• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Припинення зобов`язань

Забезпечення зобов'язань

Кредитор завжди заінтересований у тому, щоб зобов'язан­ня було виконане реально і в установлений строк. У випад­ку його невиконання боржником кредитор має право по­вернути стягнення на його майно. Проте кредитор воліє бути впевненим як в реальному і своєчасному виконанні самого зобов'язання, так і в реальній можливості відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язання. Крім того, він хоче мати правові засоби, які б примушували боржника до добровільного і своєчасного виконання зобов'язання на­станням негативних для нього наслідків.

Римляни розробили досить широку систему правових за­собів забезпечення зобов'язань, основними з яких є: завда­ток, неустойка, застава, порука (мал. 21).

Завдаток — агга — грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона — боржник (найчастіше покупець) дає другій стороні — кредитору (продавцю) в момент укладення дого­вору. Спочатку завдаток відігравав роль доказу факту укла­дення договору. Без нього договір не втрачав свого юридич­ного значення, проте завдаток підтверджував вірогідність договору. Штрафну функцію він набував уже в епоху Юсті-ніана, який встановив її указом від 528 р. Ця функція поля­гала в примусі боржника до виконання зобов'язання — агга poenalis. При забезпеченні зобов'язання завдатком боржник втрачав його, коли відмовлявся від виконання. Кредитор, який відмовився від договору, зобов'язаний був повернути завдаток у подвійному розмірі. При нормальному виконанні договору завдаток зараховувався як частка платежу за зобо­в'язанням.

Неустойка — stipulatio poena — визначена в договорі гро­шова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити креди­тору в разі невиконання або неналежного виконання зобо­в'язання. Вона укладалась у формі стипуляції і мала харак­тер акцесорного (додаткового) договору. Тому, якщо основ­ний договір за яких-небудь причин виявлявся недійсним, визнавалась недійсною і неустойка.

У разі невиконання зобов'язання кредитор мав право ви­магати або виконання зобов'язання, або виплати неустой­ки. Витребування виконання зобов'язання і виплати неус­тойки допускалось лише як виняток (так звана кумулятивна неустойка). Застава — pignus, hypotheca — право на чужу річ.

Головна мета будь-якого зобов'язання — задовольнити певні вимоги кредиторів — певні потреби або відшкодуван­ня заподіяних збитків. Тому будь-яке зобов'язання зумовле­но передусім його реалізацією. Виконання зобов'язань по­лягає в здійсненні зобов'язаною особою (боржником) дій, що становлять його зміст (передача речі, надання речі в тим­часове користування, виконання якої-небудь роботи). Пред­метом виконання зобов'язання за загальним правилом є об'єкт зобов'язання, який без згоди кредитора не може бути замінений іншим предметом. Від дисципліни виконання зобов'язань залежить усталеність цивільного обороту. Тому римські юристи надавали велике значення оцінці виконання зобов'язань. Вони розробили; загальні правила виконання, встановили сувору відповів дальність за порушення принципів виконання.

За грошовими зобов'язаннями виконання називалось пла­тежом. Будь-яке зобов'язання — це тимчасове правове відно­шення. Нормальний спосіб його припинення — виконання (платіж). До виконання боржник певним чином пов'язаний зобов'язанням, тобто він певною мірою обмежений у своїй правовій свободі. Обмеженість, зв'язанність боржника при­пиняються виконанням зобов'язання, що звільняє його від зобов'язання. Для цього необхідне виконання таких умов.

1. Зобов'язання повинно бути виконано в інтересах кредито­ра. Воно визнається виконаним за умови, що виконання прийняв сам кредитор. Для цього він має бути здатним до прийняття виконання, тобто бути дієздатним. Виконання зобов'язання на користь інших осіб без згоди на те кредито­ра не допускалось і не визнавалось виконаним з усіма на­слідками, що з цього випливали. Із загального правила було встановлено ряд винятків. Кредитор міг уступити своє пра­во вимоги іншим особам за цесією. Якщо він був недієздат­ним або став таким, то виконання приймав його законний представник (опікун, повірений). Проте й при доброму здо­ров'ї кредитор міг доручити третій особі прийняти вико­нання зобов'язання. Нарешті, після смерті кредитора вико­нання зобов'язання мали право прийняти його спадкоємці.-

2. Зобов'язання виконує боржник. Для кредитора не завжди мала значення особистість боржника. Не так вже й важли­во, хто поверне борг за позикою, чи сам боржник, чи його син, важливо, щоб було виконано зобов'язання. Проте в зо­бов'язаннях, що тісно пов'язані з особистістю боржника, кре­дитор вправі був вимагати виконання саме боржником (на­приклад, художник зобов'язався написати портрет кредито­ра, а доручив це зробити своєму сину). Якщо ж особистість боржника не мала для кредитора особливого значення, то зобов'язання могло бути виконано будь-якою третьою осо­бою за дорученням боржника. В цьому разі належало дотри­муватися правила — боржник повинен бути здатним до ви­конання, розпоряджатися своїм майном, тобто бути дієздат­ним. При його недієздатності виконання зобов'язання по­винен здійснити його законний представник.

3. Місце виконання зобов 'язання має важливе практичне зна­чення (для визначення ціни, суми боргу, розміру шкоди тощо). За умов розвинутого обороту широко застосовували догово­ри, контрагенти яких знаходились в різних місцях (наприк­лад, продавець в Африці, а покупець у Римі). Якщо місцем виконання був визначений склад покупця в Римі, то обов'я­зок доставити туди товар покладали на продавця, який в свою чергу встановлював ціну, здатну відшкодувати витрати на транспортування. Місце виконання зобов'язання також зумовлювало момент переходу права власності на куплений товар, несення ризику випадкової загибелі під час його транс­портування. У зв'язку з цим місце виконання зобов'язання зумовлювалось у договорі, в інших випадках діяли за загаль­ними правилами. Якщо предметом зобов'язання була неру­хомість, то місцем його виконання було місце знаходження майна. Якщо місце виконання визначалося альтернативно, то право вибору належало боржнику. В інших випадках місце виконання визначалося місцем можливого закладання по­зову з певного зобов'язання. Таким місцем за загальним правилом вважалося місце проживання боржника або Рим за принципом: «Рим наша спільна батьківщина» — Roma communis nostra patria est (Д.50.1.33).

4. Правильне встановлення строків виконання зобов'язань. Серед вимог до виконання, мабуть, найбільше значення має строк платежу, який зумовлює усталеність цивільного обо­роту. В господарському житті строк як правову категорію важко переоцінити. Саме строки визначають нормальний ритм господарського життя. Тому правовому значенню строків виконання зобов'язань римські юристи приділяли належну увагу.

Строк виконання зобов'язань, як правило, встановлював­ся сторонами в договорі. У позадоговірних зобов'язаннях він здебільшого визначався законом. Важче було, коли строк платежу (виконання) не зазначався ні в договорі, ні в за­коні. Тоді діяло правило: «В усіх зобов'язаннях, в яких строк не передбачений, борг виникає негайно» (Д.50.17.14), а та­кож: «Якщо договір укладено без строку і умови, то момент виникнення зобов'язання і строк виконання співпадають» — ubi pure quis stipulatus fuerit, et cessit et venit dies (Д.50.16.213).

При настанні строку платежу (виконання), зазначеного договором або визначеного іншим шляхом, боржник пови­нен виконати зобов'язання. В іншому випадку він порушує строк платежу, прострочує його, тобто виявляється в про-строчці (in mora).

Для визнання боржника в прострочці вимагалися такі умови:

а) наявність зобов'язання, що захищається позовом;

б) настання строку платежу (виконання), «спілість» зобо­в'язання;

в) наявність вини боржника в порушенні строку;

г) нагадування кредитора про настання строку платежу.

Прострочка виконання мала для боржника важливі нега­тивні наслідки:

а) кредитор мав право вимагати відшкоду­вання всіх заподіяних прострочкою збитків;

б) ризик випад­кової загибелі предмета зобов'язання переходив на винну в прострочці сторону. Наприклад, раб був переданий в найм на 5 днів. За спливом зазначеного строку боржник раба не повернув, а на шостий день раб помер без вини боржника. За загальним правилом боржник не повинен був би нести відповідальність за смерть раба, але оскільки він знаходився в прострочці, то збитки від випадкової загибелі предмета зобов'язання (смерть раба) повинен був нести боржник;

в) кредитор міг відмовитися від прийняття виконання, якщо воно втратило для нього інтерес.

Порушити строк виконання зобов'язання міг і кредитор (наприклад, відмовився прийняти виконання без поважної причини). У такому разі для кредитора також були нега­тивні наслідки. Він зобов'язаний відшкодувати заподіяні неприйняттям збитки. Після прострочки кредитора борж­ник відповідає тільки за навмисне заподіяні збитки, а не за просту вину (Д.18,6.18). Ризик випадкової загибелі речі та­кож переходить на кредитора, що знаходиться в прострочці.

Виконання повинно суворо відповідати змісту зобов 'язання. Зобов'язання слід виконувати відповідно до умов дого­вору. Без згоди кредитора воно не може виконуватися час­тинами (якщо це не передбачено договором), достроково, не допускається заміна предмета зобов'язання. Будь-які відхилення від змісту зобов'язання допускалися лише зі зго­ди кредитора.

Нормальним способом припинення зобов'язань є його виконання. Проте в діловому житті зустрічалися випадки, коли зобов'язання могло припинитися, крім вико­нання: 'новація, залік, смерть однієї і» сторін в особистих зобов'язаннях, які були тісно пов'язані з особою кредитори або боржника, випадкова неможливість виконання зобов'я­зання.

Новація — novatio — це договір, який відміняв дію раніше укладеного договору і породжував нове зобов'язання. Нова­ція погашала дію раніше існуючого зобов'язання за умови, що:

а) новація укладалась саме з цією метою — погасити попереднє зобов'язання;

б) у ньому був новий елемент по­рівняно з попереднім зобов'язанням. Цей новий елемент міг виразитися в зміні підстав (наприклад, борг із позики Пере­творювався в борг купівлі-продажу), змісту (замість переда­вання речі в найм вона вважалась переданою в позичку) тощо. Якщо ж змінювалися сторони в зобов'язанні, то це вже була поступка вимогою або переведення боргу. Залік — compensatio. У господарському житті інколи скла­далось так, що між одними і тими самими суб'єктами вини­кало кілька зобов'язань і при цьому деякі з них були зуст­річними. Наприклад, Тіцій продав Люцію земельну ділянку з відстрочкою платежу на рік за дві тисячі динарій. Протя­гом цього року у Тіція виникла гостра потреба в грошах. Вимагати від Люція сплати боргу він не міг, оскільки строк платежу ще не настав. Тіцій попрохав у Люція одну тисячу динарій в борг на півроку. Договір було укладено. Отже, між суб'єктами виникло два зобов'язання, обидва грошові, обидва «спілі» — строк платежу за обома зобов'язаннями наставав приблизно одночасно. Обидва зобов'язання зустрічні, бо права вимоги, що випливають з них, взаємні — кредитор за першим зобов'язанням має право вимоги до боржника, а за другим — боржник має право вимоги до кредитора.

При остаточному розрахунку за такими зобов'язаннями застосовувався взаємний залік. Люцій заборгував Тіцію дві тисячі динарій, проте Тіцій також заборгував Люцію одну тисячу динарій. Тому немає потреби здійснювати повні роз­рахунки за обома зобов'язаннями, можна скористатися за­ліком. Люцій сплачував Тіцію тільки одну тисячу динарій, оскільки мав право вимагати сплати не двох тисяч, а з ура­хуванням і свого боргу. Таким чином, обидва зобов'язання погашалися одночасно і припинялися невиконанням.

Для застосування заліку необхідно було дотримуватися вста­новлених правил:

а) вимоги зустрічні;

б) дійсні;

в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно тощо);

г) «спілі», тобто за обома зобов'язаннями наставав строк платежу;

д) безспірні.

За загальним правилом смерть однієї із сторін не припи­няє зобов'язання, оскільки на спадкоємців переходять як права, так і борги. Проте у випадках, де особистість борж­ника має особливе значення (наприклад, аліментні зобов'я­зання), смерть аліментозобов'язальної особи (аліментопра-вомочної) припиняє зобов'язання. Крім того, тут слід заува­жити, що борги, які випливали з деліктів, також не перехо­дили в спадщину. Проте, якщо внаслідок делікту спадкоємці збагатилися, збагачення підлягає вилученню, до складу спад­щини воно не повинно було входити. Хоча за сам делікт спадкоємці відповідальності не несли (Д.3.6.5).

Зобов'язання також припиняється, крім виконання, якщо наставала випадкова неможливість виконання — іт-possibilium. Вона могла бути фізичною і юридичною. Фізич­на наставала тоді, коли предмет зобов'язання випадково гинув, а юридична —коли предмет зобов'язання вилучався з обігу. Наприклад, укладено договір про продаж раба, проте після його укладення раба викупили на свободу. Наставала юридична неможливість виконання, оскільки проданий раб став вільним, а вільна людина не може бути предметом обігу.

Читайте також:

1. Використання матеріалів ОРД для попередження, припинення і розслідування злочинів, розшуку зло­чинців та осіб, які безвісно зникли
2. Виникнення та припинення володіння
3. Виникнення та припинення права застави
4. Вирішення суперечок між суб'єктами страхування. Умови припинення дії договору.
5. Горіння речовини і способи його припинення.
6. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця
7. Державна реєстрація припинення суб’єкта господарювання
8. Договір позички. Припинення та розірвання договору позички.
9. Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
10. Доцільність продовження та припинення виробництва у короткостроковому періоді
11. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
12. Загальні заходи адміністративного припинення.

Переглядів: 1115