Світова фінансова наука у ХХ ст.

Внесок українських вчених в розвиток фінансової науки

Питанням фінансів понад 40 праць присвятив І.Я. Франко. Передусім, це праці з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств.

У 1883 р. І.Я. Франко публікує роботу під назвою «Сила податкова Галичини», в якій досліджує податкову систему Австро-Угорської імперії. Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду.

Вагомий внесок у розвиток фінансової науки в Україні зробив М. Туган-Барановський (професор університету святого Володимира, - тепер Національний університет імені Тараса Шевченка).

Серед видатних українських представників фінансової науки чільне місце займає М.М. Алексєєнко (професор Харківського університету). Основна його праця «погляд на розвиток вчення про податки» (1870 р.) присвячена дослідженню поглядів на податки А. Сміта, Ж.-Б. Сея, Д. Рікардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля. Глибоко аналізуючи еволюцію вчення про податки М.М. Алексєєнко доходить багатьох серйозних висновків. Так, він стверджував, що послуги держави – це також виробництво корисних речей, а тому праця на їх створення є продуктивною і повинні обкладатися податками.

Найвищого рівня розвитку фінансова наука досягла у ХХ ст. У цей час формуються фінансові наукові школи, розробляються нові теоретичні положення, доктрини, фінансова наука набуває особливого забарвлення. Її результатами керуються підприємці, вчені, державні і політичні діячі, керівники міждержавних інституцій.

Предметом дослідження позитивної науки є факти та емпіричні реалії, вона має описовий і теоретичний характер. До представників позитивістської школи належали Й. Хайєк, М. Фрадмен та ін.

Значний внесок в розвиток позитивного напряму фінансової науки зробив американський вчений М. Фрідмен (професор Чиказького університету, представник Чиказької неолібералізму).

М. Фрідмен серед усіх засобів впливу на економіку в демократичному суспільстві віддавав перевагу грошово-кредитній політиці. Він вважав, що державне регулювання грошово-кредитної сфери буде успішним лише тоді, коли держава здатна впливати через центральний банк на масштаби діяльності підприємницьких і комерційних структур, в першу чергу комерційних банків. М. Фрідмен пропонував такі основні методи державного регулювання грошово-кредитної сфери, як: встановлення облікової ставки процента, встановлення норм обов’язкових резервів, проведення операцій з купівлі-продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Нормативна наука має прикладний та етичний характер. Прихильниками нормативного методу були Дж. Граафф, Е. Мішену, А. Вагнер, Б. Баррі, Д. Ролз, Н. Калдор, Р. Ноузік та ін.

Вагомий внесок в розвиток нормативної теорії фінансової науки зробив А. Вагнер, який значення державних фінансів і науки про них підвищив до статуту першочергової науки, призначеної для обґрунтування раціональної фінансово-економічної політики, корегування економічних процесів, вирішення соціальних проблем суспільства. Ідеї А. Вагнера відобразилися у Конституції ФРН і втілилися у принципі соціального ринкового господарства та держави добробуту.

Вперше основні положення теорії суспільного добробуту були розроблені італійським економістом В. Парето. Відповідно до його тверджень зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без погіршення його для інших. Фінанси у теорії В. Парето відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліпшення добробуту населення.

Класичні теорії державних фінансів, що були найбільш розповсюдженими у ХХ ст.

· соціально-етична теорія оподаткування, закон підвищування державних видатків – «закон Вагнера» (А. Вагнер, Німеччина); · концепція розподілу державних доходів і видатків з позиції суб’єктивістської теорії вартості (М. Пантелеоні, Італія); · теорія фінансової системи як продукту історичних умов, інтерпретація податків як продукту конституційного суспільства (Л. Штейн, Німеччина); · теорія ціноутворення суспільних благ з позицій маржиналізму (У. Мадзола, Італія); · теорія справедливого оподаткування як складова теорії економіки добробуту і політичного процесу (К. Віксель, Швеція); · теоретизація державних фінансів як механізму установлення рівноваги між приватними і суспільними благами через політичний процес (Д. Монтемартіні, Італія); · теорія суспільних потреб з позицій суб’єктивної вигоди (Е. Бароне, Італія); · соціологічна інтерпретація державних фінансів з позицій теорії фіскальної експлуатації (Р. Гольдштейн, Австрія); · теорія максимізації вигоди через баланс індивідуальних практичних корисностей приватних і суспільних потреб (Ф. Візер, Австрія); · теорія державних фінансів в інтерпретації соціальної солідарності (Г. Рітгль, Німеччина); · теорія оподаткування з позицій суб’єктивної вартості (Б. Сакс, Австрія); · теорія практичної корисності для обґрунтування параметрів державного бюджету, розроблення теорії фіскального обміну (Е. Ліндаль, Швеція); · інтерпретація податків як страхової премії та форми колективного заощадження (П. Леруа-Больє, Франція); · «чиста» формалізована теорія оподаткування на основі маржиналізму (Д. Еджворт, Англія); · теорія прогресивного оподаткування з позиції граничної корисності доходу (А. Кохен-Стюард, Голландія).

Вагомий внесок в розвиток фінансової науки першої половини ХХ ст. зробили такі українські вчені, як Л. Яснопольський, К. Воблий, М. Цитович, О. Челінцев, Є. Слуцький, М. Волобуєв та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розвиток фінансової науки у ХV-ХІХ ст.	\|	Фінансова наука та її розвиток у сучасний період

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.