Принципи поділу іменників за парадигматичними ознаками на відміни та групи

У сучасній українській мові протиставляються два типи відмінювання — іменниковий і прикметниковий, які репрезентують її іменну граматичну підсистему, а отже, є основними. З морфолого-синтаксичного боку базовим виступає іменникове відмінювання, в якому виявляються морфологічні категорії, що характеризуються синтаксичною незалежністю, на відміну від зумовлених іменником категорій прикметника, займенникового прикметника тощо. За сукупністю часткових парадигм словозміни іменникове відмінювання є відмінково-числовим. Повна парадигма прикметникової словозміни має більшу кількість часткових парадигм, являючи собою відмінково-числово-родову парадигму як найрозгалуженіший різновид іменних парадигм. Іменникове відмінювання ґрунтується на категорії відмінка. У сучасній українській мові виділяють сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Характерну рису іменникового відмінювання в українській мові становить омонімія флексій, з якою може конкурувати тільки відмінювання деяких кількісних числівників. Наприклад, флексія -і може вказувати на давальний відмінок однини (сосн-і), місцевий відмінок однини ((у) ліс-і), називний відмінок множини (учител-і). У кожній іменниковій парадигмі наявні омонімічні флексії. Семиграмемна відмінкова парадигма може мати від шести до трьох відмінків з формально диференційованими флексіями. Максимально виявлена омонімія в іменниках нульової відміни (так звані невідмінювані іменники), що в усіх відмінкових формах мають нульові закінчення. Протилежним явищем до омонімії виступає формальна (не функціональна) диференціація закінчень, які виражають тотожне значення, наприклад, значення родового відмінка однини іменників передають флексії -і/ (лип-и), -а (ясен-а), -у (жасмин-у).

За відмінювання іменників основа здебільшого залишається незмінною, проте в ряді слів змінюється. Ідеться про частковий суплетивізм, коли спільнокореневі словоформи утворюються за допомогою основотворчих суфіксів або нерегулярного чергування голосних (мат-и — мат-ер-і, курч-а — курч-ат-и, тел-я — тел-ят-и, ілі-я — ім-ен-і, переддень — передодн-я). Кінцеві афіксальні елементи іменникових основ можуть приєднуватися до спільної основи парадигматичного ряду, надлишково виражаючи або значення однини (громадянин — громадян-и, селян-ин — селян-и, татар-ин — татар-и), або значення множини (неб-о — неб-ес-а). Іноді у відмінюванні форми однини і множини становлять дві основи, які відрізняються кінцевим приголосним (друг — друз-ї).

Іменникове відмінювання поділяють на типи залежно від особливостей утворення відмінкових форм. Потрібно розрізняти передусім власне-іменниковий і прикметниковий типи відмінювання іменників. До власне-іменникового типу в сучасній українській мові належать чотири підтипи відмінювання, які називають відмінами. З них найпродуктивніші перша і друга відміни.

Відміна власне-іменникового типу відмінювання — підклас іменників, об'єднаний спільними особливостями відмінювання, підтип відмінювання, за яким відбувається словозміна слів цього підкласу.

У сучасній українській мові виокремлюють чотири основні відміни іменника, що розрізняються системами відмінкових закінчень, а також наголошуванням і в окремих випадках характером основ. Підтипи іменникового відмінювання виразно протиставляються тільки у відмінкових формах однини, тоді як у множині відмінності між ними нівелюються (особливо це стосується давального, орудного і місцевого відмінків). Відміни іменників значною мірою пов'язані з морфологічною категорією роду.

До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого та спільного роду з закінченням -а (-я) у називному відмінку однини: Микита, борона, груша, Катерина, рілля, земля, доля, армія, Марія, староста, нечепура, лівша. Вони поділяються на три групи: тверду — з твердим приголосним основи: стіна, країна, Ганна, Микола, Тетяна, хата, м'ята', м ' яку — з м'яким приголосним основи: стеля, пшениця, стаття, Ілля, сім'я, паляниця, господиня, вітальня, їдальня; мішану — з основою на шиплячий: межа, душа, круча, хаща, миша, суша, туча, площа, мережа, паранджа. У твердій і м'якій групах протиставляються закінчення в усіх відмінках, крім давального і місцевого однини: дорог-а — земч-я, дорог-и — земл-і, дороз-і — земл-і, дорог-у — земл-ю, дорог-ою — земл-ею, на дороз-і — на земл-і; дорог-и — земл-і, доріг — земель, дорог-ам — земл-ям і т. д. Закінчення залежить від твердого чи м'якого приголосного основи. Мішана група тому й називається мішаною, що в одних відмінках іменники цієї групи мають такі закінчення, як у м'якій — у родовому, орудному однини й називному множини (миш-і — земл-і, миш-ею — земл-ею, миш-і — земл-і), в усіх інших відмінках закінчення збігається із формами твердої групи (пожеж-а — колон-а, пожеж-і — колон-і, пожеж-у — колон-у, на пожеж-і — на колон-і, пожеж — колон і т. д.).

До другої відміни належать іменники чоловічого й середнього роду, чоловічого — з нульовим закінченням у називному відмінку однини (шлях, край, степ, двір, кінь, водій, тесть), із закінченням -о (Павл-о,Дніпр-о, батьк-о, Петренк-о, хлопчиськ-о, хвальк-о), середнього роду з закінченням -о, -е, -я (крім тих, що при відмінюванні приймають суфікси -єн-, -am-, -ят-): болот-о, олов-о, мор-е, гор-е, завзятт-я, становищ-е, лист-я, подвір -я, положенная, дерев-о.

Друга відміна також поділяється на три групи — тверду, м'яку й мішану. До твердої групи належать іменники чоловічого роду з основою на твердий приголосний (голуб, журнал, друг, тік, завод, явір,робітник, нарис, фейлетон), крім тих, основа яких закінчується на шиплячий; іменники середнього та чоловічого роду з основою на твердий приголосний і закінченням -о (ок-о, золот-о, марев-о, мережив-о, Дмитр-о, дядьк-о, пару-бійк-о, Іванченк-о, Колотил-о). Більшість іменників з основою на -р належить до твердої групи: це односкладові іменники — двір, яр, твір, звір, мир, дар, бір; слова іншомовного походження з суфіксами -ар, -up, -ер, -ер, -ур, -юр, -ор та ін.: хабар, касир, шофер, кур'єр, ажур, алюр, диктор, актор, колір. М'яка група представлена іменниками чоловічого роду, основа яких закінчується на м'який приголосний з нульовим закінченням (стілець, палець, вихователь, учень, ґедзь, деревій, палій), іменниками чоловічого роду на -ьо (татун-ьо, дідун-ьо, Бадз-ьо), іменниками середнього роду з закінченням -е (крім тих, що мають основу на шиплячий): пол-е, мор-е, деревц-е, лиц-е, яйц-е та -я: лист-я, гілл-я, ба-жанн-я, Запоріжж-я, узбічч-я, мерехтінн-я, завданн-я, вченн-я; чималою кількістю іменників на -р з суфіксами -ар, -up: календар, кобзар, вівчар, гончар, токар, пекар, ліхтар, тягар, косар, багатир, проводир, пухир, бунтар, друкар, але: хабар, комар належать до твердої групи. До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з основою на шиплячий і нульовим закінченням (сторож, ключ, кущ, дощ, плач, калач, товариш, спориш, леміш, плащ), іменники середнього роду з основою на шиплячий і закінченням -е: училищ-е, глинищ-е, просищ-е, плеч-е, ставищ-е, вогнищ-е; іменники чоловічого роду на -р з суфіксом -яр, що називають осіб чоловічої статі за родом діяльності чи професією: бетоняр, смоляр, скляр, дігтяр.

До третьої відміни входять іменники жіночого роду на твердий або м'який приголосний: кров, любов, ніч, піч, річ, злість, радість, юність. За системою відмінкових закінчень до третьої відміни належить іменник мати, у якому за відмінювання з'являється суфікс -ер- (-ір-).

Четверту відміну формують іменники середнього роду із закінченням -а (орфографічно -а і -л) у називному відмінку однини, за відмінювання яких до основи додають суфікс -от- (орфографічно -ат- і -ят-) або -єн-: дівча, курча, лоша, орля, теля, ягня, вим'я, ім'я, плем'я.

Нульова парадигма. Невідмінювані іменники – власні та загальні назви іншомовного походження, основа яких закінчується на –а (-я), -у(-ю), -е(-є), –о, -і: амплуа, Золя, рагу, шоу, Гейне, фойє, Марокко, івасі, Гавайї; буквені та комбіновані абревіатури: ФІФА, райвно, АТС, МАГАТЕ, ДАІ, а також ті, другим елементом яких є іменник у непрямому відмінку: завкафедри, комроти, комвзводу, заввідділом; назви машин і механізмів, до складу яких входять цифрові позначення: ДТ-54, СКГ-6, Ту-154; українські жіночі прізвища на –о та приголосний: Ткаченко, Ткачук, Гайдай, Лебідь, Гнатюк, Іванько, Івашкевич; російські прізвища на –их, -ово, -аго: Бєлих, Мирських, Дурново, Живаго; іншомовні жіночі імена на приголосний та жіночі прізвища на -ін, -ов: Долорес, Зейнаб, Аліс, Дженет, (Ельза) Вірхов, (Джеральдіна) Чаплін – становлять нульову парадигму, тобто характеризуються омонімічними відмінковими формами однини і множини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про парадигму іменника. Повна та неповна парадигма	\|	Характеристика парадигм іменників 1, 2, 3, 4 відмін

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.