Козацькі думи в контексті європейської епічної традиції

Музична культура і театральне мистецтво культури українського бароко

В історії української художньої культури другу половину XVIII ст. називають «золотим віком української музики». У театрі, професійній музиці яскраво виявився стиль бароко, а наприкінці XVIII ст. – класицизм. Епічні пісні, які український народ складав упродовж тривалої боротьби за національне й соціальне визволення, за козацько-гетьманської доби досягли вершин свого розвитку. В думах та історичних піснях народ опоетизував героїчні сторінки вітчизняної історії, образи реальних історичних осіб - гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. Серед них такі виняткові особистості, як Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Сагайдачний.Найпоширенішим жанром української музичної епіки були історичні пісні. їх тематика охоплює дві основні сфери: боротьбу козацтва проти чужоземних поневолювачів у часи татаро-турецького лихоліття і гайдамацькі й опришківські антикріпосницькі повстання.В баладі - поєдналися особливості західноєвропейської фольклорної традиції й типові національні риси. Козацькі пісні глибоко ліричні й водночас драматичні. Розквіт пісенної лірики припадає на XVII—XVIII ст. Найпоширенішими у народному побуті в цей період стали протяжні пісні з емоційно насиченим мелодійним розспівом. За доби козацтва в Україні набув поширення позацерковний духовний спів. Духовні пісні створювали відомі культурні діячі, богослови й письменники .У ті часи в межах вивчення обов'язкових предметів - поетики й риторики - учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов , послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Декламації та діалоги - безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Драми на історичні теми присвячували реальним подіям і видатним постатямБарокові риси шкільної драми виявились у контрастному зіставленні драматичного й комічногоСюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту. Із Різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов'язаний національний ляльковий театр вертеп.На Галичині, Буковині й Закарпатті набув популярності так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори. Загалом вертепна драма стала улюбленим видовищем.Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці Глухові. Таким чином, український театр козацько-гетьманської доби, що синтезував поетичне слово, акторську гру, декоративний живопис, музику і танець, став яскравим утіленням стилю бароко. Українські діячі, зокрема вихованці Києво-Могилянської академії, сприяли поширенню вітчизняних мистецьких традицій за межами батьківщини.Основою українського театру стали народні ігри й обряди, в яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти. У маєтках багатих поміщиків і промисловців влаштовувались видовища, в яких були зайняті кріпаки. Згодом театри діяли переважно в містах. У 1789 р. в Харкові виник перший постійний театр в Україні.

Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики. Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту, способу та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу. Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників. ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги..На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи. Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть. Дума— жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні. Думи не мають звичної для пісень, балад, коломийок та інших ліричних жанрів сталої строфи. Вірш думи астрофічний через змінність порядку римування, а також нерівноскладовий, з інтонаційно-смисловим членуванням на уступи. Рядки в думах виділяються за ознакою закінчення думки і групуються в уступи, періоди, тиради, які є своєрідними строфами дум. Рядки не мають визначеної сталої кількості складів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.	\|	Молодіжна та професійна субкультури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.