Стародавньокитайська філософія

Писана історія Китаю починається з XII ст. до н. є. Держави цього періоду були типовими східними деспотіями. На чолі стояв імператор, він же – і жрець, і володар всієї землі. Влада його була необмеженою. Законів як таких не існувало. Тому дуже велике значення надавалося традиції, виробленню і застосуванню правил поведінки ь усіх випадках життя — ритуалам.

У міфах і перших книгах виділяються дві космічні сили— Ян (небесна, чоловіча) та Інь (земна, жіноча), і п'ять першопочатків світу — вода, огонь, дерево, метал та земля (що стали основою всієї давньокитайської медицини). Кожний із першопочатків є "батьком" (що віддає енергію) і сином (що приймає енергію) по відношенню до інших, розміщених по колу При цьому печінка та жовчний міхур відповідають дереву, селезінка та шлунок — землі, легені та товста кишка — металу, нирки та сечовий міхур — воді. Лікування полягало у впливі на зв'язки першопочатків.

Пізніше виникають різноманітні філософські школи, найвідомішими з яких були даосизм та конфуціанство. М. І. Сімкін у серії статей в журналі «Человек» (1992, N32; 5; 6) вважає, що даосизм був концентрованим вираженням найдавнішої селянської культури, витоки якої лежать у матріархаті, а конфуціанство намагалося сумістити міську культуру, що народжувалась, з патріархальними принципами людських взаємовідносин, щовиявилося у збереженні сталості, консерватизму, прихильності до традицій.

Засновником даосизму, згідно з легендою, був Лао-цзи (старий вчитель), що жив, у VI ст. до н. є. Основу всього існуючого, за вченням Лао-цзи, становить дао — шлях речей, першооснова, першопочаток та завершення всього. Людина дотримується закону землі, земля дотримується закону неба, небо дотримується закону дао, а дао — самого себе.

Прибічники даосизму проповідували простоту й природність, смиренність й співчуття. Оскільки життя природи і людей проходить природним шляхом (дао), то головне завдання людини — не втручатися в цю природну течію, не робити насильства над природою (принцип увей).

При цьому, принцип недіяльності (увей) — головний метод психологічної практики даосів, що вимагає відповідати на зло добром і вміти регулювати свої емоції. Це було необхідною умовою осягнення дао, і мудрець, який збагнув його, дотримувався вже не закону землі, як інші люди, а безпосередньо закону дао.

Засновником конфуціанства, молодшим сучасником Лао-цзи був Кун Фуцзи |Конфуцій, який жив у 551-479 рр. Конфуцій походив із знатного, але бідного роду. В дитинстві був пастухом, дуже любив розмірковувати, читати та вчитися. Згодом став учителем, а послідовники записували його думки. Основу вчення Конфуція становлять моральні повчання — вказівки, як потрібко поводити себе в різноманітних життєвих ситуаціях. Він навчав у всьому дотримуватися міри — золотої середини —і головного принципу поведінки— не робити іншим людям того, чого не бажаєш собі.

Конфуцій вважав, що людина від народження добра й має чотири якості: співчуття, сором, скромність й уміння відрізняти істину від брехні. Величезне значення надавав виконанню правил поведінки (етикету), що природно пов'язані з повагою до старших і підкоренням їм.

Він розробив вчення про благородного мужа (Цзюнь-цзи), який дотримується обов'язку та закону, вимогливий до себе і живе у згоді з людьми. Низька людина робить все навпаки. Благородний муж виховує в собі п'ять якостей:

♦ жень — доброту, людинолюбство, що складається з трьох моментів:

любити людей, робити добрі справи, відчувати себе частиною Всесвіту;

♦ чжи — розум, інтелект, знання, уміння знайти кращий варіант;

♦ і — почуття обов'язку, порядність, мужність;

♦ лі — дотримання норм поведінки, етикету, чемність, слухняність;

♦ сяо — синівську пошану (служити батькам при їхньому житті, поховати їх і молитися за них).

Протилежністю Цзюнь-цзи с нікчемна людина: зла, нерозумна, безвідповідальна, яка не вміє себе поводити, шанувати батьків..

В основу виховання та всієї культури Стародавнього Китаю Конфуцій заклав чотири принципи:

Ø глибоку повагу до минулого, культ предків, дотримання ритуалів; та традицій;

Ø шанування музики як обов'язкової основи духовності;

Ø прийняття людинолюбства як вищого принципу взаєморозуміння людей, а сім'ї як зразка суспільного устрою;

Ø шанування імператора як зразка та джерела доброчесності.

Дотримання цих принципів надало колосальної життєвої сили китайському етносу, який протягом тисячоліть був і є зараз найчисленнішим на Землі.

У цілому філософській думці Стародавнього Китаю властиві такі риси:

Ø вона мало уваги надає традиційним абстрактним філософським проблемам;

Ø їй бракує логіки та зв'язку з наукою;

Ø вона спрямована переважно на практичну, життєву мудрість, моральність, етикет, мистецтво управління.

Розв'язок питання про природу людини в медицині Прадавнього Китаю викладене в книзі «Їй-Цзін» («Книга про внутрішній людині»). У ній ставиться питання про природу людини й дозволяється в тому розумінні, що людей по своїй природі складається з п'яти космічних елементів: землі, води, вогню (символ тепла), дерева (рослинний початок) і повітря. Вчення про космічні елементи як основі організму доповнюється в «Ній-Цзін» вченням про два початках, взаємовідношення яких визначає здоров'я й хвороби організму. Одне з них - «Ян», інше — «Інь». Правильне співвідношення цих початків обумовлює здоров'я, неправильне — веде до хвороб. У цих початках немає нічого містичного: «ян» — звичайне повітря, «інь» — кров, але кров як сира й інертна речовина, що приводиться в рух повітрям і подихом. Філософський трактат «І-Цзін» (що значить: «Книга змін») говорить, що в житті людини всі мінливе, ні в чому немає сталості, лише факт мінливості є постійним. Причина мінливості криється в боротьбі двох почав: пануючого — «Ян» і пригнобленого, але прагнучого скинути гніт — «Інь». Висновок автора трактату такий: «Інь» і «Ян» повинні жити в згоді, тоді припиняться зміни й усе будуть щасливі. Ця вистава привела до трьом новим терапевтичним прийманням, що додали китайській медицині особливий колорит. Це — мокса, масаж, акупунктура.

Мокса полягає в припіканні хворого місця або віддаленої від цього місця крапки пучками палаючої трави. Ціль цього заходу — підсилити рух початку «Інь». До цього приймання китайці підійшли, виходячи з фантастичної вистави, але в самім тому прийманні виявилося й раціональне зерно: приймання місцевого впливу на хворий організм не тільки в зонах підвищеної чутливості, але й у віддалені від цих зон крапках у найрізноманітніших формах застосовуються й тепер (світло, електрична іскра, діатермія), хоча, зрозуміло, на зовсім інших теоретичних основах.

Друге приймання — масаж. Лікарі Прадавнього Китаю також застосовували його з метою підсилити рух початку «Інь». Згодом той фантастичний зміст, який китайці надавали масажу, був забутий, і залишилося тільки те, що виявилося дійсно раціональним у цьому терапевтичнім прийманні.

Третє приймання — акупунктура. Він полягав у введенні голки в орган, що вважався хворим, або в яку-небудь віддалену від нього крапку тіла.

Голку звичайно відразу виймали з тіла, але іноді залишали її там на добу й більш. Тому що сутністю захворювання вважалося порушення пропорції між початками «Інь» і «Ян», те голки робилися порожніми усередині на той випадок, що яке-небудь із цих початків виявиться в надлишку й тоді цей надлишок зможе через канал голки вийти назовні. Навпаки, якщо передбачається недолік початку «Ян», його можна було ввести в організм у вигляді підігрітого повітря через той же канал.

Для акупунктури існував набір з 40 голок довжиною від 1 до 28 див. Треба було добре знати крапки, у які належало робити уколи в кожному окремому випадку. Китайські лікарі встановили для цього 388 крапок. Для допуску до акупунктури влаштовувався іспит: манекен із проробленими в ньому отворами обклеювався папером, а усередину нього наливалася фарба. Що здає іспит крізь папір повинен був увести голку в названу крапку; доказом удачі було витікання фарби з каналу голки.

Завдяки акупунктурі китайські лікарі відкрили абсцес легені, ексудативний плеврит і асцит. Такі були практичні результати, до яких прийшла китайська медицина на основі вистави про початки «Ян» і «Інь».

Крім того, на основі тих же вистав про початки Інь і Ян китайські лікарі внесли в медицину ще один важливий елемент: вони почали досліджувати пульс своїх хворих і створили вчення про пульс.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура ступеневості і вищої освіти України	\|	Досократики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.