• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кооперація праці. Види бригад

Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з її коопе­рацією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація – це організована виробнича взаємодія між окре­мими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних со­ціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва, та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Складність і значення кооперації праці безпосередньо на виробництві зростає по мірі поглиблення одиничного розподілу праці.

Розрізняють такі взаємозв’язані форми кооперації:

§ всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

§ всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

§ всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільниця­ми, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін).

Виділяють такі види кооперації праці:

міжцехова – об’єднання праці цехів, служб підприєм­ства для виробництва продукції;

внутрішньоцехова – передбачає об’єднання праці діля­нок, служб цеху;

внутрщіньодільнична – об’єднання праці всіх учасни­ків даної ділянки виробництва, для забезпечення безпе­ребійності виробничого процесу, передбачає об’єднання праці між бригадами;

бригадна – є різновидом внутрішньодільничної коо­перації, передбачає об’єднання працівників однієї або декількох професій, які виконують одне виробниче зав­дання.

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих мі­сцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей, під час колективної роботи.

Серед колективних форм організації праці провідне місце посідають групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада – це організаційно-технологічне і соціально-еконо­мічне об’єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, осна­щення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого зав­дання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими затратами на основі колек­тивної матеріальної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матері­ально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

§ неможливість розподілу загальної роботи між окремими ви­конавцями;

§ необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

§ необхідність визначення обов’язків і обсягу робіт за відсут­ності постійних робочих місць;

§ наявність спільної мети та зв’язків між робітниками в про­цесі праці;

§ взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робо­чих групах;

§ відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

§ можливість визначення норм і нормативів трудових і мате­ріальних затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

§ можливість обліку трудових і матеріальних затрат за опера­ціями і за кінцевою продукцією;

§ наявність системи планування й обліку операційної і кінце­вої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них пе­редбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності профе­сійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків заванта­ження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробля­ються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулю­вання. Проектні розрахунки і рішення вносяться до паспорта брига­ди і враховуються під час атестації і раціоналізації робочих місць. Залежно від особливостей технології, організації виробництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологіч­них процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування потуж­ного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різ­норідні, проте взаємозв’язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бригад ефективніше на дільницях зі складним технологічним устатку­ванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, ча­стковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є скла­довою комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковим поділом праці, зумовленим певною тех­нологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією в разі необхідності виконує операції зі спорід­нених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке сумі­щення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що вхо­дять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виро­бничих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5- 10 осіб), середні (11-25), великі (25-50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх самостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозра­хунку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання оперативно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівнян­ня витрат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залеж­ності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відповідальності бригади й адміністрації за виконання виробни­чих завдань.

Переведення бригади на господарський розрахунок передба­чає такі передумови:

§ створення системи госпрозрахункових показників (обсяги ви­робництва, матеріальні витрати, якість продукції тощо) для оціню­вання діяльності бригад різних типів;

§ закріплення за бригадами конкретної площі, технологічного устаткування;

§ обґрунтованість, стабільність і своєчасність доведення до бригад планових завдань;

§ забезпечення бухгалтерського й оперативного обліку діяль­ності бригади;

§ організацію зберігання і видачі бригадам матеріальних цінностей;

§ установлення бригадних норм і розцінок;

§ наявність системи госпрозрахункових претензій.

Найефективніше застосування госпрозрахунку в тих бригадах, які здійснюють повний цикл виготовлення певного виду продук­ції або конструктивно і технологічно закінченої її частини, що характерно для комплексних бригад.

В організації роботи бригад важливе місце має розроблення бізнес-плану і виконання всіх його показників.

Переведення бригад на госпрозрахунок викликає потребу регулювання госпрозрахункових відносин між бригадами та іншими підрозділами, з одного боку, і між бригадами й адміністрацією під­приємства, з іншого. У тих випадках, коли між цими суб’єктами бу­ли порушені правила взаємодії, можуть бути пред’явлені госпрозра­хункові претензії, які оформлюються у вигляді актів.

Найдосконалішою формою госпрозрахунку бригад є договір, згі­дно з яким одна зі сторін зобов’язується на замовлення іншої сторони виконати певну роботу за відповідну оплату. Залежно від форм орга­нізації виробництва підряд може бути індивідуальним і колективним. Колективний підряд поділяється на бригадний, цеховий, сімейний. Умовою впровадження колективного підряду є внутрішньогосподар­ський розрахунок. У підрядних взаємовідносинах важливим є вста­новлення відповідальності між адміністрацією і підрядним колекти­вом, а також між суміжними колективами. Основою регулювання цих відносин становить підрядний договір, в якому зазначені обсяги робіт з виготовлення конкретної продукції або надання послуг, умови виконання робіт, основні показники, нормативи та ін.

Обов’язками адміністрації (замовника) є: своєчасне забезпечення підрядного колективу необхідними машинами, устаткуванням, при­стосуваннями, матеріалами, інструментом, технічною документаці­єю, а також профілактичний огляд і ремонт устаткування.

У договорі фіксується взаємна відповідальність сторін у разі ви­никнення непередбачених обставин, або невиконання зобов’язань.

Читайте також:

1. VII. Професійна кооперація
2. Алкоголізм і безпека праці.
3. Аналіз продуктивності праці.
4. Атестація робочих місць з шкідливими і небезпечними умовами праці.
5. Безтарифні системи оплати праці.
6. Блок 4. Умови та охорона праці.
7. В 30-х роках було зроблено спробу систематизувати курс методики викладання літератури. Виходять такі праці.
8. Важкість праці: Динамічні, статичні навантаження. Напруженість праці. Увага, напруженість аналізаторних функцій, емоційна та інтелектуальна напруженість, монотонність праці.
9. Вертикальний поділ: координація управлінської праці.
10. Види планів з праці. Показники праці як складова бізнес-плану
11. Види регулювання оплати праці.
12. Використання проблемності на уроках сільськогосподарської праці.

Переглядів: 2203