І.Кант - основоположник німецької класичної філософії

Передумови формування німецької класичної філософії.

План

Література

Завдання для самостійної роботи

1. Які соціальні чинники, на вашу думку, визначили основний напрям розвитку та провідну ідею філософії Нового часу.

2. Приведіть аргументи "за" і "проти" в суперечці представників емпіризму і раціоналізму.

3. Розкрийте зміст відомого виразу Р.Декарта: "Мислю – значить існую".

4. Проаналізуйте твердження Спінози, що природа є причина самої себе. Чи не протирічить це твердженню Спінози про Бога як творця природи?

5. Як ви розумієте вислів Вольтера: "Якби Бога не було , його слід було б придумати". Слід мати на увазі, що Вольтер був непримиренним противником церкви.

6. Що ви визначили б як основну причину антитрадиціоналізму філософії і культури Просвітництва.

4,5,6,11.12,19.

Змістовий модуль 5. Класична філософія: німецька класична філософія та марксизм.

1. Передумови формування німецької класичної філософії.

2. І.Кант – основоположник німецької класичної філософії.

3. Метод та система Г.В.Ф.Гегеля.

4. Суб’єктивна діалектика Г.Фихте.

5. Натурфілософія В. Шеллінга.

6. Філософія любові Л.Фейєрбаха.

7. Основні ідеї німецької класичної філософії.

8. Марксистська філософія.

Основні поняття: трансцендентний, трансцендентальний, „річ-у-собі”, „річ-для-нас”, абсолютний Дух, „Я і не-Я”, формація.

Німецька класична філософія XIXстоліття не тільки підвела підсумки розвитку європейської думки, але і запропонувала свої шляхи і методи рішення традиційних проблем буття, співвідношення світу і людини, теорії пізнання, моральності. Особливо плідні ідеї висловлювалися німецькими філософами в області розвитку. Були систематизовані попередні погляди і положення з питань протиріччя, взаємопереходу протилежностей, створена цілісна теорія загального зв'язку і розвитку — діалектика. Велике значення, у розглянутий період, надавалося однієї з фундаментальних проблем раціоналізму— тотожності об'єкта і суб'єкта. Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель через діалектику суб'єктно-об'єктних відносин розглядали і вирішували онтологічні, гносеологічні, цінносно-смислові й інші питання філософського знання.

Німеччина кінця XVIII - початку XIXстоліття являв собою досить відсталу країну в порівнянні з передовими європейськими державами. Назріла необхідність подолання феодальної роздробленості і кріпосництва, демократизації суспільства. Однак, німецькі буржуа, налякані кривавим терором Великої французької революції, не прагнули до радикальних перетворень. Невдоволення городян, народні повстання в різних районах не привели до загально німецької революції й об'єднання країни.

Як наслідок, така політична ситуація наклала відбиток на ідеї класиків німецької філософії. Незважаючи на те, що И.Кант, И.Фіхте, Феллінгі Г.Гегельпродовжують розвивати ідеї лібералізму і правової держави, їхні добутки не містять полум'яних закликів до перетворення суспільства, який можна зустріти в ідеологів французької революції. Зате німецька класична філософіявідрізняється академічною стрункістю і строгістю побудов у питаннях обґрунтування правової державності, волі, рівності людей. Німецька класична філософія створила необхідну базу для подальшого розвитку ліберально-правових ідей у Європі.

Одним з найбільших розумів людства, основоположником німецької класичної філософії є Імануїл Кант(1724 - 1804), саме він стояв біля витоків філософії Новітнього часу.

Не тільки у філософії, а й у конкретній науці Кантбув глибоким, проникливим мислителем. Розроблена ним гіпотеза походження Сонячної системи з гігантської газової туманності дотепер є однієї з фундаментальних наукових ідей астрономії. Крім того, він висунув ідею розподілу тварин по одній ознаці їхнього можливого походження, а також ідею родинного походження людських рас.

Філософські погляди Канта істотно мінялися в міру його духовного розвитку. Якщо до початку 80-х рр. ХVІІІв.його цікавили головним чином природничонаукові питання, то потім - метафізичні, загальнофілософські проблеми буття, пізнання, людини, моральності, держави і права, естетики, тобто всієї системи філософії.

Про буття і пізнання.Кант вважав, що рішенню таких питань філософії, як проблеми буття людини, душі, моралі і релігій, повинне передувати дослідження можливостей людського пізнання і встановлення його границь. Необхідні умови пізнання закладені, відповідно до Канта,у самому розумі і складають основу знання. Вони і додають знанню характер необхідності і загальності. Але вони ж суть і не перехідні границі достовірного знання. Відкидаючи догматично-логічний прийом пізнання, Кант вважав, що замість нього потрібно взяти за основу інший — метод критичного філософствування, що полягає в дослідженні прийомів самого розуму, у розчленовуванні загальної людської здатності знання й у дослідженні того, як далеко можуть простиратися його границі. Кант розрізняв сприймані людиною явища речей і речі, так як вони існують самі по собі. Ми пізнаємо світ не так, як він є насправді, а тільки так, як він нам являється. Нашому знанню доступні тільки явища речей (феномени), що складають зміст нашого досвіду: світ пізнається нами тільки у своїх виявлених формах. У результаті впливу "речей-для-нас" на органи почуттів виникає хаос відчуттів. Ми приводимо цей хаос у єдність і порядок силами нашого розуму. Те, що ми вважаємо законами природи, насправді є зв'язок, внесений розумом у світ явищ, тобто наш розум пропонує закони природі. Але світові явищ, відповідає незалежна від людського пізнання сутність речей - "речі-в-собі": абсолютне пізнання їх неможливе. Вони для нас тільки ноумени, тобто зрозуміла, дана в досвіді сутність. Кантне розділяв безмежної віри в сили людського розуму, називаючи цю віру догматизмом, в принциповій обмеженості людського пізнання він вбачав визначений моральний зміст: якби людина була наділена абсолютним знанням, то для неї не було б ні ризику, ні боротьби при виконанні морального боргу.

Кантбув переконаний, що ідеї простору і часу людині відомі раніше сприйнять. Простір і час ідеальні, а не реальні, тобто це особлива, самостійна реальність. Почуттєві враження зв'язуються між собою за допомогою суджень, в основі яких лежать категорії, тобто загальні поняття, а вони, по Канті, суть "чисто логічні" форми, що характеризують тільки рої мислення, а не його предмет. Категорії дані людині до всякого досвіду, тобто апріорі.

У своєму вченні про пізнання Кант велике місце відводив діалектиці: протиріччя розглядається їм як необхідний момент пізнання. Але діалектика для Канталише гносеологічний принцип, вона суб'єктивна, тому що відбиває протиріччя не самих речей, а тільки протиріччя розумової діяльності. Саме тому, що в ній протиставляються зміст знань і їхня логічна форма, предметом діалектики стають самі ці форми.

У логічному аспекті теорії пізнання Кантввів ідею і термін "синтетична сила судження",що дозволяє нам здійснити синтез розуму і даних почуттєвого сприйняття, досвіду.

Кантввів уяву в теорію пізнання, назвавши це коперніканським переворотом у філософії. Наші знання — не мертвий зліпок речей і їхніх зв'язків. Це духовна конструкція, зведена уявою з матеріалу почуттєвих сприйнять і каркаса апріорних логічних категорій. Допомогу уяви людина використовує в кожній ланці своїх міркувань. До своєї характеристики людини Кант додає - це істота, наділення продуктивною здатністю уяви. Але будучи великим конструктором, уява не всемогутня. Логічний каркас категорій, по Канті, апріорний.

Трансцендентальнафілософія це, по Канті, не теорія "вроджених ідей", оскільки в такому випадку вони були б позбавлені пізнавальної сили. Людина, що приступає до пізнання, уже має сформованими до нього пізнавальні форми. Кант розрізняє апріорне і апостеріорне (на основі досвіду) походженні понять і категорій. Оба ці джерела дозволяють уяві і мисленню здійснювати пізнання сущого.

У своїй теорії пізнання Кантчасто розглядає і власне антропологічні проблеми. Він виділяє в пізнанні такий феномен духу, як трансцендентальна апперцепція, тобто єдність свідомості, що складає умову можливості всякого пізнання. Ця єдність є не результат досвіду, а умова його можливості, форма пізнання, що корениться в самій пізнавальній здатності. Кант відрізняв трансцендентальну апперцепцію від єдностей характеризуючих емпіричне „Я” і складного комплексу станів, що складається у відношенні свідомості до нашому „Я” як його центрові, що необхідно для об'єднання всього різноманіття, даного в досвіді й утворюючому змісті всіх переживань „Я”. Це геніальна ідея великого мислителя:

Кантасправедливо критикують за те, що він відмовляється визнати адекватність нашого знання речам. Відповідно до Канта, ми знаємо тільки явища — світ речей самих по собі нам недоступний. При спробі осягнути сутність речей наш розум впадає в протиріччя. Варто сказати, у міркуваннях Канта є частка правди, тому що пізнання і справді невичерпне. Це нескінченний процес усе більш і більш глибокого проникнення в об'єктивну реальність, а вона нескінченна. Але це не дає підстави відривати світ явищ від світу "речей-у-собі". Між ними немає непрохідної прірви. Нехай навіть, по Канту, форми і створюються цілком творчістю духу, усе-таки важко допустити, щоб предмети, до яких постійно застосовуються ці форми, не замальовували їх у свій власний колір. Адже тією чи іншою мірою сутність "речі-в-собі" так чи інакше висвічується в явищі, При цьому ми не повинні забувати, що наші знання, при всій їхній глибині, все-таки в цілому відносні.

Скрупульозно розробляючи свою концепцію "речі-в-собі", Кантмав на увазі, що в житті виду, у нашому відношенні до світу і людини є такі глибини, такі сфери, де наука неспроможна. Прикладом цього є, зокрема, поведінкові акти людини, його вчинки, що відповідають принципові детермінації, причинної залежності. Але, по Канті людина живе в двох світах.

З одного боку, він частина світу, де усе детерміновано, де характер людини визначає схильності, пристрасті й умови, у яких він діє. Але з іншого, крім цієї емпіричної реальності в людини є ще надчуттєвий світ "речей-у- собі", де неспроможні привхідні, випадкові, незбагненні імпульси, що не передбачаються у самої людини ні збігом обставин, ні тим, що диктує волі моральний борг. Звідси Кант робить висновок: воля і є і її немає. Таке протиріччя Кант іменує антиномією волі. Він говорить і про інші антиномії, наприклад про антиномії кінцевого і нескінченного. У результаті він дійде висновку: Бог — "абсолютно необхідна сутність". Щиро вірити в Бога — значить бути добрим, значить бути взагалі істинно моральним.

Про кінець усього сущого.Коли Кантові було 70 років (цей вік він вважав своїм творчим розквітом), він написав статтю в "Берлінському щомісячнику" (червень 1794 р.), зазначивши, що читати її "смутно і смішно". У той час, можливо, це було "і смішно", а от нині — це не смішно, а смутно і повинно бути попередженням для всього людства. Ця стаття — зразок іронічної і меланхолійної філософської публіцистики, що має в наш час особливу актуальність і глибокий моральний зміст.

Ідея кінця всього сущого породжена в міркуваннях не про фізичну, а про моральну сторону справи. У статті говориться про кінцеву мету людського буття, або, скоріше, про долю всього людства. Якщо ця мета виявляється недосяжною, то в очах простих людей "створене буття втрачає зміст, як спектакль без розв'язки і задуму". По іронічній, але прозорливій думці Канта, кінець усього сущого може бути троякого роду:

1) природним, відповідним моральним цілям божественної мудрості;

2) надприродний — під впливом причин, нашому розумінню недоступних;

3) протиприродний, котрий "ми викличемо самі внаслідок неправильного розуміння кінцевої мети".

На закінчення необхідно підкреслити, що Кант уплинув на розуми всього мислячого людства: багато філософських напрямків і шкіл так чи інакше сходять до нього. Його ідеї, піддаючи постійному осмисленню і переробці, продовжують своє плідне життя. Геній цього мислителя, виражений у його творах, — це такий храм духу, повз якого не проходив і не може пройти жоден з тих, кому дорога мудрість. И.В.Ґетевловив у антиноміях Канта "шахрайську іронію", з яким Кантто переконує читача в чому-небудь, то призиває взяти під сумнів свої ж положення. Ґете говорив і так: коли прочитаєш сторінку Канта, почуваєш, що ввійшов у світлу кімнату.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Філософські ідеї Просвітництва	\|	Метод та система Г.В.Ф. Гегеля.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.