Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Іменник як центральна частина мови

Іменник як частина мови. Семантико-граматичні ознаки його виділення, лексико-граматичні розряди та граматичні категорії іменника. Категорія роду іменника

План

1. Іменник як центральна частина мови.

2. Лексико-граматичні розряди іменника.

3. Граматичні категорії іменника.

4. Категорія роду.

 

Література

1. Сучасна українська літературна мова: Підручник /М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред..М.Я.Плющ. – К.:Вища шк., 2005. – С. 201-209.

2. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навч.посібник. – К.:Літера,2000. – 688 с.

3. Сучасна українська мова: Підручник /О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін., За ред. О.Д.Понамаріва. – К.:Либідь, 2005. – С. 115-134.

4. Сучасна українська літературна мова: навч.посіб. / С.О.Караман, О.В.Караман, М.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – К. : Літера ЛТД, 2011. – С. 179-189.

 

 

Частини мови за зовнішніми зв'язками становлять вищу щодо морфем семантико-граматичну одиницю (оскільки вони членуються на морфеми, тобто морфеми як нижчі одиниці входять до складу слова) і нижчу щодо речення семантико-граматичну одиницю (оскільки речення членується на слова, тобто слова як нижчі одиниці входять до складу речення). Впадає у вічі виразна відмежованість іменника і дієслова від прикметника, числівника і прислівника. Спочатку можна хоча б указати на групування прикметників і числівників навколо іменників, а прислівників — навколо дієслів, що є одним із виявів центральності іменника і дієслова. Поділ на іменники й дієслова є найуніверсальнішим протиставленням у системі частин мови. Вважають, що нема надійного прикладу такої мови, де б протиставлення іменників і дієслів було не структурованим, на противагу, наприклад, прикметникам і прислівникам як досить часто вирізнюваним, але не універсальним [Плунгян 2000: 238]. Таке протиставлення реалізоване і в категорійних, і у грамемних виявах. Зокрема, грамеми категорій у мовах світу бувають переважно іменникові і переважно дієслівні (або "номінанти" і "вербанти" за термінологією Клода Ажеже).

Розглянемо детальніше семантичні, синтаксичні й морфологічні характеристики іменника і дієслова в зіставленні з характеристиками прикметника, числівника і прислівника й на цій основі зробимо узагальнення про характер центральності іменника й дієслова.

За семантикою найвиразніше протиставлені одна одній назви предметів і не-предметів (ознак). Перше протиставлення охоплює іменник, з одного боку, і дієслово, прикметник, прислівник і числівник, з іншого боку. В такому плані семантична центральність іменника як єдиного класу слів на позначення предметів не викликає сумніву. Іменник сам забезпечує протиставлення назв предметів чотирьом сукупностям класів слів, які вказують на різновиди ознаки. Центральність же дієслова випливає з того, що тільки в дієслові зосереджуються головні значеннєві різновиди ознаки — дія, процес і стан (з динамічними характеристиками цих ознак). Із трьох зазначених підкласів ознак саме дія всебічно відповідає семантиці дієслова як частини мови на позначення динамічної ознаки. Стан, виступаючи дещо периферійним компонентом семантики дієслова, за переміщення дієслова з центральної позиції в периферійну позицію речення звичайно втрачає динамічні відтінки і набуває значення статичної ознаки. У граматичній структурі української мови наявні три частини мови — прикметник, прислівник і числівник, які спеціалізувалися на вираженні статичної ознаки. Статична ознака у структурі речення виявляє такий синтагматичний розподіл: прикметник і числівник закріплені за присубстантивною позицією, прислівник — за придієслівною позицією. Через те кваліфікують виражену прикметником ознаку як ознаку предмета, а виражену прислівником ознаку –

як ознаку ознаки. Як бачимо, на трактування семантики прикметника і прислівника вплинув синтаксичний механізм функціонування ознакових слів і їхня морфологічна закріпленість за відповідними позиціями у формально-синтаксичній і семантико-синтаксичній структурах речення. Це дає підстави вважати, що, по-перше, дієслово, займаючи в реченні центральну позицію і виражаючи дію, процес або стан, вказує тим самим на первинну функцію ознакових слів, а прикметник і прислівник, поширюючись на периферійні позиції речення і виражаючи відповідно ознаку предмета та ознаку ознаки, стосуються вторинних функцій ознакових слів; по-друге, дієслово є центральною частиною мови щодо інших ознакових слів, а прикметник і прислівник являють собою певною мірою синтаксично похідні від дієслова одиниці.

Ще більшою мірою увиразнюють центральність іменника й дієслова в граматичній структурі української і типологічно близьких до неї мов синтаксичні параметри частин мови. В семантично елементарному реченні (тобто реченні, яке складається з одного предиката і залежних від нього аргументів) вживаються звичайно дієслово та іменник (або іменники). На цю типову особливість структури речення вказує семантико-синтаксична валентність предиката.

Предикатові (у типовому вияві це семантичне, синтаксичне й морфологічне дієслово) з семантичного погляду не властиво мати нульову валентність (тобто відсутність сполучуваності з назвами предметів — іменниками), тоді як із формально-синтаксичного погляду аргумент-іменник може мати нульове вираження. Наприклад, у сучасній українській мові предикати з семантикою стану природи мають лексичне вираження, а їхні аргументи позбавлені лексичного вираження, тобто мають нульову форму, пор.: Світає; Смеркає; Звечоріло. Речення з одним предикатом-дієсловом і одним залежним від дієслова аргументом становить найпростіший вияв семантично елементарного речення. Такі речення може формувати тільки предикат стану або процесу. Предикати зі значенням дії іноді сягають максимальної кількості залежних від них аргументів — шести-семи (напр.: Хлопець віз машиною вантаж товаришеві з міста в село через хутір), хоча подібні конструкції в мовленні використовуються рідко. Отже, семантично елементарне речення складається тільки з одного предиката й одного або кількох аргументів, зумовлених валентністю цього предиката. Позицію предиката займає дієслово, а позицію аргумента (аргументів) — іменник. Із семантико-синтаксичного погляду дієслово й іменник є необхідними компонентами речення. Також із формально-синтаксичного погляду дієслово й іменник виступають головними членами речення — присудком і підметом. Прикметник і прислівник, виконуючи роль присудка або підмета і роль синтаксем предикатного або субстанціального характеру, синтаксично переходять у дієслово або іменник, тобто зазнають часткової (синтаксичної) вербалізації або субстантивації. За семантико-синтаксичними і формал ьііо-сннтакснчіпшн показниками іменник і дієслово являють собою центральні (основні) частини мови. Головні члени мінімального з формально-синтаксичного боку речення і синтаксеми семантично елементарного речення передавані іменником і дієсловом. Синтаксичне функціонування дієслова й іменника реалізує їхню семантичну центральність.

Центральність іменника і дієслова виявляється і в морфологічному плані. Жодна з інших частин мови не наділена таким набором морфологічних

показників (морфологічних категорій і парадигм), як основні частини мови. Іменник морфологічно членується на дві морфеми — лексичну і релятивну (у

непохідних іменниках) і, крім того, на суфікси і префікси (у похідних іменниках). Релятивні морфеми (флексії) іменника виражають граматичні категорії відмінка, числа і роду, істот/неістот. Категорія відмінка є суто іменниковою і визначальною для іменників граматичною категорією, грамеми (відмінки) якої передають різні відношення між предметами та явищами позамовної дійсності. Ця семантико-морфолого-синтаксична категорія найбільше з усіх граматичних категорій іменника пов'язана з синтаксичною структурою мови. Категорія числа іменників відображає кількісні характеристики предметів. Рід іменників є важливою класифікаційною граматичною категорією. З усіх іменникових граматичних категорій рід іменника виявляє найформальніший характер. Річ у тому, що в назвах неістот родова належність слова семантично не вмотивована і спрямована лише у внутрішню формально-граматичну структуру мови, а у назвах істот — здебільшого пов'язана з семантичним розрізненням і мотивована позамовною дійсністю. Ще одна відмінність іменникових граматичних категорій у зіставленні їх із тотожними прикметниковими категоріями полягає в тому, що іменникові категорії виявляють самостійний, незалежний характер, а прикметникові, синтаксично залежні від опорних іменників, дублюють і віддзеркалюють граматичні категорії опорних слів. Зазначені особливості іменника також вказують на його центральність у морфологічній системі української мови.

І м е н н и к — це повнозначна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка.

Під предметністю розуміється досить широке поняття. У граматиці п р е д м е т н і с т ь об'єднує назви істот, речей,явищ природи, абстрактні слова — назви властивостей, дій, станів, що за семантикою повинні належати до інших частин мови. Але в іменника ознаки, дії, стан опредмечені: зелень, сивина, біг, змагання, розташування, сидіння, біль, гіркота, смак.

 


Читайте також:

  1. I. Вступна частина
  2. II Основна частина
  3. II Основна частина
  4. II Основна частина
  5. II частина.
  6. II. Основна частина
  7. II. Основна частина
  8. II. Основна частина ЗАНЯТТЯ
  9. III Заключна частина
  10. III Заключна частина
  11. III Заключна частина
  12. III Заключна частина




Переглядів: 2958

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Взаємоперехід частин мови | Лексико-граматичні розряди іменника

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.