Театр війни у міжнародному гуманітарному праві.

В ході збройного конфлікту воюючі держави можуть вести військові дії у певних просторових межах, які мають назву театр війни. До цього поняття входять суходольна, повітряна та морська території держав, а також відкрите море та повітряний простір над ним, у межах якого може мати місце збройний конфлікт. Не можуть перетворюватися на театр війни території нейтральних держав, а також нейтралізовані території та простори, режим яких встановлений спеціальними міжнародними угодами (наприклад, архіпелаг Шпіцберген, щодо якого Норвегія взяла зобов’язання не створювати та не допускати створення будь-якої морської бази на місцевостях, визначених Довором про Шпіцберген від 9 лютого 1920 р., а також не будувати жодних укріплень у цих місцевостях, які ніколи не повинні бути використані у військових цілях.

З театру війни може бути виключена також частини державної території з метою розташування спеціальних зон, передбачених нормами МГП. У данному випадку мається на увазі право воюючих держав створювати на своїй території, а при необхідності на окупованій території, санітарні зони та місцевості, організовати таким чином, щоб убезпечити від війни поранених та хворих, а також персонал, на який покладено організацію та управління цими зонами й місцевостями, уход за особами, котрі будуть там зконцентровані (ст. 23 ЖК І).

Воюючим сторонам забороняється вести військові дії у місцевостях, яким вони за угодою надали статус димілітаризованих зон.Така угода повинна мати чіткий зміст та бути укладеною в усній чи писемній формі або через поседництво держави-покровительки чи іншої нейтральної гуманітарної організації, і може являти собою взаємні та узгоджені заяви. Угода може бути укладена у мирний час, а також після початку військових дій.

Предметом такої угоди зазвичай є будь яка зона, яка відповідає наступним умовам:

– усі комбатанти, а також мобільні бойові засоби та мобільне військове знаряддя належить евакуйувати;

– стаціонарні військові установки та споруди не повинні використовуватися у ворожих цілях;

– ані влада, ані населення не повинні вчиняти ворожих дій;

– будь-яка діяльність, пов’язана з військовими діями, повинна припинитися.

Дозволяється присутність у цій зоні осіб, котрі користуються особливим захистом у відповідності до норм МГП, та поліцейських сил, залишених з єдиною метою підтримання законності та порядку.

Така зона позначається ясно видимими з далеку позначками. Воюючі не можуть використовувати демілітаризовану зону, а також в односторонньму порядку скасувати її статус. Якщо одна зі сторін порушує умови угоди, інша сторона звільняється від своїх зобов’язань, що стосуються статусу відповідної зони, яка втрачає свій статус, але продовжує користуватися захистом інших положень МГП.

Часто одні і ті ж самі території оголошуються одночасно і демілітаризованими, і нейтралізованими (наприклад, Антарктика (по Договору 1959 р.), Місяць та інші небесні тіла (по Договору 1967 р.).

Оголошені міжнародними угодами без’ядерні зони у цілому не виключаються зі сфери збройного конфлікту, але вони не можуть бути театром ядерної віни.

МП передбачає також інші виключення з театру війни – міжнародні канали (наприклад, Суецький – відповідно до Константинопольської конвенції 1888 р.); зона Панамського каналу – по Договору стосовно постійного нейтралітету та експлуатації Панамського каналу 1977 р.; Аландські острови – згідно з угодою між СРСР та Фінляндією про Аландські острови 1940 р.

Не можуть вважатися театром війни та, відповідно, об’єктом нападу: культурні цінності, будівлі та центри культурних цінностей, які мають велике національне та загальносвітове значення, внесені до “Міжнародного реєстру культурних цінностей, що знаходяться під спеціальним захистом” (Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 р., ст.ст. 8, 9).

Таким чином, в МГП простежується тенденція до звуження просторової сфери ведення війни.

Підсумовуючи викладене, доходимовисновку, що сам факт існування МГП не означає, що цим немов би узаконюється війна, тобто піддається сумніву принцип заборони війни як такої. Міжнародна заборона війни сама по собі не призвела до викорінення з суспільного життя причин, які породжують міжнародні конфлікти. Незважаючи на заборону суспільства держави нерідко вдаються до війни з метою вирішення спорів та конфліктних ситуацій (згадаймо, хоча б, війну між Ізраїлем та Ліваном влітку 2006 р.). Саме це зумовлює необхідність правового регулювання складного комплексу суспільних відносин, що виникають у період збройних конфліктів, з метою максимально можливої їх гуманізації, чим і займається МГП.

Література до лекції:

1. Женевские конвенции от 12 августа 1949 года и Дополнительные протоколы к ним. – 3-е изд., испр. – М.: МККК, 2003. – 344 с.

2. Конституция Украины от 28 июня 1996 г. Официальное издание Верховной Рады Украины. – К.: Инф.-изд. агентство «ИВА», 1996. – 115 с.

3. Аби-Сааб Р. Гуманитарное право и внутренние конфликты. Истоки и эволюция международной регламентации. – М.: МККК, 2000. – 264 с.

4. Баймуратов М.А. Международное публичное право. – Х.: “Одиссей”, 2003. – 752 с.

5. Бори Ф. Возникновение и развитие международного гуманитарного права. – Рус. перевод, 2-е изд., испр. – б м/и: МККК, б г/и. – 48 с.

6. Калугин В.Ю. Курс международного гуманитарного права. – Минск: Тесей, 2006. – 496 с.

7. Котляров И.И. Международное гуманитарное право. – М.: Изд-во «Юрлитинформ», 2003. – 304 с.

8. Международное гуманитарное право. Отвечаем на ваши вопросы. – М.: МККК, 2002. – 43 с.

9. Международное право: Учебник / Под ред. А.А. Ковалева,
С.В. Черниченко. – М.: Изд-во Омега-Л, 2006. – 832 с.

10. Международное публичное право: Учебник / Под ред. К.А. Бекяшева. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 928 с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Джерела та суб’єкти міжнародного гуманітарного права. Принципи міжнародного гуманітарного права	\|	МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.