• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Місце праці в системі сучасних наук

Зміст економіки ринку праці, основні економічні теорії

План

Зміст

Тема 1. Об’єкт, предмет та завдання дисципліни

1. Сутність, мета, завдання і функції дисципліни.

2. Поняття «ринку праці», «ринку робочої сили», «ринку робочих місць».

3. Зміст економіки ринку праці, основні економічні теорії.

4. Місце праці в системі сучасних наук

1. Сутність, мета, завдання і функції дисципліни.

Метою навчальної дисципліни ”Економіка праці та соціально – трудові відносини” є формування системи теоретичних і практичних знань про категорії, поняття, механізми забезпечення ефективної зайнятості населення та прогресивного розвитку соціально – трудових відносин в Україні на всіх рівнях.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв’язання комплексу завдань:

· дати загальні ґрунтовні навички наукового аналізу соціально – трудових процесів на всіх рівнях;

· сформувати науково обґрунтовані, адекватні реальності, раціональні знання про процеси, явища і тенденції у соціально – трудовій сфері: трудовий потенціал, людський капітал, людський розвиток, ринок праці, зайнятість і безробіття, соціально-трудові відносини, організаційні, економічні й соціальні компоненти процесу праці;

· навчити використовувати здобуті знання в конкретних процесах управління соціально – трудовими відносинами, організації праці та забезпечення її високої ефективності на всіх рівнях;

· вміння нарощувати й ефективно використовувати свій людський капітал, забезпечувати власну конкурентоспроможність на ринку праці тощо

Об’єктом вивчення дисципліни є система економічних, соціальних і організаційних відносин між людьми з приводу відтворення й ефективного використання людських продуктивних сил в процесі праці.

Предметом вивчення дисципліни є сукупність теоретичних і практичних проблем формування людського потенціалу, забезпечення ефективного використання його у сфері праці як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях

Час – це гроші людського життя, матеріал, з якого воно створене. Тому центральна проблема економіки праці – ефективність, продуктивність праці. Безпосередньо від продуктивності праці залежить зайнятість.

Економіка праці– це галузь економічної науки, яка вивчає закономірності і способи раціонального формування, використання, відтворення і розвитку головної виробничої сили суспільства – людини (людського ресурсу), організації та стимулювання ефективної трудової діяльності працюючих з метою максимального задоволення їх матеріальних і духовних потреб.

Соціальні відносини– це система відносин між окремими людьми, соціальними групами, що приймають неоднакову участь в економічному, політичному і духовному житті, мають відмінності у соціальному статусі, способі життя, джерелах та рівнях доходів особистого споживання тощо. Означені відносини складаються внаслідок суспільного становища суб’єктів, їхнього устрою життя, умов існування. Вони є одним зі способів вияву соціальності (спільності, відчуженості, конфліктності, партнерства) у суспільстві, в тому числі у трудовій сфері.

Трудові відносини– закономірна складова виробничих відносин в системі праці. Вони виникають між учасниками трудового процесу на основі поділу та кооперації праці у зв’язку з необхідністю обміну діяльністю та її продуктами для досягнення кінцевої виробничої мети.

Соціально-трудові відносини формуються також на основі функціональної діяльності, але зумовлюються наявністю „рівності – нерівності” соціального стану соціальних груп і окремих працівників, схожості і несхожості їхніх інтересів, їхньої трудової поведінки в конкретних ситуаціях.

Значна кількість соціально-трудових відносин та їх відмінності дозволяють провести певну класифікацію за їхніми характерними ознаками. Так, визначальними із них є: зміст діяльності, сфера поширення відносин, характер взаємозв’язків, наявність владної залежності, міра регламентованості, спосіб розподілу доходів, спрямованість інтересів, ступінь соціальної напруженості.

Теоретичною основою економіки праці є економічна теорія. Вона ґрунтується на основних економічних законах, що вивчає теорія і використовує властиві їй категорії. Крім цього, економіка праці має тісний зв’язок з цілою низкою дисциплін, що мають працю за об’єкт вивчення: нормування праці, наукова організація праці, статистика праці, соціологія праці, ергономіка праці, фізіологія і психологія праці, охорона праці, трудове право та інші.

2.Поняття «ринку праці», «ринку робочої сили», «ринку робочих місць»

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової си­стеми. Перед тим, як визначити його соціально-еконо­мічну сутність, необхідно розглянути економічну катего­рію ринок. Класична політична економія виділяє чотири напрями у визначенні ринку.

Перший напрям представлений науковцями, які під ринком розуміють простір, місце, сферу збуту товарів. Представники другого напряму визначають ринок як сукупність продавців і покупців, третього як сукупність товарно-грошових відносин, спосіб координації дій учасників, або як форму зв’язку товаровиробників. Учені четвертого напряму вбачають у ринку механізм, техно­логію здійснення обміну і розподілу товарів.

Отже, з вище наведеного можна зробити висновок, що ринок – це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів, яким властива економічна незалеж­ність, свобода у виборі суб’єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноутворення в умовах конкурентного середовища.

Переходячи від вивчення поняття ринку до сутності ринку робочої сили, слід відзначити, що сьогодні визна­чення ринку праці здебільшого залишається дискусій­ним, через недостатню його вивченість. Дослідники про­блем праці розглядають головним чином окремі аспекти ринку праці і висловлюють часто діаметрально проти­лежні за змістом думки. Значною мірою це пояснюється різним тлумаченням самого поняття ринку праці.

Нині виділяють чотири напрями підходів до визна­чення ринку праці (робочої сили):

Представники першої групи рийок робочої сили роз­глядають як сферу обігу специфічного товару «робоча сила» і як особливий, властивий товарно-грошовим, від­носинам спосіб її включення до економічної системи.

Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи – попит і пропозицію. Напри­клад, визначення: «Пропозиція і попит на робочу силу означають ринок праці». Прості, короткі визначення не розкривають суті ринку праці як економічної категорії.

Представники третьої, найбільш чисельної групи на­уковців розглядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці це сукупність економічних відносин, форм і методів узгод­ження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов’язаних з організацією, використан­ням і оплатою найманої праці.

Проте було б не правильно зводити ринок праці лише до сфери обміну. Ринок праці відіграє важливу роль у за­безпеченні безперервності процесу відтворення такого важливого товару для суспільства як робоча сила. Саме в цьому полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш вдалим вважається визначення ринку праці, яке дають представники четвертого напряму.

Під ринком праці вони розуміють складну систему еко­номічних відносин з обміну індивідуальної здатності до пра­ці на фонд життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Окремо необхідно зупинитися на термінології «ринок робочої сили» і «ринок праці», з’ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як си­нонімів, що відображають суть одного й того самого яви­ща? Для того щоб відповісти.на це питання необхідно розглянути такі; економічні категорії, як робоча сила і праця.

Робоча сила – це сукупність фізичних і розумових здіб­ностей людини, які використовуються нею під час вироб­ництва будь-якої споживчої вартості.

Робоча сила виступає у ролі товару за таких умов:

§ людина незалежна і може вільно розпоряджатися своєю робочою силою;

§ власник робочої сили відділений від засобів вироб­ництва і не має засобів для існування.

Праця – це цілеспрямована діяльність людей по ство­ренню матеріальних і духовних благ, необхідних для задово­лення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

Категорії «праця» і «робоча сила» не тотожні. Але в зв’язку з тим, що на ринку праці купується лише здат­ність людини до праці (робоча сила), робітник «авансує» її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю) поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили» можна використовувати паралельно.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Ринкова система – це система ринків, серед яких виділяють ринок засобів виробництва, ринок предме­тів споживання, ринок фінансів, ринок послуг, ринок тех­нологій, ринок інформації, тощо.Вказані типи ринків не однакові за своєю значимістю. Існує думка, що на чолі ринкової системи стоїть ринок капіталів, оскільки остан­ній є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, і визначає кон’юнктуру всіх товарних ринків.

Згідно з іншою думкою, різні типи ринків, що входять до ринкової системи, слід ранжирувати у такому порядку: ринок праці, ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, фінснвовий ринок, ринок послуг, ринок технологій тощо.

Такий порядок обумовлений тим, що ринок почи­нається з придбання робочої сили і засобів виробництва. Без поєднання цих елементів за допомогою капіталу не може функціонувати виробництво. Ринок праці є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціо­нує лише у взаємозв’язку з іншими типами ринків, за­безпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів рин­ків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Отже, ринок праці – є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, зале­жить, від інших ринків, з іншого – сама впливає на них.

Протягом тривалого періоду історії людського суспільства, аж до епохи високорозвиненого промислового виробництва, питання раціональної організації праці та управління людськими ресурсами не мали належного наукового обґрунтування. Проте проблеми природи і принципів справедливого й ефективного управління працею були предметом роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичних поглядів на процес забезпечення досягнення загальних цілей в ході спільної життєдіяльності людей беруть свій початок ще в античності.

В цілому до індустріальна епоха, включаючи рабовласницький лад, за якого переважали методи прямого примушення до праці, і епоху феодалізму з властивою їй відсутністю особистої свободи виробника в умовах натурального або дрібнотоварного виробництва, не потребувала особливих методів управління людьми для покращення економічних результатів.

Питання економіки праці, зокрема проблеми природи й організації заробітної плати, почали предметно досліджуватися представниками класичної буржуазної політекономії. Вперше проблеми, які формують предмет економіки праці, були глибоко проаналізовані у праці Адама Сміта „Багатство націй”, виданій у 1776 р. Зосередившись на дослідженні загальних закономірностей ринкової економіки, А.Сміт обґрунтовує зв’язок між економічним розвитком та процесом поділу праці. Показав об’єктивну необхідність існування та розвитку товарних ринків, що є незаперечною умовою підвищення продуктивності праці, наймання нових працівникі тощо. Однак цей підхід Адам Сміт є загальноекономічним, він не акцентує увагу на питаннях праці та зайнятості.

Підходи класичної буржуазної політекономії до проблем економіки праці, яка на той час ще не виділялася в самостійну науку, орієнтовані на дослідження та обґрунтування основоположної ролі ринкових механізмів у вирішенні господарських та економічно – трудових проблем.

Проблеми економіки праці були глибоко проаналізовані Марксом в багатьох працях. У своїх дослідженнях він дійшов висновку, що розвиток капіталістичної економіки обов’язково супроводжується посиленням експлуатації праці, що є вираженням класових суперечностей.

Розгляд Марксом проблем праці та зайнятості визначається логікою вирішення проблем, що виходять за межі економічної науки. Це твердження справедливе і для аналізу заробітної плати, так як ніяка формально – юридична рівність сторін не може приховати факт існування експлуатації найманих працівників, зумовленої підпорядкованістю їх у процесі праці та відсутністю у них власності на засоби виробництва.

Вищезгадані науковці досліджували проблему економіки праці в межах загальної економічної науки. Самостійною науковою дисципліною економіка праці стала лише близько століття тому. Розглянемо основні етапи її становлення:

Перший етап є періодом відгалуження економіки праці як самостійної науки, котрий тривав приблизно з останнього десятиліття ХIХ ст. до 20-х рр. ХХ ст. В цей період зникло тотальне державне регулювання господарського життя, було остаточно зруйновано систему ремісничих гільдій з властивою їм суворою регламентаціїю. З іншого боку, праця стала більш сурово підлягати технологічному регулюванню, водночас з цим з’явились орієнтовані на охорону праці профспілки, колективні договори, соціальне законодавство. Початок ХХ ст. характеризувався значним інтересом вчених до різних аспектів трудової діяльності людини, також було сформовано понятійно – термонологічний апарат, який виокремив нову науку із загальної економічної теорії та дав змогу адекватно визначити предмет її дослідження.

Другий етап полягав у становленні економіки праці як науки, що використовує економічні методи дослідження для виявлення економічних закономірностей у сфері праці. Він охоплює складний історичний період з 20-х рр. до кінця 60-х рр. ХХ ст. Цей етап проходив у високорозвинених країнах Заходу та в СРСР і країнах соціалістичного блоку.

У країнах Заходу основним змістом другого етапу було дослідження ринку праці. В другій половині 20-х рр. Пол Дуглас почав кількісні дослідження у сфері пропозиції праці, попиту на неї та реальної заробітної плати. Вони ґрунтувались на закономірностях та підходах, описаних у працях економістів класичної та неокласичної шкіл.

В СРСР цей етап проходив у абсолютно інших історичних умовах. На перший план тут було висунуто теорію трудового процесу, за межами котрої опинились усі проблеми функціонування ринку праці.

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуються праці патріарха кількох поколінь радянських економістів, академіка Станіслава Густавовича Струмиліна (1877 – 1974). Працюючи в жорстких умовах радянського тоталітарного режиму, він практично об’єктивно, майже без ідеологічних нашарувань, дослідив величезні масиви економічних проблем, постійно пов’язуючи свої наукові пошуки з вирішенням актуальних практичних проблем народного господарства країни.

Великим є внесок академіка Струмиліна і в розробку проблем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефективність нової техніки, він дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості. Лише в сучасних умовах ми можемо повністю оцінити значення ідеї вченого про необхідність врахування в показниках продуктивності праці економії не лише живої, але й уречевленої праці.

Так, західні та радянські підходи у своїй основі ґрунтувались на організаційній філософії Ф. Тейлора, основні принципи якої були такі: домінування системи постійної зайнятості; крупно масштабне виробництво; стандартизовані підходи до управління працею; жорсткі структури штатів підприємства; наявність чітких відносин підпорядкування та контролю; зв’язок із зовнішнім середовищем головним чином через керівництво підприємств. Ці ознаки сприяли конвергенції вітчизняних та зарубіжних концепцій економіки праці, яка переважно відбувалась в рамках наступного, третього етапу.

Починаючи з 60-х рр. ХХ ст., спостерігається друга велика хвиля зростання інтересу до проблем управління через систему взаємовідносин людей. Управління економічними процесами розглядається як цілеспрямований вплив на людей і лише через них – на виробничі відносини. Важливим об’єктом управління стають соціально-психологічні відносини.

Третій етап розвитку економіки праці почався в кінці 60-х – середині 70-х рр. ХХ ст. та пов’язаний з трансформацією фундаментальних основ управління трудовою діяльністю. Якщо раніше її основні параметри визначались керівництвом підприємства, виходячи з системи застосовуваних технологій, то тепер праця почала регулюватись не лише зсередини, але й зовні. Це зумовлено зростанням мобільності робочої сили, ускладненням проблем захисту довкілля, глобалізацією економіки, посиленням конкуренції на зовнішніх ринках, інноваціями, структурною перебудовою економіки.

В 70 – 80 рр. в науці управління розвинених країн поняття «людські ресурси», «людський капітал» і управління ними почали витісняти поняття «персонал», «управління персоналом», «робота з кадрами». Більшість фірм змінила також традиційні назви відділів кадрів на «відділи (служби) людських ресурсів», нова термінологія ввійшла і в службові документи, і в наукові праці, і в підручники, однак повної одностайності серед учених з цього приводу поки що немає.

Дослідження радянських учених у 70 – 80-х рр. в галузі управління людськими ресурсами проводиться передусім спеціалістами в галузі психології і соціології праці: В.А. Ядовим, А.Г. Здравомисловим, В.П. Ропсиною, В.Г. Підмарковим, Г.М. Зараковським, В.К. Тарасовим, Ю.М. Черновим, Є.А. Климовим, Б.А. Смирновим, Б.А. Леоновим, Ю.М. Забродіним та ін. Завдяки дослідженням Б.Ф Ломова, Б.Г. Анан’єва, В.П. Зінченка, А.Н. Леонтьєва в окремий напрямок науки управління виділилася ергономіка, що виникла на базі психології, психофізіології, наукової організації праці. Предметом цієї науки є дослідження різноманітних характеристик працюючої людини з урахуванням чисельних виробничих факторів для оптимізації знарядь, умов і процесу праці.

Іншим великим напрямком дослідження цього періоду стало вивчення інститутів ринку праці та його інфраструктури, яке і за кордоном, і у вітчизняній науці (хоча і під іншими назвами) було тісно пов’язане з дослідженнями соціальних процесів.

Четвертий етап розвитку економіки праці ще не завершився, тому ще рано давати оцінку йому та підбивати підсумки. Можна лише стверджувати, що він тісно пов’язаний з інформаційною революцією, розвитком мережених структур та глобалізацією.

Праця – це діяльність, у процесі якої з природних ресурсів продукуються матеріальні та духовні блага. Вона здійснюється людиною з примусу (адміністративного, економічного) чи за внутрішньою спонукою. Та чи інша конкретна праця в матеріальному виробництві характеризується насамперед своїми предметами і засобами.

Праця – це першооснова й необхідна умова життя людини та суспільства, його атрибут і невід’ємна складова. Протягом усієї історії людства змінювалися способи праці та виробництва, їх засоби, форми і типи власності. Але при всьому залишалась незмінною вирішальна роль праці в житті людини. Економічний і соціальний прогрес забезпечує людину гідною працею, та ніколи не звільнить її від роботи. Зрештою праця – не лише необхідність, а й потреба здорового організму та інтелектуально розвинутої особистості.

Робота – поняття фізичне і може виконуватися не лише людиною, а і машинами, тваринами.

Предмети праці – це все те, на що спрямована праця і що зазнає змін із набуттям корисних для задоволення людських потреб властивостей. Особливістю сільськогосподарської праці є те, що її предметами є живі організми – рослини і тварини, а також важливіший природній ресурс – ґрунт.

Засобами праці вважається те, за допомогою чого людини діє на предмети праці – машини, механізми, інструменти, різні пристосування, а також будівлі і споруди.

Зміст праці – це сукупність виконуваних працівником функцій. Він зумовлюється технікою та технологією виробництва та визначає місце працівника в системі суспільного виробництва.

Класифікація праці:

§ жива і уречевлена;

§ конкретна і абстрактна;

§ фізична і розумова;

§ ручна і механізована;

§ проста і складна;

§ кваліфікована і некваліфікована;

§ рутинна і творча;

§ управлінська і виконавча;

§ постійна, сезонна, тимчасова;

§ приватна і наймана;

§ залежно від вікових і статевих груп.

Важливою характеристикою праці є її змістовність, що виражає ступінь складності та різноманітності виконуваних функцій, насиченість трудового процесу розумовою діяльністю, елементами творчості. Підвищення змістовності праці називають інтелектуалізацією праці.

Праця має дві сторони: природно-технічну (відношення людини до засобів виробництва) та соціально-економічну (відносини людей між собою у процесі праці). Перша не виходить за межі продуктивних сил. Друга, яка означається терміном характер праці, втілює специфіку тієї чи іншої соціально-економічної формації. Характер праці виражається через трудові відносини, тобто такі, що пов’язані або безпосередньо з працею, або з присвоєнням її результатів.

Людина може працювати:

§ з необхідності – щоб мати засоби для життя;

§ за бажанням – для задоволення тих чи інших потреб;

§ з примусу, принуки.

Мотиви трудової поведінки змінюються залежно від ті чи іншої соціально-економічної ситуації, у якій колектив або особистість опиняються у різні періоди життєдіяльності це в свою чергу визначає пріоритети у потребах та інтересах. У сфері праці до основних мотивів слід віднести:

§ мотиви забезпеченості(формуються за допомогою заробітку);

§ мотиви визнання (прагнення до професійного, кваліфікаційного, творчого зростання);

§ мотиви особистого та суспільного престижу (оцінка суспільством результатів та місця прикладання праці).

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
2. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
3. Автоматизоване робоче місце метролога
4. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
5. Адаптація працівників.
6. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
7. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
8. Адресація в системі ЕП НБУ.
9. Акти з охорони праці в організації.
10. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
11. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.
12. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.

Переглядів: 938