Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Система управления туризмом

Тема. Організаційний менеджмент

Проектирование услуги по организации выездного туризма

Проектирование экскурсионной услуги

Проектирование услуги «Экскурсия» предусматривает определение:

- тематической направленности;

- объектов осмотра;

- продолжительности экскурсий;

- объема информации;

- формы перемещения по маршруту экскурсии;

- результатов социологического изучения предложений экскурсантов по условиям обслуживания.

Результатом проектирования услуги «Экскурсия» являются следующие технологические документы:

- технологическая карта экскурсии (приложение Е);

- контрольный текст экскурсии;

- материалы «Портфеля экскурсовода»;

- схема трассы маршрута транспортной экскурсии (приложение Ж).

Проектирование услуги «Туристское путешествие»

Порядок проектирования услуги «Туристское путешествие» предусматривает два этапа:

1) проектирование каждого вида услуги, включенной в туристское путешествие в соответствии с программой;

2) проектирование туристского путешествия в целом.

Проектирование каждого вида туристской услуги , осуществляемое разработчиком, предусматривает согласование возможностей туристского предприятия с запросами туристов.

1. Організація як складова система та як об’єкт управління

2. Поняття організаційного менеджменту

1. Організація як складова система та як об’єкт управління

Суспільство складається з безлічі організацій, з якими зв’язані всі аспекти і прояви людського життя – суспільства в цілому, економіки, науки, культури, освіти, оборони, навіть особистого життя. Менеджмент організацій покликаний відповісти на запитання: навіщо організації потрібні, як вони створюються, функціонують і змінюються, чому члени організацій діють саме так, а не інакше. Оволодіння знаннями про це дозволяє обґрунтовано і професійно підходити до формування організацій, до розуміння і регулювання процесів, що протікають у них, до визначення курсу дій і керівництва його реалізацією в інтересах досягнення поставлених цілей.

Організація – це соціальне утворення з визначеними границями, яке свідомо координується і функціонує на відносно постійній основі для досягнення загальної мети. Під словами “яке свідомо координується” ми розуміємо управління, під “соціальним утворенням” – те, що організація складається з людей чи груп осіб, які взаємодіють між собою. Організаційні процеси містять у собі соціальну сутність, а взаємодія членів груп повинна бути збалансованою і припускає необхідність у координації.

Поняття “організація” відноситься до числа найбільш часто уживаних. Воно вживається, щонайменше, у трьох значеннях:

– організація як система;

– організація як стан;

– організація як процес.

Організації як системі притаманні такі ознаки:

• цілісність – передбачається, що система являє собою сукупність конкретних елементів із властивими тільки їм властивостями і характером взаємозв’язку. Таким чином, система виділяється з нескінченного різноманіття об’єктів матеріального світу;

• подільність – передбачається, що система допускає розподіл її на підсистеми й елементи, що у свою чергу, мають системні властивості. Сама ж досліджувана система входить у більш широку сукупність елементів, тобто в систему більш високого рівня.

Система – це об’єднання окремих самостійних частин (елементів), кожна з яких обов’язково володіє хоча б однією властивістю, що забезпечує досягнення мети системи. Іншими словами, система припускає тільки таке об’єднання частин у ціле, що забезпечує її існування через здатність елементів досягати мети. Система як об’єднання володіє низкою специфічних властивостей цілого. От найбільш істотні з них:

– головна властивість – здатність її елементів до взаємодії. Це основна умова існування системи, тому що з втратою елементами здатності взаємодіяти вона неминуче перестає існувати;

– друга властивість – “елементарний” склад частин (підсистем). Найпростішим чином організована система обов’язково повинна складатися, принаймні, із трьох підсистем, що виконують функції входу, виходу і відносини між ними;

– третя властивість – упорядкованість – є загальна особливість не тільки самої системи, але і її частин: входу, виходу і відносин між ними. Ця властивість виявляється в їхній взаємодії в строго встановленому порядку;

– четверта істотна властивість – цілісність. Вона обумовлена тим, що системи без підсистем не буває, і тому будь_яка система стосовно них завжди виступає як ціле. Система являє собою якісно визначену сукупність підсистем, зв’язаних у єдине ціле, що має властивості, відсутні в підсистемі;

– п’ята істотна властивість – структурованість. Структурою називають загальний, відносно стійкий, що змінюється в часі й у просторі спосіб організації внутрішніх зв’язків і відносин системи.

Усяка система має різні види структур. Структура є кінцева сукупність елементів і відносин між цими ж елементами. Елементи розрізняються між собою своїми властивостями. Кожен елемент може виявити властиві йому властивості, лише вступивши у взаємодію з іншими придатними елементами.

Умови і способи реалізації елементами своїх властивостей називаються відносинами.

Ті відносини, що реалізуються в процесі функціонування системи (якщо елементи взаємодіють між собою й обмінюються продуктами своєї діяльності), переходять у зв’язки, а інші зберігаються як відносини. Наприклад, відносини між структурними підрозділами переходять у зв’язки, якщо вони обмінюються інформацією.

Недіючих систем не існує. Система перестає бути такою і зводиться до набору елементів, як тільки зупиняється “плин” процесів перетворення деякої субстанції (матеріалу в продукцію, електричної енергії в механічну і т.д.), заради якої вона існує.

Однією з найважливіших системоутворюючих властивостей системи є зв’язаність, яка означає, що всі елементи прямо чи побічно зв’язані один з одним, і видалення чи додавання одного з елементів у загальному випадку змінює відношення між іншими елементами системи, тобто система змінює свої властивості.

Як правило, будь_яку досліджувану систему можна розглядати як елемент системи більш високого порядку. Елементи будь_якої системи, у свою чергу, можуть виступати як системи більш низького порядку.

Під елементом системи розуміється самостійне (відособлене) утворення системи (частина системи), що має свої специфічні риси, властивості й особливе значення.

Функціонування системи як єдиного цілого забезпечується зв’язками між її елементами. Відомі три типи зв’язків:

– функціонально необхідні – за допомогою їх формуються відносини, визначені для даної системи (наприклад, соціально_економічні): відносини управління, підпорядкованості, соціальні відносини і т.ін.;

– синергетичні (спільної дії) – при спільних діях деяких частин елементів системи вони забезпечують збільшення загального ефекту цих дій до величини, що перевищує суму ефектів від тих частин, що діють незалежно;

– надлишкові – зайві чи суперечливі.

Коли мова йде про стан системи, то ми маємо на увазі її організованість, тобто наявність визначеного порядку чи ступінь упорядкованості системи, у тому числі в її побудові та функціонуванні.

Багато недоліків виробничої діяльності поясняються організаційними причинами. Тому підвищення організованості, знання її законів – важливий резерв підвищення ефективності виробничих систем.

Організація як процес є прояв суспільної діяльності, що виникла на основі суспільного поділу праці. Функціональним призначенням організації в цьому значенні є створення нових і удосконалення створених і функціонуючих систем будь_якого виду. Тому організувати – значить створити нову систему або поліпшити стан колишньої в процесі її функціонування відповідно до мінливих внутрішніх і зовнішніх умов.

Організація як форма суспільної діяльності завжди конкретна, як і інші види праці. Конкретність організації обумовлюється її об’єктом. Для виробничої системи велике значення має організація виробництва, праці та управління.

Організація як процес здійснюється людьми. Вона сформувалася у величезний самостійний об’єкт, тому виділилася також особлива група професійних працівників, яких називають фахівцями з організації виробництва, праці та управління. У своїй практичній діяльності вони широко використовують організаційні методи, що забезпечують реалізацію організаційних впливів. Застосування заходів організації як засобу удосконалення систем припускає наявність загальних організаційних основ. Такими є об’єктивні закони організації.

Організація процесу управління, як і всяка організація взагалі, припускає розподіл і закріплення робіт по етапах, регламентування і нормування їхньої послідовності і термінів, установлення міри дисциплінарних стягнень, введення обов’язкових вимог здійснення процесу управління.

Організація процесу управління – це всебічне його упорядкування, що визначає чіткість, послідовність і припустимі границі його здійснення. Інакше кажучи, це доцільна побудова процесу управління в часі й у просторі відповідно до потреб узгодження спільної праці в соціально_економічній системі з задачами підвищення ефективності управління виробництвом.

Організація процесу управління припускає встановлення:

• необхідної послідовності виконання різних його циклів, етапів, стадій і операцій, а також можливої і необхідної у певних умовах паралельності виконання різних робіт;

• тимчасових меж виконання робіт визначеного виду і їхнє групування за факторами інтенсифікації управління;

• чіткого порядку надходження необхідної і достатньої інформації для нормального і своєчасного здійснення кожного з етапів процесу управління і всіх його операцій;

• порядку участі різних ланок системи управління в етапах процесу управління;

• процедур процесу управління як обов’язкових операцій для визначеного виду робіт (операцій узгодження, обговорення, візування, затвердження, інформування й ін.).

Всі існуючі організації поділяються на:

• штучні;

• соціальні;

• відкриті;

• майже постійні;

• нестабільні.

Якщо організацію розглядати в рамках галузі як системи більш високого рівня, то ця організація є підсистемою даної системи.

З розглянутих вище визначень і з того, що відомо про системи, випливають такі загальні характеристики організації.

1. Будь-яка організація – це система, що може бути піддана аналізу, побудована і керована на основі загальних принципів.

2. Подібні системи є в більшій мірі динамічними, ніж статичними, у зв’язку з чим варто враховувати їхню природу, що змінюється.

3. Елементи кожної системи функціонально об’єднані.

4. Будь-яка організація видає вихідну продукцію, що спрямована на досягнення мети системи.

Компоненти системи.У складі кожної системи можна розрізняти дві тісно взаємодіючі підсистеми – керуючу і керовану. Керуюча підсистема – це “що” чи “хто” керує, а керована – “чим” чи “ким” керують. Аналогічними їм по змісту є поняття “суб’єкт управління” і “об’єкт управління”.

У цьому розумінні будь_яку організовану соціально_економічну систему можна представити у вигляді сукупності керуючої підсистеми (суб’єкт управління) і керованої підсистеми (об’єкт управління)

Суб’єкт і об’єкт управління взаємодіють за допомогою каналів зв’язку, по

яких проходять потоки інформації. Ці потоки представляють собою керуючі впливи і повідомлення щодо стану керованого об’єкта. Управління можна представити як процес обміну видами діяльності, в результаті якого система нормалізується і приводиться в стан динамічної рівноваги.

Динамічна рівновага організації настає під впливом факторів зовнішнього середовища. Впливи надходять у вигляді відхилень до норм у забезпеченні ресурсами (несвоєчасне постачання матеріалів, сировини, що комплектують, кредитів і т.ін.), а також відхилень у процесі перетворення ресурсів у готову продукцію.

Інформація про відповідні дії надходить по каналах зворотного зв’язку.

Зв’язок, що обслуговує апарат управління (суб’єкта), який розробляє управлінські рішення (вплив), і забезпечує передачу останніх на об’єкт управління, називають прямим зв’язком. Зворотні зв’язки, що несуть інформацію про стан об’єкта і його реакцію на управлінські рішення, служать базою формування коригувального впливу на вхід динамічної системи. Таким чином, здійснюється зв’язок між “входом” (цілями, нормами, ресурсами) і “виходом” системи, що характеризує ступінь досягнення заданої мети (результату).

Вхід системи – це потік ресурсів, що надходять до об’єкта управління, і потоки інформації про ресурси, фактори зовнішнього середовища й операції, які здійснюються в об’єкті. Ці потоки інформації надходять до суб’єкта управління (аппарат управління). Вхід (як самі ресурси, так і інформація для управління) обробляється відповідно до встановленого порядку здійснення операцій з метою одержання вихідних результатів.

Процес перетворення в системі полягає у відпрацьовуванні програм і здійсненні ьпорядку (технології) виконання операцій над ресурсами й інформацією.

Процес перетворення в керованій і керуючій підсистемах відрізняється не тільки входами, але й елементами процесу перетворення і корисних продуктів (виходом).

В об’єкті протікає цілеспрямований процес, завдяки якому відбувається перетворення окремих елементів у корисну продукцію. Іншими словами, цей процес є визначеною технологією, відповідно до якої завершується трансформація витрат у продукцію.

Істотним компонентом у керуючій підсистемі, крім суб’єкта, є ті чи інші засоби управління системою. Основне призначення керуючої підсистеми полягає в стабілізації вихідних даних, системи у встановлених межах, обумовлених цілями, нормами і цінностями. Така стабілізація може бути досягнута тільки тоді, коли:

1) вихідні дані можуть бути порівняні з установленими цілями і нормами;

2) передбачений механізм зворотного зв’язку для видачі коригувальної інформації у вигляді вхідних даних у систему, що відбиває відхилення в процесі перетворення ресурсів.

Вихід системи представлений двома результатами:

1) управлінськими рішеннями, що є результатом обробки інформації;

2) корисними продуктами (товарами, знаннями, послугами), одержуваними в результаті переробки ресурсів.

Таким чином, система– це об’єднання компонентів і елементів в інтересах досягнення бажаної мети. Компонентами системи є керуюча і керована підсистеми, зовнішнє середовище, вхід, процес перетворення, вихід, канали зв’язку.

Її елементами є порядок здійснення операцій (технологія), устаткування, структури і люди.

Основний закон організації – закон синергії, який полягає в тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якостей) організованого цілого перевищує “арифметичну” суму властивостей кожного з окремих елементів. При цьому під властивістю елемента розуміється склад параметрів, що характеризують його, їхня взаємозалежність, зміни в часі.

Закон єдності аналізу і синтезу полягає в тому, що процеси поділу, спеціалізації, диференціації, з одного боку, необхідно доповнюються протилежними процесами – з’єднання, універсалізації, інтеграції – з іншої.

Використання цього закону припускає вибір ознак чи основ спочатку для розподілу (класифікації), а потім для з’єднання (групування) у нові класи. Дуже важливо при цьому установити порівняльні “плюси” і “мінуси” припустимих варіантів як поділу, так і з’єднання, а також їхній вплив на результати (ефективність) діяльності.

Розглянутий закон у всіх випадках виражає вимогу поділу діючих систем на такі підсистеми, перегрупування (трансформація) яких у нові системи забезпечували б їхнє ефективне функціонування.

Закон пропорційності припускає необхідність визначеного співвідношення між частинами цілого.

Закон композиції виражає наступна вимога: ціль діяльності підсистеми одночасно є однією з підцілей діяльності всієї системи.

Відповідно до закону самозбереження кожна реальна фізична (матеріальна) система прагне зберегти себе як цілісне утворення і, отже, ощадливіше витрачати свої ресурси.

Закон організованості – інформованості засвідчує, що в системі не може бути більше порядку, ніж інформації.

2. Поняття організаційного менеджменту

В процесі управління здійснюється об'єднання (інтеграція) усіх боків і аспектів діяльності організації в єдине ціле. Дослідження процесів такої інтеграції як цілісного, комплексного та конкретного соціального явища і складає предмет теорії управління організацією.

«Організаційний менеджмент»- це область управлінської діяльності, спрямована на побудова організації як системи, призначеної для ефективної реалізації свого цільового призначення. Для бізнес-організації - це реалізація конкурентоспроможних ідей та отримання прибутку, для державних органів - це ефективне регулювання і цілеспрямований розвиток діяльності в своїй сфері ведення. Організаційний менеджмент - це спеціальна область управління, відмінна від управління окремими ресурсами (фінанси, персонал тощо) або оперативної координації робіт, так як вони протікають в компанії, вже В«Вибудуваної організаторомВ». Організатор конструює бізнес-систему з В«людей, механізмів і комп'ютерів В»шляхом постановки та декомпозиції цілей, вибору складу, способів реалізації та розподілу відповідальності за виконання робіт.

Управління виробництвом в літературі визначається як менеджмент - система принципів, методів, засобів і форм впливу суб'єкта управління на керований об'єкт, розроблених і вживаних в розвинених країнах для підвищення ефективності виробництва або іншої суспільної діяльності. Таким чином, організаційний менеджмент слід розуміти насамперед як додаток теорії управління до керівництва фірмою, проектом, організацією (економічною системою).

Організація - Просторово-часова структура виробничих факторів і їх взаємодія з метою отримання максимальних якісних і кількісних результатів у найкоротший час і при мінімальних витратах факторів виробництва.

Організація володіє наступними загальними ознаками:

- визначення її характеру кадрами і менеджером;

- об'єднання процесів, які без цього взаємодіють нецеленаправленно або неефективно;

- збереження як попередньо запланованого порядку процесу, так і оперативного, залежного від ситуації реагування працівника і менеджера. Незаплановані дії передбачають встановлення відповідальності у менеджменті;

- певна, залежна від процесу гнучкість, що забезпечує функціонування системи в умовах, що змінюються;

- єдність робочих процесів і процесів управління, як результат розумного поділу праці.

Організація - Єдність стану і процесу, так як вона забезпечує стабільні організаційні рішення, але є сама лише відносно стабільною внаслідок постійного розвитку зовнішнього і внутрішнього середовищ фірми.

Під структурою управління розуміється упорядкована сукупність тривко взаємопов'язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвиток організації як єдиного цілого. Організаційна система управління визначається також як форма розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якої здійснюється процес управління по відповідних функціях, направлених на рішення поставлених завдань і досягнення намічених цілей. З цих позицій структура управління представляється в вигляді системи оптимального розподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між вхідними в її склад органами управління і працюючими в них людьми.

Ключовими поняттями структур управління є елементи, зв'язки (відношення), рівні і повноваження.

Елементами організаційної структури управління можуть бути як окремі працівники (Керівники, фахівці, службовці), так і служби або органи апарату управління, в яких зай та або інша кількість фахівців, що виконають певні функціональні обов'язки. Є два напрямки спеціалізації елементів організаційної структури управління:

а) в залежності від складу структурних підрозділів організації вичленяються ланки структури управління, які здійснюють маркетинг, менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу і т.п.;

б) виходячи з характеру загальних функцій, які виконуються в процесі управління, формуються органи, що займаються плануванням, що організовують виробництво, працю і управління, контролюючи всі процеси в організації.

Структура управління забезпечує виконання загальних і конкретних функцій управління, зберігає доцільні вертикальні і горизонтальні зв'язки і поділ елементів управління.

Вертикальне поділ визначається числом рівнів управління, а також їх підпорядкованістю і директивними відносинами. Горизонтальне розподіл здійснюється за галузевим ознакам. Воно може бути орієнтоване на:

- підпроцеси промислового виробництва;

- вироби, що виготовляються;

- просторові виробничі умови.

Організаційна структура регулює:

- поділ завдань по відділеннях і підрозділам;

- їх компетентність у вирішенні певних проблем;

- загальне взаємодія цих елементів.

Тим самим фірма створюється як ієрархічна структура.

Основні закони раціональної організації:

- упорядкування завдань відповідно до найважливішими точками процесу;

- приведення управлінських задач відповідно до принципів компетентності та відповідальності (узгодження компетентності і відповідальності, узгодження В«Поля рішенняВ» і доступної інформації, здатність компетентних функціональних одиниць прийняти до рішення нові задачі);

- обов'язковий розподіл відповідальності;

- короткі шляхи управління;

- баланс стабільності і гнучкості;

- здатність до целеоріентірованной самоорганізації і активності;

- бажаність стабільності циклічно повторюваних дій.

На організаційну структуру впливають такі фактори:

- розміри підприємства;

- застосовувана технологія;

- навколишнє середовище.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.