• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Іонійська філософія

Антична філософія

Історія античної філософії охоплює більше тисячі років. В її розвитку виділяють три основні періоди.

Перший - період ранньогрецької філософії - охоплює епоху від виникнення філософського мислення на початку УІ ст. до н.е. до часів Сократа /кінець У ст. до н.е./ Філософів цього періоду називають досократиками. Сюди належать такі філософи як Фалес, Анаксімен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський та ін.

Другий період має назву класичного. 3 філософів цього періоду першим варто назвати Сократа. Сюди належать також софісти Протагор, Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Крім названих мислителів, представниками даного періоду є Платон, Арістотель, Демокріт, а також послідовники Сократа - кіренаіки, мегарики і кіники. Третій період Історії античної філософії пов'язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. Він починається приблизно з кінця ІV ст.до н.е. і закінчується V-VІ ст.н. е. Філософія елліністично-римської епохи існує у вигляді декількох основних філософських напрямів - це епікурейці /засновник Епікур/, аскетики /Піррок/, стоїки /Цицерон, Сенека, Марк Евреміт, Епіктет/.

Фалес, Геракліт та ін. шукає основу буття в матеріальних елементах природи /воді, вогкі/ і тому тяжіє до матеріалістичної відповіді на основне питання філософії. Одночасно поряд з матеріалістичними школами виникають філософські школи, серед яких переважають ідеалістичні орієнтації. Так, близько 532 р. до н.е. у Критоні виникає впливова релігійно-філософська група - Піфагорійський союз засновником якого був виходець з о. Самоса Піфагор /517-497 рр. до н.е./. Слід зазначити, що серед членів цього союзу були й жінки, чого ми не спостерігаємо в інших філософських школах. Першоосновою для Піфагора є кількісне відношення - число, але слід зауважити, що число для нас - це величина арифметична і математична, а для еллінів - величина геометрична, що існує у вигляді геометричних співвідношень. Так одиниця - це точка, двійка - пряма /як можливість, що виникає із двох точок/. Трійка - площина. Четвірка - тіло, або об’єм. Таким чином, перші чотири числа є достатні, щоб визначити усе розмаїття світу чуттєвого сприйняття. Сума цих чисел дає десятку /1+2+3+4=10/, яка для піфагорійців служила втіленням достатньої повноти та вдосконалення. Цей ряд чисел у взаємному співвідношенні елементів включав такі основні музикальні інтервали: 2 : 1 - октава; 3 :2 - квинта, 4 : 3 - кварта. Таким чином, десятка виражає собор і повноту звучання.

Піфагором був відкритий взаємозв'язок числа і звуку. Він встановив що збільшення або зменшення струни дозволяє точно задати висоту звуку. Усе своє життя та духовні зусилля Піфагор сконцентрував на пошуку гармонії. В бумові Всесвіту, в геометричних пропорціях, у суспільному житті, у стосунках між людьми, у всіх проявах буття і людського існування - скрізь відшукує він гармонію, яка привносить у все суще красу та благо. Гармонія космосу мислиться піфагорійцями як чисельно-кількісна упорядкованість світу, але справжньою, повною гармонією вона стає у поєднанні з такими характеристиками реальності, як справедливість, добро, зло, душа тощо. Гармонія є втіленням істинного буття - буття, обумовленого мірою. Міра міститься в самому бутті. Міра присутня в кожній речі, але не може бути виділена як частина, або елемент. Міра будь-якої речі, якою б малою вона не була, підпорядкована Всесвіту, є основою цілісності і порядку космосу.

Основною характеристикою Всесвіту для античної думки було те, що космос - це упорядковане буття, яке протистоїть небуттю. Космос виникає Із хаосу /ніщо, небуття/. Світ виникає з нічого і це ніщо завжди присутнє у космосі.

Одним з принципових моментів Піфагорового вчення була віра у "переселення" душ після смерті людини з одного тіла в інше. Згідно з вченням Піфагора після смерті людська душа не може одразу звільнитися від гріхів своїх, тому повинна вселитись у інше тіло, в якому продовжує свій шлях до очищення і порятунку. І як тільки душа досягне бажаної чистоти, вона звільняється з кола нових народжень і закінчує земне існування. Шляхи очищення грішної душі різноманітні: - пост, вегетаріанство, релігійні обряди.

Читайте також:

1. Академічна філософія кінця – XIX – поч. XX ст.
2. Антична філософія
3. Антична філософія.
4. Антична філософія.
5. Антропологічно-гуманістична філософія XX ст.
6. Антропологічно-ірраціоналістична філософія
7. Б ) Філософія епохи схоластики
8. Гуманістична філософія епохи Ренесансу.
9. Давньогрецька антична філософія
10. Давньоіндійська філософія
11. Давньоіндійська філософія.
12. Давньокитайська філософія

Переглядів: 686