• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Припинення шлюбу в наслідок його розірвання.

За життя подружжя шлюб може бути припинено шляхом його розірвання. З урахуванням того, що сім'я є не тільки союзом конк­ретних осіб, а й соціальним інститутом, суспільство й держава за­цікавлені в збереженні сім'ї (ст. 1 СК). Тому припинення шлюбу внаслідок його розірвання відбувається в певних межах під конт­ролем держави і може здійснюватися відповідними державними органами — органами реєстрації актів цивільного стану або судом.

Відповідно до сімейного законодавства, з урахуванням обста­вин, що склалися в сім'ї, розірвання шлюбу може здійснюватися: державним органом реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК); судом (статті 109-110 СК).

Розірвання шлюбу державним органом РАЦС.Відповідно до ч. 1 ст. 106 СК розірвання шлюбу здійснюється державним орга­ном реєстрації актів цивільного стану за наявності двох умов: а) подружжя не має неповнолітніх дітей та б) існує взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. З ст. 106 СК України шлюб розривається не­залежно від наявності між подружжям майнового спору. Такий підхід здається цілком виправданим. Відомо, що розгляд судами майнових спорів подружжя нерідко має тривалий характер. Що ж до їх особистих відносин, то вони на момент звернення до суду, як правило, вже непоправно зруйновані. Тому немає сенсу штуч­но пов'язувати питання щодо майнового спору з питанням при­пинення шлюбу. Ніщо не завадить подружжю і після розірвання шлюбу вирішувати спірні питання щодо майна в суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 106 СК державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання спільної заяви подружжя, якщо вона не була відкликана. Таким чином законодавство дає змогу подружжю обдумати своє рішення і остаточно визначити серйозність своїх намірів щодо розірвання шлюбу.

У певних випадках розірвання шлюбу державним органом РАЦС може здійснюватися не за спільною заявою подружжя, а за заявою одного з них. Таким чином закон допускає можливість врахування волі лише одного з подружжя щодо розірвання шлю­бу. Відповідно до ч. 1 ст. 107 СК шлюб розривається за заявою одного з подружжя, якщо другий з них: а) визнаний безвісно відсутнім; б) визнаний недієздатним; в) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки. Якщо ж між подружжям виникає спір майнового характеру, то це не впливає на вирішення питання щодо розірвання шлюбу. Вбачаєть­ся, що таке правило є виправданим. Розгляд майнового спору можна відокремити від вирішення питання щодо розірвання шлю­бу. Тільки точнішим було б інше формулювання ч. 2 ст. 107 СК: шлюб має розриватися незалежно від спору не тільки між под­ружжям, а й між тим з подружжя, який звертається із заявою про розірвання шлюбу до органів РАЦС, та опікуном іншого з под­ружжя — визнаного безвісно відсутнім або недієздатним. Зрозу­міло, що у випадку, коли одного з подружжя було визнано без­вісно відсутнім або недієздатним, то між ним і другим із подруж­жя спір майнового характеру виникнути не може. Вимоги майнового характеру в такому разі будуть пред'являтися опіку­ном відсутньої або недієздатної особи.

Розірвання шлюбу за рішенням суду.Як уже зазначалося, розірвання шлюбу, крім органів РАЦС, може бути здійснене су­дом. Закріплений в СК порядок розірвання шлюбу судом містить суттєві зміни. Найбільш принциповим є введення двох само­стійних процедур щодо розірвання шлюбу залежно від згоди або незгоди подружжя на припинення шлюбу. Відповідно до цього Кодекс закріплює: а) розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК); б) розір­вання шлюбу за позовом, пред'явленим одним із подружжя, тоб­то за наявності спору (ст. 110 СК).

У першому випадку мається на увазі добровільне розірвання шлюбу, коли ніхто з подружжя не заперечує проти припинення подружнього життя. Утім, така сім'я має дітей, тому розірвання шлюбу не може здійснюватися органами РАЦС. У цьому випад­ку розірвання шлюбу між подружжям традиційно здійснюється судом. Це викликано необхідністю забезпечення інтересів дітей у разі розпаду сім'ї. Разом із тим, СК закріплює нове правило щодо договірного регулювання багатьох аспектів відносин подружжя, які виникають у процесі розірвання шлюбу. Якщо подружжя дійшло згоди щодо розірвання шлюбу, воно, відповідно до ч. 1 ст. 109 СК має право подати до суду про це спільну заяву. В цьо­му випадку суд не з'ясовує питання щодо можливості або немож­ливості розірвання шлюбу. Питання щодо припинення подруж­нього життя подружжя вирішує самостійно. Головна мета суду полягає у встановленні того, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірван­ня шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Таким чином, суд лише з'ясовує відпо­відність волевиявлення подружжя їхній справжній волі на розір­вання шлюбу, та відсутність порушення інтересів дітей та под­ружжя після розірвання шлюбу.

Разом із заявою про розірвання шлюбу подружжя передає на роз­гляд суду письмовий договір, в якому вказує: з ким із них будуть проживати діти; яку участь у забезпеченні умов життя дітей брати­ме той з батьків, хто буде проживати окремо; умови здійснення тим із батьків, який проживає окремо, права на особисте виховання дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 СК вказаний договір має просту пись­мову форму. Виходячи з того, що він буде подаватися до суду ра­зом із заявою подружжя щодо розірвання шлюбу, можна зробити припущення, що цей договір має бути затверджений судом на кшталт мирової угоди. Підписання сторонами такого договору, як випливає з ч. 1 ст. 109 СК, є правом, а не обов'язком подружжя.

Новий СК України передбачає ще один договір подружжя, який подається суду при розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя. Це договір щодо визначення розміру аліментів на ди­тину (ч. 2 ст. 109 СК). Треба сказати, що природу цього договору важко визначити повною мірою. По-перше, не зрозуміло, чи є його укладення обов'язковим. Частина 1 ст. 109 містить диспозитивне правило, відповідно до якого подружжя має право подати до суду письмовий договір про порядок виховання дитини. Частина 2 ст. 109 має імперативний характер, але не ясно, чи ця імпера­тивність стосується тільки форми договору про аліменти (нотар­іальна), чи самого факту укладення такого договору.

По-друге, в СК чітко не визначено питання щодо змісту тако­го договору. Виходячи безпосередньо з тексту ч. 2 ст. 109 СК, він може стосуватися тільки розміру аліментів. Разом із тим, СК містить ще одну норму, яка регулює договірні відносини між бать­ками про сплату аліментів на дитину — ст. 189 СК. Відповідно до ч. 1 ст. 189 СК батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Як видно з тексту, в даному договорі батьки, по-перше, мають пра­во укласти цей договір, а не зобов'язані це робити і, по-друге, вправі визначити не тільки розмір, а й строки виплати аліментів. Зали­шається визначити співвідношення цих норм. Може, ч. 2 ст. 109 СК розрахована лише на випадки укладення договору про алімен­ти разом із розірванням шлюбу, а ст. 189 СК розрахована на інші ситуації (якщо батьки шлюб не розривають або взагалі шлюб не брали)? Не можна забувати і про те, що СК містить норму, відпов­ідно до якої подружжя має право визначити в шлюбному договорі свої майнові права та обов'язки як батьків (ч. 2 ст. 93). Ця норма є найбільш широкою за змістом і дає можливість батькам визначати не тільки розмір і строки, а й порядок виплати аліментів на дітей. Немає ніяких заборон щодо укладення шлюбного договору і спла­ти аліментів на випадок розірвання шлюбу.

Другим різновидом судового порядку розірвання шлюбу є по­рядок, відповідно до якого розірвання шлюбу здійснюється за позовом одного з подружжя (ст. 110 СК). Таким чином, у даному випадку мова йде про відсутність згоди подружжя щодо цього питання внаслідок чого розірвання шлюбу здійснюється за ініціа­тивою лише одного з них. Загальний дозвіл щодо розірвання шлю­бу за позовом одного з подружжя має певні винятки. Відповідно до ч. 2 ст. 110 СК такий позов не може бути пред'явлений протя­гом вагітності дружини та протягом одного року після народжен­ня дитини. В законі не сказано чи поширюється це правило на випадки народження у подружжя мертвої дитини або коли дити­на померла до досягнення нею одного року.

Новий СК України містить чимало нових норм, які регулю­ють відносини, пов'язані з розірванням шлюбу за позовом одного з подружжя. Відповідно до законодавства, що діяло раніше (ч. 2 ст. 38 КЗпШС України) порушити справу про розірвання шлюбу під час вагітності жінки та протягом одного року після народжен­ня дитини було заборонено тільки чоловіку без згоди жінки. Якщо ж ініціатором розлучення була жінка, то вона мала на це право. Указана норма була спрямована на забезпечення інтересів жінки-матері та дитини. Новий Сімейний кодекс суттєво змінює це пра­вило і встановлює, що шлюб не може бути розірвано за ініціативи не тільки чоловіка, а й жінки. Така зміна не здається обґрунтова­ною. Відповідно до нового законодавства чоловік і жінка мають рівні права, але додержання принципу рівності прав та обов'язків учасників сімейних відносин незалежно від статі в цьому випад­ку виглядає дещо формальним. Не можна не враховувати тієї об­ставини, що жінка під час вагітності та протягом певного часу після народження дитини перебуває в особливому психічному та фізичному стані й тому потребує підвищеного захисту. Якщо за­борона на розірвання шлюбу стосовно чоловіка виглядає зрозу­мілою (забезпечення спокою дружини під час вагітності та після народження дитини), то щодо жінки вона викликає сумніви.

Однак, СК містить винятки з цього правила.

1. Звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу протя­гом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини можливе, якщо один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2 ст. 110 СК). 2. Чоловік та дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дру­жини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою (ч. З ст. 110 СК). 3. Чоловік і дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо: а) батьківство щодо неї визнане іншою особою або б) за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виклю­чено з актового запису про народження дитини (ч. 4 ст. 110 СК).

Таким чином, позов кожного з подружжя про розірвання шлю­бу може бути пред'явлено тільки після спливу одного року після народження дитини. Раніше (під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року) такий позов міг бути пред'я­влений лише у випадках, встановлених законом. Це або проти­правна поведінка одного з подружжя щодо другого з подружжя або дитини, яка містить ознаки злочину, або виключення чолові­ка з актового запису про народження дитини як її батька.

Якщо перешкод для пред'явлення позову про розірвання шлю­бу немає, суд приймає позов та розглядає справу. При цьому він уживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не супере­чить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК). При розгляді справи суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причи­ни позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність мало­літньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подруж­жя (ч. 1 ст. 112 СК України). В літературі зазначалося, що у більшості випадків подружжя сповіщає суд про причини розпаду своїх сімейних стосунків, але якщо воно відмовляється їх роз­крити, суд не вправі примушувати його до цього¹. При з'ясуванні усіх питань подружнього життя суд має враховувати, що Сімей­ний кодекс закріплює правило, відповідно до якого регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємни­цю особистого життя їх учасників (ч. 4 ст. 7 СК).

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. Таким чином, новий Сімейний кодекс підставою для розірвання шлюбу встановлює порушення інтересів членів сім'ї, що мають істотне значення. Питання щодо порушення (або непорушення) таких інтересів та ступінь їх значущості для подружжя або дити­ни встановлює суд з урахуванням усіх обставин справи.

Читайте також:

1. Використання матеріалів ОРД для попередження, припинення і розслідування злочинів, розшуку зло­чинців та осіб, які безвісно зникли
2. Виникнення та припинення володіння
3. Виникнення та припинення права застави
4. Вирішення суперечок між суб'єктами страхування. Умови припинення дії договору.
5. Внаслідок реалізації адміністративно-територіальної реформи Україна із централізованої держави стане децентралізованою європейською країною самоврядних громад.
6. Горіння речовини і способи його припинення.
7. Дебітори –це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій, заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів та інших активів.
8. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця
9. Державна реєстрація припинення суб’єкта господарювання
10. Договір позички. Припинення та розірвання договору позички.
11. Договір — домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
12. Доцільність продовження та припинення виробництва у короткостроковому періоді

Переглядів: 892