• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розподіл праці. Види розподілу праці, границі розподілу праці.

План

Тема 5. Механізм функціонування системи соціально-трудових відносин: організаційні аспекти

Проблеми девіантності поведінки на підприємстві

Відхилення від норм називається девіантною поведінкою. Це вчинки, діяльність людей, соціальних груп, які не відповідають встановленим у даному суспільстві нормам або визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Спрямованість порушень норм може бути різною: вони охоплюють як корисні відхилення від норми, так і дезорганізуючі вчинки, соціальну патологію, найнебезпечнішу для суспільства й особистості. Для того, щоб індивідуальні негативні відхилення від норм набули якості соціальних, потрібні певні умови: однакова спрямованість таких відхилень у подібних групах людей за однакових обставин; близькість, або навіть, єдність причин, з яких вони виникають; наявність певної повторюваності, стійкості вказаних явищ. Залежно від ступеня шкоди, що заподіяна інтересам особи, соціальній групі, суспільству загалом, і типу норм, що порушуються, розрізняють такі види девіантної поведінки:

- деструктивна поведінка (шкода заподіяна лише особі та не відповідає загальноприйнятим соціально-моральним нормам);

- асоціальна поведінка (шкода заподіяна особі та соціальним спільнотам – сім’ї, сусідам та ін.);

- протиправна поведінка (порушення як моральних, так і правових норм – грабіж, вбивство тощо).

Особливої уваги потребує групова активність, яка розуміється як колективна поведінка, що має справу із соціальними правилами. Цим найчастіше користуються соціальні рухи, які, на думку Г. Блумера, необхідно розглядати як колективні підприємства, націлені на встановлення нового ладу життя, тобто високорозвинутої соціальної системи.

1. Розподіл праці. Види розподілу праці, границі розподілу праці.

2. Кооперація праці. Види бригад.

3. Виробничий, технологічний і трудовий процеси.

4. Виробничі операції, трудові дії, трудовий рух.

Необхідність організації праці обумовлена такими об’єктивними категоріями як розподіл і кооперація праці. Розподіл праці – це відокремлення діяльності окре­мих працівників і їх груп у процесі праці. Завдяки розподілу праці підвищується продуктивність праці, вдосконалю­ються знаряддя праці.

Розрізняють види розподілу праці: загальний, приват­ний і одиничний. До загального розподілу праці відносять розподіл між виробничою і невиробничою сферами діяльності людей, а в середині цих сфер – між промис­ловістю, сільським господарством, транспортом; зв’яз­ком, торгівлею, тощо.

Приватний розподіл праці передбачає її розподіл у се­редині галузей загального розподілу праці. Наприклад, промисловість ділиться на галузі, підгалузі, об’єднання, окремі підприємства. Сільське господарство – на рослинництво і тваринництво, а в середині їх на спеціалізо­вані галузі.

Одиничний розподіл праці передбачає розподіл робіт окремого підприємства: за цехами, ланками, бригадами, окремими працівниками та їх професійно-кваліфікацій­ними групами. Цей вид розподілу праці найбільш складний і важливий, оскільки конкретні трудові процеси здійснюються в рамках одиничного розподілу праці.

Всередині підприємства виділяють такі види розпо­ділу праці:

1) функціональний – розподіл працівників підприєм­ства на категорії залежно від виконуваних ними функцій. Виділяють такі категорії працівників: робітники (основні, допоміжні), служ­бовці (керівники, спеціалісти, технічні виконавці), мо­лодший обслуговуючий персонал, охорона (сторожова, пожежна);

2) технологічний – розподіл праці за технологічними операціями і процесами: За фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників відповідно до технологій виробництва;

3) професійно-кваліфікаційний – поділ праці між гру­пами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних робіт, а також залежно від складності цих робіт. Він передбачає поділ працівників підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійс­нення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт обумовлює кваліфікаційні відмінно­сті між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація від­биває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є під­ставою для розподілу працівників за кваліфікаційними група­ми – розрядами, категоріями, класами тощо.

Слід відзначити, що розподіл праці це тільки один бік трудової діяльності. Він викликає необхідність об’єднан­ня праці окремих працівників у спільному трудовому процесі, у взаємопов’язаних трудових процесах на всіх рівнях від робочих місць окремих виконавців до підпри­ємств, підгалузей і взаємопов’язаних галузей економіки господарства у групи.

Під час проектування варіантів розподілу праці на під­приємстві необхідно усвідомлювати, що потрібно врахо­вувати економічну доцільність, психофізіологічні та соціальні наслідки такого розподілу.

Економічна доцільність розподілу праці оцінюється підвищенням ефективності виробництва внаслідок зрос­тання продуктивності праці, покращенням використання виробничого обладнання, матеріальних і трудових ресур­сів підприємства.

Психофізіологічні наслідки не повинні бути негативними, а саме: викликати фізичного та нервового переванта­ження, порушувати нормальне функціонування людсь­кого організму.

Соціальні наслідки розподілу праці передбачають забез­печення його змістовності, поєднання фізичного і розу­мового навантаження, привабливості трудової діяльності; потреби в ній і наявності умов для розвитку творчих
здібностей особистості.

На сучасному етапі господарювання основними на­прямами вдосконалення розподілу і організації праці повинні бути:

§ формування окремих трудових процесів і складу виробничих операцій з урахуванням економічної доцільності, психофізіологічних та соціальних наслідків розпо­ділу праці;

§ складання проектних балансів робочого часу для окремих працівників за професіями і робочими місцями, за бригадами, ділянками і цехами з ув’язуванням цих ба­лансів між собою, з трудомісткістю виконуваних робіт і трудових функцій;

§ розробка тарифно-кваліфікаційних характеристик для кожного виду робіт і чіткого переліку функціональ­них обов’язків працівників, що забезпечують, виконання окремих трудових процесів в умовах розподілу праці;

§ забезпечення рівної інтенсивності праці на всіх ділянках виробничого процесу і науково обгрунтованих режимів праці і відпочинку;

§ забезпечення ритмічності, безперебійності трудового і виробничого процесів за рахунок чіткої кооперації праці і підвищення продуктивності праці на організаційній основі.

Читайте також:

1. I. Доповнення до параграфу про точкову оцінку параметрів розподілу
2. IV. Розподіл нервової системи
3. V. Розподільний диктант.
4. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
5. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
6. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
7. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
8. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
9. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
10. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
11. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
12. Алгоритм розв’язання розподільної задачі

Переглядів: 5247