• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

Юридична психологія — порівняно молода галузь психологічної науки і практики, але спроби систематичного розв'язання багатьох завдань юриспруденції методами психології відносяться ще до XVIII ст. Про це свідчать багато наукових праць відомих юристів того часу. Наприклад, французький юрист Франсуа де Питаваль видав двадцятитомну працю «Дивовижні кримінальні справи», де аналізував психологічну сутність злочинних дій. В книзі Джона Говарда «Стан тюрем в Англії і Уельсі» (1777) вказувалось на важливість вивчення і врахування у виправних закладах індивідуальних особливостей людей, які відбувають покарання. В Росії відомий юрист І.Т. Посошков у своїх працях доводив актуальність розробки класифікації злочинців за «степенью испорчености», а також обґрунтував психологічно ефективні способи дізнань свідків і обвинувачуваних. Ф.В.Ушаков у трактаті «О праве и цели наказания»(1770) розкривав психологічні умови впливу покарання.

Першими монографічними працями в юридичній психології традиційно вважають публікації німецьких вчених К. Еккартегаузена «Про необхідність психологічних знань при обговоренні злочинців» (1792) та І.Х. Шауманна «Думки про кримінальну психологію»(1992).

У першій половині ХІХ ст. зростає кількість публікацій про злочинність і особисті якості злочинців. Це були наукові праці німецьких вчених І.Гофбауера та І.Фрідрейха, вітчизняних вчених А.П.Куніцина, А.І.Галіча, К.Єлпатьєвського, Г.С.Гордієнко, П.Д.Лодій та інших про психологічне обгрунтування міри покарання, виправлення і перевиховання злочинців. У цей період значну популярність отримала френологічна теорія австрійського лікаря-анатома Франца Галля (1758—1829), який намагався довести пряму залежність між психічними якостями і фізичними особливостями побудови головного мозку людини, яка проявляється у вигляді випуклостей, впадин і співвідношенні частин черепа. Послідовники Ф.Галля створювали «френологічні карти» для ідентифікації типів злочинців. Паралельно з цією тео­рією розвивався біологічний підхід до особистості злочинця. Це відображено у монографії італійського тюремного лікаря- психіатра Чезаре Ломброзо (1835—1909) «Преступный человек, изученный на основе антропологии, судебной медицини и тюрьмоведения» (1876). Він розробив концепцію «природженого злочинця», у якого, як він вважав, є атавістичні риси, які роблять його схожим на своїх попередників-дикунів. Він доводив, що типового «природженого злочинця» можна розпізнати за певни­ми фізіономічними ознаками: скошений лоб, видовжені або не­дорозвинуті мочки вух, випуклі щелепи, великі скули, впадини на задній частині голови та ін. Такий підхід мав своїх прихильників та критиків.

У другій половині ХІХ ст. активізувались дослідження причин злочинності і особистих якостей злочинців. Російський юрист С.І. Баршев в роботі «Погляд на науку кримінального законознавства» (1858) писав, що жодне питання кримінального права не може бути розв'язане без допомоги психології, і якщо суддя не знає психології, то це буде суд не над живими людьми, а над трупами.

К.Я.Яневич-Яневський і В.Д.Спасович у підручнику «Кримінальне право» (1863) звертає увагу на важливість, з одного боку, визначення правових законів з урахуванням природи людини, а з іншого — наявності у юристів психологічної компетентності.

У монографії вітчизняного психіатра А.У.Фрезе «Очерки судебной психологии» (1871) стверджувалось, що предметом юридичної психології повинно бути пристосування до юридичних питань відомостей про нормальний або ненормальний душевний стан. Д.А. Дриль, який мав медичну і юридичну освіту, у своїх публікаціях 80-х рр. доводив, що право і психологія мають справу з одними і тими ж явищами — законами свідомого життя людини. Тому право, не маючи власних засобів вивчення цих явищ, повинно запозичувати їх у психології.

На кінець 80-х рр. ХІХ ст. була теоретично обґрунтована психологія злочинців (професійні, випадкові, неврівноважені психічно). Її розробляли професор Санкт-Петербурзького університету І.Я. Фойницький і його послідовники Д.А. Дриль, А.Ф. Лазурський, С.М.Познишев.

Аналіз психологічних закономірностей діяльності суду присяжних відображено у працях Л.Є. Владимирова, А.Ф. Корні, А.М. Бобрищева-Пушкіна. Активними ініціаторами впровадження в судові справи психологічних експертиз були юристи того часу Л.Є. Владимиров, С.І.Гогель, психіатри В.М.Бехтерєв, С.С.Корсаков, В.П.Сербский.

Вчені, які вивчали причини злочинів, дійшли висновку, що злочинній поведінці, як і будь-якій іншій, люди можуть навчитися на основі психологічних механізмів наслідування і учіння.

Видатним юристом початку ХХ ст. Л.І.Потражицьким розроблена раціоналістична концепція «психології права», де право виступає як психічне явище.

В кінці ХІХ — початку ХХ ст. з'являється ряд фундаментальних праць з юридичної психології. Так, австрійський вчений Г.Гросс у 1898 р. опублікував монографію «Кримінальна психологія». Разом із своїми однодумцями у Лейпцигу він видавав спеціальний журнал «Доповіді з психології свідчень». У Росії з 1904 р. за редакцією В.М.Бехтерєва випускався «Вісник психології, кримінальної антропології і гіпнотизму». Почалося, таким чином, формування юридичної психології як самостійної галузі психології і сфери практичної діяльності. В науковий обіг вводиться узагальнюючий термін «юридична психологія». На цей час чітко визначились три основні напрямки: кримінальна, судова і пенітенціарна (виправна психологія).

Уже в той час багато уваги приділялось психології розслідування злочинів і свідчень свідків. Це роботи таких вчених, як І.Н.Холчева, Є.М.Кулішера, М.М.Хомякова, А.В.Завадського, А.І.Елістратова, О.Б.Гольдовського та ін. Вони займались і експериментальними дослідженнями правдивості свідчень свідків, які, за їх висновками, у багатьох випадках були недостовірними.

Експериментальний метод в юридичній психології широко використовував В.М.Бехтерєв. Він публікував статті на цю тему, пізніше видав книгу, присвячену використанню психологічного методу при вивченні злочинності.

За часів Радянської влади в СРСР виникли сприятливі умови для розвитку різних галузей юридичної психології. Так, у 1925 р. в нашій країні вперше в світі був організований Державний інститут з вивчення злочинності і злочинця. Спеціальні кабінети з цієї проблематики були організовані в Москві, Києві, Харкові, Ленінграді, Саратові, Воронежі, Ростові-на-Дону, Мінську, Баку та ін.

У першій половині ХХ ст. в Радянському Союзі були проведені досить цікаві дослідження в галузі судової психології. Так, в лабораторії експериментальної психології при Московській губернській прокуратурі, створеній у 1927 р., А.Р.Лурія вивчав можливості застосування методів експериментальної психології для розкриття злочинів і сформулював принципи роботи приладу, який пізніше отримав назву «детектора брежні».

На першому Всесоюзному з'їзді з вивчення поведінки людини в 1930 р. була створена спеціальна секція з судової психології, де обговорювались питання вивчення психологічних проблем боротьби із злочинністю. На цьому з'їзді юридична психологія була офіційно визнана як самостійна прикладна наука з трьома основ­ними напрямками: кримінальним, судовим і пенітенціарним (виправним).

Однак у цей період рівень юридичної психології ще відставав від потреб юридичної практики. Психолог, який здійснював судово-психологічну експертизу, не тільки виявляв достовірність свідчень, але практично визначав і рівень звинувачення особи, яка скоїла злочин. Така неправомірна переоцінка можливостей психологічної експертизи викликала негативне ставлення до експертних психологічних досліджень і, як зазначає В.Л. Васильєв, через це і з деяких політичних причин дослідження і практична робота в галузі юридичної психології були припинені. І тільки в кінці 1950-х і на початку 1960-х рр. знову було постав­лене питання про необхідність відновлення робіт з юридичної психології.

В постанові пленуму Верховного суду СРСР 3 липня 1963 р. «Про судову практику у справах про злочини неповноліт­ніх» вказувалось на доцільність проведення судово-психологіч­ної експертизи при виявленні здатності неповнолітніх повністю усвідомлювати значення своїх дій і при визначенні міри їх можливості керувати своїми діями. З 1965—1966 навчального року почалось викладання юридичної психології на юридичних факу­льтетах усіх вузів країни. Знову починається активна робота з використання психологічних знань у судовій і слідчій практиці. З 1968 р. в ВНДІ Пр.ратури СРСР під керівництвом А.Р. Ратінова почав працювати психологічний науково-дослідний сектор, а в Академії МВС — кафедра психології управління. В реєстр наукових спеціальностей була включена нова спеціальність — «юридична психологія».

З 1975 р. в Академії МВС була створена перша дисертаційна рада з юридичної психології, захищались кандидатські і докторські дисертації.

У навчальних посібниках з юридичної психології останніх десятиліть визначились такі основні сфери діяльності психологів:

• кримінальна психологія;

• психологія потерпілого;

• психологія неповнолітніх;

• психологічні основи попереднього розслідування;

• психологія судової діяльності;

• пенітенціарна (виправна) психологія.

У розробці цих сфер діяльності юридичних психологів брали активну участь Ю.В. Чуфаровський, В.Л. Васильєв, Г.Г. Шиханцов та ін.

Велику увагу в останні роки почали приділяти правовій психології і психотехніці юристів, психології адвокатської діяльності, психологічним особливостям правоохоронної діяльності спеціалістів міліції і митниці. Актуальною є також проблема саморегуляції і психологічної допомоги співробітникам правоохоронних органів, в екстремальних умовах несення служби: особиста про­фесійна безпека, затримання правопорушників, ведення перего­ворів із злочинцями.

Кримінальна психологія, за визначенням В.Л.Васильєва, вивчає психологічні закономірності формування злочинної установки і злочинного умислу, психологічні аспекти підготовки і скоєння злочину, створення злочинного стереотипу поведінки; досліджує особистість злочинця і психологічні шляхи впливу на нього; досліджує психологічні особливості злочинних груп і особливо — психологічні аспекти злочинності через необережність.

Вивчення психологічних особливостей звинувачуваного є складовою частиною розкриття злочину. При цьому обсяг і зміст психологічного вивчення, необхідного для успішного розкриття злочину, визначається цілями правосуддя і завданнями відповід­ної стадії кримінального процесу.

Психологія потерпілого вивчає його психологічні особливості до, в момент і після скоєння злочину, а також розробляє рекомендації, які стосуються допиту і психологічного аналізу свідчень потерпілого. Психологічне вивчення особистості потерпілого і його діяльності в стадії попереднього розслідування й суду є дуже важливим, бо сприяє визначенню правильної квалі­фікації злочину, дослідженню причин і умов, виявленню нових доказів, всебічному розгляду кримінальної справи.

Психологія неповнолітніх правопорушників — одна з традиційно актуальних проблем кримінальної психології. Своєчасне попередження дитячої і підліткової злочинності — це основа для профілактики злочинності серед дорослого населення. Розуміння підліткової психології, врахування її на етапі попереднього розслі­дування і в суді необхідне для правильного визначення складу злочинності, визначення міри покарання та методів виправних дій.

Психолог на етапі попереднього розслідування може бути:

• консультантом у справі;

• спеціалістом у даній галузі;

• експертом.

Це забезпечить повноту розслідування і винесення відповідної міри покарання.

Загальноконсультативна допомога психолога може мати довідковий характер: інформування осіб, які проводять розслідування про закономірності протікання психічних процесів у обвинувачуваного, впливу їх на психічний стан, допоможе полегшити пошук злочинця і вироблення тактики поведінки по відношенню до нього. Психолог, який володіє навичками психодіагностичної і психотерапевтичної роботи, може суттєво спростити встановлення контактів з свідками і самим злочинцем.

Якщо психолог є постійним консультантом в розслідуванні певної кримінальної справи, то поряд з вище названими функціями він бере участь у розв'язанні інших проблем, наприклад, інтерпретувати одержані відомості про свідка, потерпілого; осмислювати різні версії про участь учасників злочину.

Співпраця з психологом має велике значення для розслідуван­ня організованої злочинності і групових злочинів. Психолог може допомогти виявити структури групи, виявити розподіл в ній ролей, лідерів, сприяти виявленню слабкої ланки у даному угрупуванні й ефективному впливу на групу і її членів. Психолог також може допомогти самому слідчому подолати негативні і стресові стани, підвищити працездатність, попередити розвиток професійної деформації.

Закон передбачає участь психолога на допиті неповнолітніх правопорушників. Тут психолог може скоригувати формулювання запитань слідчого для адекватного сприйняття їх неповнолітнім, дати оцінку свідченням неповнолітнього свідка, вибрати відповідну тактику проведення допиту, допомогти створити неофі­ційну атмосферу, знизити можливий стан скутості, недовіри, несприйняття підлітком слідчого. Аналогічні завдання виконує психолог, коли злочин скоюють підлітки з ознаками розумової відсталості, бо усі особливості обвинувачуваного повинні бути враховані для винесення правомірної міри покарання.

Судово-психологічна експертиза. Оцінка ситуації злочину, особистості обвинувачуваного, потерпілого чи свідків — одне з важливих завдань судово-слідчого процесу. Дослідження у цій галузі мають давню історію. В нашій країні такий досвід був накопичений уже в 20-ті — 30-ті рр. XX ст. Першим значним внеском в дослідженні цієї проблеми була книга А.Е. Брусиловського «Судебно-психологическая зкспертиза: ее предмет и методика», опублікована у 1939 р. у Харкові. Однак у той період ще не було достатньо науково обґрунтованих методик різностороннього дослідження особистості. Рівень практичної психології відставав від потреб судової практики. Психолог нерідко переоцінював межі своєї компетентності, це викликало недовіру до практичних психологів. В 1960-ті рр. судово-психологічна експертиза була відновлена у своїх правах і було регламентовано її використання, що підтвердив спеціальний документ Пркуратури СРСР у 1980 р., де було вказано, у яких випадках призначається судово- психологічна експертиза. Одним із завдань судово-психологічної експертизи є оцінка особистості обвинувачуваного, потерпілого чи свідка, а також загальна характеристика особистості. Але ця діяльність, на відміну від діяльності суду і слідства, не носить соціально-оцінювальну характеристику, а будується виключно на науково обґрунтованих знаннях психології.

Юридичною основою для проведення судово-психологічної експертизи є відповідна постанова слідчого або суду.

В компетенцію судово-психологічної експертизи, за визначенням В.Л.Васильєва, входить:

• встановлення здатності неповнолітніх обвинувачу­ваних, які мають ознаки відставання у психічному розвитку, повністю усвідомлювати значення своїх дій, і визначення того, в якій мірі вони можуть ними керувати;

• встановлення здатності обвинувачуваних, потерпі­лих і свідків адекватно сприймати обставини, які мають значення для даної справи і давати правильні свідчення;

• встановлення здатності потерпілих у справі про насильство правильно розуміти характер і значення дій, які над ними були скоєні і чинити опір;

• встановлення наявності або відсутності у підекспертного в момент скоєння злочину стану афекту або інших непатологічних емоційних станів (сильного страху, депресії, емоційного стресу, фрустрації), здатних суттєво впливати на його свідомість і діяльність;

• встановлення наявності у особи, яка покінчила життя самогубством, в період, що передував її смерті, психічного стану, схильного до самогубства, і визначення можливих причин виникнення цього стану;

• встановлення головних мотивів поведінки людини і мотивації окемих вчинків;

• встановлення індивідуально-психологічних особливостей підекспертного, «здатних суттєво вплинути на його поведінку і на формування у нього бажання скоїти злочин;

• встановлення структури злочинної групи і взаємовідносин в ній на основі одержаних даних про психологічні особливості кожного члена групи.

Пенітенціарна (виправна) психологія є одним із найважливі­ших напрямків діяльності юридичного психолога. Цей розділ психології вивчає закономірності, факти і механізми проявів психіки у окремих засуджених, соціально-психологічні явища в їх середовищі, а також ефективність засобів впливу, які використо­вують співробітники установ виконання покарань у процесі ви­конання різних видів покарання.

В системі пенітенціарних закладів багатьох розвинутих країн психологічна служба, робота окремих психологів стала невід'ємною частиною їх роботи. Так, наприклад, в Німеччині засуджені проходять поглиблене медичне обстеження ще в тюрмах-розподільниках, а потім ще раз у звичайній тюрмі. В одній Західних земель цієї країни на 17 тис. засуджених припадає 221 соціальний робітник і 105 психологів (по 160 осуджених на одного психолога).

У США в пенітенціарних установах працює 1350 психологів.

Перші посади практичних психологів в кримінально- виконавчій системі були введені у 1974 р. у виховно-трудових колоніях для неповнолітніх. У 1989—1991 рр. на базі виправних закладів Пермської і Саратовської області як експе­римент були створені психологічні лабораторії (з штатною чисельністю до 5 психологів) для дорослих. З урахуванням пози­тивних результатів експерименту посади психологів були введені у всі виправні установи країни.

Виходячи із завдань, основними напрямками роботи визначені такі:

• психологічна діагностика особистісних особливостей кожного засудженого, виявлення дефектів правової соціалізації особистості, а також дефектів у психологічній саморегуляції та наявності граничних нервово-психічних розладів;

• розробка довгострокових програм індивідуально-особистісної і групової психолого-педагогічної корекції засуджених;

• здійснення необхідних заходів психотерапії для осуджених з проявами невротизації і психопатії, неадекватними методами психологічного самозахисту;

• розробка і впровадження нових моделей і принципів виконання і відбування покарань, які базуються на психологічно обґрунтованих критеріях виправлення;

• ресоціалізація — свідоме відновлення засудженого в соціа­льному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

До значущих проблем юридичної психології В.Н.Карандашев відносить профілактику протиправових дій. Особливо важливим є дослідження умов, які можуть викликати протиправні дії після звільнення з виправного закладу.

Одна з важких проблем виправлення злочинців пов'язана з тим, що адміністрація і співробітники установ виконання покарань часто не володіють необхідним рівнем психолого-педагогічних знань і психолого-педагогічної культури. Тому однією із функцій психологів в установах виконання покарань є поглиблення у адміністрації і її співробітників психолого-педагогічних знань.

Реалізація цього завдання — дуже складний процес. Це пояснюється тим, що специфіка умов і змісту професійної діяльності негативно впливає на зміни у особистісних якостях і поведінці співробітників закладу, що проявляється у засвоєнні відповідного жаргону, наслідування поведінки деяких засуджених, втрачається здатність співчувати іншим, формується установка на більш жорстоке покарання. Рукоприкладство, грубіть, застосування спеціальних засобів без явної необхідності — усе це прояви професійної деформації. Протистояти цьому явищу психологу дуже важко, але це дуже необхідна ланка його роботи.

Гуманізація кримінально-виправної системи, очевидно, буде здійснюватися через розробку і впровадження більш пом'якшених покарань за злочини, зменшення строків покарання, введення захо­дів соціального захисту засуджених, альтернатив позбавленню волі, посилення виховного та соціально-психологічного потенціалу в дія­льності установ виконання покарань. Все це вимагає глибоких і різ- носторонніх досліджень проблеми впливу на засуджених, який би забезпечував профілактику їх злочинної діяльності у майбутньому.

Читайте також:

1. Адміністративна служба
2. Біологічна, соціальна та психологічна сутність здоров’я.
3. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
4. В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
5. Взаємодія ДСМК з іншими аварійно-рятувальними службами.
6. Види документарних акредитивів в міжнародній практиці
7. Види прийомів, які існують в міжнародній практиці
8. ВИКОРИСТАННЯ СУДОВОЇ БУХГАЛТЕРІЇ В ЮРИДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ
9. Відмінності в інфраструктурі і традиційній практиці.
10. Вік як психологічна категорія
11. Внутрішній аудит системи управління персоналом на практиці.
12. Встановити централізоване адміністрування. Служба безпеки висту­пає, перш за все, в ролі радника або консультанта керівника підприємства, і не може нав'язувати методи (засоби) ІБ.

Переглядів: 913