Система права

Право складається з численних правових норм. Аби правильно вибрати для реалізації відповідну правову норму, треба знати, де її можна знайти. Допомогу в цьому може надати знання про систему права.

Норми об’єднуються в систему не за випадковими ознаками – між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об’єктивній зумовленості схожості та відмінностей юридичних норм право подають як визначену систему, до складу якої входять: норми права; інститути права; підгалузі права; галузі права.

Система права – це обумовлена характером суспільних відносин внутрішня будова (структура) права, що полягає в об’єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права

Первинним ланцюжком системи права є норма права – загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки, що відображає державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Ознаки норм права, що відрізняють їх від індивідуально-правового припису, такі:

норми узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації

вони розраховані на невизначену кількість суспільних відносин

адресовані неперсоніфікованому колу суб’єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб’єктів, що підпадають під задану ситуацію

діють у часі та просторі безперервно

чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб’єктами.

Стаття нормативно-правового акту виступає зовнішньою формою норми права як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління, проте її не можна ототожнювати з нормою. Так, стаття нормативно-правового акту та норма права збігаються лише тоді, коли у статті відображені всі структурні елементи норми права.

Проте часто одна стаття може містити кілька норм, а іноді у ній викладаються не всі елементи норми права. В останньому випадку розрізняють відсильний та бланкетний способи викладення норми у статті. Відсильний спосіб застосовують тоді, коли робиться посилання на іншу статтю чи статті цього ж акту, а бланкетний – коли стаття відсилає до іншого нормативно документа.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається у її внутрішньому поділі на окремі елементи, пов’язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься у диспозиції. Диспозиція – частина норми, що містить суб’єктивні права та юридичні обов’язки, тобто саме правило поведінки. Санкція – така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.

Співвідношення гіпотези, санкції та диспозиції можна простежити на прикладі норми, закріпленої у статті 144 Сімейного кодексу України – «Обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану»:

Невиконання цього обов’язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Дана стаття хоча і містить усі необхідні елементи норми права, потребує перетворення для їх виокремлення. Пояснюється це тим, що літературною мовою складно передавати логічні співвідношення, яких дуже багато у праві. Загалом, норму, викладену у цій статті, можна подати таким чином: ...Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості, складні та альтернативні, а за ступенем визначеності змісту – на абсолютно чи відносно визначені. Санкції можуть бути штрафними чи компенсаційними.

Правові норми можна групувати залежно від підстав на різні види. Залежно від суб’єктів, які прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути уведені законодавчими, виконавчими, судовими, контрольно-наглядовими органами, громадськими об’єднаннями, трудовими колективами, всім населенням. Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером диспозиції – уповноважуючі, зобов’язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції – імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні – матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі – такі, що діють постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі – загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію – загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб), виняткові (усувають дію норм щодо певних суб’єктів). У юридичній літературі можна знайти й інші підстави для класифікації норм права.

Правовий інститут – це сукупність правових норм, що становлять частину галузі права і регулюють окремий вид чи визначену сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у кримінальному праві є такі правові інститути, як чинність кримінального закону, види кримінальних покарань, посадові злочини, злочини проти власності та ін.; у трудовому праві – інститут охорони праці, заробітної плати, часу відпочинку і робочого часу та ін.

Підгалузь права – це відособлена частина галузі права, що регулює окремі великі сфери суспільних відносин, які входять до загального предмету правового регулювання галузі. Це, наприклад, авторське та спадкове право у цивільному праві; водне, гірниче право в екологічному праві. Підгалузь права – факультативний елемент структури права, оскільки в деяких галузях (наприклад, у кримінально-процесуальному праві) підгалузей не виділяють.

Галузь права – це сукупність правових норм, що утворюють самостійну відособлену частину системи права, яка регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм особливим методом. Галузями права є конституційне право, кримінальне право, сімейне право, трудове право, цивільне процесуальне право і т.д. Галузь права у свою чергу також має внутрішню структуру (систему), оскільки складається з норм права, у визначеному порядку об’єднаних у правові інститути, а іноді й у підгалузі права. Одна галузь від іншої відрізняється предметом і методом правового регулювання. Предмет правового регулювання – це визначена сфера суспільних відносин, яку врегульовує дана галузь. Метод правового регулювання – це сукупність прийомів, способів та засобів впливу права на визначену сферу суспільних відносин. Методи бувають імперативні, коли суб’єкти перебувають у підпорядкуванні і не є рівними за статусом (наприклад, в адміністративному праві), та диспозитивними, коли учасники відносин діють як рівні один одному суб’єкти.

Характеристика основних галузей права України наведена у схемі, поданій на ст. 37. Варто звернути увагу, що галузі права перебувають між собою у взаємозв’язку. Між окремими галузями такий зв’язок тісніший, як от між кримінальним, кримінальним процесуальним та кримінальним виконавчим правом. Між іншими ж галузями існують лише загальні зв’язки, що поєднують їх у єдину систему права. Галуззю, яка є основною у побудові такої системи, як видно зі схеми, є конституційне право.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела права	\|	Реалізація норм права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.