• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Планування прибутку

Одним з важливих показників результативної діяльності підприємства в умовах ринку є прибуток.

Прибуток – це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства.

Фінансовий результат, відображений у балансі, називається балансовим прибутком.

Балансовий прибуток складається з:

• прибутку від основної діяльності: реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

• прибутку від іншої реалізації (основних фондів, сировини, матеріалів та ін.);

• прибутку від позареалізаційних операцій (дохід від здавання майна в оренду, доходи від короткострокових і довгострокових фінансових вкладень, прибуток минулих років, виявлений у звітному році, та ін.)

Методи планування прибутку:

1) метод прямого розрахунку;

2) за показником витрат на одну гривню продукції;

3) аналітичний метод.

Метод прямого розрахунку базується на вилученні з чистого доходу підприємства усіх його витрат. Розраховується за окремими видами продукції, що виробляються й реалізуються за формулою

,

де - операційний прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн;

- прибуток від реалізації і-го виробу, який визначається відніманням від гуртової ціни виробу витрат на його виробництво і збут.

Визначення прибутку методом прямого розрахунку при великому асортименті продукції є трудомісткою справою, до того ж він не дозволяє визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на основі показника витрат на одну гривню продукції може застосовуватися по підприємству в цілому з розрахунку прибутку від випуску та реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. При даному методі розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

,

де - товарна продукція;

- витрати на 1 грн. товарної продукції.

Перевагою аналітичного методу є те, що він дозволяє виявити вплив окремих чинників на плановий прибуток. При аналітичному методі прибуток розраховується не за окремим видом продукції, що випускається в плановому періоді, а за всією порівнянною продукцією в цілому. Порівнянна продукція - це продукція, яка вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція - це продукція, яка не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок планового прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

1) визначаються базовий прибуток і базова рентабельність продукції (на підставі звітних або очікуваних даних за базовий період);

2) порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю базового періоду;

3) виходячи з рівня базової рентабельності продукції, розраховується прибуток за порівнянною продукцією у плановому періоді;

4) розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в плановому періоді.

Плановий прибуток від реалізації непорівнянної продукції розраховується методом прямого розрахунку або з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Послідовність визначення планового прибутку має наступні етапи.

1 Дохід від реалізації продукції (Д_рп) визначається за формулою

,

де - обсяг реалізації продукції, од.;

- планово-розрахункова ціна виробу з ПДВ, грн./од.;

- кількість найменувань виробів.

2 Податок на додану вартість (ПДВ) визначається за формулою

,

де - відсоток податку на додану вартість від доходу від реалізації продукції, % ( становить 16,67%).

3 Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (Д_ч) визначається за формулою

.

4 Визначається валовий прибуток (П_в) за формулою

,

де - собівартість реалізованої продукції, грн.

5 Операційний прибуток (П_о) визначається за формулою

,

де - інші операційні доходи, грн.;

- адміністративні витрати, грн.;

- витрати на збут, грн.

6 Прибуток до оподаткування (П) визначається за формулою

,

де - дохід від участі в капіталі, грн.;

- фінансові витрати, грн.

7 Податок на прибуток (П_п) визначається за формулою

,

де - ставка податку на прибуток, %.

8 Чистий прибуток (П_ч) визначається за формулою

.

8.3 Планування розподілу прибутку

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи:

1) розподіл прибутку (на цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об'єкти й ставки оподаткування, порядок надання податкових пільг);

2) розподіл і використання прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства після здійснення платежів у бюджет.

Механізм розподілу прибутку має бути побудований таким чином, щоб всебічно сприяти підвищенню ефективності виробництва, стимулювати розвиток нових форм господарювання.

Підприємство повинно мати такі фонди:

· фонд нагромадження;

· фонд споживання;

· резервний фонд.

Фонд нагромадження — частина доходу, використовувана на приріст виробничих і невиробничих основних фондів, також для створення страхових запасів і резервів.

Фонд нагромадження спрямовується на утворення фонду виробничого нагромадження, який використовується на реконструкцію діючих і будівництво нових підприємств, модернізацію і відновлення виробничого апарату та на утворення фонду невиробничого призначеннянагромадження, який використовується для приросту основних невиробничих фондів (житлові будинки, школи, лікарні, інші об'єкти соціальної інфраструктури).

Фонд споживання підприємства - сукупність прямих і непрямих виплат працівникам підприємства незалежно від його організаційно-правової форми і форми власності.

До нього входять суми, нараховані на оплату праці всім працівникам підприємства (фонд оплати праці), доходи (дивіденди, відсотки) за акціями членів трудового колективу та їх внесків у майно підприємства; сума наданих підприємством трудових і соціальних пільг, включаючи матеріальну допомогу.

Забезпечуючи виробничі, матеріальні та соціальні потреби за рахунок чистого прибутку, підприємство має прагнути до встановлення оптимального співвідношення між фондом накопичення і споживання з тим, щоб ураховувати умови ринкової кон'юнктури і разом з тим стимулювати та заохочувати результати праці робітників підприємства.

В умовах переходу до ринкових відносин виникає необхідність резервування засобів через проведення ризикових операцій і, як наслідок цього, втрат доходів від підприємницької діяльності. Тому, при використанні чистого прибутку доцільним є створення на підприємстві резервного фонду, розмір якого щорічно підлягає поповненню не менше ніж на 5%. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні за призначенням фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду, а для акціонерного товариства - не менше 15%.

тема 9. організаційні основи виробництва.

9.1. Організація виробництва як самостійна сфера знань та її місце в системі наук

9.2. Сутність поняття "організація виробництва"

9.3. Закономірності, основні принципи організації виробництва. Системна концепція організації виробництва

9.1. Організація виробництва як самостійна сфера знань та її місце в системі наук

На всіх етапах розвитку економіки основною ланкою є підприємство. Саме на підприємстві здійснюється виробництво продукції, відбувається безпосередній зв'язок працівника з засобами виробництва.

Організація виробництва — це функція управління підприємством, сутність якої полягає у координації ініціативної самостійної господарської діяльності суб'єктів підприємництва, спрямованої на організацію виробництва, купівлю товарів, надання послуг.

Об'єктами дисципліни "Організація виробництва" є підприємства і компанії базових галузей народного господарства, що випускають різні види продукції та надають різноманітні виробничі послуги. Окремі підходи і методи, розглянуті в курсі на прикладі організації виробництва найбільш складної галузі — машинобудування, можуть бути застосовані й у галузях, що виконують інші види послуг (інформаційні, фінансові, консалтингові, освітні та ін.).

Предметом курсу "Організація виробництва" є вивчення на основі досягнень науки, техніки і передового досвіду основ теорії організації та проектування структур управління, прийняття організаційних рішень у рамках підвищення ефективності функціонування підприємств за різноманіття форм власності й господарювання, кількісних і якісних залежностей у виробництві продукції, що визначають оптимальне поєднання трудових і речовинних елементів сукупного виробничого процесу і шляхів його безперебійного та ритмічного протікання в умовах конкретного підприємства, виходячи з поставлених перед ним цілей і завдань

Завдання курсу — ефективне використання досягнень усієї сукупності методів економічних наук і технічних дисциплін у організації виробництва та управлінні ним.

9.2. Сутність поняття "організація виробництва"

Організація виробництва — це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства. Організацію виробництва можна також розглядати як сукупність дій із планування, координації та виконання виробничо-технологічного циклу для створення продуктів і сервісу.

Раціональна організація виробництва полягає в тому, щоб інтегрувати всю сукупність різнорідних компонентів, що реалізують процес виробництва, у цілісну і високоефективну виробничу систему, всі елементи якої ретельно "підігнані" один під одного за всіма аспектами їх функціонування.

Основні завдання, що розв'язуються організацією виробництва, такі:

— скорочення часу запуску нової продукції у виробництво;

— створення гнучких виробничих систем, що дають змогу в масовому обсязі виробляти і пропонувати послуги за індивідуальними замовленнями споживачів;

— управління глобальними виробничими мережами;

— розробка нових технологічних процесів і впровадження їх в наявні виробничі системи;

— швидке досягнення високої якості продукції та збереження досягнутого рівня в період, що передує реструктуризації;

— управління різнорідною робочою силою;

— дотримання обмежень, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, етичних норм і державного законодавства.

9.3. Закономірності, основні принципи організації виробництва. Системна концепція організації виробництва

Системна концепція організації виробництва передбачає поділ принципів організації на принципи організації структури управління та принципи організації процесу управління.

До принципів організації структур управління належать:

— економність і гнучкість структури управління;

— відповідність генеральним і територіальним схемам управління;

— скорочення кількості рівнів і ланок у структурі;

— скорочення витрат на склад апарату управління;

— чітке розмежування лінійного та функціонального управління;

— єдність розпорядливості та відповідальності;

— дотримання норм керованості;

— відповідність прав і обов'язків.

Принципи організації процесу управління включають:

— забезпечення максимальної керованості, тобто зведення до мінімуму некерованих об'єктів;

— орієнтація на досягнення поставлених цілей, а не па усунення впливів, що обурюють;

— визначення ступеня раціональності централізації управління;

— рівномірність розподілу робіт;

— забезпечення необхідних характеристик управління;

— спрощення процедурної частини;

— зведення до мінімуму зворотно-поступальних дій по горизонталі та вертикалі;

— максимальне виключення впливу суб'єктивних чинників;

— узгодження процесів у просторі й часі;

— раціональне сполучення регламентування, нормування й інструктування;

— відповідність організаційних форм використання технічних систем організації процесу управління;

— використання стандартизації в управлінні.

тема 10. виробничий процес і організаційні типи виробництва.

10.1.Поняння виробничого процесу. Основні і допоміжні процеси. 10.2. Принципи раціональної організації виробничого процесу. 10.3. Організаційні типи виробництва. 10.1. Поняння виробничого процесу. Основні і допоміжні процеси.

Виробничий процес – це сукупність взаємозв’язаних процесів праці і природних процесів, в результаті яких вихідна сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію.

Класифікація виробничого процесу:

1. В залежності від призначення продукції:основні, допоміжні, обслуговуючі.

Основні – це технологічні процеси, які перетворюють сировину і матеріали в готову продукцію, на випуску якої спеціалізуються дане підприємство.

При їх виконанні змінюються форми і розміри праці, його внутрішня структура, вид і якісна характеристика матеріалу. До них відносять і природні процеси, які проходять під дією сил природи без участі праці людини, але під її контролем (природня сушка деревини, застигання металу).

Допоміжні процеси – допомагають безперебійному протуканню основних виробничих процесів. Отримана таким чином продукція використовується на підприємстві для обслуговування основного виробництва.

Обслуговуючі процеси – створюють умови для успішного виконання основних і допоміжних. До них відносяться між- і внутрішньоцехові транспортні операції, обслуговування робочих місць, складські операції, контроль якості продукції.

Головну роль на підприємстві займають основні процеси виробництва, але їх нормальне функціонування можливе тільки при яіткій організації всіх допоміжних і обслуговуючих процесів.

Основна структурна одиниця виробничого циклу є операції, які діляться на основні – в результаті яких змінюється форма, розміри, властивості, взаємне розміщення деталей. Допоміжні – зв’язані з переміщенням предметів праці з одного робочого місця на інше, складування на складі і контроль якості. Операція – це закінчена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці без переналагоджування устаткування.

2. В залежності від рівня технічної оснащеності: на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматичні, апаратні.

3. По характеру об’єкту виробництва: прості і складні виробничі процеси.

Прості – це процеси, які складаються з послідовно виконаних операцій. Оброблені деталі обов’язково мають технологічну подібність. Складні – це процеси, які складаються з послідовно і паралельно виконаних операцій.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес - совокупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.

4.За перебігом часу виробничі процеси діляться на дискретні і безперервні.

Дискретні (переривані):

від призначення: основні, допоміжні, обслуговуючі.

від рівня технічної оснащеності: ручні, машинні, машинноручні, автоматичні.

по характеру об’єкту виробництва: складні, прості.

за перебігом часу: дискретні, безперервні.

10.2. Принципи раціональної організації виробничого процесу.

Принципи раціональної організації виробничого процессу: диференціація, інтеграція, спеціалізація, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямолінійність, автоматичність, гнучкість, електронізація.

Диференціація – це розподіл виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.

Інтеграція виробничих процесів тивного обладнання операції виконують в комплексі – обробка, зборка, транспортування деталей, усунення відходів.

Спеціалізація – на кожному виробничому підрозілі (цех, участок, робоче місце) закріплена номенклатура продукції або виконання технологічних однорідних робіт для виготовлення продукції.

Але ціленапрямлена організація в-ва в ряді випадків потребує оволодіння суміжними робочими професіями, які визнані монотонністю праці.

Паралельність – це одночасне виконання окремих частин виробничого процесу по виготовленню виробу. Це дозволяє одночасно виконувати декілька робіт, наприклад машинна обробка деталі і контроль якості.

Пропорційність – вимагає відповідності продуктивності в одиницю часу всіх виробничих підрозділів - основних, допоміжних, обслуговуючих. Досягнення пропрційності засноване на нормах, коли продуктивність обладнання на всіх технологічних операціях пропорційна трудомісткості обробки продукції на всіх операціях. Це забезпечує безперебійний хід в-ва.

Безперервність – скорочення переривів в процесі в-ва. Це дає можливість скорочувати терміни виготовлення продукції в заданому ритмі. Ступінь безперервності – відношення тривалості технологічної частини в-ва до його повної продовжуваності.

Ритмічність – випуск продукції в рівні проміжки часу однакової кількості. Ритмічність забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією забезпечення робочих місць, надійна робота обладнання, застосування прогресивних систем оперативного планування і управління. Вона дає змогу раціонально використовувати всі виробничі ресурси підприємства, поліпшувати фінансовий стан підприємства.

Прямолінійність – забезпечення найкоротшого шляху проходження предметів праці по всіх стадіях і операціях виробничого процесу.

Автоматичність – автоматизація виробничих процесів, яка дає можливість збільшувати випуск продукції за рахунок економії живої праці, заміна ручної праці на інтелектуальну працю операторів, наладчиків.

Гнучкість – мобільний перехід на випуск нової продукції. Воно забезпечує скорочення часу і затрат на переналадку обладнання. Ступінь гнучкості – кількість затраченого часу і необхідність додаткових розходів при переході на нову продукцію.

Електронізація – використання швидкодіючих машин. В результаті цього забезпечується гнучкість, підтримується ритм і рівномірність ходу в-ва. Найбільш ефективне ЕВМ з програмним забезпеченням.

Правильне використання перечислених принципів з врахуванням методів організації в-ва забезпечує скорочення тривалості виробничого процесу і підвищення його ефективності.

10.3. Організаційні типи виробництва.

Особливості діяльності підприємств, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень залежить від типу виробництва.

Тип виробництва – це класифікаційна категорія в-ва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

Є три типа в-ва: одиничне, серійне, масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких не передбачається.

Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення виробів періодично випускається певними серіями і сумарний випуск може бути досить значний.

Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення однакових виробів.

Окремо виділяють дослідне в-во, що в ньому виготовляють зразки, партії виробів для проведення дослідницьких робіт, випробувань, доопрацювання конструкції. Дослідне в-во близьке до одиничного.

ТЕМА 11. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ В ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ.

11.1.Організація виробничого процесу в часі. 11.2. Організація виробничого процесу в просторі.

11.1. Організація виробничого процесу в часі.

Виробничий цикл -це календарний період з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення готової продукції.Виробничий цикл вимірюється хвилинами, годинами, добою і т.д.

Тривалість виробничого циклу:

• Робочий період виготовлення продукції
• Час перерв:
• Природні процеси

Висновок:

Тц = Тр + Тп

Партією- це кількість деталей, що безперервно обробляються в перебігу виробничого циклу з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Існує три види руху партії по операціях: - послідовний;- паралельний;- послідовно - паралельний.

Виробнича структура- це підрозділи підприємства і їх взаємозв'язок в процесі виробництва продукції. На виробничу структуру впливають:

· об'єм випуску продукції

· спеціалізація і кооперація

· рівень механізації і автоматизації

· район місцезнаходження підприємства.

Читайте також:

1. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
2. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
3. Аналіз використання прибутку та резервів його зростання
4. Аналіз показників валового прибутку і собівартості реалізованої продукції
5. Аналіз розподілу прибутку підприємства
6. Аналіз розподілу прибутку.
7. Аналіз розподілу чистого прибутку.
8. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
9. Аналіз формування прибутку.
10. Аналіз частки прибутку на покриття постійних витрат
11. Аналіз чутливості прибутку
12. Бар’єри стратегічного планування та заходи щодо їх подолання

Переглядів: 1062