• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи оцінювання ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності

В питанні оцінювання економічної ефективності інновацій, передусім треба визнати, що поки ще немає єдиного, найбільш досконалого і придатного у будь-яких умовах методичного підходу до обґрунтування ефективності інновацій. І навряд чи вони будуть, тому що „… світова та вітчизняна практика підтверджують марність будь-яких спроб створення універсальної системи показників”. Ось чому є логічним у кожному конкретному випадку формувати і використовувати систему оціночних показників, яка б забезпечила об’єктивне оцінювання ефективності інновації з урахуванням їх специфіки, економічних інтересів окремих учасників і особливостей стану економіки.

При розробці такої системи доцільно враховувати сучасні умови, досвід самостійних суб’єктів господарювання і керуватися такими основоположними принципами оцінки інновацій:

- чітка відповідність методології проведення економічних розрахунків сучасним умовам господарювання;

- багатокритеріальність і комплексність оцінки ефективності;

- урахування динамічності вихідної інформації і можливих наслідків;

- урахування багатоцільового аспекту інноваційної діяльності;

- альтернативність варіантів при виконанні фінансово-економічних розрахунків;

- множинність можливих джерел фінансування;

- урахування фактора часу та оцінка його впливу на перспективи здійснення інвестицій тощо.

Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України у сфері матеріального виробництва орієнтує інноваційну діяльність на впровадження високорентабельних і швидкоокупних інноваційно-інвестиційних проектів. У більшості випадків це цілком виправдано й пояснюється:

- жорстким дефіцитом інвестиційних ресурсів як у окремих підприємств, так і в країні в цілому;

- станом нашої економіки (помітна інфляція, наявність прогалин та нестабільність діючого законодавства, непередбачуваність впливу інституційних і соціально-політичних чинників і т. ін.);

- специфікою інноваційної діяльності в умовах ринку (жорстка конкуренція, постійна зміна потреб і скорочення життєвого циклу товарів і послуг).

Таким чином, в Україні більш безпечною (менш ризикованою) є реалізація короткотермінових інноваційних проектів, а не найбільш перспективних, але з довготривалим періодом виконання, як це має місце у багатьох промислово розвинутих країнах.

У цьому аспекті, незважаючи на уявну простоту і надійність більшості оціночних показників ефективності, особливої актуальності набуває питання про величину планового горизонту у розрахункових формулах, що суттєво впливає на кінцевий результат оцінки інноваційної діяльності.

В літературі з цього питання зустрічаються різні рекомендації відносно розрахункового періоду. Наприклад, враховувати період окупності інвестицій, термін реалізації нововведення, його життєвий цикл тощо.

Така методична невизначеність і можливість встановлювати величину планового горизонту суб’єктами господарювання самостійно приводить до того, що один і той же проект – в залежності від обраного розрахункового періоду – може бути і ефективним, і неефективним. Про це необхідно пам’ятати при формуванні системи оціночних показників ефективності інноваційної діяльності. В цілому ж при визначенні розрахункового періоду слід враховувати тривалість інноваційного циклу, точність вихідних даних, термін використання нововведення й очікування інвесторів.

В умовах адміністративно-командної економіки основним критерієм був народногосподарський ефект, що цілком зрозуміло: в основі тієї системи господарювання лежала державна власність на засоби виробництва. Роль же господарюючих суб’єктів часто зводилася до освоєння виділених „зверху” коштів з будь-яким ефектом без особливих наслідків.

На відповідних підходах ґрунтувалися і розроблені й затверджені у той період методичні матеріали щодо оцінки економічної ефективності нововведень (переважно нової техніки, винаходів і раціоналізаторських пропозицій). Серед останніх розробок того часу варто згадати методичні рекомендації з комплексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу (1989 р.), які враховували динамічний аспект і необхідність визначення ефективності окремих учасників загального циклу проектних заходів.

Однак з переходом до ринкових засад господарювання виникла об’єктивна потреба у конструктивному перегляді й оновленні науково-методичної бази оцінки економічної ефективності інновацій на рівні підприємств.

Узагальнення різноманітних сучасних методів і інструментів, поширених у світовій і вітчизняній теорії і практиці дозволяє поділити їх на дві групи: статичні і динамічні методи оцінки економічної ефективності інноваційних проектів.

Перші належать до простих методів та використовуються, як правило, для попередньої експрес-оцінки. Найбільш часто застосовуються такі показники:

- середньорічний прибуток, який отримує підприємство в середньому за один рік інноваційного проекту;

- рентабельність інвестицій, яка показує ступінь прибутковості інноваційного проекту і розраховується як відношення величини прибутку від реалізації проекту до загальної суми інвестицій у проект;

- доходність інвестицій– розраховується як відношення величини доходу від реалізації проекту до загальної суми інвестицій у проект;

- термін окупності інвестицій інноваційного проекту визначає період часу від початку інвестування до моменту, коли прибуток від реалізації проекту перевищить загальну суму, що вкладено у проект; розраховується як відношення суми інвестицій до середньорічного прибутку від реалізації проекту.

В основі цих статичних методів лежить припущення про рівноцінність грошових потоків у часі. Однак значна тривалість інноваційного циклу приводить до економічної нерівноцінності витрат і результатів, що належать до різних періодів часу. До того ж такі фактори, як інфляція, зміни у податковій системі, падіння виробництва і т. ін., викликають зміну вартості грошей у часі.

Це протиріччя усувається при застосуванні динамічних методів оцінки економічної ефективності інновацій, які враховують зміну вартості грошей у часі шляхом дисконтування, що є процесом приведення затрат і результатів до одного моменту, наприклад, до року початку реалізації інновацій.

Розраховуються такі показники:

- чистий дисконтований дохід (чистий приведений дохід, чиста теперішня вартість)–визначається як теперішня вартість грошових потоків за весь період інноваційного проекту, зменшена на теперішню вартість інвестиційних витрат на цей проект. Вважається найвідомішим і найуживанішим показником, який характеризує загальний абсолютний результат інвестиційного проекту. Його ще називають інтегральним ефектом:

,

(9.1)

де	–	вигода (дохід) від проекту в рік t;
	–	витрати на проект в році t;
	–	ставка дисконту;
	–	тривалість циклу життя проекту (величина планового горизонту).

Ця формула є справедливою, якщо величина ставки дисконту впродовж усього терміну життя проекту залишається постійною.

Позитивне значення NPV дозволяє рекомендувати його для подальшого розгляду і реалізації. Якщо ж порівнюються декілька альтернативних проектів, то перевага віддається проекту з максимальним значенням NPV.

- індекс рентабельності (індекс доходності, індекс прибутковості)– розраховується як відношення теперішньої вартості прибутку за період інвестиційного проекту до обсягів інвестицій у цей проект (І):

.

(9.2)

Проект вважається економічно вигідним, якщо РІ>0;

- внутрішня норма доходності (внутрішня ставка рентабельності, внутрішня норма прибутковості)–це розрахункова ставка відсотка, за якої чиста теперішня вартість проекту за його життєвий цикл дорівнює нулю, тобто дисконтовані грошові потоки інвестиційних витрат та прибутків стають однаковими. Розрахунок IRR проводиться методом послідовних наближень величини NPV до нуля за різних ставок дисконту. При цьому використовується формула:

.

(9.3)

Розраховану величину IRR необхідно порівняти з нормативним рівнем прибутковості чи з вартістю капіталу. Якщо показник IRR є більшим за вказані величини, то проект вважається ефективним. (У загальному випадку рекомендується приймати проекти, де внутрішня норма доходності не нижче 15-20 %);

- дисконтований період окупності інвестицій – це період часу в роках, впродовж якого величина чистих дисконтованих доходів зрівняється з дисконтованими інвестиційними витратами. Вихідною формулою для розрахунків тут також є (9.3), але тепер шуканою величиною є період окупності.

Серед інших показників, що застосовуються до оцінки ефективності проектів, також можна назвати модифіковану внутрішню норму доходності, коефіцієнт вигід/витрат, середньозважену вартість капіталу, що інвестований у проект.

При оцінюванні ефективності інноваційних проектів також треба враховувати рівень ризикованості проекту та інші можливі індивідуальні чинники. Для цього використовують поняття „мінімальна ставка відсотка” (і_м), яке означає мінімально можливу вимогу відсотка на капітал, що обумовлена його походженням та/або можливістю альтернативного застосування. На практиці цю величину визначають суб’єктивно, наприклад, виходячи із самостійно встановленої підприємством мінімальної норми доходності, або середньої банківської ставки.

Для врахування індивідуальних особливостей і умов проектів доцільно використовувати реальну ставку відсотка (і_р), яка вище за мінімальну ставку і_м на величину певної поправки. Наприклад, така поправка може враховувати ступінь ризику проекту і визначатися самостійно або за рекомендаціями табл. 9.2.

Таблиця 9.2

Рекомендовані поправки на ризик проекту

Якщо ж порівнюються декілька інноваційно-інвестиційних альтернатив, найефективніший з них з економічної точки зору можна вибрати за допомогою відомого ще з часів радянської економіки критерію мінімуму приведених витрат:

,

(9.4)

де	–	приведені витрати для кожного варіанту;
	–	поточні витрати (собівартість) з того ж варіанту;
	–	норматив ефективності капітальних вкладень;
	–	інвестиції з того ж варіанту.

В умовах планової економіки величина Е_n встановлювалась централізовано. Зараз кожне підприємство самостійно встановлює такий норматив, керуючись при цьому такими самими аргументами, що і при визначенні ставки відсотка при дисконтуванні.

До показників порівняльної економічної ефективності також належать:

- термін окупності додаткових інвестицій в інновації – показує період, протягом якого додаткові інвестиційні витрати на більш дорогий варіант інновацій можуть окупитися завдяки приросту економічних результатів, зумовлених реалізацією інновацій:

,

(9.5)

де	–	розрахунковий термін окупності;
	–	інвестиції в інноваційні проекти за варіантами, що порівнюються;
	–	річні витрати по відповідних варіантах.

Для вибору варіанту розрахункове значення терміну окупності Т_р порівнюється з його нормативним значенням . Якщо Т_р<Т_н, то варіант є ефективним;

- коефіцієнт ефективності додаткових інвестиційних вкладень в інновації є величиною, зворотною терміну окупності: . Якщо Е_р>Е_н, то додаткові інвестиції в інноваційний проект є ефективними.

Тут треба зауважити, що розглянута система показників містить економічну оцінку інноваційної діяльності з точки зору тих підприємств, які її здійснюють. Однак певні позитивні ефекти можуть виникати і в споживачів інноваційної продукції. Особливо це стосується інноваційної продукції виробничого призначення: у споживачів такої продукції може формуватися додатковий ефект, наприклад, у вигляді зниження виробничої собівартості або поліпшення якості продукції в результаті застосування нового обладнання. Формування таких ефектів може мати ланцюговий характер (див. п. 7.1), що вимагає застосування відповідних методів економічної оцінки.

Дотепер мова йшла про оцінку економічної ефективності, але при прийнятті рішень в інноваційній діяльності треба спиратися на комплексну оцінку, що передбачає, окрім розрахунку та аналізу вищевказаних показників, також оцінювання її науково-технічних, соціальних, політичних, екологічних факторів та наслідків.

Проведення соціального, екологічного, інституційного та інших видів аналізу є невід’ємною складовою процесу обґрунтування інноваційних проектів. І найбільші складнощі тут виникають при спробі кількісного визначення різних видів ефектів.

Частину цих ефектів можна охарактеризувати набором показників, що мають вартісну оцінку. Так, наприклад, можна оцінити соціальні й екологічні ефекти, які полягають у збільшенні кількості робочих місць, підвищенні продуктивності праці, доходів і поліпшенні умов праці персоналу, скороченні травматизму і професійних захворювань, ліквідації чи зниженні викидів шкідливих речовин, підвищенні ступеня утилізації відходів виробництва і т.ін.

Однак не всі соціальні та екологічні наслідки можна вимірювати у грошовому виразі. Так, поліпшення рівня здоров’я, збільшення тривалості та якості життя населення, зменшення кількості правопорушень, підвищення ступеня задоволення населення у високоякісних товарах і послугах, підвищення змістовності та гуманізація праці, покращення довкілля та інші соціально важливі результати важко однозначно оцінити з економічної точки зору. Вони переважно формують так звані позитивні „зовнішні ефекти”, підвищують суспільний добробут, але не відбиваються у показниках комерційної ефективності окремих суб’єктів інноваційної діяльності. (До того ж найчастіше при обґрунтуванні інновацій розробники не володіють повною інформацією про системи більш високого порядку і не можуть всебічно оцінити суспільну ефективність нововведень).

Аналогічні проблеми виникають і при оцінюванні науково-технічної ефективності інновацій. Передусім тут треба оцінити обсяги, якість, новизну та перспективність набутої науково-технічної інформації. Важко піддається прогнозуванню і попередньому оцінюванню ефективність наукових та науково-технічних розробок, що має ланцюговий характер і виникає при втіленні інноваційних ідей в інших галузях науки (міждисциплінарні ефекти), або при впровадженні радикальних інновацій, що закладають нові траєкторії інноваційного розвитку і викликають лавиноподібний потік дрібніших інновацій (мультиплікаційні ефекти).

Таким чином, різноманітні результати інноваційних процесів мають різну природу, не всі з них можна оцінити у вартісній формі. Тому їх неможливо порівнювати, складати й узагальнювати в єдиний комплексний показник ефективності інноваційної діяльності.

Для узгодження різних аспектів ефективності інноваційної діяльності і відбору одного з кількох альтернативних інноваційних проектів існують певні методи, наприклад, метод визначення відносної привабливості за допомогою переліку критеріїв. При цьому слід застосовувати критерії, які безпосередньо відповідають цілям, завданням і інноваційній стратегії підприємства, у тому числі:

- система показників різних видів ефективності;

- відповідність проекту стратегії розвитку підприємства;

- наявність достатніх науково-технічних, фінансових та інших ресурсів;

- технологічна здійсненність;

- прийнятність рівня проектного ризику;

- відповідність проекту загальним тенденціям розвитку ринку;

- новизна і перспективність інноваційних рішень;

- рівень конкурентоспроможності інноваційної продукції;

- патентна чистота та ліцензійний захист нововведень,

а також охоплюють різноманітні виробничо-технологічні, галузеві, регіональні, часові умови та обмеження.

Метод дає змогу врахувати всі важливі критерії, виявити переваги й недоліки проектів, що розглядаються, і проранжувати їх за ступенем привабливості. Процедуру оцінювання можна формалізувати, застосовуючи бальний метод оцінки за кожним критерієм з урахуванням їх відносної значущості.

При остаточному прийнятті рішення про впровадження інноваційного проекту також треба оцінити і врахувати ті чинники, які мають суб’єктивний характер, але здатні суттєво вплинути на успішність його реалізації: ставлення до проекту з боку керівництва організації та інших учасників, надійність джерел інвестування, досвід, інтуїція й організаційні здібності керівника проекту, наявність сприятливого інноваційного клімату, добросовісність виконавців і дієвість команди проекту.

Питання до самоперевірки:

1. Назвіть види ефектів від реалізації інновацій.

2. Охарактеризуйте статичні та динамічні методи ефективності інноваційно-інвестиційних проектів.

3. Яким чином можна урахувати фактор часу при оцінюванні ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності?

Приклади тестових завдань:

1. Який вид ефекту від реалізації інновацій ураховує у вартісному вираженні всі види результатів і витрат, обумовлених реалізацією інновацій?

а) науково-технічний;

б) фінансовий;

в) економічний;

г) соціальний.

2. До основних принципів оцінки інновацій відносяться:

а) багатокритериальность і комплектність оцінки ефективності;

б) безальтернативність варіантів при виконанні фінансових економічних розрахунків;

в) одиничність можливих джерел фінансування;

г) стабільність вихідної інформації й можливих наслідків.

Питання для самостійного поглибленого опрацювання:

1. Переваги та недоліки різних показників оцінки економічної ефективності інноваційно-інвестиційної діяльності.

2. Оцінка ефективності придбання та продажу ліцензій.

Література [7, с. 201-212; 10, с. 316-325; 12, с. 178-195, 218-225; 25, с. 201-212].

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
6. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
7. Автоматизація метрологічної діяльності
8. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
9. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
10. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
11. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
12. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Переглядів: 2505