• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Комплексна фінансова оцінка

Сукупну оцінку діяльності підприємства, або ж оцінку всіх факторів у взаємозв’язку можна зробити за допомогою декількох прийомів та методів.

6) Показники ринкової активності підприємства.

Показники даної групи розраховуються тільки для компаній, що є суб’єктами ринку цінних паперів, тобто акціонерних товариств.

Чистий прибуток на одну акцію (дохід на акцію) показує, яка сума чистого прибутку приходиться на одну звичайну акцію в обігу. Коефіцієнт розраховується розділенням суми чистого прибутку на загальне число звичайних акцій в обігу. Якщо в структурі компанії маються привілейовані акції, з чистого прибутку попередньо повинна бути віднята сума дивідендів, виплачених по привілейованих акціях. Методика розрахунку даного показника наведена в П(З)БУ 3 "Звіт про фінансові результати."

Таким чином, прибуток на одну акцію визначається за формулою:

(5.39)

де ЧП – чистий прибуток;

Ка- середня кількість звичайних акцій у обігу.

Цінність акцій розраховується за формулою:

(5.40)

де ЧПа – чистий прибуток на звичайну акцію;

РЦа - ринкова ціна акції.

Коефіцієнт виплат доходу:

(5.41)

де ЧП – чистий прибуток;

ДІВ – дивіденди до виплати;

ЧПа – чистий прибуток на звичайну акцію;

ДІВа - дивіденди, що виплачуються на одну просту акцію.

Прибутковість (рентабельність) акцій (Па) визначається за формулою:

(5.42)

де ДІВа - дивіденди, що виплачуються на одну просту акцію.

РЦа - ринкова ціна акції.

Коефіцієнт котирування акцій (співвідношення ринкової ціни і балансової вартості акцій).

(5.43)

де РЦа - ринкова ціна акції;

ОВа – облікова (бухгалтерська) вартість акції.

7) Факторний аналіз ключових показників.

Важливим прийомом аналізу є оцінка взаємозалежності головних показників діяльності для виявлення факторів, що обумовила їхні зміни.

Так взаємозв'язок рентабельності активів, рентабельності реалізації й оборотності активів відображається формулою:

; (5.44)

де ЧП – чистий прибуток;

Оборот – сукупність надходжень підприємства;

Ā – середній розмір активів у періоді;

ЧРо - чиста рентабельність обороту, що показує, скільки грошових одиниць чистого прибутку (без врахування надзвичайної діяльності) принесла кожна грошова одиниця реалізованої продукції.

Кm – коефіцієнт трансформації (оборотності активів).

Дана формула відбиває залежність рентабельності активів не тільки від рентабельності реалізації, але і від оборотності активів, а також показує:

- важливість значення коефіцієнта оборотності активів для забезпечення конкурентноздатного рівня рентабельності активів;

- важливість значення коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції;

- можливість альтернативного вибору між рентабельністю реалізованої продукції і швидкістю обороту активів компанії в процесі пошуку шляху чи збереження збільшення відповідного рівня рентабельності активів.

Розклад рентабельності активів на дві складові дозволяє виявити, що є причиною недостатньо високого рівня цього показника: рентабельність реалізації, швидкість оборотності, чи обоє ці фактори разом. За результатами аналізу може бути прийняте рішення про збільшення рентабельності реалізації, швидкості обороту активів, чи ж підвищення обох цих показників.

Збільшення рентабельності реалізації може бути досягнуто зменшенням витрат, підвищенням цін на реалізовану продукцію, а також перевищенням темпів росту обсягу реалізованої продукції над темпами росту витрат.

Підвищення швидкості обороту активів може бути забезпечене за допомогою збільшення обсягу реалізації при збереженні активів на постійному рівні, або ж при зменшенні активів.

Ваємозв'язок даних показників дозволяє оцінити діяльність різних служб підприємства. Так, наприклад, рентабельність реалізації показує ефективність діяльності виробництва і служби збуту, коефіцієнт трансформації - фінансової і планової служб, а відношення середніх активів до середньої величини власного капіталу - вищого управлінського персоналу. Перші два показники визначають тактику підприємства, третій - стратегію.

Можливо в такий же спосіб розкласти рентабельність власного капіталу. Так до традиційних факторних моделей відноситься модель, розроблена фірмою "Дюпон", яка використовується для оцінки факторів та потенціалу економічного росту підприємства. Модель Дюпон показує, як зв'язані коефіцієнт рентабельності реалізації, коефіцієнт оборотності активів і коефіцієнт капіталізації при визначенні прибутку на власний капітал

; (5.45)

де ЧП – чистий прибуток;

В – виручка від реалізації;

А – середній розмір активів у періоді;

ВК – власний каптал;

ЧРр - чиста рентабельність реалізації;

КОа – коефіцієнт оборотності активів;

Кк – коефіцієнт капіталізації.

Ця модель гарна тим, що може бути розширена за рахунок включення нових факторів. Причому в поле зору менеджерів можуть попадати такі важливі показники фінансового стану підприємства як ліквідність, оборотність поточних активів, співвідношення термінових зобов'язань і капіталу підприємства, наприклад:

; (5.45)

де ЧП – чистий прибуток;

В – виручка від реалізації;

ПА - поточні активи;

ПЗ - поточні зобов’язання;

А – середній розмір активів у періоді;

ВК – власний каптал;

ЧРр - чиста рентабельність реалізації;

КОпа – коефіцієнт оборотності поточних активів;

Кпл - коефіцієнт поточної ліквідності;

ЧПЗк - частка поточних зобов’язань в капіталі підприємства;

Кк – коефіцієнт капіталізації.

7) Аналіз грошових потоків.

Аналіз руху грошових коштів проводиться за даними звітного періоду.

Аналітична інформація повинна допомогти дати відповіді на наступні питання:

- чи одержує підприємство достатньо коштів для закупівлі активів з метою подальшого росту;

- чи потрібно додаткове фінансування з зовнішніх джерел для забезпечення необхідного росту фірми,

- чи достатньо вільних коштів у фірми для їх використання на погашення боргу чи вкладення у виробництво нової продукції;

- чи здійснювало підприємство емісію цінних паперів і, якщо так, на які цілі використовувалися отримані кошти.

У західній обліково-аналітичній практиці методика подібного аналізу розроблена досить докладно і зводиться до аналізу потоку коштів по трьох основних напрямках: операційна (поточна), інвестиційна і фінансова діяльність. Визначення цих видів діяльності надано у ПСБУ 4 «Звіт про рух грошових коштів»:

- інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

- фінансова діяльність - діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства. До неї відносяться операції з одержання кредитів і позик, погашення заборгованості по отриманим раніше кредитах, випуск та викуп акцій, виплата дивідендів по акціях;

- операційна (поточна) діяльність - основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Основна діяльність - операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Отже рухом коштів операційної діяльності є одержання виручки від реалізації, аванси покупців, сплата по рахунках постачальників, виплата заробітної плати, розрахунки з бюджетом та інші;

У світовій практиці застосовують, як правило, один із двох методів складання звіту про рух грошових коштів, відомих як прямий і непрямий методи. Різниця між ними складається в різній послідовності процедур визначення величини потоку коштів у результаті поточної діяльності:

- прямий метод ґрунтується на обліку надходжень (виручка від реалізації продукції, робіт і послуг, аванси отримані й ін.) і відтоків (оплата рахунків постачальників, повернення отриманих короткострокових позик і ін.) коштів , тобто вихідним елементом є виручка;

- непрямий метод ґрунтується на ідентифікації й обліку операцій, зв'язаних з рухом коштів, і послідовному коректуванню чистого прибутку, тобто вихідним елементом є прибуток. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів» визначає складання звіту по операційній діяльності непрямим методом, по інвестиційній та фінансовій діяльності – прямим.

Рух грошових коштів у результаті операційної діяльності визначається шляхом коригування прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування.

Складені звіти про рух грошових коштів аналізуються з допомогою горизонтального аналізу та співставлення потоків між окремими видами діяльності.

На наш погляд дуже корисним є такий інструмент комплексного фінансового аналізу, який часто використовується у Франції – складання таблиць фінансування.

Таблиця фінансування (мал. 5.4) уявляє собою структуровану модель фінансових потоків у розрізі напрямків та джерел фінансування.

Мал. 5.4. Структура таблиці фінансування.

Результати усіх операції, що були здійснені на протязі звітного періоду відбито у балансі підприємства. Отже складанню таблиці фінансування передує розрахунок відхилень за усіма статтями балансу. Далі всі ці відхилення структуруються по характеру впливу на рух коштів – джерело чи напрям використання, та види операцій:

- такі, що приводять до зміни власних обігових коштів;

- такі, що приводять до зміни потреби у власних обігових коштах;

- такі, що прямо пов’язані зі зміною суми грошових коштів, тобто балансують результати перших двох.

Якщо прослідити взаємозв’язок зі класифікацію потоків у звіті про рух грошових коштів, то до першої групи відносяться операції інвестиційної діяльності, та фінансової в частині операцій з довгостроковими залученими коштами та власним капіталом. Всі ці операції позначуються на розмірі власних обігових коштів: вони або генерують їх, або поглинають.

До другої групи відносяться операції, пов’язані з поточними діями, що відбиваються на зміні запасів, поточної дебіторської заборгованості та поточних зобов’язань, крім короткострокових кредитів банків. Ці операції формують (тобто розширюють або звужують) потребу у власних обігових коштах як джерелі фінансування поточної діяльності.

Третя група операцій відображає результати так би мовити вимушених дій: збільшення, або зменшення грошових коштів та відповідної реакції підприємства – залучення короткострокових банківських кредитів, або ж розміщення ресурсів у поточні фінансові інвестиції при надлишку коштів.

Побудова таблиці починається з переносу зі звіту про фінансові результати сум чистого прибутку (збитку) та амортизації (мал. 5.5).

Мал. 5.5. Приклад таблиці фінансування.

При цьому амортизація завжди є джерелом коштів, а місце фінансового результату у таблиці залежить від його якості: прибуток – джерело коштів, збиток – витрата. Далі у таблицю заносяться зміни статей балансу за розділами «необоротні активи», «власний капітал» та «довгострокові зобов’язання». Треба пам’ятати, що частина змін (амортизація та чистий прибуток) вже внесені у таблицю. Після внесення всіх даних здійснюється балансування (див. мал.). Воно може бути пов’язано або з приростом власних обігових коштів, або ж з їх поглинанням. Далі заповнюється друга частина таблиці за даними інших розділів балансу, крім статей «грошові кошти», «короткострокові кредити банка» та «поточні фінансові інвестиції». Балансування відбувається за допомогою статей «зменшення (збільшення) потреби у власних обігових коштах». Останнім заповнюється третій розділ таблиці. Він не тільки балансується грошовими потоками, а й сам балансує перші два розділи (на малюнку 3200+5700=8700).

В наведеному прикладі ми бачимо, що в звітному періоді підприємство головні зусилля направило на нарощування виробничої потужності – придбання основних засобів. Для цього були задіяні усі внутрішні ресурси та скорочена потреба у власних обігових коштах. Однак цього підприємству не вистачило, бо для фінансування операційної діяльності було залучено короткостроковий кредит.

8) Показники прогнозування можливого банкрутства.

Основні підходи до прогнозування фінансового стану з позиції можливого банкрутства підприємства поділяються на дві групи:

а) Використання математичного моделювання: побудова моделі, що дозволяє оцінити фінансовий стан з погляду можливого банкрутства

При цьому підході на підставі попереднього емпіричного аналізу коефіцієнтів будуються факторні моделі. Причому кількість факторів обирається дослідниками.

Найбільш відомою моделлю оцінки можливого банкрутства є модель Альтмана. У 1968р. Едвард Альтман опублікував дослідження 66 підприємств промисловості: 33 з них збанкрутували, а інша половина підприємств працювала успішно. При цьому він досліджував 22 аналітичних коефіцієнта, що могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав п'ять найбільш суттєвих для прогнозу і побудував 5-факторну модель. Таким чином, індекс Альтмана уявляє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному виді індекс кредитоспроможності (Z) має вид:

(5.47)

де К1 – рентабельність основної діяльності;

К2 – оборотність активів;

К3 – відношення власного капіталу в ринковій оцінки до суми залучених коштів;

К4 – відношення реінвестованого прибутку (приросту нерозподіленого прибутку) до активів;

К5 – коефіцієнт маневреності власного капіталу.

Критичне значення Z, знайдене емпіричним шляхом, склало 2,675. З цією величиною зіставляється розрахункове значення індексу кредитоспроможності для конкретного підприємства. Це дозволяє провести границю між підприємствами і висловити судження про можливий у доступному майбутньому (2-3 роки) банкрутстві одних (Z> 2,675) і досить стійкому фінансовому положенні інших (Z< 2,675) підприємств. Більш детально оцінка відбувається за такими критеріями.

Z < 1,81 - імовірність банкрутства дуже висока;

1,81 < Z < 2,765 - імовірність банкрутства середня;

2,765 < Z < 2,99 - імовірність банкрутства невелика;

Z > 2,99 - імовірність банкрутства незначна.

Але приведена модель має один істотний недолік - власне кажучи її можна розглядати лише у відношенні великих компаній, що котирують свої акції на фондових біржах. Саме для таких компаній можна одержати об'єктивну ринкову оцінку власного капіталу (показник К3). По друге, емпіричні дані розраховані для показників американських компаній середини ХХ сторіччя, отже сьогодні ці показники фактично не можуть бути використані для аналізу українських підприємств.

б) Метод експертних оцінок - передбачає поєднання формалізованої оцінки і суб'єктивної оцінки.

Багато великих аудиторських фірм і інших компаній, що займаються аналітичними оглядами, прогнозуванням і консультуванням, використовують для своїх аналітичних оцінок системи неформалізованих критеріїв. Безумовно, будь-яке прогнозне рішення є суб'єктивним, але оцінка цих критеріїв носить скоріше характер інформації до міркування, ніж спонукання для прийняття негайних рішень.

Читайте також:

1. IV. Оцінка вигідності залучення короткотермінових кредитів
2. Аналіз виявлених проблем і їхня оцінка
3. Аналіз і оцінка рівня соціальної відповідальності бізнесу
4. Аналіз і оцінка стану охорони праці
5. Аналіз рейтингових підходів і оцінка інвестиційної
6. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
7. Аналіз стану й оцінка рівня нормування праці
8. Аналіз та оцінка виробничого травматизму в галузі
9. Аналіз та оцінка інвестування в умовах ризику. Якісні та кількісні методи оцінювання проектних ризиків.
10. Аналіз та оцінка організаційних структур управління
11. Аналіз та оцінка проведеного уроку
12. Аналіз та оцінка рентабельності продукції

Переглядів: 746