Порівняльна характеристика корпоративної й індивідуалістичної організацій
Основні характеристики корпоративної й індивідуалістичної організації
Діалектика розвитку корпоративних відносин
Стан розвитку корпоративних відносин є прямим наслідком співвідношення цілої низки чинників:
Ä інтересів засновників та учасників;
Ä інтересів менеджерів;
Ä інтересів трудових колективів;
Ä публічних інтересів, що знаходять своє відображенні через зміст власне корпоративного законодавства і правових режимів, встановлених державою.
Цей перелік може бути розширено за рахунок впливу:
стану приватизаційних процесів та їх наслідків
особливостей обраної державою моделі інфраструктури функціонування корпоративних відносин
іноземного інвестування в умовах глобальної економіки
існуючого стану концентрації капіталу та консолідації пакетів акцій АТ у стратегічних галузях економіки
Рис. 1.3. Вплив факторів на чинники корпоративних відносин
☝
Усі ці та багато інших чинників утворюють діалектику розвитку корпоративних відносин, а з ними і корпоративного законодавства, а разом — досвіду корпоративного управління.
Виділяють дві концепції державного управління – корпоративнута індивідуалістичну.
Корпоративна організація
Індивідуалістична організація
Ø уряд використовує прямі адміністративні методи державного управління;
Ø організація системи державного управління жорстко централізована або децентралізована;
Ø тип організації визначається урядом згідно обраному ним напрямку розвитку суспільства;
Ø Основна мета діяльності уряду – задоволення потреб населення на довго- та короткострокову перспективу;
Ø особливе значення надається соціальним аспектам ринкової економіки – соціальному страхуванню, трансфертам, скороченню безробіття;
Ø влада веде боротьбу із соціальними проблемами;
Ø при перерозподілі державних коштів органи державного управління повинні забезпечувати соціальні права усіх громадян на випадок хвороби, безробіття, виходу на пенсію;
Ø соціальна орієнтованість політики уряду зумовлює почуття “общини” у громадян;
Ø держава активно бере участь у створенні нових галузей, зміні структури економіки, формуванні фінансово-економічних відносин;
Ø центральному банку при цьому надано повну автономію, він не підпорядкований жодному міністерству.
Ø уряд втручається у економічний розвиток держави у тому випадку, коли це потрібно для забезпечення національної безпеки;
Ø органи державного управління використовують переважно непрямі, економічні методи державного управління;
Ø головна мета діяльності уряду постає у захисті суб’єктів різних форм власності, контролі за дотриманням активного та вільного характеру конкуренції;
Ø об’єкти (підприємства, установи, організації) зорієнтовані на отримання прибутку;
Ø вирішальна роль у формуванні фінансово-кредитної політики належить не Центральному банку, а біржі;
Ø наслідок такої орієнтації – різке розшарування доходів і рівня життя різних прошарків населення.