• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА ТРУДОВОГО ПРАВА

Основою життя будь-якого суспільства є праця. Термінологічне значення слова "праця" багатогранне і вивчається багатьма науками: економікою, філософі­єю, соціонікою, правом тощо.

Будь-яка соціально-економічна формація форму­валася, зростала й розвивалася на основі праці. Але юридичні науки цікавить не загальне поняття праці, а праця як правове явище, як міра праці, необхідна для творчого зростання людини з урахуванням як особи­стого, так і колективного та суспільного інтересів.

Система національного права України як суверен­ної держави включає всі чинні юридичні норми. Скла­довими й водночас самостійними частинами цієї си­стеми права е відповідні галузі права, які регулюють конкретну, лише їм властиву сферу суспільних відно­син. Основні з них — право конституційне, трудове, цивільне, екологічне, виправно-трудове тощо.

Трудове право — провідна галузь українського пра­ва, яка є системою правових норм, що регулюють су­купність трудових відносин працівників1 із робото­давцями, а також інші відносини, що випливають з трудових або тісно пов'язані з ними і встановлюють права й обов'язки в галузі праці на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власно­сті та відповідальність у разі їх порушення.

Складовими елементами такого визначення є про­відна галузь українського права; система правових норм; сукупність трудових відносин працівників із ро­ботодавцями; інші відносини, що випливають із трудових або тісно пов'язані з ними; встановлення трудо­вих прав і відповідальності в разі їх порушення.

Трудове право як самостійна галузь — складова національного права України, що тісно пов'язана з ін­шими галузями права. Проте місце трудового права в системі національного визначається специфікою предмета й методу регулювання трудових відносиш

Предмет трудового права — це основа, база, з огля­ду на яку постає потреба з'ясувати взаємозв'язок працівників із роботодавцями з приводу праці, причо­му не всякої праці, а лише тієї, що пов'язана з її су­спільною організацією або випливає з неї, створюючи відповідний комплекс, де трудові відносини є головни­ми. Інакше кажучи, предмет трудового права відпові­дає на питання, що є об'єктом його регулювання, які відносини він охоплює. Саме це й обумовлює значен­ня, роль і місце трудового права в загальній системі національного права України.

Особливість сучасного розвитку суспільно-трудових відносин як основи предмета трудового права по­лягає в тому, що монополія державних підприємств як роботодавців втрачає усталені позиції, оскільки Конституція України від 28 червня 1996 р. законодав­че закріпила існування трьох форм власності: дер­жавної, комунальної та приватної (ст. 13, 14, 41, 142 і 143). Це змінює трудові відносини працівників. На­приклад, на підприємствах з кооперативною власні­стю можуть існувати трудові відносини двох видів: поєднання трудових відносин співвласників-працівників із цивільно-правовими щодо розподілу прибут­ку і трудові відносини працівників, найнятих на робо­ту, які не є співвласниками, а отже, і не беруть участі в розподілі прибутку, не несуть відповідальності за збитки виробництва, оскільки це покладається на власників цього підприємства (установи, організації).

Трудові відносини можуть бути різних видів, і їх відмінність відображена у видах трудових договорів. Але до предмета трудового права належать також інші суспільні відносини, тісно пов'язані з трудовими. Деякі з них передують трудовим (такі як суспільні відносини з працевлаштування, підготовки кадрів, професійного відбору тощо), інші випливають з трудових (це, зокрема, суспільні відно­сини трудового колективу з роботодавцем або його адмі­ністрацією, відносини щодо нагляду й контролю за трудовим законодавством, матеріальної відповідаль­ності, розгляду трудових спорів тощо). Д, Невід 'ємною складовою самостійної галузі трудо­вого права України є метод правового регулювання суспільних трудових відносин. На відміну від предме­та метод трудового права — це сукупність специфіч­них способів і прийомів правового регулювання праці.

До методів правового регулювання праці — не­від'ємної другої складової трудового права як само­стійної галузі у складі цілісної системи національного права України — належать: договірний порядок ви­никнення трудових відносин; рівноправність сторін трудового договору з підпорядкуванням їх у процесі праці правилам внутрішнього трудового розпорядку; специфічний правовий спосіб захисту трудових прав сторін трудового договору як органом трудового ко­лективу (комісією з трудових спорів), так і державним органом (судом); участь працівників у правовому ре­гулюванні праці через своїх представників, профспі­лок, трудових колективів. Цей спосіб реалізується шляхом встановлення і застосування норм трудового законодавства, контролю за їх виконанням, захисту трудових прав.

Важливим правовим способом регулювання праці служить єдність і диференціація правового регулю­вання праці. Єдність норм трудового права проявляє­ться в загальних конституційних принципах, основ­них трудових правах і обов'язках (ст. 43, 57 Конститу­ції України), загальних положеннях гл. І КЗпП України, загальних нормативних актах трудового за­конодавства, що поширюються на всю територію Ук­раїни й на всіх працівників незалежно від виду під­приємства та форми власності (КЗпП України та інших нормах права). Правове регулювання праці диференціюється за­лежно від таких чинників: а) умов праці (важких чи шкідливих) з метою встановлення підвищеної оплати, скороченого робочого часу, додаткових відпусток; б) трудових зв'язків (коли йдеться про тимчасових або сезонних працівників, а також державних служ­бовців); в) фізіологічних особливостей жіночого орга­нізму, материнської функції жінок; г) психофізіоло­гічних особливостей організму молоді віком до 18 ро­ків, інвалідів, пенсіонерів; д) особливих природних, географічних і геологічних умов та умов підвищеного ризику для здоров'я.

Зазначена відмінність норм права виокремлює їх із загальних і обумовлює назву — "спеціальні норми права".

Сфера поширення норм трудового права визначена ч. 1 ст. З КЗпІІ України, де зазначено, що ці норми ре­гулюють трудові відносини працівників усіх підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форм влас­ності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором у фізичних осіб.

Трудове право України як самостійна і провідна га­лузь у складі єдиної системи національного права має специфічні завдання й виконує важливі функції пра­вового регулювання праці.

Головне завдання трудового права як сукупності правових норм визначене ст. 1 КЗпП України, де за­значено, що його норми, спрямовані на регулювання поведінки працівників у процесі праці, сприятимуть підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного вироб­ництва. На цій основі підвищуватиметься матеріаль­ний і культурний рівень життя трудящих, зміцнюва­тиметься трудова дисципліна, і поступово праця на благо суспільства перетвориться на першу життєву потребу кожної працездатної людини. При цьому за­конодавство України про працю встановлює високий рівень умов праці, різнобічну охорону трудових прав працівників (ч. 2 ст. 1 КЗпП України).

У згаданих головних завданнях щодо ролі та зна­чення трудового законодавства певною мірою відо­бражені основні функції трудового права:

1) захисна, яка виражається в розширенні договір­ного методу регулювання трудових відносин, за­безпеченні зайнятості, встановленні високого рівня умов праці, нагляді та контролі за дотриман­ням трудового законодавства, порядку розгляду трудових спорів (індивідуальних і колективних);

2) виробнича (економічна або господарська), метою якої є раціональне використання трудових ре­сурсів, стимулювання продуктивної та якісної праці, зміцнення трудової дисципліни тощо;

3) соціальна як напрям впливу на формування осо­бистості працівника, його сумлінного ставлення до суспільної праці, участі у справах трудового колективу і громадських формуваннях.

Тісно пов'язана із соціальною й виховна функція, спрямована на справедливе регулювання трудових відносин, реальну оцінку власної праці, формування потреби в суспільне корисній праці й усвідомлення її необхідності.

Невід'ємною складовою, що притаманна кожній га­лузі права, є її система, а точніше — правильне роз­ташування тісно взаємопов'язаних частин, їх струк­турний ряд. Трудове право поділяється на дві групи. Перша — загальна частина, до якої належать такі ін­ститути: а) поняття та предмет трудового права; б) основні принципи трудового права; в) джерела тру­дового права; г) суб'єкти трудового права; д) трудові правовідносини; е) колективний договір; є) правова організація працевлаштування працівників. Основна риса зазначених інститутів загальної частини трудо­вого права полягає в тому, що вони поширюються на всі трудові відносини.

Друга група самостійних інститутів трудового пра­ва утворює особливу частину трудового права, до якої належать: а) трудовий договір; б) робочий час і час відпочинку; в) оплата праці; г) трудова дисципліна; д) матеріальна відповідальність; е) охорона праціI є) поєднання роботи з навчанням; ж) нагляд і кон­троль за додержанням законодавства про працю; з) трудові спори.

У цій системі галузі права вирізняються система трудового законодавства та система навчального кур­су. В основному ці системи збігаються із системою га­лузі трудового права, але мають певні відмінності як за предметом, так і за метою вивчення й аналізу норм трудового права.

На основі розглянутих конкретних ознак, прита­манних лише трудовому праву, без особливих труд­нощів можна відокремити трудові правовідносини від цивільно-правових, адміністративно-правових чи від правовідносин у галузі соціального забезпечення.

Трудове право необхідно відокремлювати від цивіль­ного тому, що цивільні правовідносини часто пов'язані з працею (наприклад, авторський договір, договір комісії, договір особистого підряду, договір доручення або укла­дення трудової угоди, змістом якої може бути як трудо­вий, так і цивільний договір). Саме ці близькі за фор­мою, але різні за змістом договори і ускладнюють відо­кремлення трудового права від цивільного.

Головне в цьому відмежуванні полягає в тому, що предметом цивільного права є конкретна річ, тобто уречевлений результат праці, і громадянин виконує певну роботу за власними правилами, тоді як предме­том трудового договору є сам процес праці робітника й службовця за певною спеціальністю чи кваліфіка­цією та з обов'язковим підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Суттєва відмінність трудового права від адмініст­ративного (останнім регулюється праця співробітни­ків МВС України, Служби безпеки України, військо­вослужбовців Збройних сил України) полягає в тому, що основним методом адміністративного права є ви­нятково владні повноваження одного суб'єкта право­відносин і підлеглість йому другого суб'єкта цих са­мих правовідносин.

При цьому слід зауважити, що до зазначених суб'єктів адміністративних правовідносин застосовуються також норми трудового законодавства, але лише тоді, коли відомчою нормою права запозичують­ся окремі норми трудового права або робиться відси­лання до них, або вони повністю відтворюються без будь-яких винятків. Наприклад, Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. без будь-яких змін запроваджений у системі органів внутрішніх ,справ України відповідним відомчим наказом.

Трудове право тісно пов'язане з правом соціально­го забезпечення, про що свідчить глава КЗпП України "Державне соціальне страхування". Норми цієї глави поширюються на всіх працівників. Усі інші питання —системи пенсій, допомог тощо — регулюються норма­ми права державного соціального забезпечення як са­мостійної галузі права.

Трудове право України перебуває в розвитку, що залежить як від загального суспільного розвитку дер­жави, так і від демократичних підвалин, досягнень правової науки та практики. Особливим етапом роз­витку трудового права було прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

А найповнішого, справді демократичного подаль­шого розвитку трудовому праву надало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Цим Основ­ним Законом суверенної держави — України — за­кріплено відповідні досягнення усталеного правового регулювання праці та визначено подальші шляхи його розвитку. Зокрема, це стосується послідовного подо­лання економічної кризи та запровадження заходів, у тому числі правових, щодо забезпечення зайнятості працівників.

Демократизація трудового законодавства, розши­рення сфери його дії, закріплення норм міжнарод­но-правового регулювання праці, поглиблення дифе­ренціації правового регулювання праці (підтверджен­ням чого є норми права про державних службовців —Закон і Положення), а також розширення розвитку соціально-партнерських відносин у галузі праці, по­силення захисту трудових прав працівників у індиві­дуально-договірному і колективно-договірному по­рядку стосуються тих гарантій, які стверджують, що сторони договору мають право поліпшувати умови праці й не мають права погіршувати їх.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
6. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
9. VI. Узагальнення та систематизація знань
10. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
11. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
12. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.

Переглядів: 618