• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Метод прямого рахунку

Планування фонду заробітної плати за даним методом проводиться щодо промислово-виробничого й непромислового персоналу всіх структурних підрозділів, а також за категоріями, професіями, посадами і кваліфікаціями.

При плануванні фонду заробітної плати за категоріями робітників враховується його залежність від характеру робіт і форми оплати праці.

Розрахунок фонду заробітної плати робітників з відрядною формою оплати праці може проводитись у два способи:

1) за відрядною розцінкою й плановим обсягом виробництва продукції:

,

де– відрядна розцінка за виготовлення одиниці виробу i-го виду планової номенклатури (дорівнює сумі відрядних розцінок за операціями), грн/од.;

– виробнича програма виробів i-го виду, од;

2) за трудомісткістю виробничої програми :

,

де – середньозважена годинна тарифна ставка, розраховується за формулою

,

де - годинна тарифна ставка робітників i-го розряду, грн/год;

- питома вага робітників кожного розряду в загальній кількості, %;

- кількість розрядів робітників на підприємстві.

Фонд заробітної плати виробничих робітників з погодинною формою оплати праці розраховується як

,

де – кількість робітників з погодинною формою оплати праці, чол.;

- корисний фонд часу роботи одного працівника, год.

Планування фонду оплати праці керівників і спеціалістів здійснюється виходячи з їх планової кідбкості, посадових окладів і доплат відповідно до планового фонду робочого часу. Фонд заробітної плати працівників з окладною системою оплати праці дорівнює

,

де - середньозважений розмір окладу по підприємству, грн;

– кількість працівників з окладною системою оплати праці, чол.;

- кількість місяців у плановому періоді.

При плануванні фонду заробітної плати, враховуючихарактер доплат і виплат, розрізняють: годинний, денний і місячний фонди заробітної плати.

Годиннийфонд заробітної плати містить оплату за тарифними ставками і відрядними розцінками і доплатами за фактично відпрацьований час усередині зміни (доплати за умови та інтенсивність праці, за роботу в нічний час, надбавки за професійну майстерність, виплати робітникам згідно з преміальними положеннями, доплати бригадирам, доплати за навчання учнів).

Денний фонд заробітної плати містить: годинний фонд заробітної плати, оплату внутрішньозмінних перерв, доплати за роботу в понаднормовий час.

Місячнийфонд заробітної плати містить: денний фонд заробітної плати й оплату перерв протягом дня (оплату чергових і навчальних відпусток, часу виконання державних і суспільних обов'язків, виплату вихідної допомоги, відрядних).

При визначенні планового фонду заробітної плати робітників розраховують:

1) фонд прямої заробітної плати;

2) доплати в годинний, денний і місячний фонди заробітної плати.

При плануванні заробітної плати треба забезпечити випередження зростання продуктивності праці порівняно зі зростанням середньої заробітної плати.

ТЕМА 7. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ.

7.1 Мета, завдання та послідовність планування витрат виробництва.

7.2 Класифікація й облік витрат виробництва.

7.3 Методи планування собівартості.

7.4 Методика розрахунку зниження собівартості продукції за окремими факторами.

7.1 Мета, завдання та послідовність планування витрат виробництва.

Собівартість продукції - це виражені у грошовій формі витрати підприємства на виробництво й реалізацію продукції.

Метою планування витрат (собівартості) є оптимізація поточних витрат підприємства, що забезпечує необхідні темпи зростання прибутку й рентабельності на підставі раціонального використання грошових, трудових і матеріальних ресурсів.

При розробленні плану собівартості продукції мають бути розв’язані такі завдання:

- виконання аналізу вартісних показників виробничої діяльності підприємства в цілому й окремих його підрозділів;

- виявлення можливостей й уточнення розмірів зниження собівартості продукції у плановому році порівняно з попереднім періодом;

- складання калькуляції собівартості основних видів продукції, що випускаються;

- виявлення недоцільних витрат й розроблення заходів для їх ліквідації;

- визначення рентабельності виробництва та рентабельності видів продукції, що випускаються;

- оцінка впливу на собівартість, прибуток, рентабельність збільшення витрат на освоєння виробництва нової продукції.

План за витратами підприємства складається з таких розділів:

1) розрахунок зниження собівартості продукції внаслідок впливу на неї техніко-економічних факторів;

2) калькулювання собівартості видів продукції, робіт і послуг;

3) кошторис витрат на виробництво.

Загальний принцип включення певних витрат у собівартість полягає в тому, що через собівартість відшкодовуються витрати підприємства, які забезпечують відтворення усіх факторів виробництва, інші витрати покриваються із прибутку або інвестицій.

7.2 Класифікація й облік витрат виробництва

Витрати виробництва класифікують за такими ознаками:

1 За способом віднесення на одиницю продукції витрати поділяють на:

- прямі - це витрати, які можна віднести безпосередньо на певний виріб або деталь;

- непрямі – це витрати, які не можна безпосередньо віднести на певний виріб або деталь, тому що вони пов’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому (наприклад, зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо). При плануванні витрат виробництва ці витрати об’єднують у групи і розподіляють за різними видами продукції непрямим шляхом, тобто пропорційно заробітній платі виробничих робітників або за будь-яким іншим показником.

2 На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на:

- постійні –це витрати, абсолютний розмір яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється;

- змінні -це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції.

У свою чергу, змінні витрати можна поділити на:

- пропорційні – це витрати, які змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва;

- непропорційні витрати – це витрати, розмір яких змінюється більшою мірою (прогресуючі), ніж обсяг виробництва, або повільніше, ніж обсяг виробництва (регресуючі).

3 За ступенем однорідності витрати поділяють на:

- елементні витрати (однорідні) – це витрати, які мають однаковий економічний зміст і є первинними.

- комплексні витрати – це витрати, різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, цехові витрати та ін.).

Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей, і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво. Він містить: матеріальні витрати, оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію основних фондів, інші операційні витрати, інші витрати.

Калькуляційні статті – це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію.

7.3 Методи планування собівартості

При плануванні собівартості продукції застосовуються такі методи:

1 Пофакторний метод. Його суть полягає у визначенні впливу техніко-економічних факторів на витрати виробництва у плановому році порівняно з попереднім. При плануванні собівартості цей метод застосовується з метою:

- забезпечення порівнянності показників плану з аналогічними показниками інших періодів;

- найбільш повного обліку ефективності впровадження заходів щодо плану підвищення ефективності виробництва;

- визначення участі окремих служб, відділів і виробничих підрозділів у зниженні витрат.

Більш докладно пофакторний метод планування собівартості буде розглянутий нижче (розділ 3.1.4).

2 Кошторисний метод. Він припускає обґрунтування кожної статті собівартості за допомогою спеціального кошторису витрат. Кошторисний метод дозволяє погодити окремі розділи тактичного плану між собою й погодити їх із планами внутрішньовиробничих підрозділів.

Розробити зведений кошторис витрат на виробництво у плановому періоді та планову собівартість валової і товарної продукції можна в наступному порядку.

1 Визначають сукупні витрати на виробництво (С_в) (кошторис витрат) як суму витрат за економічними елементами за формулою

,

де - матеріальні витрати, грн;

- витрати на заробітну плату, грн;

- відрахування на соціальні заходи, грн;

- амортизація основних фондів і нематеріальних активів, грн;

- інші витрати, пов’язані з виробництвом продукції.

2 Визначити собівартість валової продукції (С_вп) можна згідно з формулою

,

де - витрати, що не враховують у виробничу собівартість продукції, грн;

, - відповідно витрати майбутніх періодів на кінець і початок планового періоду, грн.

3 Виробнича собівартість товарної продукції (С^вир_тп) визначається за формулою

,

де , - відповідно залишки незавершеного виробництва на кінець і початок планового періоду, грн.

4 Повна собівартість товарної продукції (С^пов_тп) розраховується за формулою

,

де - позавиробничі (комерційні) витрати, грн.

3 Метод калькуляцій. За допомогою цього методу обґрунтовується розмір витрат на виробництво одиниці продукції, робіт, послуг або їх структурних елементів.

Розробити планову калькуляцію виробу можна за такою схемою:

1 Визначають суму витрат на матеріали за формулою

,

де – закупівельна ціна і-го матеріалу, грн;

- маса і-го матеріалу, кг;

- кількість найменувань матеріалів.

2 Основну заробітну плату виробничих робітників розраховують за формулою

,

де - годинна тарифна ставка середнього розряду, к./год;

- трудомісткість виробу, нормо-год.

3 Визначають розмір додаткової заробітної плати за формулою

,

де - коефіцієнт додаткової заробітної плати.

4 Відрахування на соціальне страхування розраховують за формулою

,

де - коефіцієнт відрахувань на соціальне страхування,

5 Витрати на експлуатацію і утримання обладнання розраховують за формулою

,

де - коефіцієнт витрат на експлуатацію і утримання обладнання.

6 Загальновиробничі витрати розраховують за формулою

,

де – коефіцієнт загальновиробничих витрат.

7 Визначають виробничу собівартість виробу, яка становитиме

8 Адміністративні витрати визначають за формулою

,

де – коефіцієнт адміністративних витрат.

9 Розмір комерційних витрат визначають за формулою

,

де - коефіцієнт комерційних витрат.

10 Визначають повну собівартість за формулою

.

На основі повної собівартості далі планується ціна на виріб з урахуванням планового прибутку.

4 Нормативний метод. Рівень витрат на виробництво й реалізацію продукції, робіт, послуг розраховується на основі заздалегідь складених норм і нормативів. Перевага нормативного методу планування собівартості продукції - можливість відособленого обліку відхилень від діючих (поточних) норм та їх причин. Це дозволяє робити висновок про те, які фактори спричинили зміну витрат, і вчасно ухвалювати оптимальні рішення, спрямовані на поліпшення економічних показників роботи підприємства.

При плануванні собівартості продукції зазначені методи застосовуються, як правило, одночасно у комплексі, що дозволяє розв’язувати низку взаємозалежних завдань планування витрат.

7.4 Методика розрахунку зниження собівартості продукції за окремими факторами

Планування собівартості продукції з урахуванням впливу техніко-економічних факторів має таку послідовність розрахунку.

1. Визначаються витрати на 1 грн товарної продукції базового періоду за формулою

,

де - товарна продукція в базовому періоді, грн;

- собівартість товарної продукції в базовому періоді, грн.

2. Визначається умовна собівартість товарної продукції в плановому періоді (С^ум_ТП) за рівнем цін та умов базового періоду за формулою

,

де - плановий обсяг товарної продукції, грн;

3. За всіма техніко-економічними факторами визначається зниження (збільшення) собівартості продукції.

Економія від зниження матеріальних витрат, витрат палива й енергії визначається за формулою

,

де - норми витрати сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції до й після проведення відповідних заходів;

,- ціна одиниці сировини, матеріалів, палива, енергії до й після проведення відповідних заходів;

- кількість одиниць продукції, що випускається, з моменту проведення заходу до кінця планового періоду.

Зменшення витрат на заробітну плату й відрахувань на соціальні потреби внаслідок зниження трудомісткості одиниці продукції визначається за формулою

,

де - трудомісткість виготовлення одиниці продукції до й після проведення відповідних заходів;

- середньогодинна тарифна ставка до й після проведення відповідних заходів;

- середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників;

- відсоток відрахувань на соціальні потреби.

Економія або додаткові витрати при підвищенні якості продукції визначається за формулою

,

де- витрати на одиницю продукції до й після підвищення якості.

Економія, обумовлена зміною спеціалізації виробництва, визначається за формулою

,

де - виробнича собівартість виробу;

- оптова ціна, за якою ці вироби будуть надходити зі спеціалізованих підприємств;

- транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу.

Відносна економія на умовно-постійних витратах у результаті збільшення обсягу виробництва визначається за формулою

,

де - собівартість товарної продукції базового року;

- темп приросту товарної продукції в плановому році порівняно з базовим;

- питома вага умовно-постійних витрат у собівартості товарної продукції базового року.

Відносна економія на амортизаційних відрахуваннях у результаті поліпшення використання основних виробничих фондів визначається за формулою

,

де - сума амортизаційних відрахувань у базовому й плановому роках;

- обсяги товарної продукції в базовому й плановому періодах.

Сумарна економія витрат на виробництво товарної продукції в плановому періоді (Е_сум) визначається за формулою

.

4. Собівартість товарної продукції за планом в цінах та умовах базового року (С^п_б_ТП) визначається за формулою

.

5. Враховуючи вплив зовнішніх факторів ( зміну цін на сировину, комплектуючі, енергію, умови оплати праці), розраховується планова собівартість продукції в цінах та умовах планового періоду:

,

де - зміна цін на сировину, комплектуючі в плановому періоді, грн.

6. Зміна обсягу товарної продукції в плановому періоді за рахунок зниження (зростання) цін на продукцію визначається за формулою

,

де - зниження товарної продукції в плановому періоді за рахунок зниження (зростання) цін на продукцію, грн.

7. Планові витрати на 1 грн товарної продукції визначаються за формулою

.

8 .Визначається відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції порівняно з базовим періодом за формулою

.

ТЕМА 8. ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСІВ.

8.1. Зміст і завдання фінансового плану. 8.2.Планування прибутку. 8.3 Планування розподілу прибутку. 8.1 Зміст і завдання фінансового плану

Фінансове планування - це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування та напрямками цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

- забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

- встановлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо; визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

- виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку завдяки раціональному використанню матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

- здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів;

- планування виплат у бюджет.

Ключовим моментом у фінансовому плануванні підприємства є складання фінансового плану, який у грошовому вираженні характеризує всі боки виробничо-господарської діяльності та узагальнює основні положення, передбачені іншими розділами плану економічного й соціального розвитку підприємства.

При розробленні фінансового плану аналізуються стан наявних грошових коштів і реальних їх потоків, фінансова стійкість підприємства та використання засобів виробництва.

Фінансовий план складається з:

• плану доходів і видатків;

• плану грошових виплат і надходжень;

• балансового плану.

План доходів і видатків складають, як правило, на 2-3 роки, при цьому на перший рік - у місячному розрізі з відображенням таких показників:

- обсягу реалізації;

- собівартості продукції, робіт, послуг;

- прямих та операційних витрат;

- прогнозу чистого прибутку підприємства.

Головним завданням плану грошових надходжень і виплат є перевірка синхронності надходжень та виплат грошових засобів, тобто перевірка майбутньої ліквідності підприємства.

План грошових надходжень і виплат повинен містити:

1) надходження грошей з усіх джерел, зокрема не тільки виручку від реалізації продукції, а й кошти, отримані від продажу акцій та інших цінних паперів, отримані в борг, кошти від продажу активів фірми тощо;

2) сплату відсотків за отриманий кредит;

3) надлишок готівки;

4) витрати на розширення діяльності (складські запаси, заробітна плата та ін.).

План грошових надходжень і виплат дозволяє визначити періоди, коли підприємство відчуватиме дефіцит або надлишок готівки, розміри позички на ці періоди, спрямування та строки повернення коштів.

Балансовий план є третім розділом фінансового плану підприємства. Баланс - фінансовий документ, в якому відображено джерела надходження, склад і розміщення грошових засобів. Баланс дає чітке уявлення про те, що підприємство має у своєму розпорядженні, зобов'язання перед постачальниками і кредиторами, залишок. Різниця (сальдо активів і пасивів) дає оцінку власного капіталу підприємства.

Відповідно обґрунтований фінансовий план є основою для опрацювання детального робочого бюджету підприємства.

При плануванні фінансів підприємств найчастіше застосовують балансовий метод, який передбачає балансування витрат і доходів та визначення джерел покриття потреб для кожної статті витрат. Можуть також застосовуватися нормативний, розрахунково-аналітичний та оптимізаційний методи.

Нормативний спосіб фінансового планування. Нормативний спосіб фінансового планування ґрунтується на встановлених фінансових і техніко-економічних нормативах підприємства, на основі яких розраховують його потреби у фінансових ресурсах та визначають джерела їх надходження. Найважливішими фінансовими нормативами є податкові ставки, тарифи, збори та внески, норми амортизаційних відрахувань і нормативи оборотних коштів. Залежно від масштабів їх поділяють на галузеві, регіональні та індивідуальні.

Розрахунково-аналітичний – це метод експертної оцінки перспектив розвитку підприємства. Ним користуються під час прогнозування прибутків і доходів. При застосуванні розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховують, беручи до уваги дані аналізу фінансових показників за минулий рік та прогнозованих індексів їх зміни у плановому році.

Оптимізаційний метод прийняття планових фінансових рішень передбачає розрахунок кількох варіантів планових рішень, з яких до виконання приймається оптимальний. В оптимізаційних моделях можна використовувати такі критерії:

- максимальний прибуток на одиницю вкладеного капіталу;

- мінімум фінансових витрат на виробничі потреби або на реалізацію інноваційного проекту;

- мінімум поточних витрат;

- мінімум вкладеного капіталу та отримання максимального результату;

- максимум абсолютної суми прибутку.

Читайте також:

1. D) методу мозкового штурму.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I Метод Шеннона-Фано
4. I. Метод рiвних вiдрiзкiв.
5. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
6. А. науковий факт, b. гіпотеза, с. метод
7. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
8. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
9. АгротехнІЧНИЙ метод
10. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
11. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
12. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Переглядів: 2221