Сутність культурогенезу. Ранні етапи формування культури

Елітарна культура створюється і використовується привілейованою частиною суспільства – елітою (від. фр. еlііе – краще, відбірне, вибране) або на її замовлення професійними творцями.

Еліта – це найбільш спроможна до духовної діяльності частина суспільства. До високої культури належать образотворче мистецтво, класична музика і література. Вона важкодоступна для розуміння непідготовленою людиною. Коло споживачів високої культури – це високоосвічена частина суспільства (критики, літературознавці, театрали, художники, письменники, музиканти). Це коло розширюється, коли рівень освіти населення зростає. Різновидами елітарної культури вважається світське мистецтво й салонна музика. Формулою елітарної культури є „мистецтво для мистецтва” та практика „чистого мистецтва”.

Відносне розшарування культури на „культуру для всіх” і „культуру для обраних” існувало завжди. Навіть у первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виник розподіл на елітарну культуру "грамотних" людей і фольклорну (народну, етнічну культуру). У XX ст. цей розподіл набув форм елітарної й масової культур.

Елітарна культура зорієнтована, на думку її творців, на сприйняття елітою як кращою частиною суспільства, яка має особливу сприйнятливість. Це форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.

Інформація, що міститься в сучасних наукових виданнях, і зміст сучасного мистецтва, важкі для сприйняття і потребують для свого розуміння певних зусиль і відповідного рівня знань.

Не маючи ніяких знань у галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко повною мірою оцінити шедеври літератури (наприклад творчість Дж. Джойса, Х.Л. Боргеса, О. Хакслі та поетів-символістів); музики – твори І. Стравінського, Г. Малера, А. Шнітке. К. Дебюсі; живопису – кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм; кіно –фільми А. Тарковського, О. Сакурова. Висока культура стала спеціалізованою. Час енциклопедично освічених універсалів, які відчувають себе як удома в усіх сферах культури, минув. У кожній сфері культури тепер є своя, порівняно нечисленна, еліта.

Народна культуравключає в себе два види – популярну і фольклорну (колядні свята, український вертеп тощо) культури. Тому в народній культурі можна виділити два рівні – високий (пов'язаний із фольклором, що включає народні оповіді, казки, епос, старовинні танці, котрі нині існують як історична спадщина, що поповнюється міським фольклором) та знижений (обмежений поп-культурою). Автори фольклорних творів зазвичай невідомі. Анонімність авторів не дозволяє віднести ці твори до елітарної культури. На відміну від елітарного мистецтва, функціонування народної культури невід'ємне від праці й побуту людей. За формою виконання елементи культури можуть бути індивідуальними (розповіді, легенди), груповими (виконання пісні чи танцю), масовими (карнавальна хода). Аудиторії народної культури в індустріальному суспільстві – більшість суспільства. Але в постіндустріальному суспільстві ситуація змінюється.

Масова культура(від лат. таssа - грудка, частка і сиltura - оброблення, виховання) являє собою сукупність явищ культури XX – XXI ст., характерних для економіки, управління, дозвілля, спілкування і особливо сфери художньої культури.

Масова культура (маскульт) – вид культури, твори якої характеризуються загальнодоступністю, легкістю сприйняття, спрощеністю, розважальністю, підпорядкуванням законам ринку, де поява художніх творів залежить від попиту і пропозиції, домінуванням чуттєвої експресії, бажання отримати задоволення. Масова культура зароджується лише у Новий час у ході процесів індустріалізації та урбанізації, становлення загальної грамотності населення, деградації багатох форм традиційної звичайної культури доіндустріального типу, розвитку технічних засобів тиражування й трансляції інформації і.т.ін. Термін «маскульт» уведено американцем Д. Макдональдом, оскільки саме в США це явище виникло в найбільш типових та яскравих виявах.

Ці явища включають особливості виробництва культурних цінностей в індустріальному та постіндустріальному суспільстві, що розраховані на масове споживання вищеназваної культури. Наголос робиться на "посередній" рівень розвитку наймасовіших споживачів цієї продукції.

XX ст. – час становлення єдиної загальнолюдської культури, котра розвивається засобами взаємозбагачення й взаємопроникнення її національних форм. Відбулася велика соціальна революція, причинами якої є колосальні зміни форм, способів та зразків життя людини. Індивід почав отримувати велику кількість інформації засобами електронного зв'язку і масової комунікації, змінилися кількість, форма та зміст соціальних контактів. Наприклад, перший концерт П.І. Чайковського в США в квітні 1881 р. у Карнегі-хол слухали не більше від тисячі людей; перший виступ у США рок-групи "Веаtles" у лютому 1964 р. у тій самій залі завдяки телебаченню – 73 млн людей; нині завдяки супутниковому телебаченню деякі концерти можуть дивитися декілька мільярдів людей.

Масова культура – це феномен, який раніше не траплявся в людській історії. Тобто виник ще один дивовижний культурний феномен, що має відношення до того, що ми називаємо індустрією свідомості. Для масової культури характерне зведення елітарної культури до поверхової, беззмістовної форми, орієнтація на нерозвинені, низькі смаки. Масова культура пов'язана з уніфікацією духовного в особистості та суспільстві, вона завжди розрахована на комерційний успіх. Саме подібна індустрія „творить” сьогодні людину, нав'язуючи їй нові уявлення про світ і саму себе. Під впливом маскультури виникла особлива порода людини – людини масової.

Масову людину характеризують, як уважав X. Ортега-і-Гассет, дві риси: нестримне зростання життєвих потреб і природжена невдячність до всього, що сприяло полегшенню її життя. Масу найбільше цікавить власний добробут та найменше – джерела цього добробуту. Маса – це стійкий від людей, специфічна природа яких виникла в XX ст., і тому нині можна з повним правом говорити про антропологічну катастрофу.

Установка маскульту – розвага; він не існує поза mass media – сферою сучасних технічних засобів тиражування й активного впровадження у свідомість суспільства тих цінностей, які її ініціаторам здаються потрібними й вигідними – преса, кіно, радіо, телебачення тощо. Якщо елітарна культура твориться індивідами, зацікавленими насамперед у реалізації свого особистого таланту, то, скажімо, сучасний естрадний співак – це насправді цілий колектив працівників, які створюють його імідж – зачіску, грим, балетний фон, фонограму, декорації. Вони роблять часом чудесне перетворення досить скромної з погляду вокального або акторського обдарування особи на чарівного “ідола” естрадного жанру. Колосальні прибутки від “розкручування” такої естрадної зірки – не останній чинник її появи на артистичному небосхилі. Включається відповідний механізм реклами, формується мода на той чи інший імідж або напрям; як правило, така культура розрахована на невибагливі смаки (наприклад, “попса”).

Маскульт найохочіше звертається до таких жанрів мистецтва, як детективний роман, пригодницький і фантастичний жанри, вестерн, мюзикл, любовна лірика, трилер, бойовик, карикатура й комікси в образотворчому мистецтві, естрадна рок- і поп-музика, конферанс та інші розмовні жанри естради. Маскультом можна також вважати синтетичні види шоу-індустрії, стриптиз, масові постановно-видовищні вистави, стриптиз, професійний спорт (як видовище), індустрію відпочинку тощо. Для масової культури характерні є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощеність, розважальність. її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, сентиментальна проза, кінематографія з бійками, вампірами, еротикою; музика – рок, реп, реггі, техно тощо; популярні нариси про навколонаукові і псевдонаукові справи, сенсаційні новини, спорт, містика... Масова культура не потребує від людини ні знань, ні роздумів – навпаки, під її впливом вона деградує, спираючись на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до давніх міфів з їх іраціонально-емоційним настроєм і створює нові міфи, що сприймаються також „не розумом, а серцем” (чаклунство, ворожіння, віра в чудеса, расистські, націонал-соціалістичні, комуністичні утопії).

У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і р своєму крайньому відображенні породжує контркультуру — войовничу і ворожу до існуючих у світі порядків узагалі; інша спирається на властиві простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо).

З маскультом тісно пов’язане поняття “кіч” . Етимологія цього слова походить від англійського “for the kitchen” – для кухні, німецького музичного жаргону початку ХХ ст. “Kitch” – халтура. Отже, кіч – псевдомистецтво, позбавлене художньо-естетичної цінності й перевантажене примітивними, розрахованими на зовнішній ефект, деталями.

Кожна культурна форма має своїх носіїв, або адептів, причетних до неї осіб, які так чи інакше підтримують її існування. Кількість таких особистостей - один із основних індикаторів її культурного потенціалу. Чим більша така кількість, тим більш значне місце займає вона в культурі. Адепти будь-якої культурної форми можуть залишатися неорганізованою більшістю причетних до неї людей, проте наявність у людей спільних інтересів призводить до їх намагання об'єднатися і створити різного роду спілки, серед котрих можна виділити як неформальні об'єднання, так і формально зареєстровані організації з уставом, правилами членства тощо. Наприклад, з історії імпресіонізму відомо, що цей напрям у французькому живописі в другій половині XIX ст. виник як неформальне об'єднання художників, котрі виступали проти офіційного (салонного) мистецтва. До групи входили художники Каміль Пісаро, Поль Сезанн, Клод Моне, Огюст Ренуар, Едгар Дега і Берта Морізо. Здебільшого, вони збиралися в паризькому кафе на вулиці Батіньоль. Ось чому спочатку вони отримали назву „батіньольська школа” (назва умовна), а згодом почали називатись імпресіоністами.

Уходження до тієї чи іншої культурної форми якоюсь мірою впливає на мислення і поведінку її носіїв – формуються відповідні норми ставлення до "своїх" та "чужих", групова солідарність, ієрархія за рівнем досягнень, традиції, ритуали тощо.

Походження культури визначає сутність процесу культурогенезу. Культура реалізується через соціально успадковану поведінку, має небіологічну або надбіологічну природу. Згідно з концепцією В.Розіна, екстремальні умови виживання протолюдини стимулювали ситуацію парадоксальної поведінки, в якій істота порушувала інстинктивно-біологічну програму, закладену на генетичному рівні. Ця поведінка примушувала її діяти відповідно до знаків (а не сигналів), які означали певну ситуацію і вимагали певних дій. Це суттєво прискорювало процес передавання й закріплення інформації вже не на генетичному рівні, а на рівні комунікації (спілкування). Саме так формувалися знаки природної мови (слова). Чим більше сигналів перетворювалося на знаки, тим ефективнішою ставала поведінка первісної людини. Ситуації, дії, предмети, які не набували означення, переставали існувати для спільності взагалі. Відповідно виживали лише ті істоти, котрі починали орієнтуватися не на сигнали та події, а на знаки, тобто адаптовані до ситуації комунікації. Таким чином, у культурі головним є семіотичний процес (комунікація, означення, форми знакової поведінки). Саме він забезпечує відтворення ефективних типів поведінки, діяльності, життя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Порівняно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні.	\|	ТЕМА 2. КУЛЬТУРА ЯК ЗНАКОВО-СЕМІОТИЧНА СИСТЕМА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.