Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Міжнародний поділ факторів виробництва.

Відповідь на основне запитання ринкової економіки — що, як і для кого продукувати? - передбачає наявність цілої низки факторів виробництва, як можуть бути використані для створення деякого продукту.

Фактори виробництва (ФВ, factor of production) – ресурси. які необхідно затратити для виробництва товару.

Такими ФВ є праця та технологія (людські ресурси), земля та капітал (майнові ресурси).

Праця — фізична та розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату.

Технологія — наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здібності.

Земля — усе, що надала природа у розпорядження людини для його виробничої дяльності (земля, повітря, корисні копалини, вода повітря, ліси тощо).

Капітал — накопичений запас коштів у виробничій, грошовій і товарній формах, необхідний для створення матеріальних та нематеріальних благ.

Кожний з ФВ має ціну. Ціною праці є заробітна плата, технології — ліцензійні або патентні платежі, землі — земельна рента, капіталу — банківський відсоток.

Ціна ФВ відображує баланс попиту та пропозиції на нього як у рамках окремої держави, так і у взаємовідносинах держав одна з одною. Держави сучасного світу по різному наділені ФВ, тому ціни на них є різними.

Якщо уявити, що ФВ, як використовуються для виробництва конкретного товару, розміщені як у своїй країні, так і за кордоном, то найпростіша схема економіки виглядає таким чином (рис. 3.1).

За схемою: юридичні особи (підприємства, бізнес) виробляють товар і продають його фізичним особам (людям, домашнім господарствам), які купляючи товар, оплачують його вартість і несуть витрати. Одночасно люди продають підприємствам наявні у них фактори виробництва - свою працю, землю, капітал, технологію, отримують дохід за рахунок купівлі їх підприємствами. Такий, примітивно зображений, принцип дії національної економіки. Але, оскільки національна економіка тісно пов’язана з зовнішнім світом, а фактори виробництва розміщені як всередині країни, так і за її межами, то у схемі з’являється верхня оболонка - зарубіжжя. Прямі та зворотні зв’язки на схемі відображають зв’язки національної економіки з міжнародною економікою. Таким чином отримуємо схему міжнародної економіки. За цією схемою: підприємства можуть продавати свою продукцію не лише у своїй країні, а й за кордоном, за що отримають оплату від іноземного покупця. Одночасно підприємець за кордоном може найняти іноземних робітників, орендувати землю та побудувати підприємство. При цьому він буде платити за використання іноземних факторів виробництва. З іншого боку, люди мають вибір - купувати товар всередині країни, або за кордоном, маючи витрати на імпорт. Але в той же час вони можуть продати належні їм фактори виробництва за кордон - здати землю в оренду іноземцю, влаштуватися працювати за кордоном або дозволити іноземні капіталовкладення у своє підприємство і отримувати від цього дохід. Наведена схема підтверджує те, що сучасна економіка є міжнародною та базується на поділі ФВ між країнами.

Рис. 3.1. Схема міжнародної економіки.

У світі не існує жодної самодостатньої країни. Навіть найбільш розвинуті країни не в змозі абсолютно самостійно забезпечити умови для ефективного виробництва всіх видів товарів та послуг. Такі завдання вирішуються шляхом міжнародного співробітництва, яке базується на міжнародному поділі праці (МПП).

МПП - це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін між ними випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

Серед факторів розвитку МПП слід відзначити:

· природно-географічні умови;

· технічний прогрес;

· соціально-економічні умови.

На більш ранніх етапах головну роль відігравали природно-географічні умови: природно-кліматичні умови, природні ресурси, величина території, чисельність населення, економіко-географічне становище. Довгий час різниця в розподілі природних багатств виступала основною причиною МПП.

Розвиток технічного прогресу припинив провідну роль природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

· почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

· появились нові галузі промисловості та швидко модернізуються діючі;

· скоротився виробничий цикл;

· зростає сфера послуг (особливо банківських і страхових).

· Паралельно з НТП у МПП значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

· досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

· механізм організації національного виробництва;

· механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

Причому, при вирівнюванні на сучасному етапі впливу перших двох факторів на МПП, відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення.

Грандіозні економічні, політичні та соціальні процеси останніх десятиліть суттєво вплинули на МПП. Головним напрямком його розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва. Вони є формами МПП і виражають цого суть.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці, бажання знизити витрати виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва при використанні дешевшого імпорту.

Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар у тому випадку, коли вона має такі фактори виробництва, які дозволяють їй виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій країні. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного поділу праці та залучення в систему світових господарських зв’язків нових національних виробництв.МПП пройшов шлях від двосторонніх відносин між країнами (ХVІ-середина ХVІІІ ст.) до тісних міждержавних зв’язків уже в кінці ХІХ-початку ХХ ст. У цей час, поруч з чисто торговими міждержавними зв’язками, закріпилися міждержавні виробничі зв’язки.

Неперервно розвиваючись, процес МПП набув певних тенденцій та особливостей.

До них слід віднести:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.На долю розвинутих країн припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту.Країни, що розвиваються, в світовому господарстві є в основному постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева направленість країн, що розвиваються.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обробної промисловості, виробництво трудомістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб, в першу чергу, промислово розвинутих країн. На провідні ролі в цьому вийшла перша четвірка так званих “драконів” - Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Тайланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що відносяться до нових індустріальних країн.

2. Пануюче становище в МПП зайняв внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

3. В результаті нерівномірності соціально-економічного розвитку в групі промислово розвинутих країн продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил, в першу чергу між трьома основними центрами - США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4. Змінилася участь в МПП бувших країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їх економіки та залучення до участі у МПП на іншій основі.

5. Відбувається неперервне зростання ролі ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Має місце тенденція до об’єднання зусиль провідних країн по колективному регулюванню та зменшенню наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій - МВФ, МБРР тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на енергозберігаючі типи виробництв, що привело до змін в структурі і навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об’єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП та МЕВ в цілому. Вони не можуть розвиватись стихійно, тому що це може призвести до непередбачених наслідків.

МПП нерозривно пов’язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням виробництва, які є формою його прояву і його елементами.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) слід розуміти таку форму поділу праці між країнами, при якій збільшення концентрації однорідного виробництва відбувається на базі диференціації національних виробництв, виділення в самостійні (відокремлені) технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції праці понад внутрішні потреби.

МСВ розвивається в двох напрямках - виробничому і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об’єднань.

Міжгалузева спеціалізація являє собою взаємовідносини між державами при обміні продуктів праці різних галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості в цілому і сільського господарства). В 50-60-ті роки ця форма мала місце вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо).В 70-80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі виробництва.

В територіальному напрямку виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних видів продукції праці та їх частин для світового ринку.

Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (повузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізація.

Перша з них передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю завершеного і готового до споживання виробу.

Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн при випуску вузлів та деталей, а технологічна - на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Найбільш широкого розвитку всі форми спеціалізації набули в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування. Воно являє собою об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв’язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.

У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування :

§ здійснення спільних програм;

§ договірна спеціалізація;

§ створення спільних підприємств.

Здійснення спільних програм, в свою чергу, відбувається у двох формах : підрядне кооперування, при якому виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва щляхом об’єднання різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.

Договірна спеціалізація проводиться з метою недопущення дублювання виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками-учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Характерними рисами такої форми кооперування як створення спільних підприємств є об’єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне несення виробничого і комерційного ризиків, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найбільш поширені у світовій практиці спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціенерних товариств.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є :

а) виробничо-технічне співробітництво (розробка і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт ; передача ліцензій та прав власності ; удосконалення управління виробництвом тощо) ;

б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;

в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

Існує класифікація міжнародного кооперування залежно від його основних ознак. Характерні кооперування, які зустрічаються в світовому господарстві:

· за видами - економічне кооперування, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;

· за стадіями - передвиробниче, виробниче, комерційне;

· за методами, що використовуються, - виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП;

· за структурою зв’язків - внутрішньо- і міжфірмове, внутрішньо- і міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане;

· за територіальним охопленням - між двома і більше країнами, в межах регіону, міжрегіональне, всесвітнє;

· за кількістю суб’єктів дво- і багатостороннє;

· за кількістю об’єктів дво- і багатопредметне.

Міжнародне кооперування праці повністю базується на МПП і самостійно існувати не може, в той час як МПП не обов’язково вимагає для свого існування і розвитку міжнародного кооперування праці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Попит та пропозиція у міжнародній економіці.	\|	Міжнародний ринок і міжнародний рух товарів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.