ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ОСВІТИ

Психологічна служба системи освіти бере свій початок від шкільної педагогічної психології, яка виникла у зв’язку із потребами суспільства наприкінці ХІХ століття.

Найбільш давні традиції шкільної психології існували в Англії, США, Франції, Швейцарії.

Американський психолог Стенлі Холл у 1891 році видавав журнал «Педагогічний семінар» — перший журнал, присвячений проблемам педагогічної і дитячої психології.

У Франції проблемами психологічної служби в кінці XIX ст. займався Альфред Біне. Дослідження у цій галузі він розпочав у 1894 р., а в 1897 р. вийшла його робота, присвячена психологічним проблемам початкової школи.

В Німеччині дослідженнями в галузі педагогічної психології активно займався Е. Мейман.

В Росії А.П.Нечаєв. На початку XX ст. була усвідомлена необхідність роботи психологів у педагогічній сфері. Актуальним стало розв'язання багатьох психологічних проблем, пов'язаних зі школою, з навчанням і розвитком дітей.

У 1905 р. Міністерство освіти Франції звернулось до А. Біне з проханням провести психологічне обстеження дітей, які не здатні навчатися в школі за загальною програмою. Альфред Біне заснував педагогічну лабораторію, де розробив методику вивчення розумового розвитку дитини, відому під назвою «Шкала вимірювання інтелекту» — знаменитий тест Біне-Сімона, який дозволяє виявляти дітей з затримкою розумового розвитку. Потім були відкриті спеціальні шкільні класи для таких дітей.

На початку XX ст. психологічну роботу в сфері освіти виконували педагоги. Але поступово стали вводитися посади практичних психологів у різні типи навчальних закладів. В 1909 р. у Франції відкрилась перша шкільна психологічна служба.

У 1913 р. в Англії приступив до роботи перший шкільний психолог — Цирил Берт.

В 1915 р. в США, в штаті Коннектикут, почав працювати перший американський шкільний психолог — Гессель.

У 1920 р. у Швейцарії, в Берні, відкрився консультаційний пункт з проблем педагогічної і дитячої психології.

Протягом наступних 10—15 років психолого-педагогічні служби виникли у багатьох країнах.

В американських школах у роботі психологів широко використовувались тести і, перш за все, тести на визначення коефіцієнта розумової обдарованості (IQ). Виникла і розвивалась служба «гайденс» («служба супроводу»).

З 1945 до 1960 рр. в практику спеціалістів-консультантів служби «гайденс» міцно ввійшли батареї тестів. Використання службою «гайденс» методу тестування як основного інструменту своєї діяльності зробило його механізмом відбору дітей в американських школах.

Розвиток шкільної психологічної служби у Франції привів до того, що у 1951 р. Міністерство освіти вперше представило перелік функцій шкільних психологів. Цей документ став основою дискусії на першому (в 1952 р.) і другому (в 1954 р.) Міжнародних колоквіумах з шкільної психології, організованих ЮНЕСКО в Гамбурзі.

На конференції 1952 р. під егідою ЮНЕСКО розглядалось питання можливості ефективного використання психологічних знань у школі. Тут було узагальнено практичний досвід різних країн і зроблено спробу виявити найбільш ефективні шляхи функціонування шкільної психологічної служби.

Якщо межі діяльності перших шкільних психологів були доволі вузькими, то в 1950—1960-ті рр. відбувається їх розширення.

Перед психологічною службою в цей час ставились такі основні завдання:

1. Допомога вчителям в індивідуалізації змісту і методів навчання.

2.Допомога дітям у виборі найбільш прийнятних шляхів освіти в школах.

Специфічним завданням психологічної служби школи було раннє виявлення дітей з суттєвими відхиленнями у розвитку, яких неможливо навчати у звичайній школі через фізичні, розумові або афективні порушення.

Статистичні дані показували, що діти, які потребують спеціальної допомоги у вигляді особливих програм навчання та виховання, складають 10% усіх школярів.

Шкільні психологи вирішували різні завдання у залежності від віку учнів. У роботі з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку основним завданням було сприяння емоційному вихованню дітей, формуванню їх особистості, навчання основним умінням розумової роботи. Психологи повинні були полегшити адаптацію при переході дітей в школу.

У середньому шкільному віці психологічна служба виконувала дві основні функції:

1.Виявлення дітей, у яких труднощі у спілкуванні та у стосунках з іншими.

2. Зміна позицій вчителів, щоб вони приділяли більше уваги емоційним реакціям учня на шкільне життя.

Особливо важливі завдання стояли перед шкільними психологами у зв'язку з вибором учнями професії. Однак до середини XX ст. ні в одній європейській країні психологічна служба в школі не була досить розвинутою, щоб виконувати означені завдання у повній мірі. В реальній практиці шкільний психолог часто надавав лише повсякденну допомогу вчителю, тобто виконував роль порадника, який виправляв і координував діяльність педагогів.

Потреба в шкільних психологах протягом 1950-1560-х рр. зростала, перш за все через значне збільшення кількості дітей з затримкою розумового розвитку та іншими порушеннями. Це стимулювало розвиток шкільних психологічних служб у трьох країнах. Створення асоціацій практичних психологів освіти, їх професійні зустрічі та дискусії мали велике значення в розвитку шкільної психології.

В 60-х рр. XX ст. в США створюється перша професійна організація шкільних психологів.

У 80-х рр. в США була організована Національна асоціація шкільних психологів (NASP). Велике значення для розвитку шкільної психологічної служби в Англії мала конференція в Уельсі у 1973 р. На ній обговорювалась роль шкільної психологічної служби та її мета, етичні й юридичні основи її діяльності, проблеми навчання та підвищення професійної компетентності шкільного психолога.

З середини 80-х рр. починається новий етап у розвитку практичної шкільної психології у Франції. У 1985 р. була створена робоча група, до складу якої увійшли представники п'яти різних організацій — членів Національної асоціації психологів (ANOP). Ця група провела спеціальну роботу для визначення функцій педагогічного психолога у Франції. Підкреслювалось, що педагогічний психолог має справу з усією психологічною реальністю дитини і може сприяти розвитку усіх сторін її особистості, при цьому педагогічний психолог може залучати до цього процесу батьків і вчителів. Педагогічний психолог може йти і проти системи шкільного і сімейного виховання, змінювати його стандарти, якщо вважає, що вони не сприяють прогресивному розвитку особистості дитини.

Пізніше у Франції обговорювався проект створення єдиної системи шкільної психологічної служби, спрямованої на допомогу окремим індивідам, групам і цілим організаціям чи закладам.

Мета цієї системи — попереджувати шкільну неуспішність, сприяти соціальному научінню і соціальній адаптації дітей, допомагати дітям з розумовою відсталістю інтегрування у загальний потік учнів (що прямо протилежне меті, яка висувалась раніше — відокремлювати таких дітей), сприяти загальноосвітньому і професійному росту учнів, підвищувати кваліфікацію вчителів, соціальних працівників, адміністрації, інших спеціалістів у галузі освіти.

У подальшому в більшості європейських країн були також створені національні організації, які представляли інтереси педагогічних психологів.

У Великобританії і Данії є дві асоціації: одна має профспілкові обов'язки, а друга є професійною.

В Росії перший досвід практичного використання психології у навчанні та вихованні дітей виник також на початку XX ст. Займались цим спеціалісти в галузі педології.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 1.2. ІСТОРІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ	\|	РОЛЬ ПЕДОЛОГІЇ У СТАНОВЛЕННІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.