Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: ЗАГАЛЬНЕ ТА ОСОБЛИВЕ

1.1. Поняття національної економіки як результату економічної діяльності.

1.2. Предмет і метод науки «національна економіка» та її співвідношення з іншими економічними науками.

1.3. Основні етапи розвитку національної економіки України.

1.4. Особливості й ключові завдання сучасного етапу розвитку української національної економіки.

1.5. Основні показники рівня розвитку національної економіки.

1.1. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ЯК РЕЗУЛЬТАТУ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття «національна економіка» досить багатозначне, оскільки це перш за все певний підсумок багатовікового розвитку народногосподарського комплексу країни. У терміна «національна економіка» є декілька значень:

- національна економіка як продукт історичного розвитку певного суспільства, як результат економічної діяльності багатьох поколінь населення країни;

- національна економіка як сучасна складна господарська система, як сукупність всіх галузей і регіонів, поєднаних в єдиний цілісний організм багатосторонніми економічними зв’язками;

- національна економіка як наукова дисципліна.

Національна економіка як цілісний складний організм характеризується наступними ознаками:

1. Загальним економічним простором з єдиним законодавством, єдиною грошовою одиницею, загальною грошово-кредитною і фінансовою системами;

2. Наявністю тісних зв’язків між господарюючими суб’єктами з загальним відтворювальним комплексом;

3. Територіальною визначеністю з єдиним адміністративно - економічним центром, що виконує регулюючу та координаційну роль;

4. Нерозривністю процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, послуг і духовних цінностей;

5. Наявністю підприємств різних форм власності та активною взаємодією між ними.

Національна економіка як єдина цілісна економічна система країни склалась не відразу, а лише при певному рівні розвитку продуктивних сил, коли на основі поглиблення суспільного поділу праці починається інтенсивний обмін між окремими учасниками суспільного відтворення, що і перетворює країну в єдину господарчу систему. Таким чином, національна економіка виникає і розвивається як результат економічної діяльності при існуванні декількох основних умов:

1. Взаємозалежність і активна взаємодія економічних суб’єктів – індивідів, домогосподарств, виробників і держави у процесі економічної діяльності;

2. Наявність верховної влади, якій підпорядковуються всі суб’єкти економічної діяльності;

3. Духовна і ментальна єдність, паралелізм у поведінкових установках всього населення, однорідність реакцій, що надає національному економічному співтовариству певну цілісність.

Рівень розвитку національної економіки визначає її положення у світовій економічній системі і оцінюється ступенем використання національного багатства для забезпечення високого рівня якості життя населення, національної безпеки і конкурентоспроможності країни.

Отже як явище соціально-економічної реальності національна економіка - це єдина економічна система суспільства, в якій стабільними, динамічними, повторюваними й стійкими взаємозв'язками поєднані умови та фактори виробництва, його результати; це сукупність економічних агентів і економічних відносин, інститути, традиції, принципи та механізми господарювання, що у своїй взаємодії формують єдиний господарський механізм нації.

Сучасна національна економіка більшості держав - це модель економіки, що базується на закономірностях змішаної соціально-економічної системи і одночасно включає національні особливості її функціонування.

Особливістю сучасного світу є становлення принципово нового типу організації суспільства. Його прийнято називати змішаною економічною системою, що являє собою якісно новий тип суспільства, що органічно поєднує різні форми власності, кожна з яких не є найкращою, а знаходить свою нішу у функціонуванні економіки. У змішаному суспільстві функціонують досить різноманітні форми й методи господарювання, що відображають всю сукупність факторів національної економіки, існують різні структури громадянського суспільства, різко зростає значення людського фактора прогресу суспільства.

Національні особливості проявляються в економічному потенціалі даної країни, особливостях прояву господарського механізму регулювання та координації, галузевій системі організації та господарських комплексах економіки певної країни, державному устрої, особливостях національної економічної політики, традиціях, внутрішніх чинниках розвитку, особливостях забезпечення економічної безпеки держави, місця і ролі економіки в системі світового господарства, рівні продуктивних сил суспільства, культури, техніки і технології, що направлена на формування постіндустріального суспільства. Інтенсивне формування національних економік починається з епохи промислової революції, на основі якої виникає масове виробництво з властивою йому глибокою спеціалізацією і кооперацією. Саме ці процеси зробили взаємозалежними один від одного підприємства різних галузей економіки, різні регіони країни, що і привело до формування феномену «національна економіка». Однак як наукова дисципліна в систематизованому вигляді національна економіка виникає лише в ХХ столітті, коли створюється можливість проаналізувати соціально-економічний розвиток країни на фундаментальному статистичному матеріалі.

Оскільки національна економіка є складною системою, єдиним складним господарським організмом, то її основними ознаками є:

1. Прямі й зворотні зв'язки між елементами соціально-економічної системи - виникають на основі взаємодії ринків ресурсів, товарів та послуг, а також суб’єктів соціально-економічної системи і основних секторів економіки;

2. Ієрархічність структури національної економіки – мікроекономічний рівень (економіка домогосподарств, фірм та підприємств), мезоекономічний рівень (галузі економіки), макроекономічний рівень (господарський комплекс країни в цілому, тобто загальні економічні процеси на рівні всього суспільства);

3. Керованість – як результат саморегульованості ринкової економіки та опосередкованого втручання в економіку держави. Суспільство делегує державі повноваження щодо правового та інституційного оформлення економічних відносин, і кожен елемент та підсистема національної економіки повинен дотримуватись їх (владний примус);

4. Динамічність – саморозвиток національної економіки як результат її становлення як складної відкритої нерівноважної системи, що перебуває у постійному саморусі. В сучасних умовах поряд з класичними факторами розвитку економіки зародились нові чинники: знання, наука, інформація, швидкий розвиток високих технологій, інформаційних систем, збільшення рівня високотехнологічного, наукомісткого та якісного розвитку національних економік;

5. Цілісність - забезпечується наявністю стійких постійно повторюваних економічних відносин виробництва, обміну, споживання та розподілу, тобто тісних взаємозв'язків між галузями, сферами і господарськими комплексами національної економіки;

6. Відкритість – сучасна національна економіка – це відкрита система, що розвивається в рамках світової економіки. В умовах глобалізації всі країни знаходяться в пошуку своєї моделі розвитку, що відповідає їх потенціалу, забезпечує стале економічне зростання і конкурентоспроможність на світовому ринку. Це потребує активізації національних конкурентних переваг, розробки специфічних протидії міжнародній конкуренції, що все більше посилюється.

Національна економічна система і виступає об’єктом вивчення такої наукової дисципліни, як національна економіка.

1.2. ПРЕДМЕТ І МЕТОД НАУКИ «НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА» ТА ЇЇ СПІВВІДНОШЕННЯ З ІНШИМИ ЕКОНОМІЧНИМИ НАУКАМИ

Предметом вивчення дисципліни "національна економіка" є вся сукупність продуктивних сил, економічних відносин, соціокультурних, політичних, морально-етичних традицій і цінностей ведення господарської діяльності, що встановились у певній державі і впливають на особливості її економічного розвитку.

Національна економіка становить собою комплексне систематизоване вчення про закономірності становлення та функціонування господарської системи певного суспільства, а також теоретичні й методологічні підходи щодо розробки державної політики з питань подальшого розвитку національної господарської системи.

З такого визначення випливає, що національна економіка і як галузь знань, і як навчальна дисципліна, і як явище соціально-економічної реальності відбиває особливості економічного розвитку даної країни у поєднанні з загальноцивілізаційними тенденціями соціально-економічного розвитку і, відповідно, в ній співвідносяться загальне та особливе як діалектичні основи розвитку будь-якого явища суспільної життєдіяльності.

Співвідношення таких двох понять, як національна економіка і теорія національної економіки полягає також в тому, що якщо національна економіка представляється у вигляді просторово визначеної і національно специфічної організації економічного життя, то теорія національної економіки досліджує:

- економічний потенціал країни, його розміщення, національний ринок, місце країни у світовій економіці;

- специфіку прояву загальних економічних причинно-наслідкових зв'язків, таких як зростання продуктивності праці і зниження трудомісткості виробів; підвищення частки заощаджень у міру зростання доходів; різний вплив експорту й імпорту на економічне зростання певної країни;

- ступінь і форми державного втручання в економіку, створення національного економічного порядку;

- традиції і національну психологію, відповідальні за поведінкову реакцію членів суспільства;

- особливості вирішення соціальних проблем – напрямок, що є предметом першорядної важливості, в якому акумулюються всі специфічні національні риси.

Відзначені вище напрями в той же час виступають як певні кроки, необхідні для зведення чи перебудови національної економічної моделі.

Курс "Національна економіка" відображає наукові підходи до визначення стратегії соціально-економічного розвитку країни, виходячи з її конкурентних переваг та наявних недоліків. Кожна країна намагається вирішити в конкретноісторичному періоді, як посилити свої конкурентні переваги і як подолати недоліки в розвитку національної економіки. Ефективна національна стратегія і політика будується на основі визначення наявного економічного потенціалу країни і знаходження шляхів його примноження.

Національна економіка входить до блоку конкретно-економічних наук. Вона розглядає ті ж проблеми, враховуючи специфіку господарського життя окремо взятої країни у динаміці її історичного, економічного, соціокультурного розвитку та в діалектичній єдності загальнонаукової теорії і реальних процесів її прояву чи відхилення від неї. Але на відміну від таких дисциплін, як політична економія, мікро- та макроекономіка, «національна економіка» показує, яким чином потрібно поєднувати суто теоретичні підходи з реальними процесами функціонування конкретної економіки конкретної країни. Отже взаємозв'язок складових частин загальної економічної науки, що вивчає національну економіку, можна представити схемою (рис. 1.1). Пошук шляхів розвитку національної економіки можливий лише на основі вивчення одиничного, особливого і загального в господарському розвитку. Розробка національної економічної стратегії може стати дієвою, якщо вона враховує загальні процеси, що відбуваються в економіках одного типу, і в той же час враховує особливості національної моделі, специфіку соціально-економічного розвитку країни. При цьому важливо дослідити особливі способи реалізації загальних закономірностей, враховуючи індивідуальні риси кожної країни. З таких позицій ефективна національна стратегія повинна враховувати специфіку формування інститутів і мотивацій людини і функціонуючих суб’єктів господарювання.

Рис. 1.1 – Співвідношення різних складових економічної науки

Кожна соціально-економічна система відтворює відповідні інститути: економічні, соціальні, політичні, культурні, які здійснюють визначний вплив на її розвиток. У той же час не слід забувати, що саме мотивація прокладає дорогу реальним господарським процесам.

Курс «Національної економіки» спирається на здобутки світової економічної науки, погляди вчених різних напрямів економічної думки й різних економічних шкіл. Це стосується перш за все класичної, історичної, неокласичної, кейнсіанської та інституціональної теорії. Звичайно, що основні напрями сучасної економічної думки, а також роботи відомих українських вчених також мають велике значення в дослідженні національної економіки.

Оскільки національна економіка складається з політичної, соціальної та економічної підсистем, то на результати функціонування господарського комплексу держави впливають не тільки суто економічні, а й політичні, морально-етичні, культурні, психологічні та інші фактори. Саме тому національна економіка як наукова дисципліна не є відособленою від цілого ряду соціальних наук: психології, філософії, соціології, політології, етнографії, демографії, історії і активно використовує їх понятійний апарат для пояснення соціально-економічних процесів і явищ, що протікають в державі.

Національна економіка відображає загальні підходи до визначення стратегічних напрямків сталого розвитку держави, досліджує конкретні особливості, недоліки й переваги її економічного стану, а з урахуванням інтеграційних та глобалізаційних процесів - також можливості й місце національної економіки у структурі світогосподарських зв'язків.

Будь-яка держава прагне вирішувати питання власної економічної незалежності та стабільного економічного розвитку. Саме їх торкається національна економіка як наукова дисципліна та навчальний курс. Вона системно, враховуючи конкретно-історичні особливості розвитку, досліджує господарську систему суспільства: організаційно-функціональні, економіко-географічні фактори формування та функціонування господарського комплексу держави, визначає особливості економічного потенціалу національної економіки, чинники її економічного розвитку й механізми управління і регулювання економіки, а також можливості дослідження її реального та можливого (бажаного) стану. З урахуванням усіх вказаних особливостей розвитку національної економіки курс "Національна економіка" торкається проблем входження економіки певної країни у систему світогосподарських зв'язків та створення умов її економічної безпеки в умовах глобалізації світового ринку.

Національна економіка тісно пов'язана з економічною політикою та стратегією держави. Так, якщо перша покликана проаналізувати, прослідкувати та систематизувати знання про тенденції, особливості й пріоритети розвитку господарської системи країни, то остання являє собою цілеспрямовану систему заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання благ. Економічна політика має за наукову основу "національну економіку" і покликана відображати інтереси суспільства, всіх його соціальних груп і направлена на укріплення національної економіки як явища соціально-економічної реальності.

Методологічні основи вивчення національної економіки базуються на загальних для всіх економічних дисциплін методах, принципах та підходах. Це – вивчення національної економіки на основі діалектики, системного, комплексного, історичного та інших підходів до неї як цілісної системи, єдності одиничного, особливого і загального, виявлення загальних закономірностей і індивідуальних рис економіки кожної країни, основних історичних етапів її еволюції

Методологія дослідження національної економіки як складної відкритої динамічної системи спирається також на еволюційний підхід в дослідженні господарських механізмів, оскільки їх специфіка багато в чому визначається певним етапом розвитку народного господарства кожної країни. У той же час, оскільки національна економіка як науковий напрям має на меті дослідження національного господарського механізму, а також вироблення на його основі рекомендацій для органів державної влади, суб'єктів економіки з метою його раціоналізації і оптимізації, забезпечення сталого економічного зростання, то вона активно використовує у своєму арсеналі методи математичного моделювання, соціально-економічного прогнозування, комп'ютерної обробки даних та побудови складних імітаційних моделей, статистичні і аналітичні методи та моделі.

У сучасному економічному аналізі широко використовується цивілізаційний підхід до формування різних типів національних економік, виходячи з їх соціокультурних відмінностей. Найчастіше розрізняють східний, західний і африканський типи цивілізації. Цивілізаційний підхід дуже важливий для пошуку особливостей національного розвитку, можливостей його багатоваріантності.

Курс "національна економіка" розглядає свій предмет через призму економічного розвитку економічної системи України з позицій виділення загальних тенденцій еволюції економічних систем та особливостей власне вітчизняної практики господарювання. Цей курс може слугувати основою для формування стратегії національного збалансованого та стійкого соціально-економічного розвитку з урахуванням особливостей вітчизняного ринку, легітимності взаємовідносин між ринком і державою, економічного устрою, історичних, соціальних та геополітичних особливостей українського суспільства, наявного економічного потенціалу, темпів і пропорцій відтворення, інституційних засад економічного буття тощо.

1.3. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Національна економіка вивчає конкретно-історичний і соціально-економічний розвиток окремої країни. Історичне минуле має важливе значення для розуміння сучасного розвитку країни. Тому вивчення національної економіки України на сучасному етапі потребує знання історичних особливостей та факторів її розвитку в минулому.

Стадія виникнення національної економіки України бере свій початок з часів Київської Русі (феодальний лад). Саме в цей період йде активне формування української нації з її характерними ознаками й способами економічного буття. Руські князі значну увагу приділяли формуванню єдиної національної господарської системи держави. Але з розпадом Київської Русі, з кінця ХІ ст. розпочинається період занепаду національної господарської системи Русі, що було викликано міжусобними війнами за політичну та економічну владу в державі. Міжусобна боротьба зробила Київську Русь вразливою і призвела до того, що українські землі майже до кінця XX ст. перебували у колоніальній залежності від інших держав.

На початку ХХ ст. починається новий етап в розвитку національної економіки України. Перша світова війна мала руйнівний вплив на економіку України. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти, заводи і фабрики збільшували воєнні замовлення і скорочували виробництво предметів широкого вжитку. Металургійна промисловість України йшла до занепаду й розрухи; після деякого пожвавлення занепала кам’яновугільна промисловість Донбасу. Зазнало великої розрухи сільське господарство. Внаслідок руйнувань, заподіяних транспортному господарству, скорочувались обсяги перевезень. Нестерпна інфляція та зростання державної заборгованості зробили ще важчим становище широких верств населення.

Складний і суперечливий етап економічної історії України ознаменувала національно-демократична революція 1917-1919 рр. У березні 1917 р. представники української інтелігенції утворили Центральну Раду (ЦР), що ставила за мету домогтися автономії у складі Росії. Але ЦР не змогла налагодити ефективного державного управління, забезпечити стабільність і порядок, організувати економіку. Тільки після прийняття Третього універсалу і створення Української Народної Республіки (УНР), тобто через кілька місяців Центральна Рада обнародувала основні принципи своєї економічної політики. Значне місце в Третьому універсалі відведено вирішенню аграрних питань. Оголошувалося скасування приватної власності на "землі поміщицькі та інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні монастирські, кабінетські та церковні". Ці землі мали перейти в руки трудящих селян без викупу. У Третьому універсалі також декларувалась необхідність "кращого упорядкування виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці". Проголошувалося введення восьмигодинного робочого дня. Однак уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в реалізації цієї програми. Центральна Рада поступово відмовилась від негайного вирішення аграрного питання.

З приходом до влади гетьмана П.Скоропадського в українській національно-демократичній революції розпочався новий етап. Засуджуючи діяльність "соціалістичної Центральної влади" він виступив за відновлення приватної власності й свободи підприємництва. Уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім власникам. На виробництві обмежувалася свобода профспілкової діяльності, рівень зарплати визначався власником фабрики і т.ін. Внаслідок такої політики влітку і восени 1918р. Україною прокотилася хвиля робітничих страйків і селянських заворушень, які разом з іншими причинами призвели до ліквідації "держави Павла Скоропадського".

У грудні 1918 р. Гетьманат був повалений Директорією. Її економічний курс не відзначався послідовністю, особливо на початку діяльності. Одним із перших своїх заходів Директоріяоголосила про намір ліквідувати нетрудові господарства в селі, монастирське, церковне і казенне землеволодіння. Уряд мав намір встановити в Україні національний варіант радянської влади, прагнув цим самим вибити з рук більшовиків один з найважливіших пропагандистських козирів.

У результаті збройного повстання, що відбулося на початку листопада 1918 р. відкрилася нова сторінка історії Східної Галичини. Була повалена влада Австро-Угорської монархії і проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУРН стала Українська Народна Рада. В її програмній декларації від 5.11.1918 р. проголошувалося народовладдя, основи економічної політики республіки, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність. Було проведено земельну реформу. В її основі лежав принцип збереження приватної власності на землю. Конфіскації підлягали лише державні землі, землі, що належали членам пануючої династії, землі двірські й церковні, землі, набуті з метою спекуляції, а також ті, які перевищували певну дозволену норму площі. Наділення землею передбачалося почати одразу після закінчення війни. До того часу землею мали розпоряджатися земельні комітети.

Успіхи державного будівництва ЗУНР були перекреслені воєнними невдачами Радянської Росії на полях битви першої світової війни. Непослідовність і нерішучість українських національних урядів у проведенні економічних перетворень були найголовнішими причинами поразки національної революції і втрати державності.

Наступним етапом в розвитку національної економіки України став "воєнний комунізм" і нова економічна політика. У кінці 1918 – на початку 1919 р. значна частина України була більшовицькою. Навесні 1919 р. на території УРСР було введено жорстку економічну політику "воєнного комунізму". Ця політика передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, ліквідацію товарно-грошових відносин, централізований розподіл продуктів та товарів. Під партійний контроль було взято фінанси. Фінансове господарство України було підпорядковане фінорганам Росії. Відбувалося одержавлення промисловості.

Катастрофічне становище в економіці, до якого привела політика «воєнного комунізму», призвело до різкого зростання невдоволення більшовиками. Воно вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання. У 1921 р. уряд змушений був визнати повний провал політики "воєнного комунізму" і перейти до нової економічної політики (НЕП), що стало новим етапом в розвитку національної економіки. Основні складові НЕПу: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх і дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарського розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій (передача на певних умовах і на певний строк права експлуатації окремих державних об’єктів); відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; зміна продрозверстки продподатком. За собою уряд залишав контроль за важкою промисловістю, банками, транспортом і зовнішньою торгівлею.

У сільському господарстві передбачалася система заходів, серед яких найголовнішим була заміна продрозверстки продподатком. Розмір податку визначався напередодні посівної і був у два рази меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, організовуватися в кооперативи, а також орендувати землю і використовувати найману працю.

У промисловості НЕП передбачав повернення дрібних і середніх підприємств їхнім власникам, проведення децентралізації управління промисловістю. Підприємства могли об’єднуватися у трести. Була відмінена обов’язкова трудова повинність, створювались умови для формування ринку робочої сили. У промисловості також дозволялося використання найманої праці та оренди. Під час проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал шляхом створення концесій і спільних підприємств.

У торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм: приватної, державної та кооперативної, відкривалися ярмарки. У 1922–1924 рр. було введено в обіг нову грошову одиницю – червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Була введена єдина система податків, створювалися ощадні каси й ощадний банк. НЕП сприяв розгортанню кооперативного руху. Сформувалась єдина система кооперації: споживчої, сільськогосподарської, кредитної, виробничої. Вона сприяла підвищенню продуктивності праці, заготівлі й збуту продукції, ефективному кредитуванню селянських господарств. В умовах НЕПу довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловості, виробництво предметів споживання. Проте відставали галузі важкої промисловості, транспорт і зв’язок, які були під контролем держави. Ставала очевидною невідповідність між ідеологією більшовиків і їхньою повсякденною практикою.

У кінці 20-х років НЕП було відкинуто. Приводом до цього стала чергова хлібозаготівельна криза 1927–1928 рр. На початку 1928 р. почали застосовуватись командно - адміністративні заходи керівництва, економіка перейшла до етапу індустріалізації та колективізації УРСР. Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в’язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та ін.

На відміну від розвинутих країн світу індустріалізація в СРСР здійснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а для промисловості. Визнаючи, що в Україні утвердився тоталітарний режим і вона була позбавлена навіть залишків національної економіки, все ж слід зазначити, що будівництво тисяч нових заводів протягом десятиліття вивело Україну на рівень великих індустріальних країн Європи. Її промисловий потенціал у 1940 році у 7 разів перевищував показник 1913 року. Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не мало змоги здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період.

Але західноукраїнський регіон залишався аграрно-сировинним придатком, ринком збуту, джерелом сировини й дешевої робочої сили для іноземних країн. Після розпаду Австро-Угорської імперії і поразки національно-визвольної боротьби західноукраїнські землі були розділені між Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Ці країни значно відставали від промислово розвинутих країн Європи. Продуктивні сили Галичини розвивалися відповідно до інтересів польської економіки (85% підприємств були дрібними, понад 80% населення краю займалися сільськогосподарським виробництвом).

Таким чином, у міжвоєнний період Україна залишалася територіально роз’єднаною, а її економіка розвивалася за принципами, що мало узгоджувалися з інтересами українського народу.

Важливий вплив на розвиток української економіки здійснила Друга світова війна і післявоєнна відбудова економіки. Початок Другої світової війни приніс Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі (Східна Галичина і Західна Волинь в 1939 р., Північна Буковина й Південна Бессарабія в 1940 р.) були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому. Це привело до важливих економічних змін. Було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва, націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю і транспорт. На селі здійснювалася експропріація власності заможного селянства. Водночас радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Зі Сходу країни направляли ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливу увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місцевої промисловості. На початок Великої Вітчизняної війни 1941 р. в Західній Україні фактично було ліквідоване безробіття.

У результаті Другої світової війни Україна зазнала більше руйнувань, аніж будь-яка інша європейська країна. На руїни були перетворені 720 великих і малих міст, 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, МТС. Десять мільйонів чоловік залишились без даху над головою. Проте найстрашнішими були людські втрати, що становили 8 млн. чол. (військові – 2,5 млн., цивільні – 5,5 млн.). Загальні демографічні втрати, які включають убитих в боях, померлих у концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становлять 14,5 млн. чол.

Відбудова зруйнованого господарства відбувалася в надзвичайно складних умовах. Як і раніше, випереджуючими темпами розвивалися галузі важкої промисловості, хронічно відставали харчова й легка промисловість. До травня 1945 р. було відбудовано й введено в дію майже 3 тис. великих промислових підприємств України, що становило майже третину довоєнних виробничих потужностей. Значні зміни в перші повоєнні роки сталися в західних областях України. Тут розпочалася форсована ліквідація приватної власності, примусове залучення селян до колгоспів, поспішна індустріалізація. У цілому в 1950 р. промислове виробництво в західних областях становило 10% загальноукраїнського (проти 3% у 1940 р.). Але поряд з вагомими успіхами в промисловості, сільське господарство значно відставало. Характерною рисою повоєнної відбудови було й те, що економічний розвиток відбувався переважно на екстенсивній основі.

На етапі соціально-економічного розвитку України у 50-х – 60-х роках значну увагу було приділено реорганізації управління промисловістю. Щоб зменшити витрати централізованого виробництва, з 1953 р. почалося скорочення кількості всесоюзних міністерств і передача частини економічної влади республіканському керівництву. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств. Тисячі підприємств, позбувшись опіки центру, запрацювали на повну потужність. Почалось виробництво багатьох типів нових машин, агрегатів, приладів. Внутрішній ринок наповнювався телевізорами, радіоприймачами, пральними й швейними машинами, пилососами, холодильниками, велосипедами та іншими товарами вітчизняного виробництва, яких раніше не вистачало. Темпи приросту промислової продукції майже вдвічі перевищували ці самі показники за період 1965–1985 рр.

Проте реформи мали половинчастий характер. У той час як промислово розвинуті країни світу розгортали ресурсозберігаючі технології, Радянський Союз "переганяв" їх за видобутком сировини. У жовтні 1964 р. в СРСР до влади прийшло нове керівництво, яке очолив Л.Брежнєв. Воно почало з економічної реформи, яку часто називають "Косигінською реформою", що передбачала: скоротити планові показники, створити на підприємствах фонди матеріального стимулювання; кредитувати промислове будівництво, а не надавати дотації; ліквідувати раднаргоспи і відновити галузеву систему управління; підвищити закупівельні ціни на сільгосппродукцію; перерозподілити частку національного прибутку на користь аграрного сектора. Перші кроки реформи дали позитивні результати, але вже на початку 70-х років темпи реформи почали знижуватись. Наступили роки застою. До середини 70-х років ХХ ст. радянська економіка повністю втратила притаманний для 50-60-х років динамізм, розвиваючись екстенсивними методами. Українська економіка перетворилась на інтегральну частину "загальносоюзного народногосподарського комплексу", стала заложницею економічної стратегії центру. В Україні розміщувалися виробництва з незавершеним циклом, що робило республіку залежною від інших регіонів СРСР. Її традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки – видобуток вугілля, металевих руд, важке машинобудування, виробництво металів – швидко занепали через брак нових технологій, ставали нерентабельними.

Основою радянської економіки, як і раніше, були паливно-енергетичний і військово-промисловий комплекси (ВПК). В середині 70-х років частка ВПК у загальному обсязі промислового виробництва становила понад 60%. На військову промисловість працювало до 80% машинобудівних заводів. Перекоси в структурі економіки обумовили її деформований, нераціональний характер.

Протягом 70-х років в Україні відбувалося уповільнення економічного розвитку, що перетворилося на якісний занепад на початку 80-х років. Поглибилися диспропорції між галузями господарства. Не вистачало товарів широкого вжитку. Погіршувалась ситуація в сільському господарстві. Так, механізація фактично була зведена до постачання колгоспам і радгоспам низькоякісної техніки; хімізація значною мірою спричинила забруднення земель і сільськогосподарської продукції хімікатами, а меліорація призводила до розорення родючих земель і порушення екологічного балансу.

Відповідно до цього не змінювався на краще і добробут народу. Якщо наприкінці 60-х – на початку 70-х років спостерігалося певне зростання життєвого рівня людей, то в подальшому цей процес уповільнився, навіть незважаючи на постійне зростання середньої заробітної плати. Неможливість реалізації доходів через дефіцити на споживчі товари вела до зростання інфляції, спекуляції, розвитку тіньової економіки, формування мафіозних угруповань.

У другій половині 80-х років криза в економіці ще більше поглибилась. Разючого удару і без того критичному станові завдали падіння цін на нафту і природний газ на світовому ринку. Почався період, що ввійшов в історію під назвою "перебудови". Висунута програма перетворень в економіці передбачала "прискорення соціально-економічного прогресу" країни на основі широкого впровадження досягнень НТП, створення нового господарського механізму, активізації людського фактора. Реформатори прагнули поєднати ринок із централізованим плануванням. Але спроби добитися економічного зростання через розширення прав підприємств, активізацію приватної ініціативи не мали успіху. Наслідком цього були: подальше падіння виробництва, продуктивності праці, зубожіння найширших верств населення. У держсекторі розвивалась бартерна економіка, а в підприємницькому секторі головним стало не виробництво, а продаж товарів. Гігантськими темпами почав зростати внутрішній і зовнішній борг. Значною перешкодою на шляху реформування економіки України був її структурний дисбаланс. Зокрема, питома вага важкої промисловості становила більше 70%. Оборонні галузі поглинали до 2/3 науково-технічного потенціалу, 95% продукції виробляли підприємства союзного підпорядкування. Залежність України від центру була закріплена і в союзному фінансовому законодавстві. Закладений у ньому принцип передбачав вилучення до союзного бюджету основної маси доходів республіки та наступний її перерозподіл поза зв’язком з вилученою сумою, результатами виробничої діяльності та розмірами споживання.

Недосконалі перетворення в економіці ще більше ускладнили соціально-економічні проблеми і, як наслідок, призвели до формування масового незалежного національного руху. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосила Акт незалежності України.

1.4. ОСОБЛИВОСТІ Й КЛЮЧОВІ ЗАВДАННЯ СУЧАСНОГО ЕТАПУ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Сучасна українська економіка останнім часом проходить дуже складний шлях. Однією з основних причин цієї складності є політична нестабільність у країні, часта зміна урядів, а відповідно напрямків розвитку, методів управління ринком. Негативний вплив на економічний розвиток здійснює і світова фінансова криза.

Після здобуття незалежності перед Україною постала проблема формування та розвитку власної господарської системи:

1. Реформувати відносини власності на основі процесів приватизації та роздержавлення. Обсяги промислового виробництва підприємств недержавного сектора зросли з 18,2% у 1992 р. до більш ніж 82% у 2008 р. І ця тенденція зберігається протягом останніх років.

2. Створити умови для розвитку всіх форм та видів підприємницької діяльності. Але й на сьогоднішній день актуальними залишаються питання підтримки й розвитку малого і середнього бізнесу, загальноцивілізаційного та інституційного розвитку великого капіталу, ефективного державного управління і регулювання соціально-економічними процесами в Україні.

3. Становлення ринку капіталів в Україні. Це процес формування однієї з головних конструкцій ринкової економіки. Він характеризується нагромадженням насамперед грошових активів, матеріальних цінностей і, у подальшому, зростанням ролі людського та інформаційного ресурсів для забезпечення процесів інтенсивного суспільного відтворення.

4. Створення умов і механізму первісного нагромадження капіталу. Економіка України має вкрай низький рівень капіталізації, що можна пояснити не тільки відсутністю сильного фінансового ринку, а й тим, що суспільне багатство не є капіталізованим, воно не має ринкової вартості. Капітал вітчизняних компаній і фінансових установ досить часто є або переоціненим, або недооціненим, крім того, вітчизняні фірми скептично ставляться до інституту довіри, що є одним з головних якісних їх характеристик поряд з фінансовими показниками.

5. Важливим завданням реформ стало створення дворівневої банківської системи.. У 1991 р. був створений Національний банк України і прийнятий закон про банки та банківську діяльність. З 2001 року розпочинається процес підвищення ефективності грошово-кредитної та фінансової систем, а також забезпечення загальноекономічного зростання.

6. Зміна ролі держави в господарській системі України. Державне управління стало переходити на принципи функціонального, ситуаційного управління, індикативного планування, поєднання економічних механізмів управління з адміністративними, була збільшена роль місцевих органів самоврядування і суб'єктів господарювання.

7. Важливими напрямами економічних реформ в Україні стало також необхідність сформувати структуру економіки за галузями, народногосподарськими комплексами, сферами виробництва та обслуговування, оскільки після розпаду СРСР економіка України не становила цілісного комплексу (до 1991 р. в Україні вироблялось лише 20% кінцевого продукту); переформувати управлінські і регулятивні органи, що відповідають за розвиток економічної системи суспільства; створити сприятливі умови для формування ринкової інфраструктури, структури ринків відповідно до нових закономірностей функціонування економіки; визначити стратегічні напрямки руху національної економіки - модель економічного розвитку; відповідно до стратегії економічного розвитку сформувати інституційну базу економічних реформ; створити умови для переходу національної економіки від системи закритого до системи відкритого типу.

8. Важливого значення набуває міжнародна економічна парадигма розвитку України. За роки незалежності національна господарська система досягла окремих успіхів у розширенні міжнародних економічних зв’язків. Проте основним пріоритетом зовнішньоекономічного розвитку національної економіки України залишається членство в ЄС.

Підводячи підсумки перших років незалежного соціально-економічного розвитку України та перших реформ, слід зазначити наступне:

1. Перший етап ліберальних реформ 1991–1999 рр. показав, що суспільство заплатило за них досить високу ціну: відбувся різкий спад економіки (майже на 60%), посилилась інфляція (набула форми гіперінфляції ), різко зменшився рівень життя населення, розірвались історичні зв’язки України з іншими країнами СРСР.

2. Приватизація і лібералізація економіки призвели не тільки до формування ринкової економіки, але й до виникнення тіньової та кримінальної економіки, боротьба з якою є однією з найважливіших проблем сучасного розвитку України.

3. Економічне зростання 2000-х років пов’язане в основному з кількісним зростанням виробничого потенціалу, тоді як сучасний розвиток потребує якісного зростання на основі сучасних наукоємних технологій.

4. Національна економіка України розвивається не ізольовано, а в межах світового господарства, тому найважливішим показником розвитку економіки країни є її конкурентоспроможність.

Перед Українською державою сьогодні стоять дуже складні завдання в соціально-економічній сфері. Від того, як вони будуть розв’язані, залежить наше майбутнє в умовах постіндустріальної цивілізації.

1.5. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РІВНЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Для вимірювання рівня обсягу національного виробництва використовують наступні показники: валовий внутрішній продукт (ВВП); валовий національний продукт (ВНП); чистий валовий продукт (ЧВП); національний доход (НД); особистий доход (ОД); доход в розпорядженні (ДР).

Слід зазначити, що протягом майже сімдесятьох років у колишньому Радянському Союзі розвивалась і використовувалась система показників, яка мала назву Баланс народного господарства (БНГ). Характерною особливістю цієї системи був розподіл суспільного виробництва на дві нерівнозначні сфери: матеріальне виробництво і нематеріальна сфера. Відповідно до цієї концепції сукупний суспільний продукт (ССП) і національний доход (НД) створювалися тільки виробничою сферою, а продукт, вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров’я, освіта, торгівля тощо) в розрахунок не брався.

У той же час у розвинених країнах світу поширена система національних рахунків (СНР), уніфікована статистичною комісією ООН. Система національних рахунків - це система основних макроекономічних показників держави з урахуванням внеску у формування суспільного продукту усіх сфер суспільного виробництва. Щоб уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі, в СНР вирізняють такі поняття:

- проміжна продукція – це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

- кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи продажу;

- додана вартість фірми – вартість, що створена в процесі виробництва на даному підприємстві і охоплює реальний вклад підприємства у створення вартості конкретного продукту. Додана вартість не включає вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва.

Перехід України до сучасної системи національного рахівництва почався в 90-ті роки. Спочатку було введено відповідну систему макроекономічних показників на основі категорії валового внутрішнього продукту (ВВП).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупність кінцевих продуктів, вироблених на території країни усіма підприємствами і домашніми господарствами, незалежно від їх національної та громадянської приналежності, що мають центр економічних інтересів на території даної країни, проводять виробничу діяльність і перебувають на її економічній території не менше року.

До ВВП при цьому не враховують: суто фінансові угоди (купівля-продаж акцій, облігацій); незавершене виробництво; перепродаж старих речей, які були у користуванні; трансфертні платежі (виплати по соціальному страхуванню, допомога з безробіття, стипендії тощо) і види діяльності, які неможливо точно прорахувати (робота домогосподарств, тіньові операції, бартер).

Валовий національний продукт (ВНП) – ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік резидентами країни як на її території, так і за її межами (в інших країнах). ВНП вимірює вартість продукції, виробленої факторами виробництва, що знаходяться у власності громадян даної країни, у тому числі на території інших країн:

ВНП = ВВП + чисті факторні доходи

Чисті факторні доходи дорівнюють різниці між доходами, отриманими громадянами даної країни за межами країни, і доходами іноземців, отриманими на території даної країни.

ВВП і ВНП мають як спільні риси, так і власні, притаманні кожному з вказаних показників особливості. Їх спільна особливість полягає у тому, що вони відображають кінцеві результати діяльності людей не тільки в матеріальному, але і в нематеріальному виробництві. Для України різниця між показниками ВВП і ВНП незначна й знаходиться в межах від одного до декількох відсотків.

З метою порівняння динаміки реальних обсягів виробництва у структурі національної економіки обчислюють номінальний (у поточних цінах) і реальний (у базових цінах) ВВП. Співвідношення між ними прийнято називати дефлятором ВВП. Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва:

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, який вимірюється в базових цінах, тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.

Слід зазначити, що економічна криза 1991–1999 рр. призвела до падіння ВВП України на 59,8%. Особливо важким був 1994 р., коли рівень цін порівняно з 1991 р. зріс в 102 рази, а економіка країни виявилася на межі краху. У вересні 1996 р. в Україні була проведена грошова реформа. Її суть полягала у введенні національної валюти – гривні, виходячи з перерахунку 100 тис. карбованців на одну гривню. Проте лише в 2000 р. було призупинено спад виробництва і намітилися тенденції до економічного зростання, яке тривало до 2008 р.

Не менш важливе значення в СНР мають показники національного багатства (НБ), чистого валового продукту (ЧВП), національного доходу (НД), особистого доходу (ОД) й платіжного балансу країни (ПБ).

Національне багатство - це сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних й духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний потенціал країни.

Станом на 2005 р. вартісна оцінка національного багатства України складала 9455869,2 млрд. грн. Цей показник відображає загальний рівень розвитку національного господарства в його історичній динаміці. Національне багатство являє собою сукупні можливості суспільства в подальшому матеріальному та духовному розвитку. НБ містить такі складові:

1. Матеріальне багатство – (виробничі фонди (основні й оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні споруди, жит5лові будинки), особисте майно населення (за винятком товарів короткострокового використання), а також виробнича інфраструктура);

2. Нематеріальне багатство - усі людські здібності, рівень освіти й професіоналізму населення, досягнення у науці й техніці, культурі й спорті, у мистецтві, а також нагромаджений виробничий й культурний досвід суспільства;

3. Природне багатство - це пізнані природні ресурси: земля, вода, повітря, ліси, розвідані корисні копалини, кліматичні умови.

Природне багатство України включає величезні земельні ресурси і поклади корисних копалин, які переважно ще чекають на свою розробку і використання. До промислового освоєння залучено від 40 до 75 % розвіданих запасів основних видів корисних копалин. У надрах України знаходиться лише розвіданих мінеральних ресурсів більш як на 7,5 трлн. доларів. На території України знаходиться близько 20 % світових покладів марганцевих руд і близько 15 % залізних руд, а їх розвідані запаси становлять 33 трлн. тонн. З точки зору забезпечення своїх потреб в основних видах сировини і енергоносіїв Україна є цілком самодостатньою. Наше стратегічне завдання - раціональне використання землі і природних ресурсів.

До СНР відносять також показники чистого валового продукту (ЧВП) й національного доходу (НД).

ЧВП – це частина валового національного продукту, яка може бути використана суспільством.

ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування (вартість відшкодованої частини засобів виробництва).

Національний дохід - визначається шляхом вилучення від суми чистого національного продукту непрямих податків.

НД = ЧВП - непрямі податки.

У структурі НД враховуються усі види заробітної плати, доходи від власності, рентні платежі, прибуток, тобто всі зароблені в державі прямі доходи.

Особистий дохід – утворюється в результаті відрахування з НД коштів на соціальне страхування, податку на прибуток корпорацій, у тому числі й на нерозподілені прибутки корпорацій, але з додаванням суми трансфертних платежів.

Уся сукупність показників національної економіки складає цілісну систему і дає можливість за допомогою їхнього детального аналізу і динамічного порівняння досліджувати основні характеристики й пропорції у національній господарській системі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Полидентатные лиганды	\|	Тема 2. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ І ОСНОВНІ МОДЕЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.