• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правило Вальраса.

Правило Вальраса (Walras’ Law) – вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту і чистих зарубіжних продаж активів і відсотків за ними.

Продажі активів у будь-якій формі ( права власності, цінні папери, золото тощо) означають приплив капіталу до країни. Платежі відсотків є платою за користування капіталом, який отриманий у минулому. Чим більше продаж активів сьогодні, тим вище будуть платежі відсотків по залученому капіталу у майбутньому. Отже, чим вище чистий продаж активів сьогодні, тим нижче розмір отриманих чистих відсотків у майбутньому.

3.Прямі закордонні інвестиції (ПЗІ) та багатонаціональні корпорації. Економічні наслідки ПЗІ.

Прямі закордонні інвестиції (direct investments) – вкладення капіталу з метою отримання довгострокового економічного інтересу в країні вкладення капіталу, що забезпечує контроль інвестора над об’єктом розміщення капіталу.

Підприємство з ПЗІ (direct investment enterprice) – акціонерне або неакціонерне підприємство, в якому прямому інвестору-резиденту іншої країни належить більше 10% звичайних акцій і голосів (в акціонерному підприємстві) або їх еквівалент (в неакціонерному підприємстві).

Підприємство з ПЗІ може мати форму:

асоційована компанія (associate) – підприємство, в якому прямий інвестор-нерезидент володіє часткою капіталу, яка менша 50%;

дочірня компанія (subsidiary) - підприємство, в якому прямий інвестор-нерезидент володіє часткою капіталу, яка перевищує 50%;

філія (branch) – підприємство, яке повністю належить прямому інвестору.

Головною ознакою Міжнародної корпорації є здійснення нею ПЗІ з країни базування до приймаючої країни.

Країна базування (home country) – країна, в якій розташований головний підрозділ міжнародної корпорації.

Приймаюча країна (host country) – країна, в якій міжнародна корпорація має дочірні, асоційовані компанії або філії, створені на основі прямих інвестицій.

Міжнародна корпорація (МК)— форма структурної організації крупної корпорації, яка здійснює ПЗІ у різні країни світу.

Міжнародні корпорації бувають 2-х типів:

- багатонаціональна (БНК) – (multinational corporations – MNCs) – головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах;

- транснаціональна ТНК (transnational corporations - TNCs) – головна компанія належить капіталу однієї країни, а підрозділи розташовані у багатьох країнах світу.

Найбільш характерними рисами ТНК є такі: створення системи міжнародного виробництва, розпорошеного між багатьма країнами, але контроль за яким здійснюється з одного центру; висока інтенсивність внутрішньокорпораційної торгівлі між розміщеними у різних країнах підрозділами; відносна незалежнсть у прийнятті операційних рішень від країн базування та приймаючих країн (принцип екстериторіальності); глобальна структура зайнятості міжкраїнна мобільність менеджерів; розроблення, передавання та використання передової технології у рамках замкненої корпораційної структури.

МК є формою економічного зв”язку між країнами базування та приймаючими країнами, у багатьох випадках незалежного від рішення національних законодавчих та виконавчих органів. Їх космополітизм, що пригнічує державність країн, в яких вони оперують, став причиною протиріч між ТНК, з одного боку, та країнами їх базування та приймаючими країнами — з іншого.

Країни базування регулюють поведінку ТНК за допомогою національного законодавства про корпорації, не роблячи особливих відмінностей між ТНК та національними корпораціями. Приймаючі країни встановлюють правила функціонування підрозділів іноземних ТНК на їх території на основ національних законів про іноземні інвестиції.

Комісія ООН по ТНК під егідою МВФ та Світового банку визначила деякі загальні правила міжнародного інвестування, яких бажано дотримуватись як ТНК, так і приймаючим країнам.

Головна ідея цих правил — забезпечення максимальної свободи міжнародного руху капіталу, лібералізація національних ринків капіталу.

Серед правил міжнародного інвестування такі:

- право входу (right of entry) – означає сукупність правил, при дотриманні яких ТНК дозволяється створювати філію не території суверенної держави;

- справедливий і недискримінаційний режим (fair and equitable treatment) – передбачає надання іноземним інвесторам правового режиму, який є таким же сприятливим, як і для національних інвесторів;

- припинення контракту (contract termination) – означає право приймаючої країни в односторонньому порядку експропріювати (націоналізувати) філію ТНК за умови дотримання діючого законодавства і виплати достатньої компенсації інвестору.;

- урегулювання суперечок мж ТНК та приймаючою країною здійснюється шляхом переговорів, але якщо вони не дають результатів, суперечка вирішується судом приймаючої країни на основі законодавства або незалежним арбітражем на основі Міжнародної конвенції з урегулювання інвестиційних суперечок.

Між головною компанією ті її закордонними підрозділами має місце інтенсивний рух капіталів та товарів, який розглядається як ПЗІ. Проблема у тому, що ціни, за якими головна компанія продає товари своїм підрозділам та купує в них, сильно відрізняються від цін вільного ринку.

Трансфертні ціни (transfer prices) – ціни, які відрізняються від ринкових; це ціни внутрішньокорпораційної торгівлі між підрозділами, які знаходяться в різних країнах; використовуються для переказу прибутку і зменшення податків.

Наслідки міжнародної міграції капіталу для країн-експортерів та країн-імпортерів прямих закордонних інвестицій (ПЗІ) різноманітні та суперечливі. Для аналізу цих наслідків скористаємось схемою, зображеною на рис.1, та зробимо наступні припущення:

1. головною та єдиною причиною міжнародного руху капіталу є різна прибутковість його вкладення у різних країнах;

2. у світі існує дві країни: країна 1, яка має у своєму розпорядженні відносно надлишковий капітал у розмірі О₁К та відносно малопривабливі внутрішні інвестиційні можливості; країна 2, яка має у своєму розпорядженні недостатній капітал у розмірі О₂К та численні можливості для прибуткового вкладення капіталу (наприклад, у нові технології, багаті природні ресурси);

3. криві граничної продуктивності капіталу S₁ та S₂ показують зространня вартісного обсягу виробництва в залежності від обсягів вкладення капіталу, відповідно, у країні 1 та країні 2;

4. якщо міжнародного руху капіталу не існує, то країна 1 інвестує весь наявний в неї капітал всередині країни і отримує доход на капітал (наприклад, процент, девідент тощо) у розмірі О₁А₁, а країна 2, інвестуючи весь свій капітал у себе, отримує від цього доход у розмірі О₂А₂;

5. у цілому країни мають у розпорядженні капітал у розмірі О₁О₂.

Рис.1. Економічні ефекти ПЗІ.

Розглянемо спочатку ситуацію, коли з яких-небудь причин міжнародна міграція капіталу неможлива, тобто усе інвестування здійснюється у національних межах. Інвестори у країні 1 повинні погодитись на низьку прибутковість вкладання капіталу, через те, що пропозиція реальних активів дотримується кривій граничної продуктивності капіталу S₁, яка знижується. При цьому конкуренція змушує інвесторів у країні 1 приймати низьку процентну ставку О₁А₁ у точці С. У той же час нестача коштів у країні 2 не дозволяє здійснювати які-небудь реалії капіталовкладення ліворуч точки D, оскільки вона має капітал у розмірі О₂К. Конкуренція за право використання капіталу в обмежених рамках О₂К підштовхує рівень реального проценту до О₂А₂ у точці D.

Обсяг національного продукту, який вироблений у країні 1 за рахунок використання національних капіталовкладень О₁К, становить суму сегментів a+b+c+d+e+f, при чому прибуток власників капіталу становить a+f, а решта - доход власників інших факторів виробництва (наприклад, землі, праці, технології). Обсяг національного продукту, який продукується у країні 2 за рахунок використання своїх вітчизняних інвестицій О₂К, становить суму сегментів і+h+g, причому прибуток власників капіталу становить i+h, а решта - доход власників інших факторів виробництва. Відповідно світовий продукт (обсяг випуску продукції обидвох країн) визначається кривими граничної продуктивності капіталу (S₁ та S₂) та рівнем прибутковості в кожній з них (точка С на кривій S₁ та точка D на кривій S₂). Те, що О₁А₁ < О₂А₂, означає, що прибутковість вкладення капіталу у країні 1 нижче, ніж у країні 2.

Тепер припустимо, що усі обмеження на рух капіталу між країнами 1 та 2 повністю ліквідовані. Оскільки прибутковість інвестицій у країні 2 вища за таку у країні 1, інвестори із країни 1 будуть вкладати свій капітал у країну 2. Рух капіталу із країни 1 до країни 2 буде продовжуватись під впливом механізму попиту та пропозиції на ринках обидвох держав доти, доки прибутковість інвестицій в них не збалансується на рівні ЕR. У цій ситуації із країни 1 до країни 2 мігрує капітал у розмірі ЕК. В наслідок додаткових капіталовкладень в економіку країни 2, які здійснюються на більш вигідних умовах, ніж у країні 1, відбувається максимізація світового продукту. Сукупний продукт, на виробництво якого затрачений той самий обсяг капіталу О₁О₂, збільшується з (a+b+c+d+e+f) + (i+h+g) до (a+b+c+d) + (e+f+k+j+i+h+g), тобто на розмір суми сегментів (k+j), з яких k належить країні 1 та виникає завдяки більш ефективному використанню капіталу країни 1 в результаті його інвестування у країну 2, а j належить країні 2 та виникає внаслідок зростання обсягу капіталу завдяки його припливу з країни 1.

Вигоди між двома країнами розподіляться таким чином:

1) національний продукт країни 1 дорівнює площі (a+b+c+d), яка утворюється за рахунок інвестицій всередині країни, плюс площа (k+e+f), яка утворюється за рахунок ПЗІ у країну 2. Отже, внаслідок більш ефективного використання капіталу за рахунок його інвестування у країну 2 (це позначилось на зрості прибутковості його вкладення з О₁А₁ до О₁В=ЕR) сукупний продукт, отриманий за допомогою того самого обсягу капіталу, виявляється більшим, ніж у попередній ситуації, на величину сегмента k. Доход власників капіталу зросте до (a+b+d+e+f+k), а доходність решти факторів виробництва скоротиться до сегмента С;

1) національний продукт країни 2 дорівнює площі (j+i+h+g), яка утворилась за рахунок власного капіталу, плюс площа (k+e+f), яка утворилась за рахунок ПЗІ з країни 1. Але, оскільки сегменти (k+e+f) - це продукт ПЗІ, то його слід віддати у вигляді прибутку іноземним інвесторам з країни 1. Отже, чисте зростання внутрішнього виробництва становить лише сегмент j. Через падіння прибутковості вкладення капіталу з О₂А₂ до O₂B=ER доходи власників капіталу скоротяться з i+h до і, а доходи власників інших факторів виробництва зростуть з g до g+j+h.

Таким чином, структура вигод та втрат від міжнародної міграції капіталу ідентична структурі виграшу та втрат, які мають місце при міжнародному руху товарів та міжнародній міграції робочої сили: усунення бар’єрів приносить виграш світу у цілому та тим групам, для яких свобода переміщення означає додаткові можливості, але завдає шкоди групам, для яких свобода означає більш жорстку конкуренцію.

Крім розглянутого прямого ефекту ПЗІ може виникати вторинний (непрямий) ефект, який виявляється у розвитку супровідних виробництв. Розмір цього ефекту може у декілька разів перевищувати розміри прямого ефекту. Суттєвий додатковий виграш країн-експортерів капіталу може виявитися у створенні нових ринків збуту, гарантованому забезпеченні своїх підприємств дешевою сировиною, можливості обійти тарифні та нетарифні бар’єри.

Для країн-імпортерів капіталу вторинний ефект має багато проявів та при цьому часто суперечливий. Імпорт капіталу супроводжується виникненням чисельних внутрішніх та зовнішніх проблем. На нього впливають структура та спеціалізація виробництва, стан фінінсових ринків, рівень конкуренції, стан у соціальній сфері, рух курсу національної валюти. В залежності від цих факторів імпорт капіталу може призводити до більш тісного співробітництва та виступати однією з його форм або загострювати існуючі економічні суперечності між державами, особливо тими, що знаходяться на різних ступенях економічного розвитку. Тому ефективне використання ПЗІ залежить від відповіді на такі принципові запитання:

1.В яких масштабах доцільно використовувати ПЗІ?

2.В які галузі та у яких формах залучати іноземні фірми?

3.Як спрямувати діяльність цих фірм на розв’язок внутрішніх соціальних проблем?

4.Як оптимально сполучати форми економічного та соціального регулювання?

Читайте також:

1. Аверсивную терапію використовують, як правило, при лікуванні алкоголізму, нікотиновій залежності і деяких інших захворювань.
2. Будучи, як правило, дочірніми фірмами великих компаній, вони існують за рахунок засобів венчурного капіталу і здійснюють чітко визначений вид діяльності.
3. В цілому сукупність суспільного продукту – це сукупність благ і послуг, вироблених суспільством за певний період часу (як правило, за рік).
4. Гарантії реалізації конст прав і свобод в ЗК. Правило Міранди,Мандамус,habeas corpus.
5. Зайнятість – це ді-сть громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.
6. Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що , як правило, приносить дохід у грошовій формі.
7. Закон Сея і закон Вальраса.
8. Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
9. Золоте» правило інвестування.
10. І ми пам’ятаємо правило: Від живого споглядання до абстрактного мислення, і від нього до практики – такий є діалектичний шлях пізнання об’єктивної реальності.
11. Істотними умовами договору купівлі-продажу за загальним правилом є умови щодо предмету.
12. Кожна фірма галузі купує ресурси, керуючись правилом оптимального використання ресурсів: , яке включає в себе і правило мінімізації витрат на заданий обсяг продукції: , або .

Переглядів: 2701