Форми власності на природні ресурси

Всі природні ресурси України є об'єктами права власності Українського народу. Досить важливим є питання щодо форм власності на природні ресурси. Традиційним є виділення наступних форм власності: державна, комунальна та приватна. Стосовно цієї проблеми є різні точки зору. П.Ф. Кулинич трактує положення ст. 14 Конституції України таким чином: «… в Україні конституційно запроваджено дві форми власності, а саме: публічна власність, яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна власність, яка охоплює власність фізичних осіб і власність недержавних юридичних осіб»^{^[43]}. В.В. Носік має схожу позицію, він стверджує, що «земля є власністю народу України, який здійснює своє право у формі публічної та приватної власності»^{^[44]}, при цьому у нього «… публічна форма права власності на землю за своїм змістом може включати право власності на землю народу, держави та територіальних громад»^{^[45]}.

По відношенню до природних ресурсів вказують на існування загальнодержавної власності Українського народу. З приводу доцільності існування такого явища існують різні точки зору. В.В. Носік стверджує, що основу конституційної моделі регулювання земельних відносин складає дворівнева конструкція права власності на землю, що включає в себе право власності Українського народу на землю як право вищого рівня і суб’єктивне право власності на землю громадян, юридичних осіб, держави і територіальних громад як похідне і залежне від права власності народу на землю (нижчий рівень)^{^[46]}. В.В. Носік стверджує, що «виключне право Українського народу на володіння землею має поєднуватися з доступністю кожного громадянина до землі»^{^[47]} та вказує, що конституційна модель права власності на землю поки що не знайшла свого розвитку у земельному законодавстві України через те, що названа концепція не була предметом дослідження в науковому плані^{^[48]}. О.А. Вівчаренко також вважає, що «…земля як найцінніше національне багатство держави є об’єктом права виключної власності Українського народу. Українська нація – це колективний власник специфічного, створеного природою об’єкта, яким є земля. Право власності належить кожному членові суспільства з моменту його народження як право людини на життя»^{^[49]}.

Натомість М.В. Шульга стверджує, що «про народ України як про власника землі можна вести мову лише в соціально-політичному аспекті. В юридичному ж смислі навряд чи можна вважати народ власником зазначеного природного ресурсу»^{^[50]}. О.В. Дзера стверджує, що «визнання народу України суб’єктом права власності аж ніяк не означає існування самостійної форми власності, тому що за своєю економічною природою вона фактично також є державною»^{^[51]}. Ю. Космін взагалі пропонує відмовитися від такої категорії, як власність українського народу, «…бо тут йдеться не про право власності, як про політичні, ідеологічні «реверанси» в бік народу»^{^[52]}. Обґрунтованою є точка зору І.І. Каракаша, який вважає, що «…ні народ в цілому, ні регіональні співтовариства народу не можуть повсякденно здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження природними об’єктами. Насправді, не може народ Закарпатського регіону безпосередньо володіти, користуватися чи розпоряджатися чорноземами Південноукраїнського регіону, так само як і народ цього регіону не може реально володіти, користуватися і розпоряджатися лісами Закарпаття. Тому конституційне положення про правосуб’єктність Українського народу на природні об’єкти носить політичний, а не правовий характер»^{^[53]}.

Отже, Конституція України запровадила право власності Українського народу на всі природні ресурси України. Причому, на нашу думку, по відношенню до найцінніших природних ресурсів – зокрема, особливо цінних земель сільськогосподарського призначення, охоронюваних територій, в тому числі територій ПЗФ та водно-болотних угідь міжнародного та загальнодержавного значення – необхідно запровадити одну форму власності – власність Українського народу – з метою недопущення перебування найцінніших природних комплексів у власності окремих осіб. Від імені Українського народу права власника природних ресурсів здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Кожний громадянин має право користуватися природними ресурсами - об'єктами права власності Українського народу – відповідно до законодавства України. Всі природні ресурси в Україні знаходяться під охороною держави незалежно від права власності на них.

Державна власність на землю є достатньо давньою й бере свій початок із князівської «собіни», що пережила періоди земельної власності царської фамілії та імператорського двору, кабінетних землеволодінь та казенних земель, і, врешті-решт, набула статусу державної власності на землю^{^[54]}. Декрет «Про землю^{^[55]}» від 26 жовтня 1917 року скасував поміщицьку, церковну власність на землю і визнав її всенародним надбанням. Декларація прав трудящих і експлуатованого народу, прийнята ІІІ Всеросійським з’їздом рад^{^[56]} оголосила весь земельний фонд загальнонародним надбанням, а всі ліси, надра і води загальнодержавного значення та інше майно – національним надбанням. А Декретом від 19 лютого 1918 року «Про соціалізацію землі^{^[57]}» було скасовано приватну власність на надра, води, ліси і живі сили природи. Відбулась безоплатна націоналізація, тобто примусове безоплатне вилучення майна у власників.

Право державної власності на природні ресурси України набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. Згідно ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель виключно державної власності відносяться землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, а також ті землі, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність тощо.

Право комунальної власності на землю – це право територіальної громади сіл, селищ, міст володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд, у своїх інтересах землями, що належать їй на праві власності, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування^{^[58]}. Комунальна власність становить економічну основу, матеріальну базу місцевого самоврядування, одним із завдань якого є забезпечення соціально-культурних, економічних потреб населення. Нині істотно змінилося місце і значення права комунальної власності, що зумовлює необхідність певної переорієнтації подальшого розвитку цього правового інституту^{^[59]}. Право комунальної власності на природні ресурси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Природні ресурси можуть перебувати у приватній власності. Право приватної власності є важливим елементом правового статусу особи в умовах ринкової економіки, адже дане право утворює собою економічну основу для свободи і прав людини^{^[60]}. З відмовою в умовах ринку від права виключної власності на землю і переходу до різноманітності форм власності на земельні ділянки стає можливим по-новому підійти до сутності землі як об’єкта земельних відносин, використання її як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві і місця розташування будь-якої діяльності^{^[61]}. Суб’єктами права приватної власності є громадяни та юридичні особи України. Стосовно проблеми окреслення суб’єктів приватної власності також існують особливі точки зору. Наприклад, О.Масенко, М.Мельник та М. Махненко вважають, що «правом володіти землею та іншими природними ресурсами – об’єктами приватної власності Українського народу – наділений кожний громадянин і житель України. Це вічне право, яке будь-який орган влади не може відібрати у жодного представника Українського народу. Народ – це фізичні, а не юридичні особи. Тому, стосовно повної власності на землю згідно з Конституцією України можна говорити лише про фізичних осіб. Юридичні особи не можуть володіти землею. Це грубе порушення Конституції України»^{^[62]}. Ця позиція не здається достатньо переконливою.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття та характеристика права власності	\|	Набуття та припинення права власності на природні ресурси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.