Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Поняття та характеристика права власності

ТЕМА 3. ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

Право власності являє собою фундамент, на якому будується правова система будь-якої країни[33]. Відносини власності складають основу життєдіяльності будь-якого суспільства та матеріальну основу існування кожної людини[34]. Власність – це суспільні відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу матеріальних благ у певних історичних умовах[35]. Існують також інші визначення поняття власності. Власність визначають як відносини між людьми з приводу речей, що полягають у привласненні, або належності матеріальних благ одним особам (їх колективам), і у відчуженості цих благ від усіх інших осіб[36]. Найбільш вдалим визначенням права власності в суб’єктивному розумінні є визначення його як передбачене і гарантоване законом право конкретного суб’єкта-власника здійснювати володіння, користування та розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачене законом[37].

Отже, власність на природні ресурси – це економічна категорія, яка характеризує стосунки між людьми та їх колективами в процесі використання природних ресурсів. Право власності на природні ресурси випливає з принципу суверенітету держави над природними ресурсами в межах своєї території[38]. Природні ресурси поєднують у собі економічну та екологічну сутність. Як і інші засоби виробництва, природні ресурси створюють матеріальну базу розвитку суспільства. Задовольняючи матеріальні потреби суспільства, ці об’єкти природи та власності виконують економічну функцію, в чому полягає їх економічна сутність. Проте як об’єкти природного середовища природні ресурси мають і екологічну сутність. Таким чином, економічні відносини, властиві інституту власності, поширюються і на природні об’єкти, доповнюються екологічним змістом, що перетворює їх на еколого-економічні відносини. Ще одна особливість природних ресурсів полягає в тому, що вони є продуктом самої природи, знаходяться в нерозривному екологічному взаємозв’язку, невід’ємні від природного середовища, виникли і існують за його законами, незалежно від волі і свідомості людей, без будь-якого сприяння з їх боку. Це відрізняє природні ресурси від інших об’єктів права власності, створених працею людини, її виробничою діяльністю[39]. В літературі[40] виділяють фактори, що справляють істотний вплив на специфічне правове регулювання відносин власності на природні ресурси: вони є творінням природи, тобто створені без трудової участі людини або суспільних витрат; кількісно та якісно вони обмежені природною сферою; їхні просторові межі являються важко відтворюваними або взагалі не можуть бути розширені шляхом відтворення; природні багатства не мають реальної вартості та в суворо економічному сенсі не можуть бути товаром; основні природні об’єкти є фізично нерухомими та не переміщуються у просторі; головний природний об’єкт – земля, є засобом виробництва в сільському та лісовому господарстві; при вірному використанні землі як засобу виробництва її виробничі сили не зменшуються, а збільшуються; відмова від використання земельних, водних, гірничих та інших природних об’єктів не призводе до їх виснаження, деградації або у стан непридатності; в результаті використання нерухомих об’єктів природи в якості територіально-просторового базису для здійснення виробничо-господарської діяльності їх межі не змінюються. У зв’язку з цим виокремлюють[41] особливості права власності на природні ресурси, які полягають у тому, що це право не є всеохоплюючим, а природні ресурси, незважаючи на їх відокремлення в юридичному значенні як самостійних об’єктів права власності, є нерозривно пов’язаними між собою та являються невід’ємними складовими елементами природного середовища, через що «встановлюються певні обмеження щодо суб’єктного складу та об’єктів права власності на землю та інші природні ресурси, обмеження у змісті повноважень власників землі та специфічні підстави виникнення та припинення права власності та землю та інші природні ресурси»[42].

 


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  4. II. Поняття соціального процесу.
  5. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  6. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  7. А/. Поняття про судовий процес.
  8. А/. Право власності.
  9. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  10. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  11. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  12. Автокореляційна характеристика системи




Переглядів: 702

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Припинення права природокористування | Форми власності на природні ресурси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.