Потреби неоднорідні за своєю природою і класифікуються за різними критеріями.

Насамперед за походженням виділяють природні(або матеріальні) та соціогенніпотреби.

Природні (біогенні), матеріальні – пов’язані з дією природних інстинктів, які направлені на самозбереження. Вони формуються протягом всієї історії людства. Від потреб в їжі, воді, теплі, здоров’ї та ін. до отримання будь-яких життєвих вигід. Прагнення до матеріального благополуччя – головна життєва вигода. Людина усвідомлює себе достойною, якщо її не пригнічують матеріальні клопоти.

Матеріальні потреби пробуджують людину до економічної діяльності,а нагородою за це є – кар’єра, багатство і влада.

У випадку незадоволення матеріальних потреб виникають такі негативні явища людства як заздрість, злочини. Створення умов для задоволення первинних потреб усувають умови появи цих негативних явищ.

Соціогенні потреби – це вторинні потреби людини, як особистості, вони пов’язані з її формуванням, функціонуванням і розвитком. Вони включають:

o інтелектуальні потреби – в знаннях, досвіді, культурі;

o творчі – коли пізнання стає способом задоволення потреби у творчості;

o естетичні – сприйняття прекрасного, що робить людину більш благородною, робить більш прекрасним її життя;

o соціальні потреби – пов’язані з життєдіяльністю людини як члена соціальної групи, організації, суспільства, її відносинами з іншими людьми та ставленням до них і самих себе.

Соціогенні потреби виникають у процесі життєвого і трудового досвіду. Це потреби: у соціальній активності, приналежності до соціуму, самоствердженні, спілкуванні, саморозвитку, соціальному статусі та ін.

Як природні (первинні) так і соціогенні (вторинні) потреби мають соціальний характер, тобто вони детерміновані суспільним виробництвом, культурою, які визначають конкретні форми вияву і задоволення потреб.

Основні потреби людини задовольняються у трудових організаціях і конкретизуються у сфері праці. Їх співвідношення може бути представлено даними таблиці 1.

Таблиця 1.

Конкретизація загальних потреб у сфері праці.

Загальні потреби	Потреби у сфері праці
Психофізіологічне задоволення	Фізичне задоволення трудовою діяльністю
Матеріальний добробут	Зарплата, забезпечення житлово-побутових потреб та ін. матеріальні блага
Соціальна активність	Суспільно-значуща трудова діяльність
Незалежність	Економічна самостійність
Спілкування, належність до групи	Професійне спілкування, належність до трудової організації
Стабільність існування	Заробіток, гарантоване місце роботи
Визнання оточуючих	Повага з боку колег, просування по посадових сходинках
Самовираження	Прийняття самостійних рішень, можливість виявлення ініціативи, професійне вдосконалення, творчість
Знання, поінформованість	Підвищення професійних знань, підвищення поінформованості будь-якого рівня

Як видно, саме у сфері праці створюються умови для задоволення більшості основних потреб. Звідси висновок – потреби є джерелом трудової активності людини.

Можна виділити ще такі види потреб:

o раціональні та нераціональні;

o індивідуальні та групові;

o поточні та перспективні;

o реальні та ідеальні;

o основні(життєво важливі) та другорядні;

o традиційні та нові;

o складні та прості;

o приземлені та піднесені;

o самодостатні, престижні та ін.

Усі вони грають різну роль у регулюванні трудової поведінки людини і складають систему потреб.

Так, наприклад, усі потреби можна розглядати з точки зору домінуючих і підпорядкованих. Перші можуть підпорядковувати всі інші, визначати основний напрямок поведінки або діяльності. Наприклад, потребам у визнанні оточуючими своєї значущості можуть бути підпорядковані потреби щодо підвищення професійної майстерності, розміру зарплати, досягнення високих результатів у діяльності.

Характер і структура потреб окремого індивіда залежить від реальних можливостей, матеріального і культурного рівня суспільства, самого індивіда, його особистих можливостей. При зміні віку, сімейного стану, рівня освіти, кваліфікації змінюються і потреби.

Сукупність потреб і рівень їх задоволення – важливий показник якості життя населення. Таким показником є і співвідношення споживацтва та розумних потреб.

Споживацтво – це залежність людини від матеріальних і моральних цінностей, рабське прагнення до їх накопичення як самоцілі, висування споживацьких благ у якості найвищих цінностей, які панують над іншими цінностями людського життя.

Споживацтво суперечить моралі правового суспільства. Його причиною є диспропорція зростання добробуту і культури окремих громадян.

Розумними є потреби, які можуть бути реалізовані на цьому історичному етапі суспільства без шкоди для самої особистості та інших людей, задоволення яких необхідно для нормального функціонування і розвитку суспільно активної особистості.

Споживацтво розвивається тоді, коли людина попадає в залежність від речей, коли накопичення є сенсом життя, а труд стає лише засобом досягнення цієї мети. Воно іноді вимагає надлюдських зусиль, аморальних поступків, іноді – злочинів. Споживацтво може супроводжуватись і активною трудовою діяльністю, але остання не має суспільного сенсу.

Межа між споживацтвом і розумними потребами є умовною та історично рухомою. Матеріальні потреби, які на одному з історичних етапів були соціально нерозумними (нераціональними) стають морально виправданими на іншому етапі.

Загальні критерії розумних потреб:

o відповідність запитів особи об’єктивним можливостям суспільства;

o оптимальне поєднання суспільних і особистих інтересів;

o гармонійність природних і соціогенних потреб;

o достатній розвиток потреби у праці та суспільній діяльності;

o відповідність запитів особи її трудовому внеску в суспільне виробництво, обсягу її суспільно корисної праці.

Таким чином, формування розумних потреб передбачає врахування в запитах особи суспільних інтересів. Задоволення потреби повинно сприяти розвитку не тільки самої людини, але і трудової організації, суспільства в цілому.

У цьому контексті важливого значення набуває перетворення праці у життєво важливу потребу. Це неможливо без усвідомлення її соціальної значущості для розвитку особистості.

Для розвитку і повної реалізації потреб у праці необхідно, з одного боку, підвищення змістовності та творчого наповнення праці, мобілізації інтелектуального потенціалу робітника; з другого боку – послідовне осмислення ним соціальної значущості праці, її ролі у розвитку особистих якостей.

Перетворення праці на першу життєву потребу є основою осмисленої, а звідси, соціально схваленої поведінки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
До структурних елементів мотивації відносять: потреби, інтереси, цінності, ціннісні орієнтації і мотиви.	\|	Цінності та ціннісні орієнтації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.