Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Модельний експеримент у сучасній медицині.

Моделювання або створення моделей подібних предмету дослідження, застосовується в основному в складних наукових вишукуваннях процесів, що неочевидні або утруднені для спостереження.

Усвідомлене речовинне або уявне відтворення властивостей предметів, явищ і процесів, що відбуваються в складному живому організмі за допомогою спеціально створеного аналога — якогось макета в науковій медицині, виконує моделювання.

Усяка модель є специфічною формою пізнання складної дійсності. Якщо в деяких простих, речовинних моделях це відбиття відбувається в адекватній формі, то в ідеальних, логіко-математичних моделях подібна адекватність моделі своєму оригіналу не обов'язкова.

Опираючись на принцип ізоморфізму, сучасна біологія й медицина усе більш широко використовує методи кібернетичного моделювання. При подібнім моделюванні біологічних процесів, як правило, відтворюються функціональна структура досліджуваного об'єкта й загальні принципи керування й зв'язки, властиві живий і неживій природі. Моделювання біологічних об'єктів засноване на аналогії між даними входів і виходів систем при повній відмінності внутрішніх структур. Наприклад, штучна нирка моделює діяльність живої нирки лише в остаточному підсумку, тобто результатом діяльності нирки і її моделі є виведення з організму азотистих шлаків і т.д. Конкретний же механізм діалізу й виведення шкідливих продуктів у тому й іншому випадку різний.

Моделювання деякою мірою є різновидом абстрактно-логічного пізнання. Його принципова відмінність від «чистого» абстрактно-логічного пізнання полягає в тому, що тут сам процес пізнання і його результат як би матеріалізується, упредметнюється в різних експериментальних установках, модельних спорудженнях і т.д. і т.п. На відміну від теорії модель не пояснює досліджуваного предмета безпосередньо у формі вистав, понять, суджень і умовиводів. Напроти, виникши на основі попередніх гіпотетичних (теоретичних) передумов, модель є як би упредметнений результат пізнання, що бідує надалі теоретичнім тлумаченні. От чому моделі нерідко являють собою тільки проміжну ланку між майбутньою теорією й дійсністю.

При вивченні тих або інших захворювань за допомогою так званого модельного, кібернетичного діагнозу слід ураховувати, що діагностичний процес у медицині не є результатом простого арифметичного підсумовування симптомів і синдромів хвороби. Не випадково говориться, що діагностика — це не процес сумації, а процес синтезу й творчості. Діагностичний процес пов'язаний з переробкою численних анамнестичних, бактеріологічних, лабораторно-біохімічних і інших даних про стан хворого.

Якщо модельний кібернетичний діагност здатний міркувати тільки за законами формальної логіки, то лікар творчо опирається й на всі формально-логічні і діалектичні закономірності. У силу цього знання, отримані на основі модельних аналогій, носять лише умовний, імовірнісний характер. Модельна аналогія зберігає свою пізнавальну, евристичну цінність лише тоді, коли в досліджуваних і порівнюваних об'єктах установлюється подібність в основних, істотних рисах і властивостях, коли враховується не тільки функціональна подібність даних систем, але і їх якісна субстанціональна специфічність. Дотримання даних методологічних принципів особливо важливо при вивченні за допомогою різних моделей біологічних закономірностей як вищих інтегральних і специфічних закономірностей, властивих тільки лише живій природі.

Біологічна близькість деяких вищих тварин, особливо мавп, до людині дає можливість в аналогічній формі відтворити в них деякі нозологічні форми захворювань які властиві людині. При експериментальнім моделюванні так званих людських хвороб у тварин ураховують наступні методологічні принципи: по-перше, певну біологічну близькість моделі (експериментальних тварин) і оригіналу (людину), по-друге, ступінь подібності умов, у яких відтворюється хвороба у тварини, з умовами, необхідними й достатніми для виникнення й розвитку хвороби людину. Незважаючи на наявність великої анатомо-фізіологічної подібності мавпи й людину, перші в природних умовах не здатні хворіти на гіпертонію, атеросклероз і т.д. у тій формі й ступеня, як людей.

Таким чином, натуральна модель (експериментальна хвороба) не є адекватної оригіналу. У силу цього й знання, отримані при вивченні натуральної моделі, можуть (з рядом обмежень і застережень) використовуватися при тлумаченні аналогічних патологічних процесів, що відбуваються в людському організмі. Пізнавально-евристична цінність моделювання хвороб і полягає в тому, що воно сприяє пізнанню сутності етіології й патогенезу захворювань людини

Нерідко той самий процес, будучи оригіналом, стосовно інших процесів являє собою їх модель. Відтворена на тварин та або інша хвороба є якимось оригіналом, а стосовно людині вона — модель його аналогічного захворювання. У свою чергу моделі, використовувані в медико-біологічних науках, не рівноцінні по своїй теоретико-пізнавальній значимості.

Усі демонстраційні моделі у вигляді всіляких муляжів і т.д. не дають пізнавальної інформації, вони лише наочно відбивають відомі морфологічні й функціональні відносини й зв'язку. Нерідко експериментальні моделі містять уже доведені або гіпотетично передбачувані функціональні зв'язки й відносини зацікавленого стану речей. Розумова модель, спрощуючи досліджуваний феномен, вичлінюя його деякі сторони й акцентуючи на них увагу, здатна дати нову пізнавальну інформацію. Подібні особливості розумової моделі роблять її евристично коштовної в ролі першого наближення до істини.

У процесі моделювання доцільне дотримання принципів, що методологічно орієнтують: наявності структурної подібності між моделлю й моделіруємим і здатність моделі функціонально відтворювати деякі стани оригіналу.

4.5. Клінічне мислення.

У якості раціонального знання, що прагне до строгої науки, медицина має свою власну область дослідження, тобто свій предмет. І таким предметом у медицині завжди була і залишається людина, але не просто як звичайна людина, а хворий, якого треба лікувати, тобто робити його здоровішим. У теоретичних викладеннях сучасної медицини немає інших суджень про сутність закономірної визначеності хвороби людини, крім тих, що вона насамперед є психосоматичною закономірністю. І якщо медики ще вносять рятівну дозу невизначеності або двозначності своїми

«насамперед», те філософи медицини недвозначно заявляють, що предметом вивчення медичної науки є психосоматичні закономірності життєдіяльності людини в нормі, але багато частіше при його хворобливому стані.

Із цієї загальної характеристики предмета медицини випливає, що він потребує філософського розгляду особливої розумової форми лікаря — клінічної. До речі, форми мислення залежні від відповідної області осмислення дійсності. При цьому вони, як правило, відповідають не тільки самій дійсності, але й втіх концептів, теоріям, які виникають на основі розумового відбиття окремих предметів, явищ або процесів, що відбуваються або в природі, або в суспільстві. У зв'язку із цим специфічна форма розумового дослідження об'єкта й предмета в медицині є якесь клінічне розпізнання (діагноз) захворювання, тому що воно одержує у свідомості лікарів специфічний умовивід.

У філософії науки медицина із часу свого виникнення була тісно пов'язана із гносеологією й логікою. Спочатку вона взагалі розглядалася своєрідною гносеологією, а саме теорією почуттєвого й інтуїтивного (відмінного від логічного) розпізнавання захворювань людину. Таким чином, медицина придбала двоїстий характер: з однієї сторони як інтуїтивне мистецтво лікування або лікування людей, а з іншого — як своєрідна емпірична наука пізнання людину і його організму в нормі й патології. Але треба визнати, що в медицині відсутня скільки-небудь цілісна й самостійна наукова теорія, внаслідок чого їй не тільки звично запозичити ідеї з інших наук, але й часом обмежуватися цим запозиченням.

Багато філософів ставляться до обговорюваної проблеми з якоюсь зарозумілістю, уважаючи, що визнання специфічності професійного мислення може привести, якщо не до заперечення загальних законів мислення, то до певної їхньої недооцінки. Можна лише помітити, що не саме визнання специфіки професійного мислення, а його абсолютизація й гіпертрофія можуть привести до подібного розуміння. Наукова філософія, логіка й психологія виходять із того, що людське мислення, безвідносно до його предметного змісту, здійснюється по тим самим логічних законах, що логіка мислення (суб'єктивна діалектика) відбиває в тих самих формах логікові й об'єктивну діалектику реального миру.

Медик-експериментатор як правило, має на меті пізнання загальних типових законів життєдіяльності організму в нормі й патології. Лікаря-клініциста цікавлять головним чином індивідуальні, специфічні, а нерідко одиничні й ексклюзивні особливості виникнення й розвитку хвороби. Специфіка об'єкта вивчення, своєрідність реалізованих у науковім дослідженні цілей і завдань не можуть не виявляти впливу на особливості розумової діяльності фахівців різних профілів.

Зараз ні в кого не викликає сумнівів необхідність професійних этик поряд із загальною етикою. Щоб підкреслити особливу специфічність і самобутність ряду професійних этик, говорять, що всі професії від людей і лише три від бога — лікувати, учити й судити. Як уже неодноразово підкреслювалося, у медицині в цілому, особливо в діяльності лікаря-клініциста, його мисленні особливу деонтологічну роль, що орієнтує, відіграє принцип індивідуальності, індивідуального підходу й бачення хворого. вплив

Однак нерідко індивідуальність повністю ототожнюється з неповторністю, властивої лише тому або іншій людині, у тому числі й пацієнтові, його соматиці, психіці, його менталітету, культурі, поведінці й т.п. У дійсності індивідуальність — це тріумвірат таких нерозривно зв'язаних і взаємовпливающих компонентів, як неповторне (одиничне), частково повторюване (особливе) і повторюване в основному й головному (загальне). У світлі сказаного діагностичний процес, наприклад, представляє собою діалектична єдність, що виявляється нозологічною одиницею (загальне), що проявляється в конкретного хворого не тільки в особливій, але й нерідко в одиничне неповторній формі й виді.

На жаль, гносеологічні моделі індивідуалізованого пізнання в медицині розроблені поки недостатньо. Це служить однієї з передумов відродження так званого лікарського мистецтва, по суті протиставлюваного наукової, раціональної, логічно й методологічно обґрунтованій медицині. В останні роки індивідуальні прояви життєдіяльності людини в нормі й патології, як показник розвитку й удосконалювання клінічного мислення, залучають усе більша увагу дослідників і практичних лікарів. Заглиблено вивчається біохімічна, психосоматична, молекулярно-біологічна індивідуальність. Вираженням уваги до проблеми індивідуальності свідчить позиція, згідно з якою сутність клінічного мислення, мистецтво лікування й діагностування полягає в тому, щоб знайти цілющий ключ до індивідуального замка кожного пацієнта.

Потужний ривок науки за останній час відкрив перед медиками перспективи спрямованого впливу на спадковість, аж до «конструювання» людського організму. Позначилися й нові можливості таких медичних процедур, які рятують від деяких важких спадкоємних хвороб. Розроблені й одержують масове виробництво в достатніх кількостях колись важкодоступні медикаменти, такі, як інсулін, людський гормон росту, нові антибіотики. Після серії феноменальних відкриттів в області молекулярної генетики, люди вже не тільки в поривах фантазії, а цілком серйозно замислюються про продовження людського життя.


Читайте також:

  1. Багатозначність слів у сучасній українській мові
  2. Види експериментального методу
  3. Види експериментів
  4. Визначення поняття «Економіка підприємства» у сучасній економічній літературі
  5. Вплив експериментатора на результати дослідження. Способи контролю.
  6. Вчення про світ. Буття людини у філософії і медицині.
  7. Гіпотези, які не відхиляються в експерименті, перетворюються на компоненти теоретичного знання про реальність: факти, закономір­ності, закони.
  8. Глобалізаційні процеси в сучасній світовій культурі та теорія модернізації
  9. Головними видами контролю успішності учнів у сучасній школі є: випереджувальний, поточний, періодичний, підсумковий.
  10. Діяльність груп інтересів в сучасній Україні.
  11. Діяльність та розповсюдження НРР в сучасній Україні. 1 страница
  12. Діяльність та розповсюдження НРР в сучасній Україні. 2 страница




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Діагностика і кібернетика. | ДОКАЗОВА МЕДИЦИНА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.