Німецька психологія XVIII ст.

Психологічні погляди французьких просвітників

Французькі просвітителі розглядали питання психології з матеріалістичних позицій.

Етьєнн Бонно де Кондільяк (1715-1780). Якщо Дж.Локк доводить походження всіх наших знань (тобто змістів свідомості) з досвіду, то Кондільяк робить це по відношенню й до психічних функцій. Психічні процеси виникають з досвіду.

Ж.Ламетрі (1709-1751) запропонував образ "людини-машини": наділяти організм людини душею настільки ж безглуздо, як шукати її у діях машини. Психічні здібності є продуктом машиноподібних дій організму.

Але Ламетрі зовсім не був механіцистом. Психічна діяльність не є тільки реакцією на зовнішні впливи. Велику роль у функціонуванні психіки й у самому її виникненні в еволюції відіграють певні внутрішні умови - потреби живого організму. Ламетрі уперше в психології вводить до кола емпіричного вивчення потреби як рушійну силу людської поведінки й необхідну умову формування її свідомості.

Чим більше у якого-небудь організованого тіла потреб, тим більше засобів (фізичних і психічних) дає йому природа для їх задоволення.

Ж.-Ж. Руссо: людина від природи є доброю, але її жахливо зіпсувала цивілізація (теорія "природної людини"). Руссо створив першу розгорнуту періодизацію розвитку. Однак критерії періодизації спиралися не на факти й спостереження, а на теоретичні погляди.

Французька емпірична психологія свідомості ставить проблему людських здібностей і ролі у їхньому розвитку природних задатків, з одного боку, і виховання, з іншого.

Відома суперечка із цього приводу була між французькими філософами XVIII ст. Клодом Адріаном Гельвецієм і Дені Дідро.

Гельвецій і Дідро одними з перших розглядали спадковість і середовище як основні фактори, що визначають психічний розвиток дитини та їїздібності.

Гельвецій (1715-1771): здібності не є вродженими, а здобуваються у процесі навчання. Виховний вплив Гельвецій підніс до сили, здатної ліпити з людей що завгодно. Людина сприймалася як іграшка долі, яка за своєю примхою може помістити її у те чи інше середовище.

Д.Дідро не погоджувався з Гельвецієм. Він розглядав психічний розвиток індивіда із широкої біологічної та історичної точки зору. Для Дідро "випадок" – лише умова, вплив якої залежить від можливостей самої людини, від її природних задатків ("людської машини").

Домінуючими в німецькій психології залишалися ідеї раціоналізму. Погляди Лейбніца одержали розвиток у працях Хрістіана Вольфа (1679-1754). Після виходу книг Вольфа «Емпірична психологія» (1732) і «Раціональна психологія» (1734) слово «психологія» стало в Європі загальновідомим.

І.Кант розділяв все, що пізнається (як зовнішні предмети, так і внутрішні переживання) на «явища» і «речі в собі». Явища можна пізнати, а речі в собі є непізнаваними за допомогою відчуттів і, отже, недоступні для пізнання взагалі.

Істинне пізнання явищ, на думку Канта, відбувається головним чином при експериментальному дослідженні. У психології, як вважає Кант, на відміну від природознавства, експериментальне дослідження неможливе. Призначення ж психології - опис проявів психічного життя, але не їх пояснення.

Тим не менше пізніше, у XIX в. інтенсивно відбуваються пошуки об'єктивних способів дослідження психіки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Емпірична психологія Джона Локка	\|	ЦИКЛИ ДВЗ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.