Процес виховання як система.

Основою процесу виховання є діяльність учня як суб'єкта у різних видах та формах. Генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує усі види внутрішньої психічної діяльності. Загальну психологічну структуру діяльності характеризують дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями учня; засоби діяльності, її результати. Тому до складу процесу виховання також входять компоненти: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний, оцінно-результативний.
У вихованні, як і в будь-якому суспільному процесі, теорія прогнозує лише середній стан. Відхилення від нього в конкретних випадках можуть бути значними. Якщо їх не контролювати і не коректувати процес, то можна отримати результати, далекі від поставленої мети. У зв'язку з цим виховний процес завжди має певну послідовність корекцій, кожна з яких спрямована на відновлення його оптимальної течії.

Частину виховного процесу, яка знаходиться між двома корекціями, називають виховною ситуацією. Як «відрізок» процесу, виховна ситуація містить у собі всі структурні компоненти цілісного процесу.
Основу ситуації складає виховна дія, яка має завдання виховання, адекватний їй зміст, способи виховання. Виховна дія не ототожнюється лише із впливом педагога. До складу цього поняття входять безпосередні й опосередковані впливи. Серед них — впливи, організовані педагогом, вплив самої особистості вихователя, окремого учня, групи, колективу; акт керівництва самовихованням школяра. Суттєвою ознакою виховної дії є наявність завдання виховання.

Виховною ситуацією може бути відверта розмова з учнями, диспут, зустріч, свято тощо. Виховна ситуація є основним «відрізком» виховного процесу, а сам процес виховання — взаємозв'язаним ланцюгом виховних ситуацій, які розвиваються.

За такого розуміння процес виховання є саморозвиваючою системою, в якій розвиваються не лише вихованці, виховна діяльність, сам вихователь, його взаємодії з вихованцями; розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є дещо більшим, ніж сукупність складових. Так долається однобічність відокремлених підходів до розуміння виховання — психологічного, соціально-психологічного, соціологічного, технологічного; теорія виховання набуває власний об'єкт дослідження.

У процесі виховання виділяються змістова і процесуальна сторонни, їх єдність стає очевидною лише при досить високому ступеневі абстрагування, який дозволяє вийти за межі тих конкретних обставин, у яких здійснюється виховання. Тобто уявлення про виховну діяльність вихователя, класного керівника ще не є процесом виховання в цілому. Для того, щоб побачити за цією діяльністю дещо цілісне, необхідно здійснити педагогічне абстрагування. Важливо при цьому пам'ятати, що на низькій стадії абстрагування процес виховання не простежується. Надмірна його стадія спричиняє загрозу відриву від дійсності. Внутрішню структуру і організацію процесу виховання ілюструє схема «Процес виховання».

Процес виховання є складною динамічною системою. Будь-яка система не може існувати поза певним середовищем і може бути зрозумілою лише у взаємодії з ним. Відповідно до принципу ієрархічності процес виховання є лише одним з компонентів соціального середовища. Тому системний підхід до аналізу виховного процесу обов'язково передбачає вивчення взаємодії процесу виховання як системи з середовищем.

У свою чергу, кожна виховна ситуація, як елемент виховного процесу, сама є системою. Водночас, будучи системним утворенням, вона виконує роль елемента ширших систем (морального виховання та ін.). Усю численність елементів можна вивчити лише за умови фіксації всієї системи в дії. А це означає, що потрібно визначити їх участь у процесі, тобто в безперервній зміні у часі. Саме тому процес виховання розглядається як динамічна система.

Розглядати процес виховання в динаміці — значить визначити, як він зароджувався, розвивався і буде розвиватися у майбутньому.
У сучасній теоретичній педагогіці існує багато критеріїв виділення (відокремлення) різних структур процесу виховання. Найвідомішими є моделі, побудовані за критеріями послідовності етапів (стадій) розвитку процесу у часі.
За критерієм зв'язку і залежностей між компонентами, які забезпечують ефективність протікання процесу, виділяється така послідовність його організації:
1) проектування процесу, що включає визначення мети і конкретних завдань виховання;
2) визначення змісту виховання (організація трудової, природоохоронної, ціннісно-орієнтованої, художньої, спортивної та ін. діяльності);
3) форми, методи регулювання міжособистісного спілкування і його корекція в процесі основних видів діяльності вихованців;

4) контроль і підведення підсумків, установлення співвідношення між одержаними і запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач.
Система звичних дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, властивость особистості. Чим більшої ваги в структурі виховного процесу набуває педагогічно доцільна, добре організована діяльність, тим вищою стає ефективність виховання. Виховання, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда й суспільства звичками (К. Гельвецій).

4.Структура виховного процессу

Процес виховання не можна вважати стихійним, хаотичним явищем. Він підпорядкований певним діалектичним закономірностям і має свою структуру, компоненти якої між собою тісно пов´язані. Схематично її можна подати так:

Зазначені компоненти діють не лінійно, а перебувають в діалектичному взаємозв´язку. По-перше, практична діяльність особистості є, з одного боку, спонукальним чинником до вияву зусиль на оволодіння нормами поведінки (дій), уміннями і навичками, а з іншого — через практичну діяльність можна перевірити рівень володіння вміннями поводити себе в конкретній ситуації.

Важливе місце у структурі виховання займають почуття. Почуття — це стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, що відображає значення цих явищ у зв´язку з її потребами і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних процесів. "Почуття людини, — за висловом С.Л. Рубінштейна, — найбільш яскравий прояв природи, яка стала людиною, і з цим пов´язана та велика чарівність, яка випливає з будь-якого справжнього почуття".

Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів. Згадаймо, як поезія, музика, образотворче мистецтво, впливаючи на емоційну сферу людини, сприяють формуванню почуттів і благородних діянь.

Почуття є суттєвою передумовою переконань, що виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб´єкта до будь-якого знання як до істинного (чи неістинного) через єдність доведення й віри.

Формування переконань — тривалий і складний процес, що потребує зусиль. Справа в тому, що в процесі формування переконань постає чимало перешкод: система стереотипів (чутки, упередження, забобони, звички); пласт знань (істинних, неістинних); шар власних інтересів. Трапляється так, що чим доросліша людина, тим цих перешкод більше, вони стійкіші, а тому і долати їх важче, складніше "добиратися" до центру кори головного мозку, де відбувається усталеність переконань.

Схематично цей процес можна подати так :

Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, виступають з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, з іншого — стрижнем поведінки особистості. Висловлюючись образно, питання справжнього виховання людини і є питанням формування у неї "психологічного хребта". Немає його — і перед нами безвільна особистість, яка позбавлена власного "Я", легко піддається стороннім впливам. Тому відомі педагоги-практики А.С. Макаренко, В.О.Сухомлинський не задовольнялися зовнішніми показниками вихованості особистості, а проникали в глибину, домагаючись виховання "психологічного хребта".

Якщо сформовані почуття і переконання, то через систему вправ, спеціально організовану діяльність формуються уміння і навички поведінки. І хоча значна частина умінь і навичок має бути сформована в дитинстві, проте і в шкільні роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу. Передусім, на цьому етапі йдеться про формування низки навчальних умінь і навичок. Наприклад, уміння спілкуватися на різних рівнях (учні, колеги, батьки та ін.), уміння в сфері педагогічної техніки (зовнішність педагога, володіння своїм тілом, мовленнєва культура, жести, міміка та ін.).

5.Конкретизація мети виховання

Цілеспрямованість — найважливіша характеристика виховання. Як зазначалося, об'єктом виховання є особистість людини, змінювати яку педагог може лише опосередковано, створюючи чи змінюючи педагогічні умови, в яких одні процеси стимулюються, інші - гальмуються. Крім того, реакція людини на виховний вплив залежить від її вихованості; в процесі виховання часто залишається невідомим вплив інших факторів, серед яких можуть бути і негативні.

У зв'язку з цими обставинами мета окремого виховного впливу досягається по-різному: на одних вихованців він впливає значно, на інших — ледь помітно; можуть бути й такі вихованці, на яких, у цілому, виховний вплив не діє.

Отже, цілеспрямованість виховання означає обґрунтовану послідовність цілей виховання, постійне корегування виховних дій. Мета визначає характер не лише окремих виховних впливів, а й усього процесу виховання.

Мета виховання — це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмисленість.
Що б ви сказали про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зміг би відповісти на ваше запитання про те, що він хоче будувати, — храм, що присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім..., готель..., кухню..., музей... чи, нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху?

Те саме ви повинні сказати про педагога, який не зможе чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності(К.Д.Ушинський).

Мета є визначальною характеристикою виховної системи. Саме ціль і засоби її досягнення відрізняють одні системи від інших: системи, спрямовані на задоволення потреб дитини — її прагнень, бажань, інтересів (Вольфдорфська система, система Монтессорі); через педагогічні системи В.О. Сухомлинського та А.С. Макаренка до систем, що повністю забезпечують задоволення потреб суспільства, держави та ін.

У сучасному світі існує багато цілей виховання і відповідних їм виховних систем. Діапазон відмінностей між цілями широкий — від незначних змін деяких якостей людини до кардинальних змін її особистості.
Мета визначає загальну цілеспрямованість виховання. У практичній виховний роботі педагог ставить конкретніші цілі, обираючи відповідний зміст і способи виховної діяльності, причому реальні результати виховання порівнює із загальною метою.

6. Педагогічна взаємодія у вихованні

У взаємодії, співпраці учень є суб'єктом своєї діяльності. У даному процесі два суб'єкти повинні діяти разом, бути однодумцями, партнерами, ні один не повинен стояти над іншим. Часто педагоги вдаються до авторитарних прийомів, вважаючи, що накази ведуть до якнайшвидшого досягнення бажаних цілей.

У цьому стилі спілкування виключається висока культура відносин, взаємодопомога, справжня відповідальність, ініціатива. «Майстерність» диктату, нав'язування волі негативно позначається на взаєминах між педагогом і учнем. У такому середовищі неминуче будуть розвиватися культ сили, запопадливість, пристосуванство і лицемірство.

Взаємоповага у повсякденних відносинах має виявлятися в дбайливості, ввічливості, у взаємному інтересі педагога та учня. Вона грунтується на дбайливому ставленні до почуттів іншого. Неприпустимі зарозумілість, приниження, образа, самолюбство. Розвиток поваги в спілкуванні виявляє для педагога стан поважності школярів до людей, навичок культурної і змістовної поведінки. Педагогічна вимога повинна переростати у взаємну вимогливість дітей і педагогів.

Вимоглива взаємодія спонукає учня до виконання обов'язків, необхідних норм і правил, зміцнює в його свідомості суспільно цінні установки. Вимоги виховують дисциплінованість, відповідальність, силу волі. Переконання повинні трансформуватися у дітей у свідомість і переконання. Педагог повинен ненав'язливо навчити дитину переконувати, висловлювати свою точку зору, а не придушувати, давати можливість висловлювати власні погляди на речі. Для роботи потрібно створювати атмосферу доброзичливості, яка спонукає до відвертості. Педагог повинен відкрито висловлювати щире співчуття, уважно вислухати, прагнути надати сприяння у вирішенні проблем учня. На таке розуміння дитина обов'язково відгукнеться, і виникне особливо сприятливий клімат взаєморозуміння і симпатії. У результаті затвердження взаємодопомоги вихователь дізнається про глибинний душевний стан дітей, їх справжній образ думок, настрої та мотиви поведінки. Взаєморозуміння не може будуватися без довіри.

Педагогічну довіру пробуджують внутрішні духовні, моральні сили дітей, які формують віру в ідеали і високу моральність людини. Вони зміцнюють взаємини педагогів і дітей, довірливість дітей до педагогів. Довіра вихователя змушує дитину високо цінувати її думку про себе. Методи і прийоми повсякденного спілкування, взаємодії та взаємин педагогів з дітьми, дітей між собою є гнучкими та ефективними способами багатосторонньої взаємодії.

7. Процес самовдосконалення особистості. Самовиховання, перевиховання.

Вихованість як інтегральна властивість особистості, результат процессу виховання.

Виховання і самовиховання — дві сторони процесу формування особистості.Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають із часу реалізації програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процессу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.Вихованість школярів — показник ефективності та якості навчального процесу.Підвищення результативності виховного процесу завжди було актуальним питанням. Нині школа прагне долати формалізм, удосконалювати виховну діяльність педагогічних колективів. Подолання формалізму у виховній роботі школи можливе завдяки уникненню безсистемності, усуненню заорганізованості учнів безліччю непотрібних заходів.Удосконалення виховного процесу в школі передбачає:— організацію виховних центрів — створення музеїв, тематичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухомлинський, у школі і стіни повинні говорити. Така інформаційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки збагачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних програм, а й має відчутний виховний вплив на них;— органічне поєднання завдань, вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомоги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації учнів на вибір професії, потрібної для їх міста чи села;— створення в школі морально-психологічного клімату поваги до знань.Школа має пропагувати серед учнів думку, що в інформаційному суспільстві людині вигідно бути вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству.Треба долати тимчасове явище неповаги до вихованості й освіченості, яке, на жаль, ще існує. Сучасна школа повинна відчувати, який напрям змісту виховання треба посилити на певному етапі виховної роботи.На початку XXІ ст. в Україні такого посилення потребують:— питання морального і правового виховання, підготовка учнівської молоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо;— розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності. Це зумовлено тим, що в школі превалюють словесні методи виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення відповідних навичок і звичок поведінки. Цим пояснюється розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів. Залучення учнів до різноманітних видів діяльності сприяє подоланню такого розриву;— своєчасне проведення виховних заходів, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але річ у тім, що виховання повинно бути профілактичним, запобігати негативним явищам, а не очікувати їх, щоб відтак усувати їх причини;— використання різноманітних форм і методів виховного впливу, що відповідають віку учнів. Доцільно обирати такі з них, які спонукають учнів до вияву активності, ініціативи й самостійності, в підготовці та проведенні яких вони брали б активну участь;— підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимога ґрунтується на таких положеннях: а) твердженні психологів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за умови, що учень до них не байдужий, що він емоційно переживає, засвоюючи їх; б) однією з рис української ментальності є емоційність;— створення умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання;— подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів.Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю в ставленні до них. Сучасна школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути достатнього досвіду стосунків на демократичних засадах.

Ведмеденко Д.В., ст.викладач кафедри педагогіки, психології та теорії управління освітою ІППОЧО

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Застосування кругової діаграми для розрахунку режимів лінії та узгодження з навантаженням	\|	Фізичне виховання в сучасній школі. Оздоровчі, освітні й виховні завдання фізичного виховання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.