• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Структура фінансового посередництва. Інституційні інвестори.

Так, на сьогоднішній день можна нарахувати вже декілька десятків різноманітних видів інститутів які прийнято відносити до фінансових посередників. За специфікою діяльності, орієнтацією на окремі групи клієнтів та види фінансових активів, в які вони вкладають кошти, можна виділити такі осовні групи фінансових посередників:

- торговці цінними паперами (дилери),

- банківські установи (комерційні та ощадні банки),

- інститути довірчого управління майном (трасти та трастові відділи комерційних банків),

- добровільні об’єднання індивідуальних заощаджень та приватного кредитування (на зразок ощадних та кредитних асоціацій, кредитних союзів, компаній приватного кредиту тощо),

- страхові компанії (компанії по страхуванню життя та пенсійного страхування),

- недержавні пенсійні фонди,

- інститути спільного інвестування (інвестиційні компанії та інвестиційні фонди).

Починаючи з другої половини шістдесятих років в системі фінансового посередництва відбулися значні структурні зрушення, результатом яких сталася концентрація фінансової могутності в руках відносно невеликої кількості організацій, відомих під узагальненою назвою - інституційні інвестори.

Поняття “інституційні інвестори” використовується в економічній літературі іноді як синонім поняття “фінансовий посередник”. При цьому вживання терміну “інституційний інвестор” покликане підкреслити відмінність структури, про яку йде мова, від індивідуальних інвесторів, які володіють портфелями, всі доходи від яких належать безпосередньо їм.

Однак частіше цей термін “інституційні інвестори” використовується у більш вузькому розумінні – стосовно до (а) пенсійних фондів, (б) страхових компаній, (в) інвестицій, що здійснюють відділи довірчих операцій банків та (г) інститутів спільного інвестування, які в економічній науці, включаючи економічну статистику, дістали назву небанківські фінансові інститути. Детальніше сутність, основні передумови винкнення та нормативно-правові засади діяльності інституційних інвесторів розглядатимуться у розділі

Належне місце інституційних інвесторів на фінансових ринках забезпечується за рахунок наявності певних переваг у конкурентній боротьбі перш за все з банківським сектором за фінансові ресурси. Можна виділити наступні характеристики цих інститутів спільного інвестування., які дозволили їм зайняти свою нішу на ринку фінансового посередництва, та з початку 80-х рр. ХХ ст. зайняти провідні позиції на фінансових ринках розвинутих країн:

по-перше, інститути спільного інвестування дають змогу індивідуальним інвесторам здійснювати інвестиції за надзвичайно гнучких умов, які враховують індивідуальні побажання буквально кожного інвестора. Серед найбільш важливих з цих умов – індивідуальний вибір співвідношення між ризиком та потенційною доходністю вкладень, практично абсолютна їх ліквідність, зниження до мінімального рівня розміру одиничного вкладу інвестора;

по-друге, мінімальні законодавчі обмеження щодо діяльності в сфері спільного інвестування дозволяють інститутам спільного інвестування з одного боку - використовувати значно ширший у порівнянні з іншими фінансовими посередниками спектр фінансових інструментів, в які ці інститути вкладають кошти, а з іншого – застосовувати найрізноманітніші варіанти інвестиційної політики.

Вищеназвані характеристики, що виділяють інститути спільного інвестування з поміж інших фінансових посередників, призвели до надзвичайно швидкого розвитку цих інститутів в останні два десятиріччя. З точки зору росту активів можна говорити про феномен інститутів спільного інвестування: якщо в 1980 році в США активи взаємних фондів, які є найбільш популярним на даний час різновидом інститутів спільного інвестування, складали лише 135 млрд. доларів США, то на середину дев’яностих у взаємні фонди інвестовано майже 2 трлн. доларів США.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. VІ. План та організаційна структура заняття
3. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
4. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
5. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
6. Активи як об’єкт фінансового менеджменту
7. Аналіз ризикованості підприємства на основі показників фінансового стану.
8. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
9. Аналіз фінансового стану
10. Аналіз фінансового стану торгових підприємств
11. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТУРИСТИЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ
12. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА

Переглядів: 1311