• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Доступ до достовірної інформації в аспекті забезпечення національної безпеки.

План

Тема 9. Інформаційна безпека як об’єкт забезпечення національної безпеки.

1. Доступ до достовірної інформації в аспекті забезпечення національної безпеки.

2. Способи агресії щодо інформаційного простору держави.

3. Нормативно-правові засади забезпечення інформаційної безпеки держави.

Інформаційна безпека України є органічною складовою націо­нальної, відтак її розгляд є необхідним для формування базових знань та уявлень про національну безпеку.

Актуальність розгляду даної теми обумовлена цілою низкою чинників:

• нині головним стратегічним національним ресурсом, основою економічної та оборонної могутності держави стає інформація та інформаційні технології;

• інформація у сучасному світі є таким атрибутом, від якого у визначальному плані залежить ефективність життєдіяльності сучас­ного суспільства;

• інформаційні технології принципово змінили обсяг і важливість інформації, яка обертається в технічних засобах її збереження, об­робки та передачі;

• загальна комп'ютеризація основних сфер діяльності призвела до появи широкого спектру внутрішніх і зовнішніх загроз, нетра­диційних каналів втрати інформації і несанкціонованого доступу до неї;

• масове оснащення державних установ, підприємств, організацій і приватних осіб засобами обчислювальної техніки і включення їх до світових інформаційних просторів містить у собі реальну загро­зу створення розгалужених систем регулярного несанкціонованого контролю за інформаційними процесами і ресурсами, навмисного втручання в них;

• реальністю сьогодення стало застосування інформаційної зброї і ведення інформаційних війн;

недосконалість правового регулювання суспільних відносин у сфері інформаційної безпеки призводить до серйозних негатив­них наслідків, які ускладнюють підтримання необхідного балансу інтересів особи, суспільства та держави, формування конкуренто­спроможних місцевих інформаційних агентств і засобів масової інформації;

• недобросовісне використання інформаційного простору усереди­ні держави призводить до зниження рівня внутрішньої інформа­ційної безпеки України, прямим наслідком чого є дестабілізація соціально-політичної обстановки, проведення акцій опору прийняттю тих чи інших державних рішень;

• конституційні права громадян на недоторканність приватного життя, особистої та сімейної таємниці, таємниці листування не мають достатнього організаційно-правового і технічного забезпе­чення;

• погіршується ситуація із забезпеченням збереження держав­ної таємниці, недостатньо розвинені механізми забезпечення служ­бової та комерційної таємниці;

• суттєва шкода завдана кадровому потенціалу колективів тих підприємств, які діють у сфері створення засобів інформатизації;

• відставання вітчизняних інформаційних технологій змушує при створенні інформаційних систем закуповувати імпортну техніку і залучати іноземні фірми, через що підвищується імовірність несанк­ціонованого доступу до інформації, що обробляється, зростає залеж­ність від іноземних виробників комп'ютерної і телекомунікаційної техніки, програмного забезпечення.

Відтак процес інформатизації суспільства розвивається стрімко і почасти непередбачено. Інформатизація призводить до створення єдиного інформаційного простору, в межах якого відбувається нако­пичення, обробка, зберігання, обмін інформацією між суб'єктами цього простору — окремими особами, організаціями, державами.

Нормальна життєдіяльність суспільства визначається рівнем розвитку, якістю функціонування і безпекою інформаційного середо­вища, а також рівнем і станом нормативно-правового забезпечення даних процесів. Інформаційне законодавство спрямовано на закріп­лення державної інформаційної політики, яка передбачає забезпе­чення гарантованого рівня національної безпеки в інформаційній сфері, нормального розвитку інформаційних технологій і засобів захисту інформації, виключення монополізму в даній області, за­побігання розроблення інформаційно-деструктивних технологій впливу на антропогенну популяцію, захист авторських і суміжних прав тощо.

Виробництво й управління, оборона і зв'язок, транспорт і енер­гетика, банківська справа, фінанси, наука й освіта, медицина, еко­логія — все більше залежать від інтенсивності інформаційного об­міну, повноти, своєчасності та достовірності інформації.

Зараз ми розглядаємо другий пріоритет протистояння, який ще носить назву – хронологічний. Це вплив через інформацію літописного, хронологічного порядку слідування фактів та явищ, а також всіх галузей знань та культури.

В найбільш явному прояві – це викривлення історії. Як зазначав у свій час Йозеф Геббельс – «заберіть у народу його історію, і через сто років він перетвориться на стадо, а ще через сто років ним можна буде керувати». Хронологічний пріоритет – це інформація історичного характеру, хронологічного порядку слідування фактів та явищ. Іншими словами, він реалізує концептуальне управління, пов’язане з формуванням інформації літописного характеру та розвитку історії. Найбільш влучно значення цього пріоритету характеризує Дж. Оруел у своїй праці «Рік 1984»: «Хто контролює минуле, контролює майбутнє, а хто контролює сьогодення, той має владу над минулим». Той, хто створює історичні міфи, «переписує підручники нашої історії», той керує мільйонами людей на протязі століть. На ґрунті цих міфів створюються ідеології і релігійні культи.

В даному випадку теорія повинна базуватися на прикладах, проте в даному випадку це є доволі проблематичним, оскільки призводить до певного тлумачення історичних і політичних подій, які є далеко не однозначними, а подекуди мають кардинально протилежне значення між різними політичними суб’єктами.

З позицій забезпечення національної безпеки зазначимо, що дана загроза об’єктивно існує і здатна незрівнянно ефективно впливати на свідомість необмеженої кількості осіб.

Законом вона передбачена у таких формулюваннях, як "прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації" а також «прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України».

Між тим, даний пріоритет суттєво відрізняється від попереднього, ідеологічного, оскільки впливає на людей, які навіть не цікавляться політикою, не вважають себе прихильниками певних ідеологій чи об’єднань громадян. Навіть більше, хронологічний пріоритет впливає на офіційну науку та освіту, які, в свою чергу, формують (чи деформують) свідомість людини і громадянина з самого дитинства.

У зв’язку з цим, слід відмітити важливість широкого застосування за­гальноосвітніх курсів інформаційної безпеки при підготовці кадрів різної професійної спрямованості з урахуванням перспектив роз­витку інформаційної цивілізації.

Характерною ознакою сучасного етапу економічного та науково-технічного прогресу є стрімкий розвиток інформаційних технологій, їх якнайширше використання як у повсякденному житті, так і управлінні державою. Інформація і інформаційні технології все більше визначають розвиток суспільства та слугують новими дже­релами національної могутності. Становлення інформаційного сус­пільства радикально змінює політичну, екологічну та соціальну сфери життєдіяльності людства. У цих умовах формування інфор­маційного суспільства змінює предмет праці на інформацію і знан­ня. У свою чергу основою глобалізації стають інтеграція інформацій­них систем різних держав до єдиної загальносвітової інформацій­ної системи, формування єдиного інформаційного простору, створен­ня глобальних інформаційно-телекомунікаційних тенет, інтенсив­не впровадження нових інформаційних технологій в усі галузі сус­пільного життя, включаючи і державне управління.

Глобальний процес інформатизації суспільства охопив практич­но всі країни світу і нині є стрижнем науково-технічного і соціаль­но-економічного розвитку.

Інформатизація становить собою організаційний соціально-еко­номічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для всебічного задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, суспільства, органів державної влади й управління на основі формування і використання інформаційних ресурсів і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів і інформаційних технологій із використанням обчислювальної і комунікаційної тех­ніки.

Основними завданнями інформатизації є:

• всебічне інформаційне забезпечення потреб суб'єктів інформа­ційних відносин;

• створення єдиного безпечного інформаційного простору;

• створення, впровадження і використання інформаційних сис­тем, інформаційних технологій і інформаційних продуктів загаль­ного значення;

• підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації у сфері інфор­матизації.

Осягнення сутності змісту поняття «інформаційна безпека» є важливим завданнями наукового аналізу. Будь-яке вчення лише тоді досягає зрілості і досконалості, коли розкриває сутність дослі­джуваних явищ, має можливість передбачати майбутні зміни не лише у сфері явищ, а й у сфері сутностей. Пізнання сутності інфор­маційної безпеки можливо лише на основі абстрактного мислення, створення теорії досліджуваного предмета, усвідомлення внутріш­нього змісту, виявлення характерних ознак, розкриття сутнісних характеристик поняття, що вивчається.

В історичному процесі складається структура предмета, тобто єдність внутрішнього змісту і зовнішніх проявів, співпадаючих і неспівпадаючих суперечливих сутностей. Сутність — сукупність глибинних зв'язків, відносин і внутрішніх законів, які визначають основні риси і тенденції розвитку системи. Сутність може вважати­ся пізнаною, коли відомі причини виникнення і джерела розвитку розглядуваного об'єкта, шляхи його формування або технічного репродукування, якщо в теорії або на практиці створена його дос­товірна модель. Одна й та сама сутність може мати множину різних явищ.

Сутність проявляється і осягається в дефініції, яке виражає ро­дове поняття. Таким щодо інформаційної безпеки є поняття безпе­ки, яке характеризує певний процес управління загрозами та не­безпеками. Відповідно видове поняття «інформаційна безпека» оз­начає процес управління загрозами та небезпеками в інформаційній сфері.

Саме тому інформаційна безпека є невід'ємною частиною загаль­ної безпеки, чи то національної, чи то регіональної, чи то міжна­родної. Аналіз інформаційної безпеки передбачає розгляд сукуп­ності таких об'єктивних чинників:

- потреб громадян, суспільства і держави і світового співтовари­ства;

- уразливість індивідів, суспільства і держави від цифрових тех­нологій;

- наявність широкого кола загроз і небезпек, якими має управ­ляти система забезпечення інформаційної безпеки.

Інформаційна безпека є складовим компонентом загальної про­блеми інформаційного забезпечення людини, держави і суспільства. Вона орієнтована на захист значимих або вже згаданих суб'єктів інформаційних ресурсів, законних інтересів. Зміст поняття «інфор­маційна безпека» розкривається у практичній діяльності, науко­вих дослідженнях, а також нормативно-правових документах.

Так, визначення інформаційної безпеки було дано у Федераль­ному Законі Росії «Про участь у міжнародному інформаційному обміні». У даному законі інформаційна безпекарозглядалася як стан захищеності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій і держави. Ця трактовка виходить з того, що захист інформації та інформаційної інфраструктури становить собою зміст інформаційної безпеки. При цьому наголос робиться на технічний бік проблеми.

Дещо інше визначення інформаційної безпекиміститься у Док­трині інформаційної безпеки Російської Федерації, де вона визна­чається як стан захищеності її національних інтересів у інфор­маційній сфері, які визначаються сукупністю збалансованих інте­ресів особи, суспільства і держави. З цього визначення випливає, що зміст поняття безпеки базується на інтересах суб'єктів суспіль­них відносин в інформаційній сфері, від збалансованості яких зале­жить рівень загроз.

Слід зазначити, що у науковій літературі поки бракує єдиного консолідованого погляду на зміст поняття «інформаційна безпека». Для одних воно відображає стан, для інших процес, діяльність, здатність, систему гарантій, властивість, функцію. Відтак постає необхідність в угрупуванні напрямів визначення аналізованого по­няття.

Так, наприклад, представник першого напряму за нашою умов­ною класифікацією, Ю.Л. Фісун, який працює в Академії управлін­ня МВС РФ характеризує інформаційну безпеку як «стан захище­ності інформаційного середовища, який відповідає інтересам дер­жави, за якого забезпечується формування, використання і мож­ливості розвитку незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх інформаційних загроз». Такої ж позиції притримуються і розробни­ки концепції інформаційної безпеки центру Разумкова, а також деякі українські дослідники, які вважають за необхідне визначати інформаційну безпеку як стан захищеності. Так наприклад, Гаєв-ський В.К., Авраменко ВА. визначають інформаційну безпекуяк стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, який виключає можливість заподіяння їм шкоди через неповноту, невчасність і недостовірність інформації, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій або внаслідок поширення законодавчо забороненої чи обмеженої для поширення інформації, у той час як О.Г. Додонов визначає інформаційну безпе­ку як стан захищеності інформаційного простору, який забезпечує формування та розвиток цього простору в інтересах особистості, суспільства та держави.

Аналогічного погляду дотримується і інший російський дослід­ник І. Панарін, роблячи більший акцент на ролі політичної еліти, яка може протистояти інформаційному впливу. На його думку, інфор­маційна безпека — стан інформаційного середовища суспільства і політичної еліти, який забезпечує її формування і розвиток в інте­ресах керівництва країни, громадян і суспільства.

Дещо в іншому ракурсі трактує інформаційну безпеку А.А. Тер-Акопов, який репрезентує позицію другого напряму. Під інформацій­ною безпекою він розуміє стан захищеності інформації, яка забез­печує життєво важливі інтереси людини. У рамках даного напряму існує визначення інформаційної безпеки як стану, тенденції розвит­ку, умови життєдіяльності соціуму, його структур, інститутів і установ, при яких забезпечується збереження їх якісної з об'єктив­ними обумовленими інноваціями в ній, і вільне, відповідне власній природі і її функціонування. Ряд представників цього напряму роз­глядають інформаційну безпеку як стан, який характеризується відсутністю небезпеки, тобто чинників і умов, які загрожують без­посередньо індивіду, спільноті, державі з боку інформаційно-кому­нікаційного середовища. Прибічники такого підходу розглядають інформаційну безпеку як стан і процес захищеності особи, суспіль­ства, держави від реальних або потенційних загроз. Водночас, на нашу думку, розглядати безпеку лише як стан є не зовсім точним, і не відображає динамізму як самої безпеки, так і тої системи, для якої безпека виступає як функція її подальшого розвитку та існу­вання.

Поняття процес відрізняється від поняття стан. Поняття процес означає послідовність станів, пов'язаність стадій їх зміни і розвитку, тобто на відміну від поняття «стан», поняття «процес» акцен­тує увагу на моменті спрямованості в зміні об'єкта, цілепокладанні, тоді як «стан» відображає лише один момент, певну мить безпеки, а отже не вичерпує її повністю.

Представник третього напряму В.І. Ярочкін визначає безпеку як «стан захищеності особи, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх небезпек і загроз, який базується на діяльності людей, суспільства, держави, світового співтовариства з виявлення (вив­чення), попередження, послаблення, ліквідації і відбиття небезпек і загроз, здатних загубити їх, лишити фундаментальних матеріаль­них і духовних цінностей, завдати неприйнятної шкоди, закрити шлях для прогресивного розвитку». Застосування діяльнісного підхо­ду, на наш погляд, є більш адекватним при описуванні інформацій­ної безпеки, і ми в певній мірі можемо підтримати дане визначення у загальному плані, однак не погодитись із деталізацією напрямів діяльності, які з часом змінюватимуться, а отже закладатимуть потенціал нестійкості як до самого визначення, так і до функціону­вання відповідних суб'єктів.

М.И. Хрипков вважає, що діяльність по забезпеченню особи, суспільства і держави виникає в ході вирішення суперечності між такою об'єктивною реальністю, як небезпека, і потребою розумної сутності, соціального індивіда, соціальної групи попередити її мож­ливі шкідливі наслідки. Водночас за даного випадку функціону­вання системи забезпечення інформаційної безпеки зводиться лише до реагування, тоді як превенція лишається поза увагою.

Саме тому, на наше переконання, інформаційна безпека стано­вить собою діяльність органів державного управління. Звідси виті­кає важливий висновок, що слід діяти активно, здійснюючи вплив на джерела інформаційної небезпеки. При цьому щодо змісту інфор­маційної безпеки доцільно використовувати не поняття «інтереси», а більш фундаментальне поняття «цінності», через те, що у цінно­стях знаходять вираз інтереси суб'єктів суспільних відносин, зіткнен­ня яких породжує загрози.

Наступний погляд передбачає, що у самому загальному вигляді під інформаційною безпекою можна розуміти здатність суб'єкта збе­рігати свої системостворюючі властивості, основні характеристики при патогенних дезорганізуючих, деструктивних впливах на кіберпростір, інформаційно-комунікаційні технології.

На думку прибічників цього погляду, безпека і забезпечення безпеки становлять собою різні поняття, через те, що безпека вира­жає характеристику стану соціальної спільноти, тоді як забезпечення безпеки — діяльнісну характеристику, тобто діяльність органів державної влади і управління з підтримання безпеки. У цьому плані безпека усвідомлюється як основа цілепокладання політики, а забез­печення безпеки — як діяльність з досягнення безпечного стану суспільства або соціальної групи. Цієї ж думки дотримується і автор.

Цікавою є думка відомого українського дослідника проблем інфор­маційної безпеки РЛ. Калюжного, який вважає, що інформаційна безпека — вид суспільних інформаційних правовідносин щодо ство­рення, підтримки, охорони та захисту бажаних для людини, суспіль­ства і держави безпечних умов життєдіяльності; суспільних право­відносин, пов'язаних із створенням, розповсюдженням, зберіган­ням та використанням інформації.

У цілому ж інформаційна безпека покликана забезпечити реалі­зацію національних інтересів за допомогою усього арсеналу засобів, що є в її розпорядженні. У цьому сенсі ми вважаємо, що найвищий сенс політики інформаційної безпеки — вільний розвиток і про­цвітання суспільства.

Отже, інформаційна безпека являє собою одне з найважливіших понять у науці і різних сферах людської діяльності. Сутність і комп­лексність цього поняття виявляється характером сучасного інфор­маційного суспільства. Аналіз різних підходів до визначення змісту поняття «інформаційна безпека» надає можливість зауважити про недоцільність суворого обрання тієї чи іншої позиції. Наведені вище погляди, а вірніше підходи до визначення поняття інформаційної безпеки дають змогу розглядати дану проблему більш комплексно і системно, додати знань про цей багатогранний феномен. Більш того, на наше переконання, найбільш прийнятним є інтегральний підхід, за якого інформаційна безпека визначатиметься за допомогою ок­реслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних систем.

Такий підхід надав можливість дійти висновку, що інформацій­на безпека не може розглядатися лише як окремий стан. Безпереч­но, що це є і властивістю, атрибутом інформаційного суспільства, діяльністю і результатом діяльності людини, спрямованої на забез­печення певного рівня безпеки в інформаційній сфері. Інформацій­на безпека має враховувати майбутнє, а отже, вона не є станом, а становить собою процес. Таким чином, інформаційну безпеку слід розглядати крізь органічну єдність ознак, таких як стан, влас­тивість, а також управління загрозами і небезпеками, за якого забезпечується обрання оптимального шляху їх усунення і мінімізації впливу негативних наслідків.

Також наголосимо, що не підтримуємо позицій тих дослідників, які зводять інформаційну безпеку лише до захисту інформації. Інфор­маційна безпека за своєї суттю є більш широким поняттям. Отже, інформаційна безпека — багатогранна область діяльності, в якій успіх може принести лише системно-комплексний підхід. Отже, можна говорити про структуру поняття інформаційної безпеки. Основним її елементом є життєво важливі інтереси соці­альної системи, які співвідносяться із зовнішніми чинниками у вигляді інтересів наднаціональних або інших національно-держав­них структур в рамках міжнародного співтовариства. Зсередини національно-державного утворення його життєво важливі інтереси перебувають у взаємодії з інтересами елементів, які складають дане утворення. В якості останніх виступають соціальні групи, еліта, організації, партії, релігійні та етнічні утворення, рухи тощо. Сукуп­ність внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз створюють пе­редумови для порушення безпечного функціонування системи дер­жавного управління.

Значимість інформаційно-комунікаційних процесів у сучасному світі дає підстави розглядати забезпечення інформаційної безпеки як одне з глобальних і пріоритетних завдань політики національ­ної безпеки.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II.1 Програмне забезпечення
3. III. Етапи розробки програмного забезпечення
4. Абіотичні та біотичні небезпеки.
5. Аграрний комплекс національної економіки.
6. Адвокатура — неодмінний складовий елемент механізму забезпечення прав людини.
7. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
8. Алфавітний підхід до вимірювання кількості інформації.
9. Аналіз зовнішньої інформації
10. Аналіз інформації та постановка задачі дослідження
11. Аналіз програмного забезпечення з управління проектами.
12. Аналіз та інтерпретація інформації

Переглядів: 1168