суглобу на дві камери (двокамерний суглоб). Поділ на камери проходить або повністю, якщо внутрішньосуглобовий хрящ має форму диску (наприклад, у скронево – нижньощелепному суглобі), або неповністю, якщо хрящ набуває форму півмісяцевого меніску (наприклад, у колінному суглобі).

4. Комбінований суглоб являє собою комбінацію кількох, ізольованих один від іншого суглобів, розміщених окремо один від іншого, але функціонуючих разом. Такі, наприклад, скронево – нижньощелепний суглоб, проксимальний і дистальний променеволіктьові суглоби. Так як комбінований суглоб являє собою функціональне поєднання двох або більше анатомічних зчленувань, то цим він відрізняється від складних і комплексних суглобів, кожен із яких, будучи анатомічно єдиним, складається із функціонально різних зчленувань.

За формою і за функцією класифікація проводиться наступним чином.

Функція суглоба визначається кількістю осей, навколо яких здійснюються рухи. Кількість же осей, навколо яких проходять рухи в даному суглобі, залежить від форми його поверхонь, які зчленовуються. Так, наприклад, циліндрична форма суглобу дозволяє проводити рух тільки навколо однієї осі обертання. При цьому напрямок даної осі буде співпадати з віссю самого циліндру: якщо циліндрична головка стоїть вертикально, то і рухи здійснюються навколо вертикальної осі (циліндричний суглоб); якщо ж циліндрична головка лежить горизонтально, то і рухи будуть здійснюватись навколо одної із горизонтальних осей, співпадаючою з віссю розміщення головки, – наприклад, фронтальною ( блокоподібний суглоб.

В протилежність цьому куляста форма головки дає можливість проводити обертання навколо багатьох осей, які співпадають з радіусами кулі (кульоподібний суглоб).

Отже, між кількістю осей і формою зчленованих поверхонь мається повна відповідність: форма суглобових поверхонь визначає характер рухів суглобу і, навпаки, характер рухів даного зчленування обумовлює його форму (П.Ф.Лесгафт).

Виходячи з цього принципу, можна навести наступну єдину анатомо – фізіологічну класифікацію суглобів.

Одноосні суглоби. 1. Циліндричні суглоби. Циліндрична суглобова поверхня, ось якої розміщується вертикально, паралельно довгій осі кісток, які зчленовуються або вертикальній осі тіла, забезпечують рух в одній вертикальній осі – обертання, такий суглоб називають також обертальним. 2.Блокоподібні суглоби (приклад – міжфалангові зчленування пальців). Блокоподібна суглобова поверхня його являє собою циліндр, який лежить поперечно, у фронтальній площині, перпендикулярно довгій осі кісток, які зчленовуються; тому рухи у такому блокоподібному суглобі здійснюються навколо цієї фронтальної осі (згинання і розгинання). Направляючі борозенка і гребінець, які є на зчленованих поверхнях, унеможливлюють ковзання і сприяють рухові навколо однієї осі.

Якщо направляюча борозенка розміщується не перпендикулярно до осі останнього, а під деяким кутом до неї, то при продовженні її отримується гвинтоподібна лінія. Такий блокоподібний суглоб розглядають як гвинтоподібний (приклад – плечоліктьовий суглоб). Рух у гвинтоподібному суглобі такий же, як і чисто блокоподібному зчленуванні.

Згідно закономірностям розташування зв’язкового апарату, в циліндричному суглобі направляючі зв’язки будуть розміщатись перпендикулярно вертикальній осі обертання, в блокоподібному суглобові – перпендикулярно фронтальній осі і з боків її. Таке розміщення зв’язок утримує кістки в їх положення, не мішаючи рухові.

Двоосні суглоби. 1. Еліпсоподібний суглоб (приклад – променево–зап’ястковий суглоб). Зчленовані поверхні являють собою відрізки еліпсу: одна із них випукла, овальної форми з неоднаковою кривизною в двох напрямках, друга відповідно ввігнута. Вони забезпечують рухи навколо двох горизонтальних осей, перпендикулярних одна іншій: навколо фронтальної – згинання і розгинання і навколо сагітальної – відведення і приведення. Зв’язки в еліпсоподібних суглобах розміщуються перпендикулярно осям обертання, на їх кінцях.

2.Виростковий суглоб (приклад – колінний суглоб). Виростковий суглоб має випуклу суглобову головку у вигляді виступаючого округлого відростка, близького за формою до еліпсу, який називається виростком, condylus, від чого і походить назва суглобу. Виростку відповідає западина на зчленованій поверхні другої кістки, хоча різниця у величині між ними може бути значною.

Виростковий суглоб можна розглядати як різновид еліпсоподібного, який представляє перехідну форму від блокоподібного суглобу до еліпсоподібного. Тому основною віссю обертання у нього буде фронтальна.

Від блокоподібного суглобу виростковий суглоб відрізняється тим, що є велика різниця за величиною і формою між поверхнями, які зчленовуються. Внаслідок цього, на відміну від блокоподібного, у виростковому суглобі можливі рухи навколо двох осей.

Від еліпсоподібного він відрізняється числом суглобових головок. Виросткові суглоби мають завжди два виростки, розміщених більш або менш сагітально, які або знаходяться в одній капсулі (наприклад, два виростки стегнової кістки, які приймають участь в утворенні колінного суглобу), або розміщуються в різних суглобових капсулах, як в атлантопотиличному зчленуванні.

Оскільки у виростковому суглобі головки не мають правильної конфігурації еліпса, друга вісь не обов’язково буде горизонтальною, як це характерно для типового еліпсоподібного суглобу; вона може бути і вертикальною (колінний суглоб).

Якщо виростки розміщені в різних суглобових капсулах, то такий виростковий суглоб близький за функцією до еліпсоподібного (атланто - потиличне зчленування). Якщо ж виростки наближені і знаходяться в одній капсулі, як, наприклад, у колінному суглобі, то суглобова головка нагадує лежачий циліндр (блок), розсічений посередині (простір між виростками).В цьому випадку виростковий суглоб за функцією буде ближче до блокоподібного.

3. Сідлоподібний суглоб (приклад – зап’ястково–п’ясткове зчленування першого пальця).

Суглоб цей утворений 2 сідлоподібними зчленованими поверхнями, які “сидять верхи” одна на іншій, із яких одна рухається вздовж і поперек іншої. Завдяки цьому в ньому здійснюються рухи навколо двох взаємно перпендикулярних осей: фронтальної (згинання і розгинання) і сагітальної (відведення і приведення).

В двоосних суглобах можливий також перехід руху із однієї осі на іншу – колові рухи.

Багатоосьові суглоби. 1. Кульоподібні суглоби (приклад – плечовий суглоб). Одна із суглобових поверхонь утворює випуклу, кульоподібної форми головку, друга – відповідно ввігнуту суглобову западину. Теоретично рухи можуть здійснюватись навколо багатьох осей, відповідно радіусам кулі, але зазвичай серед них розрізняють три головних осі, які перпендикулярні одна іншій і пересікаються в центрі головки: 1) поперечну (фронтальну), навколо якої проходить згинання, коли рухома частина утворює з фронтальною площиною кут, відкритий вперед, і розгинання, коли цей кут буде відкритий назад; 2) передньо – задню (сагітальну), навколо якої здійснюються відведення і приведення; 3) вертикальну, навколо якої проходить обертання, rotatio, обертання всередину, pronatio, обертання зовні, supinatio. При переході з одної осі на іншу отримується коловий рух, circumdoctio. Кульоподібний суглоб – самий вільний із всіх суглобів. Так як величина рухів залежить від різниці площ суглобових поверхонь, то суглобова ямка в такому випадку мала порівняно з величиною головки. Допоміжних зв’язок у типових кульоподібних суглобів мало, що визначає свободу їх рухів.

Різновид кульоподібних суглобів – чашоподібний суглоб. Суглобова западина його глибока і захвачує більшу частину головки. Внаслідок цього рухи в такому суглобі менш вільні, чім у типовому кульоподібному суглобі; зразок чашоподібного суглобу – кульшовий суглоб, де така будова сприяє більшій стійкості суглобу.

3. Плоскі суглоби, мають майже плоскі суглобові поверхні . Їх можна розглядати як поверхності кулі з великим радіусом, тому рухи в них здійснюються у всіх трьох осях, але амплітуда рухів внаслідок незначної різниці площ суглобових поверхонь невелика.

Тугі суглоби – амфіартрози. Під цією назвою виділяється група зчленувань з різною формою суглобових поверхонь, але схожих по іншим ознакам: вони мають коротку, туго натягнуту суглобову капсулу і дуже міцний допоміжний апарат, який не розтягується (приклад – крижово–клубовий суглоб, який має короткі скріплюючі зв’язки).

Внаслідок цього суглобові поверхні тісно дотикаються одна з іншою, що різко обмежує рухи. Такі малорухомі зчленування і називають тугими суглобами. Тугі суглоби нівелюють поштовхи і потрясіння між кістками.

Скронево – нижньощелепний суглоб

Скронево – нижньощелепний суглоб, articulatio temporomandibularis. Утворюється головкою нижньої щелепи, caput mandibulae, і нижньощелепною ямкою скроневої кістки, fossa mandibularis. Суглобові поверхні доповнюються внутрішньосуглобовим волокнистим хрящем – суглобовим диском, discus articularis, який своїми краями зростається з капсулою суглоба і розгороджує порожнину суглобу на два обособленні відділи. Суглобова капсула прикріплюється по краю нижньощелепної ямки до кам’янисто – барабанної щілини, заключаючи в себе суглобовий горбик, а внизу охоплює шийку нижньої щелепи. Біля скронево – нижньощелепного суглобу знаходяться 3 зв’язки, із яких безпосереднє відношення до суглобу має тільки бічна зв’язка, ligamentum laterale, яка іде по бічній стороні суглобу від виличного відростку скроневої кістки косо назад до шийки виросткового відростка нижньої щелепи. Вона гальмує рух суглобової головки назад. Решта зв’язок лежать у віддаленні від суглоба і являють собою не зв’язки, а штучно виділені ділянки фасцій, утворюючі петлю, яка сприяє підвішуванню нижньої щелепи.

Обидва скронево – нижньощелепних суглоби функціонують одночасно і тому є одним комбінованим зчленуванням. Скронево – нижньощелепний суглоб відносить до виросткових зчленувань, але завдяки внутрішньосуглобовому диску у ньому можливі рухи в трьох напрямках. Рухи, які здійснює нижні щелепа, такі: 1) опускання і підняття нижньої щелепи з одночасним відкривання і закриванням роту; 2) зміщення її вперед і назад і 3) бічні рухи (ротація нижньої щелепи вправо і вліво, як це буває під час жування). Перший із цих рухів здійснюється у нижньому відділі суглобу, між суглобовим диском і головкою нижньої щелепи.

Рухи другого роду проходять у верхньому відділі суглобу. При бічних рухах (третій рід) головка нижньої щелепи разом з диском виходить із суглобової ямки на горбик тільки на одній стороні, тоді як головка іншої сторони залишається у суглобовій ямці і здійснює обертання навколо вертикальної осі.

Можливі невеликі колові рухи в трьох площинах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Біомеханіка суглобів	\|	З’єднання хребтового стовпа з черепом

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.