• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Завдання роботи.

План.

5. Значення здоров’я в житті людини. Загальна характеристика поняття “здоров’я”.

6. Сутність і завдання фізичного виховання.

7. Шляхи, засоби, форми й методи організації фізичного виховання.

Дати загальну характеристику поняття“здоров’я”.

Визначити поняття “фізичне виховання”.

Ознайомити з сутністю, метою, змістом фізичного виховання.

З’ясувати шляхи вирішення завдань фізичного виховання.

Виховувати повагу до власного та чужого здоров’я.

Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки, порівнювати.

Основні поняття. Здоров’я, компоненти здоров’я, фізичне виховання, фізична культура.

Список літератури.

Балютіна К. Здоров’я дитини – національна проблема // Поч. шк. – 2009. – № 9. – С. 29-32.

Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково – практичні засади: Навч. – метод. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 344 с.

Бондаренко С. Виховання відповідального ставлення до свого здоров’я. // Поч. шк. – 2007. – № 6. – С. 12-14.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С. 129-131.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання : навч. посіб. / С.Г. Карпенчук. – К. : Вища шк., 1997. – 304 с.

Лозова В.І. Теоретичні основи виховання і навчання : навч. посіб. / В.І. Лозова, Г.В. Троцко ; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – 2-е вид., випр. і допов. – Х. : ОВС, 2002. – С. 102-108.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С. 297-302.

1. Значення здоров’я в житті людини. Загальна характеристика поняття “здоров’я”.

У Законі України «Про загальну середню освіту» йдеться про те, що одним із завдань загальної середньої освіти є виховання у школярів свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження та зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів.

Здоров’я – це перша і найважливіша потреба людини, яка визначає здатність її до праці та забезпечує її гармонійний розвиток. Воно є найважливішою передумовою пізнання навколишнього світу, самоствердження і щастя людини.

Наприкінці ХХ століття лідери світової науки залучили проблему здоров’я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює факт подальшого існування людства як біологічного виду на планеті Земля.

До останнього етапу розвитку людства (до початку ХХ століття) умови його існування формувала природа, і саме до цих умов організм людини і пристосувався біологічно протягом попереднього еволюційного періоду. Але з того часу, як людина охопила своєю діяльністю майже всю планету, вона почала істотно змінювати умови життєдіяльності, до яких пристосувалася в своєму історико-біологічному розвитку.

Складно визначити здоров'я в повному обсязі, якщо це взагалі можливо – історія розвитку науки про здоров'я налічує близько восьми десятків (!) різноманітних визначень.

Загальноприйняте у міжнародному співтоваристві визначення здоров’я, викладене в Преамбулі Статуту ВОЗ: «Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад».

Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров'я як феномен, що інтегрує принаймні чоти­ри його сфери, або складові: фізичну, психічну, соціальну і духовну.Всі ці складові є невід'ємними одна від одної, вони тісно взаємопов'язані і саме разом, у сукупності, визначають стан здоров'я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров'я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров'я, але в реальному житті майже завжди має місце інтегральний вплив цих складових.

Здоров’я як цінність зумовлює новий погляд на ефективність змісту, методик, організацію навчального режиму і середовища тощо. Стан здоров’я учнів має стати обов’язковим критерієм якості шкільної освіти.

Нині традиційна інтерпретація здоров’я, яка осмислюється передусім у сукупності таких понять, як нездужання, хвороба і далі лікування, лікар, медицина, певним чином переглядається дослідниками.

Зокрема, на думку І. Беха, дедалі більш значущим стає інший смисловий ряд, у якому це поняття узгоджується з такими поняттями, як можливості людини, її здатність пристосуватися до навколишнього світу, фізичні та психічні ресурси, якість життя, її потенціал, нарешті, її життєвий світ. Науковець вважає, що смислова позиція «здоров’я як цінність для» є такою, що тільки-но починає утверджуватися на світоглядному зрізі і тому не має усталеної освітньої тенденції методично-виховного рівня. По-іншому кажучи, доцільно організований виховний процес має в кінцевому підсумку сформувати у вихованця індивідуальну концепцію здоров’я.

Дослідниками схарактеризовані передумови здоров’я. До них зараховують вісім чинників: мир; дах над головою; соціальна справедливість, рівність, неупе­редженість; освіта; харчування; прибуток; стабільна екосистема; сталі ресурси.

Актуальною проблемою сьогодення є збереження здоров’я дітей, формування у них світогляду, спрямованого на його збереження, оволодіння навичками здорового способу життя та безпечної поведінки, створення умов для гармонійного розвитку душі й тіла, що сприятиме збереженню умов психічного здоров’я і реалізації творчості дитини в майбутньому.

Проте дослідження, проведені Українським інститутом охорони дітей та підлітків МОЗ України та дані медичної статистики свідчать, що здоровими можна вважати 27% дітей дошкільного віку, 90% випускників школи мають відхилення у стані здоров’я, у 41% дітей шкільного віку – хронічні захворювання. Медична статистика вказує на те, що у 1 клас іде 15-16% хворих дітей, а до 15-17 років хворими стають 53-54% учнів. У м. Києві, наприклад, половина учнів старших класів за станом здоров'я мають обмеження щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше половини не придатні або частково придатні до військової служби.

Одним з напрямів роботи, спрямованої на формування здоров’я як цінності для людини, є фізичне виховання школярів.

2. Сутність і завдання фізичного виховання, принципи його організації.

Фізичне виховання — це сукупність дій вихователя і ви­хованця, спрямованих на розвиток організму, укріплення здоро­в'я, забезпечення гармонії «фізичного розвитку та духовного жит­тя багатогранної діяльності людини» (В.О. Сухомлинський).

Результат фізичного виховання особистості- ово­лодіння людиною фізичною культурою, яка представляє собою сукуп­ність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку.

Фізична культура–

а) сукупність досягнень людини в галузі її фізичного розвитку;

б) навчальний предмет, який сприяє фізично­му розвитку й зміцненню здоров'я школярів.

Фізичне виховання пройшло довгий шлях свого розвитку в історії людства.

В античному світі перед фізичним вихованням дітей аристок­ратії стояло завдання сприяти підготовці сильних, удалих воїнів, слухняних і витривалих солдат для захисту рабовласницької дер­жави і придушення повстань рабів.

Ідеалом грецького виховання вважався гармонійний розвиток усіх фізичних і психічних сил та здібностей людини.

Розвиваючи своє тіло, давні греки прагнули зробити з нього найкращу зброю для думки...

У Спарті, щоб зробити спартанських дівчат здатними народжу­вати здорових дітей, держава прописувала займатися особливим курсом гімнастики (бігати, боротися, стрибати, кидати диск, спис).

У грецьку гімнастику входили: боротьба, біг, стрибки, кидан­ня диска і списа, кулачний бій, верхова їзда, їзда на колісницях, плавання, танці, ігри).

Наслідком багатого фізичного виховання була любов еллінів до ігор та громадських свят.

У середні віки духовенство проповідувало народу поряд з без­умовною слухняністю, терпінням і працелюбством — аскетизм. Тому ідея про здорову і сильну духом і тілом людину відкидалася, хоча фізичне виховання феодалів включало верхову їзду, плаван­ня, стрільбу, фехтування, охоту.

В епоху Відродження підвищується інтерес до фізичного вихо­вання, що знайшло відображення в педагогічній теорії та практи­ці (де Фельтре, Мор, Рабле, Монтень, Кампанелла, Амос Комен- ський та ін.).

Джон Локк (1632—1704) у своїй праці «Думки про виховання» дав вперше розгорнуту теорію фізичного виховання. Локк вважав «здоровий дух у здоровому тілі» щасливим станом. Він надавав великого значення перебуванню дітей на свіжому повітрі, прилу­ченню тіла до спеки та холоду, плаванню, просторому одягові, простій і невишуканій їжі, чистому повітрю, доброму сну, твердій постелі, розвагам, танцям, верховій їзді, фехтуванню, ручній пра­ці і мандруванню.

Жан Жак Руссо (1712—1778) вважав, що фізичне виховання по­чинається з дня народження: період від народження до двох років він визначає як період загального фізичного розвитку; від 2 до 12 років — період розвитку почуттів і продовження фізичного розвит­ку; від 12 до 15 років — період розумового розвитку і трудового на­вчання, яке має велике значення для правильного фізичного роз­витку, а фізичне виховання є дуже цінною підготовкою до праці.

Під впливом ідей Руссо в Германії з'явилися незвичайні вихов­ні заклади — «школи людинолюбства і доброї моралі», які звертали велику увагу на фізичне виховання. Тут з'явилась німецька система гімнастики. Найсуттєвіше в системі — це вправи на снарядах (па­ралельні бруси, поперечна перекладина, кільця та ін.). Були вико­ристані «суглобні вправи», запропоновані Песталоцці. Ця система гімнастики одержала широке розповсюдження в Європі й стала початком для інших систем — шведської і сокольської.

Шведська система, яка створена поетом П.Г. Лінгом (17?ч - 1839) і доповнена його сином Ярмаром Лінгом, з педагогічне боку розроблена найбільш раціонально. Спираючись на дані пс хології, анатомії, фізіології, система Лінга переслідувала перш ; все педагогічну і лікувальну мету. Вона поділялась на 4 види: т дагогічна гімнастика, воєнна, лікувальна і естетична. Характери зує цю систему планомірність, послідовність вправ, введення ко ректуючих вправ, відповідність вправ анатомо-фізіологічним осс бливостям різних груп дітей. Пестолоцці вважав, що шведи своєї гімнастикою здійснюють виховання, а інші — лише рух.

Сокольська гімнастика заснована Тиршом (1832—1884), має ба­гато спільного з німецькою. Відмінність її полягає в групових впра­вах (пірамідах) і в порядкових рухах, які виконувалися під музику, що викликало сильне враження.

Ритмо-гімнастичні системи являють собою прагнення ввести в гімнастику моменти естетичного порядку. Найбільше розпо­всюдженими системами вважались системи Жана Далькрода, А. Дункан.

Особливої уваги заслуговує система фізичного виховання П.Ф. Лесгафта (1837—1909), яку він визначав як фізичну освіту. Він відштовхувався від факту тісного зв'язку між фізичними руха­ми і психічними виявами дитини, ставив завдання вчити дітей свідомо керувати ними, тобто щоб людина свідомо володіла своїм тілом. Всі вправи Лесгафт поділив на: прості, вправи з обтяжен­ням і опірності, ігри, елементарну працю. Найкориснішими фізич­ними вправами Лесгафт вважав ходіння і біг, який, за його слова­ми, є однією з найбільш вигідних природних форм активної дії. В той же час Лесгафт надмірно інтелектуалізував фізичні вправи, негативно ставився до гімнастичних приладів і змагань, бо вва­жав, що це приводить до непропорційного розвитку тіла людини, не рекомендував показувати учням, як виконувати різні рухи, ви­магав виконання лише на основі слова.

Фізична культура України сягає корінням, як визначено в «Кон­цепції національного виховання», часів Київської Русі. То були методи гартування дітей, формування воїнського лицарства і муж­ності. Вершиною національного фізичного виховання, самовдос­коналення тіла і духу була епоха Запорозької Січі. Тут сила і витривалість тілогартування проходили в постійних іграх, заба­вах, танцях, змагальних вправах тощо.

Все цінне, вироблене в історії педагогічної думки, творчо ви­користовується в сучасній школі, яка вирішує такі основні завдання:

1. Сприяння зміцненню здоров'я і загартування організму уч­нів, підвищенню їх працездатності (підвищенням стійкості орга­нізму до перегрівання, переохолодження, коливань тиску, укріп­лення опорно-рухового апарата дітей, формування правильної постави, поліпшення діяльності серцево-судинної, дихальної сис­теми; укріплення нервової системи).

1. Формування рухових умінь і навичок школярів у процесі виконання певних рухів. Серед них: природні дії (ходіння, біг, стрибки, плавання та ін.) і спеціально організовані вправи на при­ладах, акробатика, котрі вимагають певних знань.

1. Сприяння придбанню учнями необхідних знань у галузі фі­зичної культури, спорту, гігієни та медицини про значення фізич­ної культури і спорту для укріплення здоров'я, про режим дня, особисту гігієну, способи підтримання високої працездатності, про фактори загартовування, прийоми самоконтролю та ін.

1. Розвиток основних фізичних якостей школярів (сили, сприт­ності, терплячості, гнучкості, відваги та ін.), забезпечення єднання фізичного виховання з моральним, естетичним, трудовим, розумо­вим (виховання сміливості, наполегливості, дисциплінованості, колективізму, почуття дружби і товариськості, навичок культурної поведінки, формування організаторських навичок, розуміння кра­сивої будови тіла людини, краси спортивної техніки та ін.

В.О. Сухомлинський зазначав, що «від гармонії фізичного роз­витку, здоров'я і праці залежить багатогранність особистості, мо­ральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне багатство потреб, запитів, зацікавленості».

1. Виховання вольових і моральних якостей, свідомого ставлен­ня школярів до власного організму, формування вмінь «берегти здо­ров'я», укріплювати його правильним режимом праці, відпочинку, харчування, гімнастикою та спортом, гартувати фізичні та нервові сили, попереджати захворювання» (В.О. Сухомлинський).

Успішне розв'язання вказаних завдань визначає значення фізич­ного виховання школярів, яке впливає на розвиток особистості.На думку професора О. Вишневського, потрібна доко­рінна перебудова організації фізичного виховання школя­рів.

По-перше, слід кардинально змінити власні погляди на фізкультуру, на фізичний стан, красу людського тіла, не сприймати їх як щось другорядне. Учитель власним прикладом повинен демонструвати важливість фізкульту­ри, здорового способу життя.

По-друге, конче необхідно розвантажити навчальні плани і програми, значно скоро­тивши інформативне навчання з таким розрахунком, щоб загальна кількість навчальних предметів становила 7—10 у початкових класах і 10—12 — у старших, як це харак­терно для європейських шкіл. Робочий тиждень у такому разі не перевищуватиме 24—30 год., включаючи виконан­ня домашніх завдань. Таким чином можна збільшити пи­тому вагу уроків фізичної культури.

По-третє, слід відмо­витися від традиційних форм і режиму діяльності на уро­ці, коли діти увесь час сидять майже нерухомо, а вчитель «навіює» їм знання. Тут немає інтенсивної праці дитини, проте є дуже шкідливе для здоров'я сидіння за партою без руху.

По-четверте, потрібен повний перегляд концепцій і методики фізкультурної роботи в школі. Вона повинна стати формою активного відпочинку і має працювати на здоров'я, виховання і задоволення фізіологічних потреб дитини.

Розв'язання завдань фізичного виховання — проблема багатоаспектна і вимагає комплексного підходу. По суті, з моменту зародження дитини і впродовж всього життя людини необхід­ний комплекс цілеспрямованих дій, що сприяють зміцненню й збереженню здоров'я.

3. Шляхи, засоби, форми й методи організації фізичного виховання.

Загалом реалізація комплексу виховних завдань зво­диться до використання таких головних чинників:

— вивчення навчальних дисциплін (виявлення потен­ційних виховних можливостей предмета, включення їх у зміст уроку, реалізація під час його проведення, врахуван­ня вікових та індивідуальних особливостей учнів);

— позакласна та позашкільна виховна робота (підбира­ють загальні методи, форми виховної роботи, які краще під­ходять для певного напряму виховання та віку дітей);

— залучення учнів до різних видів практичної діяльності (сприяє формуванню навичок і звичок відповідної поведінки);

— залучення сім'ї і громадськості до реалізації вихов­ної роботи.

Основні шляхи фізичного виховання припускають конкретні методи, форми, засоби його здійснення.

Методи організації фізичного виховання

Для вирішення завдань фізичного виховання необхідна освіта школярів, формування потреб оволодіння фізичною культурою, що можна забезпечити за допомогою освіти і переконання: бесід, лекцій, конференцій, показових виступів спортсменів, зустрічей, диспутів. В.О. Сухомлинський писав, що в бесідах він «прагнув поєднати теоретичний виклад з безпосереднім зверненням до осо­бистості вихованця, щоб життєві процеси і явища, про які йде мова, кожен підліток розглядав не як абстрактні узагальнення, а як живе життя власного організму»². Успішність фізичного виховання визначається також педагогіч­но доцільним використанням методів заохочення (участь у зма­ганнях, одержування призів та ін.), а також стимулювання школя­рів до самоосвіти, зміцнення.свого тіла.

Форми організації фізичного виховання

До форм організації фізичного виховання можна віднести уро­ки фізичної культури, оздоровчо-гігієнічну роботу в режимі на­вчального дня, самостійні заняття учнів, позакласну роботу та позашкільну роботу з фізичного виховання.

Уроки фізичної культури покликані забезпечувати різнобічну загальну фізичну підготовку школярів. Конкретні завдання уроків вирішуються згідно з діючими навчальними програмами, які міс­тять перелік вправ, теоретичних повідомлень, що підлягають за­своєнню в кожному класі, але з урахуванням підготовки, даних медичного огляду, функціональних можливостей дитини.

Повноцінному фізичному вихованню сприяє і оздоровчо-гігіе- нічна робота в режимі навчального часу: гімнастика до навчальних занять, фізкультурні хвилини під час уроку, спортивні розваги, гра на великих перервах.

Позакласна і позашкільна робота з фізичного виховання спря­мована на підвищення загальної фізичної і спортивної підготовки школярів, на розвиток інтересу до спорту, на самостійне систематичне виконання фізичних вправ. Школярі можуть займа­тися в спортивних секціях (легкої атлетики, гімнастики, лижної підготовки, ковзанярської, волейбольної, тенісної та ін.), брати участь у масових змаганнях, спортивних святах.

Засобами фізичного виховання є фізичні вправи (гімнастика, спортивна гра, туризм), оздоровчі сили природи (сонячне опромі­нення, повітряні і водяні процедури), гігієнічні фактори (режим праці та відпочинку, харчування, оптимальна площа спортивних залів, вологе прибирання, провітрювання та ін.).

Основні положення теми відображені на рис. 20.1.

Рис. 20.1 Мнемосхема фізичного виховання

Фізичне виховання має стати підґрунтям подальшого розвитку фізичного і душевного здоров'я, сприяти готовності до активного способу життя, професійної діяльності.

Короткі висновки:

Фізичне виховання як цілеспрямована організація життє­діяльності школяра, яка забезпечує досконалість формування його фізичної культури, загальну освіту і всебічний розвиток, пройшла довгий шлях становлення від античності до XX століт­тя (німецька, шведська, сокольська системи, теорія П.Ф. Лесгафта).

Завдання фізичного виховання: сприяння зміцненню здоров'я, загартовуванню організму, підвищенню працездатності; формуван­ня рухових умінь та навичок; сприяння тому, щоб школярі придбали необхідні знання в галузі фізичної культури, спорту, гігієни; розви­ток фізичних якостей, виховання вольових і моральних якостей, сві­домого ставлення до власного організму; забезпечення єдності фізич­ного, розумового, морального, трудового, естетичного виховання — визначають шляхи здійснення його: методи, форми, засоби.

Конкретне втілення фізичного виховання здійснюється за допо­могою методів освіти (переконань, організації діяльності, заохочен­ня, самовиховання) та форм: уроки фізичного виховання, фізкультур­но-оздоровча робота в режимі навчального дня, самостійні заняття учнів;

позакласна і позашкільна робота. Засобами фізичного вихо­вання є фізичні вправи, оздоровчі сили природи і гігієнічні фактори.

Таким чином, фізична культура школярів допомагає їм реалі­зувати себе в різнобічній спортивно-оздоровчій діяльності, сприяє самоорганізації, самоуправлінню, становленню морально-естетичного ідеалу.

Лекція № 21.

Тема. Спільна виховна робота школи, сім’ї, громадськості. Завдання, зміст, методика виховання дітей в сім’ї. Шляхи підвищення педагогічних знань батьків.

Читайте також:

1. V. Завдання.
2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
4. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
5. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
6. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
7. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
8. Арматурні роботи.
9. Аудит, його мета та завдання
10. Багатокритеріальні завдання оптимального керування
11. Багатокритерійні завдання і можливі шляхи їхнього рішення.
12. Балансувальні роботи.

Переглядів: 1304